Зайнятість і безробіття

Ринок праці (ринок робочої сили) – це економічне середовище, в якому функціонує система соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що формуються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Початок становлення національного ринку праці в нашій державі пов’язують з ухваленням у 1991р. Закону України “Про зайнятість населення”. Згідно з цим законом, держава відмовилася від монопольного права на працевлаштування та забезпечення абсолютної зайнятості населення, і взяла на себе зобов’язання здійснювати матеріальне (допомога з безробіття) та соціальне (професійна перепідготовка, працевлаштування тощо) підтримання працівників, що втратили роботу й офіційно отримали статус безробітних. Саме в цей період в Україні були створені базові елементи інфраструктури ринку праці – Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.

Ринок праці відображає досягнутий за даний період баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою і суспільними організаціями, які є учасниками цього ринку (рис. 1).

Рис. 1. Суб’єкти ринку праці

Функції ринку праці:

• соціальна – враховує забезпечення оптимального рівня доходів і добробуту людей, нормального рівня відтворення виробничих здібностей працівників;

• економічна – передбачає раціональне залучення, розподіл, регулювання та використання праці;

• стимулююча – враховує конкурентоспроможність його учасників, підвищення зацікавленості у високоефективній праці.

Основу ринку праці складають власники робочої сили, що її пропонують, та роботодавці, що пред’являють попит на робочу силу.

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, рівнем профспілкового захисту, культурою, релігією.

Попит на робочу силу проявляється у потребі роботодавців мати необхідну кількість якісної найманої робочої сили для виробництва продукції.

Нижче наведено матеріали Держкомстату України, з яких видно стан на ринку праці стосовно попиту і пропозиції робочої сили.

Таблиця 1. Попит і пропозиція робочої сили в Україні

(на кінець року)

Місяці	Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб			Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад, тис. осіб			Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду), осіб
	2007р.	2011р.	2011р. у % до 2007р.	2007р.	2011р.	2011р. у % до 2007р.	2007р.	2011р.	2011р. у % до 2007р.
Січень	823,2	610,3	74,1	177,7	68,5	38,6	5	89	у 17,8р.
Лютий	838,2	635,6	75,8	174,4	72,9	41,8	5	87	у 17,4 р.
Березень	803,1	633,3	78,9	194,6	92,3	47,4	4	69	у 17,3 р.
Квітень	757,4	597,3	78,9	200,7	89,5	44,6	4	67	у 16,8 р.
Травень	707,7	565,9	80,0	212,4	95,0	44,7	3	60	у 20,0 р.
Червень	656,2	516,0	78,6	214,8	90,5	42,1	3	57	у 19,0 р.
Липень	631,5	484,3	76,7	211,1	89,0	42,2	3	54	у 18,0 р.
Серпень	615,4	448,3	72,9	218,1	93,2	42,7	3	48	у 16,0 р.
Вересень	599,9	420,0	70,0	213,3	87,3	40,9	3	48	у 16,0 р.
Жовтень	578,5	397,6	68,7	207,4	82,1	39,6	3	48	у 16,0 р.
Листопад	619,9	439,5	70,9	195,3	73,2	37,5	3	60	у 20,0 р.
Грудень	660,3	501,4	75,9	169,7	59,3	34,9	4	84	у 21,0 р.

Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/; власні розрахунки.

Основними категоріями, що характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці слід починати з визначення цих категорій. Але спочатку розглянемо складові елементи населення країни, яке є джерелом основного фактора виробництва – робочої сили.

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни ділиться на три групи:

• зайняті – особи у віці 15-70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. Статистика до зайнятих відносить осіб, які відпрацювали протягом тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота – постійною, тимчасовою, сезонною чи випадковою;

• безробітні – за визначенням Міжнародної організації праці (МОП) ними є особи у віці 15-70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають таким умовам:

• не мали роботи (прибуткового заняття);

• протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу;

• впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почали працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг.

• особи поза робочою силою – особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як “зайняті” або “безробітні”: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Ця група відноситься до економічно неактивного населення.

Для характеристики стану ринку праці використовуються наступні відносні показники:

• рівень зайнятості – відношення кількості зайнятого населення у віці 15-70 років (доросле населення) до всього населення даного віку:

(1)

• рівень безробіття – відношення кількості безробітних віком 15-70 років до робочої сили (економічно активного населення):

(2)

де u – рівень безробіття, %; U – чисельність безробітних; L – чисельність робочої сили.

• коефіцієнт участі в робочій силі – показує частку робочої сили в загальній чисельності дорослого населення:

коефіцієнт участі в робочій силі, % =

= робоча сила / доросле населення × 100 (3)

Безробіття, як правило, класифікують за причинами, що його зумовлюють. З огляду на це, залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Найпоширенішими формами безробіття є:

• фрикційне – тимчасове безробіття, яке пов’язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи;

• структурне – вивільнення робочої сили під впливом структурних зрушень в економіці, які змінюють попит на окремі професії і фахи та пропозицію робочої сили щодо них;

• циклічне безробіття – вивільнення робочої сили, викликане загальним спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, яка пов’язана з кризовими явищами в економіці, скороченням сукупного попиту, відповідним скороченням зайнятості та зростанням безробіття;

• інституціональне – частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватися, що обумовлено надмірними соціальними виплатами, неповною інформацією про вакансії, заниженими податками на доходи.

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто попит на робочу силу дорівнює її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування – необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію “природне безробіття” , яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман 1968 року.

Отже, природне безробіття – це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менший за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію, тобто кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Однак така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП, тобто такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Серед економістів не існує єдиного підходу до вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростішим способом є його обчислення як середньорічного рівня безробіття за тривалий період.

Ринок праці є основним серед ринків виробничих ресурсів. Адже на ньому домогосподарства в ролі найманих працівників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит на робочу силу.

Таблиця 2. Зареєстроване безробіття у 2011 році

Місяці	Кількість зареєстрованих безробітних (на кінець звітного періоду)			Середній розмір допомоги за місяць, грн.
	тис. осіб
	всього	з них отримують допомогу по безробіттю	у % до населення працездатного віку
Січень	585,6	447,9	2,1	814
Лютий	616,7	466,3	2,2	826
Березень	613,6	456,4	2,2	810
Квітень	579,9	421,6	2,1	815
Травень	549,2	406,1	2,0	817
Червень	506,1	371,2	1,8	838
Липень	469,5	341,5	1,7	854
Серпень	432,4	310,3	1,6	878
Вересень	404,5	281,1	1,5	885
Жовтень	378,9	268,3	1,4	906
Листопад	413,1	298,4	1,5	845
Грудень	482,8	365,3	1,8	879

Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/.

Таблиця 3. Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2011 році (на кінець звітного періоду, тис. осіб)

	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень
Всього	585,6	616,7	613,6	579,9	549,2	506,1	469,5	432,4	404,5	378,9	413,1	482,8
жінки	310,3	324,9	331,1	323,9	308,7	287,1	269,8	251,6	237,9	233,2	247,3	267,3
чоловіки	275,3	291,8	282,5	256,0	240,5	219,0	199,7	180,8	166,6	145,7	165,8	215,5
міське населен-ня	324,0	342,3	349,4	342,9	328,5	306,8	287,2	266,4	251,9	240,9	251,6	271,8
сільське населен-ня	261,6	274,4	264,2	237,0	220,7	199,3	182,3	166,0	152,6	138,0	161,5	211,0

Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці визначаються заробітна плата, рівень зайнятості і безробіття, а в кінцевому підсумку – обсяг виробництва товарів і послуг.

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. При цьому найрельєфніше з цієї проблеми між собою конкурують дві теорії: неокласична та кейнсіанська.

де W – заробітна плата;

L – чисельність працюючих;

L^D – попит на робочу силу;

L^S– пропозиція робочої сили;

А – точка рівноваги;

L_A – рівноважна зайнятість;

L_B – зайнятість в точці В;

L_B' – зайнятість в точці В';

W_A – заробітна плата в точці А (рівноважний рівень);

W_B – заробітна плата в точці В.

Рис. 2. Неокласична модель ринку праці

Неокласична теорія опирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукції.

Тому, згідно з неокласичною теорією, безробіття виникає внаслідок надто високої реальної заробітної плати (рис.2).

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує найманий працівник за певний проміжок часу.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за свою номінальну заробітну плату або це купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Графік ілюструє ситуацію, коли розмір заробітної плати (W_B) вищий за рівноважний (W_A), за якого пропонується стільки робочої сили, скільки необхідно підприємницькому сектору. При рівні зарплати (W_B) виникає перевищення пропозиції робочої сили () над попитом на неї (), яке і означає розвиток безробіття. Рівень безробіття визначається впливом надлишкової пропозиції робочої сили (L_B – L_B'). Ціна робочої сили починає знижуватися до досягнення рівноважної (W_A). Згідно цієї теорії, причиною безробіття є надмірна заробітна плата, яка перевищила рівноважну ціну.

Безробіття, що виникає внаслідок надмірної заробітної плати, неокласики вважають не стійким, а тимчасовим. Воно не визнається за безробіття, оскільки заробітна плата здатна швидко усувати диспропорцію на ринку праці. Алгоритм усунення цієї диспропорції виглядає так: спочатку зростання реальної заробітної плати скорочує попит на ринку праці. За цих умов конкуренція примусить робітників погодитися на зниження номінальної заробітної плати. Вона зменшуватиметься до тих пір, поки реальна заробітна плата не досягне рівня, який супроводжуватиметься наближенням попиту і пропозиції до рівноважних величин. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої заробітної плати, то таке безробіття за неокласичною теорією, є добровільним і тому не вважається безробіттям.

Для пояснення механізму функціонування ринку праці кейнсіанська теорія спирається на інші передумови. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. Вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в цій теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва.

Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реальну, а на номінальну заробітну плату (зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується). Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік – у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітну плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін.

Засобом від безробіття, згідно цієї теорії, є підвищення державних витрат чи зниження податків, що призведе до збільшення сукупного попиту і, отже, до збільшення попиту на робочу силу.

Рівень безробіття є важливим економічним показником. Однак його не можна розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, які характеризують ефективність національної економіки. Безробіття зумовлює значні матеріальні втрати, оскільки зменшується виробництво ВВП. Втрати від безробіття не пов’язані з природним безробіттям. Воно, як відомо, є необхідною передумовою для нормального функціонування економіки. Тому час, який витрачають фрикційні та структурні безробітні на пошук роботи, – це не втрати, а витрати, необхідні їм для пошуку найефективніших варіантів застосування своєї робочої сили. В кінцевому підсумку ці витрати сприяють підвищенню продуктивності праці та збільшенню обсягів виробництва продукції. Протилежним є висновок щодо циклічного безробіття, яке не є необхідним для функціонування економіки, а виникає внаслідок відсутності вільних робочих місць. Тому таке безробіття є вимушеним і породжує для безробітних і суспільства в цілому певні втрати. Отже, втрати від безробіття – це втрати від циклічного безробіття.

Втрати від циклічного безробіття мають комплексний характер. Втрати підприємств полягають у тому, що останні скорочують випуск продукції і зменшують свої прибутки. Це у свою чергу скорочує надходження до державного бюджету і змушує державу витрачати бюджетні кошти на виплати по безробіттю. Але найбільші втрати несуть безробітні. Вони втрачають заробітну плату, яка частково компенсується виплатами по безробіттю, а в умовах тривалої професійної бездіяльності частково втрачають і свою кваліфікацію. Крім того, безробіття завдає людині психологічної травми, викликає невіру в себе, занепад моральних принципів, погіршення здоров’я.

Узагальнюючою економічною ціною, яку суспільство платить за циклічне безробіття, є невироблена продукція. Оскільки певна частка робочої сили не використовується в процесі виробництва, то економіка не спроможна виробляти потенційно можливий обсяг товарів і послуг, тобто потенційний ВВП. Цей невироблений (втрачений) обсяг продукції свідчить про відставання фактичного ВВП від потенційного, яке називається “розривом ВВП”. Він показує, на скільки відсотків відхиляється фактичний ВВП від потенційного під впливом циклічного безробіття. Чим вище циклічне безробіття, тим більшим є розрив ВВП і тим більшу величину ВВП втрачає економіка.

Американський економіст Артур Оукен виявив для США емпіричну залежність між циклічним безробіттям і розривом ВВП. Згідно з його дослідженням кожний відсоток циклічного безробіття викликає 2,5% відставання фактичного ВВП від потенційного. Ця залежність увійшла в макроекономічну науку під назвою “закон Оукена” . Її можна виразити формулою:

(4)

де ΔY – “розрив ВВП” (відставання фактичного ВВП від потенційного, %;

и – фактичний рівень безробіття;

и_п – природний рівень безробіття;

β – емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (β = 2,5).

Величина коефіцієнта Оукена залежить як від технології виробництва, так і від поведінки економічних суб’єктів на ринку праці.

Тема. ТОВАРНИЙ РИНОК

При розгляді попиту і пропозиції як мікроекономічних явищ передбачалось, що на ринку конкретного товару (послуги) зустрічаються два контрагенти – покупець і продавець. Між ними зав’язувались товарні відносини, які проявлялись у формуванні індивідуального попиту на окремий товар. Сукупність індивідуальних попитів на певний товар утворювала ринковий попит на нього. Обсяги пропозиції та попиту на товарних ринках залежать від ціни, а ціна, в свою чергу, залежить від обсягів попиту та пропозиції.

На відміну від мікроекономічного рівня, макрорівень передбачає розгляд попиту та пропозиції як агрегованих показників в межах національного ринку. За цих умов обсяг товарів, що пропонуються, – сукупна пропозиція – набуває форми річного ВВП, який може визначатись поточними або порівнянними цінами.

Попит на макрорівні набуває форм сукупного платоспроможного попиту домогосподарств, підприємств, держави та закордону на запропонований річний вироблений національний продукт.

Залежність між сукупним попитом і рівнем цін обернена, а між сукупною пропозицією і рівнем цін – пряма, як і в залежностях попиту і ціни та пропозиції і ціни на окремий товар.

Отже, сукупний попит (AD) – це величина обсягу продукції, яку готові купити макроекономічні суб’єкти (домогосподарства, підприємства (фірми), держава, закордон) за кожного можливого рівня цін (Р). Або, іншими словами, AD – це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.

Сукупний попит можна визначити за формулою розрахунку ВВП методом витрат:

AD = C + I + G + NE, (1)

де C – споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

I – інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:

• відновлення зношеного капіталу (амортизація);

• збільшення реального капіталу.

G – попит держави на товари та послуги:

• для виробництва суспільних благ;

• для державних інвестицій.

NE – попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Одні компоненти сукупного попиту є відносно стабільними (споживчий попит і попит держави), а інвестиційний попит є найбільш динамічною частиною сукупного попиту, зміни якої пов’язані з коливаннями економічної активності.

Розглянемо детальніше складові сукупного попиту і фактори їх формування.

Споживчий попит домогосподарств є їх платоспроможним попитом на товари споживчого призначення. Залежність споживчого попиту (С) від рівня цін (Р) є оберненою, тобто, зі зростанням рівня цін (за інших однакових умов) споживчий попит зменшиться, і навпаки. Графічно ця залежність зображена на рис. 1.

На осі абсцис відкладається значення реального обсягу споживання. На осі ординат – рівень цін (дефлятор, індекс цін). Будь-яка точка кривої споживчого попиту вказує на значення номінального обсягу споживчого попиту.

Рух по кривій від точки М до точки N означає збільшення споживчого попиту на величину ∆Q_C (∆Q_C = Q_CN – Q_CM), зумовлену зменшенням рівня цін від P_M до P_N.

Якщо ж ціни зростатимуть від точки N до точки M, то споживчий попит зрушиться ліворуч ( від точки Q_CN до точки Q_CM) і означатиме зменшення його на величину ∆Q_C . Наслідком зменшення споживчого попиту буде скорочення реальної грошової маси на руках у домогосподарств (реальних грошових залишків). Це означає, що вони зможуть при вищому рівні цін придбати менше товарів споживчого призначення. Зниження рівня купівельної спроможності населення внаслідок зменшення реальних грошових залишків називається ефектом реальних залишків, або ефектом багатства.

Рис. 1. Залежність споживчого попиту домогосподарств від рівня цін

Споживчий попит відчуває на собі також вплив нецінових факторів:

• дохід домашніх господарств від участі у виробництві;

• податки та трансфертні платежі;

• розмір багатства домашніх господарств, який визначається наявністю фінансових активів (акцій, облігацій та інших цінних паперів) і нерухомості (землі, будівель тощо) та доходами від них (рента, відсоток);

• наявність або відсутність заборгованості у споживачів;

• чисельність населення;

• очікування споживача.

Розглянемо другий структурний елемент сукупного попиту – інвестиційний попит. Інвестиційні витрати пов’язані зі збільшенням реального капіталу (засобів виробництва). Отже, інвестиційний попит залежить від рівня цін на засоби виробництва. Крім того, на нього впливають і нецінові чинники:

• обсяг виробництва;

• величина відсоткової (позичкової) ставки;

• величина податкової ставки;

• технологічні зміни;

• наявність надлишкових потужностей;

• коливання ділової активності;

• очікування.

Інвестиційний попит перебуває в прямій залежності від обсягу виробництва, оскільки нарощування обсягів як спожитих, так і інвестиційних товарів вимагає збільшення закупівель засобів виробництва. Цей фактор зміщує криву інвестиційного попиту праворуч при зростанні обсягів виробництва, і навпаки.

Зростання позичкової ставки означає подорожчання грошей, а як наслідок – обмеження кредиту, що зменшує інвестиційний попит і зміщує криву ліворуч, зменшення відсоткової ставки – праворуч.

Аналогічно на інвестиційний попит впливають податки. Зростання податків зменшує інвестиційний попит і зміщує криву ліворуч, і навпаки.

Технологічні зміни впливають, як правило, на інвестиційний попит на користь його зростання (зміщення кривої праворуч).

Наявність надлишкових потужностей стримує фірми від здійснення інвестицій. Зменшення або відсутність їх збільшує інвестиційний попит.

На інвестиційний попит впливає ступінь ділової активності. Пожвавлення активності господарських суб’єктів стимулює і збільшує інвестиційний попит, зміщуючи криву праворуч, і навпаки.

Очікування підприємців стосовно економічної кон’юнктури впливають на користь зростання (зміщення праворуч) інвестиційного попиту, якщо вони оптимістичні, і ведуть до зниження (зміщення ліворуч), якщо вони песимістичні.

Попит держави (державні видатки, урядові витрати) виступають як екзогенна, наперед задана величина, визначена Державним бюджетом країни. У найбільш загальному вигляді попит держави може мати такі складові:

• витрати держави на закупівлю товарів та послуг, пов’язаних зі створенням суспільних благ (національна безпека, транспорт, зв'язок, судочинство, охорона здоров’я, освіта, житлове будівництво тощо);

• інвестиційні витрати держави;

• витрати держави, пов’язані з формуванням державних резервів;

• витрати, пов’язані з виплатами соціальних трансфертів (пенсії, стипендії, субсидії, виплати у зв’язку з безробіттям тощо);

• витрати на оплату відсоткових платежів, пов’язаних із обслуговуванням державного боргу.

Величина сукупного попиту перебуває у прямо пропорційній залежності від перших чотирьох елементів та у зворотній залежності від відсоткових платежів, пов’язаних з обслуговуванням зовнішнього боргу.

Попит закордону на блага певної країни залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари та обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміну. Цей зв'язок виражається формулою:

(2)

де θ – реальні умови обміну;

P – рівень цін на національному ринку;

P_Z – рівень цін за кордоном;

q – обмінний курс вітчизняної валюти.

Чим більший цей показник, тим сприятливіші умови обміну для певної країни, оскільки за одиницю вітчизняних благ стає можливим отримання більшої кількості імпортних благ. Але для країн-імпортерів це означає відносне подорожчання товарів, що зумовлює зменшення експорту.

Графічно сукупний попит зображується кривою AD, яка має від’ємний нахил (рис. 2).

Рис. 2. Крива сукупного попиту

Сукупна пропозиція (AS) – це обсяг товарів і послуг, які фірми (підприємства) готові виробляти та пропонувати на ринку за певного рівня цін (за інших однакових умов).

Підвищення рівня цін стимулює підприємства виробляти і пропонувати більший обсяг товарів та послуг. Зниження рівня цін зумовлює зменшення обсягів виробництва. Це означає, що між обсягом національного виробництва, який набув форми сукупної пропозиції, та рівнем цін існує пряма залежність, а крива сукупної пропозиції має додатний нахил.

Слід звернути увагу на те, що як в теорії, так і на практиці дослідження явища сукупної пропозиції – справа досить складна. Як свідчить економіка України, зростання рівня цін впродовж 90-х рр.. ХХ ст.. не привело до відчутного зростання виробництва. Чому?

Насамперед, слід зазначити, що і в теоретичному осмисленні економічної природи сукупної пропозиції та конфігурації кривої AS різними школами є відмінності. Окрім того, спостерігається суттєва відмінність між сукупною пропозицією в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Короткостроковим періодом макроекономічна теорія вважає такий період, впродовж якого ціни на фактори виробництва (і насамперед номінальна заробітна плата) залишаються незмінними навіть за умови зміни загального рівня цін.

Така ситуація в економіці пояснюється двома основними чинниками:

• наймані працівники не можуть відразу усвідомити зростання рівня цін, а тому і зміни їх реальної заробітної плати;

• значна частка найманих працівників на умовах контракту отримують фіксовану заробітну плату.

Тому зміна рівня цін не веде автоматично до зміни номінальної заробітної плати.

Довгостроковий період – це такий період, коли ціни на фактори виробництва (в тому числі і номінальна заробітна плата) реагують досить відчутно на зміни рівня цін. Пояснюється це тим, що, по-перше, з часом наймані працівники отримують повну інформацію стосовно зміни рівня цін і усвідомлюють зміну рівня своєї реальної заробітної плати. По-друге, короткострокові трудові контракти закінчуються, а нові підписуються на нових умовах, які відображаються в змінах рівня номінальної заробітної плати, посадових окладів тощо.

Розглянемо спочатку таку ситуацію в економіці, коли вона перебуває у короткостроковому періоді й загальний рівень цін залишається незмінним. Тоді короткострокова крива сукупної пропозиції є горизонтальною (рис. 3).

Рис. 3. Короткострокова крива AS за незмінного рівня цін

Це означає, що за цінами, що відповідають Р₀, підприємства готові запропонувати стільки товарів та послуг, скільки споживачі готові купити за даного рівня цін. Іншими словами, горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресивний стан економіки).

Інша ситуація, властива короткостроковому періоду економіки, полягає в тому, що, як вже зазначалося, рівень цін змінюється, а ціни на ресурси (в тому числі номінальна заробітна плата) залишаються незмінними. Крива сукупної пропозиції в даному випадку має висхідний (проміжний) характер (рис. 4).

Рис. 4. Короткострокова крива AS за умови зміни загального рівня цін, але незмінності цін на ресурси

Таким чином, зі сказаного вище можна зробити висновок, що крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є горизонтальною або має висхідний нахил.

У довгостроковому періоді обсяг випуску визначається не рівнем цін, а обсягом капіталу, праці та наявними технологіями. Крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною.

Рис. 5. Крива АS у довгостроковому періоді

Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі потенційного ВВП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю і додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання цін.

Графічне зображення узагальненої кривої сукупної пропозиції (АS) наведено на рисунку 6.

На сукупну пропозицію впливають і нецінові фактори:

• зміна продуктивності праці;

• зміна правових норм.

Розглянемо коротко кожний з них.

Зміни у рівні продуктивності праці є по суті зміною співвідношення між реальним обсягом виробництва і затратами. Зростання продуктивності праці (за незмінного рівня цін) означає збільшення обсягів національного виробництва. Оскільки зростання продуктивності праці забезпечується науково-технічним прогресом (НТП), то це означає зменшення капітало-, матеріало- та енергомісткості виробленої продукції, а тому – здешевлення її, що зміщує криву АS праворуч вниз.

Рис. 6. Узагальнена крива сукупної пропозиції (АS)

Зміни в правових нормах стосуються, насамперед, зміни характеру державного регулювання та змін у податковій політиці та політиці видатків, зокрема субсидій бізнесу. Так, зростання непрямих податків (ПДВ, акциз, нарахування на соціальне страхування тощо) зумовлює зростання витрат підприємців на одиницю продукції і спричиняє скорочення сукупної пропозиції. Крива АS зміститься ліворуч. Збільшення державних субсидій бізнесу та зменшення податкового тиску зумовлює зменшення витрат виробництва фірмами, що спричиняє зростання сукупної пропозиції. Крива АS зміщується праворуч.

Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги.

Така ситуація властива точці перетину (Е) кривих сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (АS). Їй відповідає рівноважний рівень цін (Р₀) та рівноважний рівень національного виробництва (Q₀). Оскільки крива сукупної пропозиції має складну конфігурацію, то виникає потреба розглянути різні варіанти перетину кривою сукупного попиту (AD) різних відрізків кривої сукупної пропозиції (АS).

• Якщо сукупний попит зростає в межах кейнсіанського відрізка АS, то це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах (рис. 7).

• Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку АS, то це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості (рис. 8).

• Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку АS, то це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВВП при незмінному обсязі реального ВВП (рис. 9).

Рис. 7. Рівновага сукупного попиту і сукупної