20. Природне освітлення: його значення та види

Природнє освітлення – створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу, які потрапляють у виробниче приміщення через світлові прорізи в зовнішніх відгороджуючих конструкціях:

• бокове (одно- або двостороннє) – здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

• верхнє – здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;

• комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіоло­гічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищую­чи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв 'язку з довкіллям.

Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впли­вають наступні чинники:

світловий клімат;

площа та орієнтація світлових отворів;

ступінь чистоти скла в світлових отворах;

пофарбування стін та стелі приміщення;

глибина приміщення;

наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні приміщення.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природного освітлення (КПО). Нормовані значення КПО визначаються «Будівельними нормами і правилами»

21. Штучне освітлення та його види

Штучне освітлення – здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення;

• загальним – світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно або з врахуванням розташування робо­чих місць;

• місцеве – створюється світильниками, що концентру­ють світловий потік безпосередньо на робочих місцях.

• комбіноване – складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла.

При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Джерела штучного освітлення:

• лампи розжарювання – використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей;

• газорозрядні лампи – основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність. Недолік –пульсація світлового пото­ку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту; складність схеми вмикання, шум, значний час між вмиканням та запалюванням ламп, відносно висока вартість.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється:

Робоче – призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх ви­робничих приміщень.

Аварійне – використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо.

Евакуаційне – призначене для забезпечення евакуа­ції людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в при­міщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік.

Охоронне – влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом.

Чергове – передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

22. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКУ

Електричний струм, проходячи через живий організм, спричиняє:

• Термічну – нагрівання тканин і виникнення опіків.

• Електролітичну – розклад молекул рідин внутрішнього середовища.

• Механічну – ушкодження (розриві, розшаруванні) різних тканин організму.

• Біологічну дію – порушення біологічних процесів у живому організмі (передачі нервових імпульсів, дихання, роботи серця).

Розрізняють два види ураження організму людини електричним струмом:

ЕЛЕКТРОТРАВМА – це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин й органів:

• Електричні опіки складають більше 65% електротравматизму:

  • поверхневі – уражання шкіри; глибокі – більш глибоких тканин тіла.

  • контактні (при безпосередньому проходженні струму – електрична енергія перетворюється у теплову);

  • дугові – наслідк дії електродуги, температура якої близько 3500°С

  • змішані – це результат одночасної дії елект. струму і електродуги.

Електричні опіки бувають 4-х ступенів:

• 1-й ступінь - почервоніння шкіри;

• 2-й ступінь - утворення пухирців;

• 3-й ступінь - змертвіння шкіри;

• 4-й ступінь - обвуглення тканин.

• Електрознаки (електричні позначки) – це чітко окреслені на тілі лю-дини плями сірого, блідо-жовтого, жовтого кольору круглої або овальної форми глибиною до 1-1,5 мм, найчастіше у вигляді мозолів, синців. Швидке лікування

• Металізація шкіри – це проникнення в шкіру людини дрібних частинок розплавленого металу під дією електродуги. Металізація має місце на відкритих частинах тіла. Уражена ділянка має шорстку поверхню і є болючою.

ЕЛЕКТРИЧНИЙ УДАР – це порушення живих тканин організму під впливом електричного струму, яке проявляється загальною дією на людину, мимовільним судомним скороченням м’язів, іншими розладами.

Залежно від наслідку ураження електричні удари поділяються на 4 ступеня:

• 1-й ступінь - судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;

• 2-й ступінь - судомні скорочення м’язів з втратою свідомості, але дихання і робота серця не порушуються;

• 3-й ступінь - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання;

• 4-й ступінь - електричний шок та клінічна смерть.

Ознаки електричного шоку: глибокі розлади дихання, кровообігу, нервової системи та інших систем організму. При клінічній смерті спо-стерігається зупинка роботи серця, відсутність пульсу, дихання, синюш-ність шкіри і слизових оболонок, різке розширення очей і відсутність ре-акції на світло. Якщо потерпілому не надати екстреної долікарської допомоги, настає біологічна смерть.

У разі негайного звільнення потерпілого від дії електричного струму та надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця) існує ви-сока ймовірність збереження його життя.

22. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА НАСЛІДКИ УРАЖЕННЯ Е/С

Небезпека ураження електричним струмом людини залежить від його виду, сили, тривалості дії та шляхів проходження по тілу, електрично-го опору тіла, індивідуальних особливостей організму.

Дія постійного електричного струму з напругою до 400 В менш небезпечна порівняно з переміннім струмом, але в інтервалі 400-600 В н-безпека постійного струму практично дорівнює небезпеці перемінного струму, а при напрузі понад 600 В постійний струм є більш небезпечним. Це пояснюється тим, що постійний струм причиняє більшу теплову (термічну) дію, а змінний – біологічну.

Зі зростанням частоти струму опір тіла людини зменшується, а відтак, вражаюча дія струму. Найбільш небезпечною частотою є діапазон частот від 20 до 100 Гц. Струм частотою понад 500 кГц не може викликати електричного удару, але дуже часто викликає опіки. Струми високої частоти використовуються у медицині для прогрівання.

Струм напругою 12-36 В не проходить через суху, здорову і чисту шкіру рук, а струм напругою 127 В практично проходить через усі ділянки шкіри людини. Проте наслідки дії струму залежать від його сили.

Розрізняють такі порогові значення сили змінного електричного стуму:

- пороговий відчутний струм – найменше значення струму, яке ви-кликає відчуття подразнення (сила 0,6-1,5 мА);

- пороговий невідпускаючий струм – найменше значення струму, яке викликає судомні скорочення м’язів, що людина самостійно не може розтиснути пальці (6-10 мА);

- пороговий фібриляційний струм –призводить до паралічу дихання та фібриляції серця – скорочення з частотою 500-600 за хвилину (80-100 мА).

Дія постійного струму при малих напругах у 4-5 разів безпечніша за дію змінного, а тому порогові значення його будуть відповідно вищими.

Небезпечність електроструму залежить також і від тривалості його дії. Зі збільшенням часу впливу струму на людину зростає його сила як наслідок зменшення опору, зростання теплоти і вологості шкіри ( для постійного струму гранично допустимий рівень при тривалості дії 0,1 сек. становить 500 мА)

Електричний опір тіла людини умовно прийнятий за 1 кОм. Він залежить від стану шкіри, її кровоносних капілярів та потових залоз. При ушкодженні рогового шару шкіри, зростання її температури, вологості та забрудненості опір до дії струму зменшується.

Шлях проходження струму є важливим фактором електронебезпеки. Особливо велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через жит-тєво важливі органи: серце, головний мозок. Шляхи струму в тілі людини називаються петлями струму. Найбільш небезпечними петлями є «рука-рука», «рука-голова», «нога-голова», а найменш небезпечним «нога-нога».

Індивідуальні властивості організму людини – фізичний та психофізіологічний стан – суттєво впливають на чутливість до дії електричного струму. Як свідчить аналіз електронебезпек, здорові й фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж слабкі й хворі, з захворюваннями шкіри, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції. Істотно підвищує чутливість до струму нервове збудження, депресії, у тому числі викликані вживанням алкоголю, наркотиків.