87 Див.: Голоскевич г. К. Описание говора с. Бодачевки (Колодиев.Чи) Ушицкого уезда Подольской губ.— иоряс. Т.14, № 4, 1910, с. 122.

Смотрицький і в третій відміні розрізняє форми дав. (-εма) й оруд. (-ма) відмінків двоїни, хоч старослов'янська мова мала для них спільне закінчення (-ьма).

До четвертої відміни, за Смотрицьким, належать іменники чол. роду (пастырь, мАтεжь, свЂдитεль, ходотай, іεрεй, мравїй, зной, крагуй, любодЂй) та середн. роду (знамεнїε), тобто слова кол. *-jo-основ. Тут подано також парадигму іменника дрεводЂлА кол. *-ja-основи. Багато уваги приділив автор відмінюванню слів грецького походження. Окремо, як і в другій відміні, виділено односкладові іменники, що можуть «растворАεма быти» кол. *-jo-основ (врачь). Парадигма іменника чол. роду кол. *-i-основи г(с)дь подається як гетероклітика цієї відміни. Прикладом збірних іменників третьої відміни, які мають тільки форми множини, є слово камεнїε. У парадигмі однини іменників четвертої відміни не засвідчуються форми, не властиві старослов'янській мові. Це зрозуміло, бо й сучасні східнослов'янські мови зберігають давні закінчення. А в рідних Мелетієвих південно-західних говірках і тепер виступає закінчення -и в місц. відмінку. Впадає в око те, що вчений під впливом живої мови пропонує відмінювати за зразком пастырь слово кол. *-i-основи тать і кол. *-n-основи камень, а за зразком мАтεжь — іменник кол. *-i-основи путь. Правда, в спеціальному зауваженні він говорить, що «всА на / нь кончащаАсА склонεнїА сεгω имεна / чистЂε родитεлный εдинствεнный сходити творя(т) на / ε, нεжεли на / А: яка, корεнь/ корεнε: стεпεнь / стεпεнε: камεнь/ камεне: дεнь/ днε...».

Зате в множині іменників цієї відміни спостерігаються форми, не вживані або рідковживані в тих чи інших словах старослов'янської мови. Називний відмінок має паралельні закінчення -іє та -ε (пастырїε — пастырε, мАтεжїε — мАтεжε, свидЂтεлїε — свидЂтεлε»; пор. ст.-сл. мытарε, -u, дЂлатεлε, але мЖжи). Закінчення -їεпоширилось за зразком іменників чол. роду кол. -i-основи (пор. ст. сл: пЖтиε). Флексію -ε іменників з суф. -тεль, -арь поширено на всі слова з кінцевим й (ходатаε, мравїε, зноε та ін.; пор. ст. сл. краи). Давньої форми на -и немає в жодній парадигмі. У род. відмінку четвертої відміни іменники приймають переважно паралельні закінчення -єй та -ь (у цей час уже чиста основа): пастырεй — пастырь, мАтεжεй — мАтεжь тощо. Закінчення -εй уведено під впливом іменників чол. роду кол. *-i-основи (пор. ст. сл. пЖтєи) та живої мови, в якій іменники кол. *-jo-основи теж частково підлягли цьому впливові (пор. суч. коней, людей та ін.). Давальний відмінок має спільне для всіх іменників давнє закінчення -ємъ (пастырємъ, ходотаємъ), яке підтримувалось живими південно-західними говірками (пор. суч. діал. дітьом, плечом та ін.) ⁸⁸. Паралельні форми на -(ь)ми кол. *-i-основ чол. роду та основ на приголосний й давнє -и кол. *-jo-основ подає автор в оруд. відмінку: пастырми— пастыри, мАтε(ж)ми — мАтεжи тощо (пор. ст. сл. дьньми, пЖтьми, мЖжи).Форми із -(ь)ми впроваджено не без впливу живої мови (пор. суч. кіньми, грішми, людьми та ін.). Давнє закінчення -ихъ виступає тільки поруч із -εхъ у парадигмі знамεнїε — знамεнїихъ. Тут панує флексія -εхъ, взята з парадигми іменників чол. роду кол. *-і-основи (пор. ст. сл. пЖтεхъ, -ьхъ) та основ на приголосний (пор. ст. сл. дьнехъ, -ьхъ) і підтримувана живими південно-західними говірками (пор. суч. діал. на дітьох, крижохтощо) ⁸⁹.

⁸⁸ Див.: Мельничук О. С. Південноподільська говірка с. Писарівки (Кодимський район Одеської області).— Діалектологічний бюлетень, вип. 3. К., 1951, с. 65

⁸⁹ Див.: Там же, с. 65.

Можливо, живі говірки спонукали Смотрицького дати парадигму іменника дрεводЂлА в четвертій відміні (пор. у закарпатських говірках старості і старостови, старостам тощо). У парадигмі слова врачь, крім нововведень, відзначених в інших словах четвертої відміни, привертають увагу паралельні закінчення в дав. однини (врачю — врачεви) і наз. (врачїε, — врачε, — врачεвε) та род. (врачь — врачεвъ) множини. Тенденція до поширення закінчень іменників кол. *-u-основи на іменники кол. *-о- і *-jo-основ засвідчена ще старослов'янськими пам'ятками ⁹⁰. Проте і тут, напевне, певну роль у їх введенні відіграв уплив живої мови, особливо південно-західних говірок (пор. суч. орачеві, півд.-зах. діал. пневи, хлопцеви та ін.; бояровε, синовε, пановε, та ін. ⁹¹, суч. орачів тощо). Сплетіння аналогій до іменників чол. роду кол. *-о-, -jo-основ та -u-основ знаходимо в парадигмі слова г(с̃)дь. Коливання флексій між типами на -ь та -ъ (-ь) у цьому слові було вже в старослов'янських текстах ⁹³.

⁹⁰ Див.: Вайан А. Зазнач, праця, с. 112—114.

⁹¹ Див.: Верхратський І. Говір батюків. Львів, 1912, С. 45 — 46.

⁹² Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 123

П’ята відміна в «Граматиці» — відміна «имεнъ прилагатεлныхъ троεгω ωкончεнїА», тобто прикметників, що мають окремі закінчення за родами. Для зручності викладу автор розподіляє прикметники на три групи, обіцяючи спочатку подати парадигми «Совεршεнныхъ, Отимεнны(х)ъ, Числитεлны(х), Чинитεлны(х), Вопроситεлны(х) и Ω(т)вЂщатεлны(х)», після них «Отчεимεнны(х) или ПритАжатεлны(х)», потім «Отεчεствны(х) и язычεски(х)», в кінці — «Нарицатεлныхъ прилагатεлны(м) [!] жεнскимъ подобны(м)», власне субстантивованих прикметників. Проте такий порядок викладу не збережено. М. Смотрицький відчув, що числівники мають свою специфіку і парадигми їх навів у кінці. Про відмінювання «Чинитεлны(х)», тобто порядкових, числівників автор нічого не пише. Не подано ніде й «Вопроситεлны(х)» числівників. «Ω(т)вЂщатεлн»-і прикметники — це, напевне, ті, що наводяться як гетероклітики — весь, обой, четвεро.Походження членних і нечленних прикметників для автора не було відоме. Нечленні форми, за М. Смотрицьким, виникають через апокопу («оусЂчεнїε»).

Наведено в «Граматиці» зразки відмінювання основних семантичних груп прикметників твердої й м'якої груп у всіх родах, числах членної й нечленної форм (звичайно, коли вони наявні у певних групах): ст̃ый — ст̃ъ, бл̃гїй — благъ, нищїи — нищъ, сн̃овній — сн̃овεнь, Божій; Варнавинъ — Варнавль, Павловъ — Павль, Россійскїй — Рωссійскъ.

Парадигми нечленних прикметників рясніють формами, що не зустрічались у старослов'янських пам'ятках або відбиті в них тільки як тенденції. Більшість закінчень парадигми кол. *-о- та *-jo-основ зберігається. Але у відмінюванні цих прикметників виявляється значний вплив членних живої мови XVI—XVII ст. Наприклад, у формах однини подано: ст̃ымъ, бл̃гимъ (орудн. чол. і середн. родів). нищимъ, сн̃овни(м) (орудн. чол. і середн. родів), ω... нищεмъ (місц. чол. і середн. родів), нищεй (дав. і місц. жін. роду) та ін. Аналогії до членних спостерігаються в цих же відмінках однини присвійних прикметників, що мали, як відомо, тільки нечленні форми: Варнавины(м) — Варнавли(м), Павловы(м) — Павли(м) (орудн. чол. і середн. родів), ω... Варнавиномъ: нЂм(ъ) u нЂ или Ва(р)навлим(ъ): u Варнавли, ω... Павловомъ: или ПавлЂмъ: или Павли (місц. чол. і середн. родів), Варнавиной: нЂй: нЂ, ВарнавлЂй: Варнавли, Павловой: вЂй: вЂ, ПавлЂй u Павли (дав. і місц. жін. роду).

Спільні закінчення членних і нечленних прикметників фіксуються і в множині, напр.: ст̃ымъ, нищимъ, сн̃овни(м); Варнавины(м), Варнали(м) та ін. (дав. відм), ст̃ыми бл̃гими, нищими, Варнавиными, Варнавлими та ін. (орудн. відм.), ω... ст̃ыхъ, Варнавиныхъ та ін. (місц. відм.). Присвійні прикметники твердої групи приймають закінчення членних прикметників, а м'якої групи — паралельні в род. відмінку, напр.: сн̃овни(х), сн̃овнь, Варнавины(х), Варнавли(х), Варнавль тощо.

Привертає увагу вживання -ь (замість -ъ) в род. множини твердої групи нечленних прикметників навіть після г, напр.: свАть, благь (можливо, це друкарська помилка, або вплив м'якої групи, пор. нищь, сн̃овнь).

Членні прикметники виступають у стягнених формах (звичайно, крім наз., знах., клич. однини й множини, род. однини жін. роду): ст̃аго, ст̃ому, ст̃ымъ, ω... ст̃омъ, ст̃Ђмъ і т. д. (чол. і середн. рід), ст̃ой, ст̃Ђй, ω... стой, стЂй і т. д. (жін. рід). Більшість відмінкових форм збігається з живомовними. Характерно, зокрема, те, що Смотрицький на першому місці подає флексії, які відповідають формам живої мови в місцевому відмінку однини чол. і середн. родів, давальному й місцевому відмінках жін. роду, напр.: ω...бл̃гомъ, бл̃зЂмъ, бл̃гой, бл̃зЂй, ω... бл̃гой, блазЂй і т. д.

До прикметникової відміни вчений дає важливі для дослідників історії мови зауваження. Він, наприклад, застерігає не вживати нищо(м) замість нищεмъ, нищой замість нищεй. За автором, у коротких формах перед суф. -к-ій, -н-ый («бл̃гогласїА дЂлА») з'являються звуки о, ε.

Парадигма займенника вεсь, -А, -ε, віднесеного до гетероклітик п'ятої відміни, не виявляє помітних нововведень. Форма жін. роду всА \ — східнослов'янська (пор. ст. сл. вьса, вьсЂ), форма чоловічого роду вεсъвзята з південнослов'янських текстів пізніх редакцій.

До прикметникових гетероклітик автор відніс збірні числівники обой, двой, трой, чεтвεро, пАтεро і т. д. Збірні числівники мають тільки суф. -εро, властивий східнослов'янським мовам (пор. ст. сл. чεтворо, пАторо і т. д.). Як і в живій мові, збірні числівники з цим суфіксом мають тільки форму середнього роду (в ст. сл. мові у множині такі числівники відмінювались за трьома родами). Смотрицький виявив специфіку відмінювання кількісних числівників, яким присвятив кінцевий параграф п'ятої відміни «Ω скланАнїи имεн(ъ) Числитεлны(х)».

Числівник εдинъ, -а, -о відмінюється як нечленний прикметник (у ст. сл. мові він звичайно мав займенникову відміну). Форми займенникової відміни відзначено в оруд. й місц. відмінках чол. і середн. родів — εдинЂмъ, ω... εдиномъ: нЂмъ нЂ, в дав. і місц. відмінках жін. роду — εдиной: нЂй: нЂ. Числівник двавиступає в українській формі орудн. відмінка чол. і середн. родів — двома. Наближене до живомовного закінчення род. відмінка числівника трїε, (чол. р.), три (жін. р.) — трεх (ст. сл. трии, трьи). Як і в живій українській мові, одну форму для всіх родів має чεтыри. До живомовних форм наближено його род. й орудн. відмінки — чεтырεхъ, чεтырма. Новіші закінчення, близькі до українських, знаходимо в числівниках пАть —дεсять, напр.: пАтε(х) / и пАти: пАтε(м) / и пАти: пАтма і т. д., дεсАтма. Впадає в око те, що числівниктисАща виступає з и, а не ы в корені, що властиве навіть тим українським говіркам, які зберегли розрізнення /ы/ — /и/ ⁹³.