33. Типологія політичних систем

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію.

Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

тоталітарні-дослідники Фрідріх, Бжезінський, Арендт.

• Контроль над внутр..життям люд.

• Єдина ідеологія

• Домінування єдиної партії

• Примусова-добров.праця

• Колективно-механічне світосприйняття

• Заперечення індивідуалізму

• Велика вага репресивних органів вдали

авторитарні;

• суб єкт влади-одна особа або група осоіб є одним джерелом влади

• народ не заохочується участі в суспільно-політ житті

• може бути відсутня єдина держ.ідеологія

• може існувати світоглядний плюралізм

• особисте життя люд. не піддається жорсткій регламентації

демократичні:

• панування законод.або судов.гільки влади

• велика вага органів місцевого самоврядування

• низький рівень централізації влади

• високий рівень індивідуалізму

• виборність органів влади,їх короткотерміновість та їх підзвітність

• врахування інтересів меншості

Ліберальна:

• Перехідна ланка між демократією і авторитаризмом

• Відсутня концентрація алди в одних руках

• Багатопартійність

• Світоглядний плюралізм

• Народ активно буре участи в політичному житті

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють:

• відкриті системи;

• закриті системи.

Приклади закритої є політична система радянського типу, що склалася в СРСР, для якої було притаманно відсутність широких міжнародних економічних і культурно-інформаційних контактів. К.Поппер, вперше при описанні культурно-історичних і політичних систем використавши поняття "відкрите" і "закрите" суспільство, під першим розумів демократичні системи, які легко пристосовуються до змін зовнішнього середовища, просякнуті духом критики і раціональним розумінням світу, під другим - тоталітарні системи, для яких характерний догматизм, магічне мислення.

Д.Алмонду і С.Вебер виділити такі типи політичних систем:

• англо-американську з секулярною, плюралістичною і гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;

• континентально-європейську, яка характеризується фрагментарною політичною культурою;

• до індустріальні і частково індустріальні з диференційованою політичною культурою;

• тоталітарну з гомогенною політичною культурою, причому сама гомогенність визначається відсутністю плюралізму і можливістю реалізації власного інтересу.

34. Політична система сучасної України

Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов'язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Україна обрала демократичний тип політичної системи. Сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг точки зору особливостей загальносистемних якостей, політична система України характеризується як:

• відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т. ч. й усередині державного механізму;

• Ø система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;

• Ø молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

• Ø централізована, з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

• Ø система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивілізованого суспільства;

• Ø перехідна від закритої до відкритої;

• Ø система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації.

Основними напрямками формування і розвитку нової політичної системи України є:

• побудова демократичної, соціальної, правової держави;

• утвердження громадянського суспільства;

• подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

• Ø зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства й особи;

• Ø удосконалення діяльності засобів масової інформації.