24. Класифікація приміщень за рівнем електробезпеки

Електробезпека людей значною мірою залежить від вологості і температури повітря у приміщенні, ступеня електропровідності підлоги і стін, наявності в повітрі хімічних речовин й електропровідного пилу тощо.

Всі виробничі приміщення за рівнем електробезпеки поділяються на три класи:

– приміщення без підвищеної небезпеки – це сухі приміщення зі струмонепровідною підлогою, з вологістю не вище 75%, без пилу або лише зі струмонепровідним пилом температурою повітря до 300С, в яких відсутня можливість одночасного дотику людини до корпуса електричної установки і металевих елементів, з’єднаних з землею;

– приміщення з підвищеною небезпекою – для них характерним є наявність однієї з таких п’яти ознак: вологість перевищує 75%, наявний електропровідний пил, електропровідна підлога, температура повітря вище +30°С, існує можливість одночасного дотику до металевих предме-тів, з’єднаних з землею, і корпусу електроустановки;

– особливо небезпечні приміщення – вони можуть мати до 100% вологості або хімічно активне середовище, що руйнує електроізоляцію, або одночасно дві чи більше ознак, характерних для приміщення з підвище-ною небезпекою.У приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга ручних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту до 36 В, а в особливо небезпечних приміщеннях – до 12 В.

25. Засоби і заходи електробезпеки. Долікарська допомога

Основне завдання електробезпеки – мінімізувати можливість негати-вного впливу електричного струму на людину. Досягти цієї мети можна за допомогою:

• безпечною і надійною конструкцією електроустановок;

• організаційними та технічними заходами щодо безпечної експлуатації електроустановок та використання електричної енергії;

• технічними засобами захисту.

Організаційні та технічні заходи електробезпеки передбачають:

• допуск до роботи на електроустановках осіб не молодше 18 років, які мають відповідне посвідчення, пройшли інструктаж і медичний огляд;

• призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення ро-біт на електроустановках, електромережах;

• встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмовідних частин;

• огородження робочих місць та вивішування плакатів безпеки;

• виконання робіт за нарядом не менше ніж двома працівниками із за-стосуванням електрозахисних засобів,

• використання механізмів і пристосувань при проведенні робіт на струмовідних частинах та поблизу них тощо.

Технічні засоби захисту – це пристрої, що слугують для захисту лю-дини від ураження електричним струмом. До них належать:

• ізоляція струмвідних частин (стан ізоляції повинен відповідати Правилам використання електроустановок);

• недоступність для випадкового дотику до струмовідного устаткування (досягається застосуванням стаціонарних огороджень і розташванням неізольованих електропроводів у недоступному місці.);

• захисне заземлення (навмисне електричне з’єднання із землею металевих струмопровідних не струмоведучих частин, на яких може з’явитися напруга);

• занулення (навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих частин, на яких може з’явитися напруга);

захисне відключення (це швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимикання електричної установки при виникненні в ній небезпе-ки ураження людей електричним струмом);

• захисне розділення електромережі (це розділення електричної мережі на окремі електрично не з’єднані між собою ділянки за допомогою поділяю-чих трансформаторів);

• мала напруга (до 42 Вт, яка не здатна викликати небезпечну електричну дію на людину за нормальних обставин – в аварійному освітленні, ручному інструменті);

• сигналізація про небезпеку дотику (спеціальне маркування електрообладнання або його частин кольоровою гамою ізоляції проводів);

• електрозахисні засоби (використовують з метою попередження дії електричного струму на людей, які працюють з електроустановками – діелектричні рукавички, калоші, інструменти з ізольованими ручками; переносні огорожі, щити).

У випадку ураження електричним струмом найважливішим є швидке вивільнення людини з-під дії струму з подальшим проведенням штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Вивільнити постраждалого з-під струму можна таким чином:

• вимиканням напруги рубильником чи вимикачем;

• закорочуванням фаз за допомогою перекидання (замикання) на струмопровідні проводи металевої перемички;

• відтягуванням (відривом) потерпілого від місця ураження.

При останньому способі вивільнення від дії струму рятувальникам слід пам’ятати про необхідність користування індивідуальними засобами захисту (рукавички, штанги та інше). Без цього сам рятувальник може опинитися під дією струму. Для вивільнення людини з-під струму можливе також застосування сухих дерев’яних та інших предметів, що становлять собою діелектрики. Якщо потерпілий перебуває на висоті, слід вжити заходів, щоб під час вимикання струму та падіння він не отримав механічного пошкодження.

Штучне дихання часто виконують за схемою «рот у рот» або «рот у ніс». В цьому разі дихання має бути різким, здійснюватися кожні 5-6 секунд. Перед цим забезпечується прохідність дихальних шляхів, які мо-жуть бути закриті запалим язиком, кров’ю, слиззю тощо.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого досягається при максимальному відкиданні голови назад, відкриванні рота, висуванні вперед нижньої щелепи.

Коли у потерпілого розширені зіниці і не відчувається пульс, то це означає, що паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді штучне дихання потрібно чергувати з масажем серця. Мета масажу серця – відновлення нормальних природних скорочень серця та кровообігу. Зовнішній масаж серця здійснюється приблизно 4-5 разів на одне штучне дихання. Місце масажу знаходиться приблизно на два пальці вище м’якого кінця грудини. Масаж повинен бути енергійним і ритмічним до появи чіткого пульсу та самостійного дихання, звуження зіниць.