4.Псіхолого-педагогічна допомога дітям з синдромом гіперактивного розладу з дефіцитом уваги

Гіперактивним дітям часто ставлять діагноз - мінімальна мозкова дисфункція. Це залишкові явища органічного ураження головного мозку, що виникло, наприклад, при тяжкому токсикозі або при резус-конфлікті, коли дитина ще перебував в утробі матері, або під час пологів. Задаватися питанням в кого він такий? І хто винен? Марно, спадковість тут ні при чому, і винити нікого не варто. Краще згуртуватися навколо малюка і зробити все, щоб виправити його поведінку.

Як же поводитися з гіперактивним дитиною? Найоптимальніший варіант - коли батьки беззастережно приймають свого малюка, беззавітно люблять його, але виявляють при цьому ласкаву строгість.

Перш за все треба розуміти, що така дитина хвора. Але класичний образ хворого прямо протилежний - дитина лежить в ліжку, він млявий і пасивний. Цей стереотип настільки міцно впроваджено в нашу свідомість, що ми не можемо від нього відмовитися і не бачимо у поведінці гіперактивного дитини хвороба і пред'являємо до нього ті ж вимоги, що й до здорової.

Дитині з таким захворюванням необхідно максимально упорядкувати життя. Як нікому іншому йому потрібно строго дотримуватися режиму дня. Тут батьки повинні проявити твердість і рішучість. Корисно вивісити на стінці докладний розпорядок дня і апелювати до нього, як до даності. На багатьох дошкільнят це діє мобілізуюче. При цьому слід робити поправку на те, що гіперактивна дитина не може, наприклад, негайно припинити гру, його треба попередити заздалегідь. Взагалі таким дітям доводиться це нагадувати неодноразово. Це їхня особливість, з якою потрібно рахуватися.

Особливо збудливим дитині необхідно ретельно дозувати враження. Надлишок вражень, навіть приємних і яскравих, для нього теж шкідливий.

Важливо навчитися ловити момент, коли гіперактивна дитина починає перевтомлюватися. Піймавши такий момент необхідно відвернути дитини. Дітей 4-5 років в хвилини збудження корисно залучати в діалог на сторонню тему. Слід ставити дитині прості питання, які потребують простих відповідей.

Працюючи з гіперактивними дітьми, потрібно звертати особливу увагу на навчання не рахунку та письма, а осмислення того, що відбувається, вчити думати, правильно інтерпретувати свої дії, думки і почуття, а також почуття інших людей. Для цього дуже добре підходить домашній ляльковий театр - рольова гра з іграшками. Вона дає можливість дитині оцінити і свою поведінку, та поведінку оточуючих, відрепетирувати правильні адекватні моделі поведінки. У лялькових сценках можна програвати найрізноманітніші ситуації, що викликають у дитини психологічні труднощі. Сценки по ходу дії повинні ускладнюватися, ставати більш різноманітними, обростати казковими або фантастичними подробицями.

Дитячий садок гіперактивним дітям протипоказаний. Краще навіть не пробувати, щоб не завдавати дитині душевну травму. Йому взагалі не можна спілкуватися з великою кількістю дітей. Додому можна запрошувати одного, максимум двох дітей і тримати гри під контролем, щоб вчасно втрутитися і не дати розгорітися конфлікту.

Навчаючи і розвиваючи дитину, її треба обов'язково зацікавити самим процесом. Його інтереси дуже нестійкі і в силу своїх особливостей він не може довго утримувати увагу на одній справі. Тому необхідно чергувати види діяльності, привносити в процес щось нове, підкріплюючи інтерес дитини різними способами.

Оскільки у всіх гіперактивних дітей дуже розсіяна увага, потрібно постаратися, щоб під час занять їх ні чого не відволікало. Американський лікар Д. Реншоу радить при роботі з такими дітьми залишати письмовий стіл зовсім порожнім і ставити його у однотонної стіни, а також уникати при оформленні дитячої кімнати або дитячого куточка яскравих фарб і складних орнаментів. Школярі повинні готувати уроки в повній тиші, а малюкам не слід давати відразу багато іграшок.

З гіперактивними дітьми потрібно бути дуже уважними і в м'якій формі пояснювати звичайні норми поведінки.

Часта помилка батьків і педагогів полягає в тому, що від гіперактивного дитини вимагають одночасно зосередженості, посидючості та уваги, тобто покладають на нього триєдине завдання, з якою не кожен дорослий в змозі впоратися. А адже саме ці якості у дітей в дефіциті.

Набагато корисніше тренувати кожна якість окремо, тобто, наприклад, розвиваючи посидючість, не можна вимагати активної уваги. І навпаки, коли дитина вчиться бути уважним, не можна завантажувати його інтелектуально.

І звичайно, гіперактивним дітям треба давати можливість виплеснути свою енергію. Треба долучати їх до різних видів спорту, вчити танцювати, плавати. При цьому їх не слід записувати в секції, де тренери орієнтовані на досягнення результатів і домагаються жорсткої дисципліни. Для дітей це буде надмірним навантаженням, шкідливою для здоров'я.

Висновок

Раннє виявлення СДУГ у дітей та невідкладне проведення корекційних заходів із застосуванням комплексу ефективних сучасних методів дозволяють досягти значних результатів і подолати характерні для них труднощі адаптації.

Психологічний супровід дітей з СДУГ показує, що навіть без лікування у міру дорослішання завжди відбувається деяка нормалізація роботи мозку. Навіть якщо не поліпшується уважність, згладжується явна "циклічність" інтелектуальної діяльності, рідше відбуваються "відключення". Стаючи старше хлопці починають відчувати той момент, коли "думки починають розбігатися" і стає важко зосередитися. Вони відволікаються, відпочивають і продовжують роботу, коли цей стан минає. Загальний час, протягом якого вони можуть продуктивно навчатися, значно збільшується. Але все ж шість уроків вони витримувати не можуть, і, якщо в кінці навчального дня виявляються уроки з основних предметів (особливо з російської мови або математики), то стійка неуспішність може бути їм забезпечена. При інтенсивному лікуванні, позбувшись від неуважності, діти стають повільними. Придбана повільність викликає нові труднощі у навчанні дітей з мінімальною мозковою дисфункцією, діти не встигають стежити за поясненням педагога. У результаті цього вони відстають від своїх однолітків. Систематизація матеріалу для таких дітей також йде повільніше, ніж у здорових однолітків. Їм особливо необхідно хоча б загальне випереджаюче знайомство з інформацією, яка буде викладатися на занятті. У цілому, розвитку швидкісних показників, депресивних в процесі медикаментозного лікування, з віком зазвичай не відзначається.

Література

1. Бородуліна С.Ю. Корекційна педагогіка: психолого-педагогічна корекція відхилень у розвитку і поведінці школьников.-Ростов н / Д: Фенікс, 2004.-352с.

2. Брязгунов І.П., Касатикова Є.В. Непосидюча дитина, або все про гіперактивних детях.-М.: ВИД. Інституту Психотерапії, 2001.-96с.

3. Дробінський А.О. Синдром гіперактивності з дефіцитом уваги / / Дефектологія.-1999 .- № 1.-С.31-36.

4. Калініна Ю. Гіперактівній розлад та дефіціт уваги / / Псіхолог.-2006 .- № 39.-С.26-32.

5.Славіна Л.С. Важкі діти / Под ред. В.Е. Чудновского.-М.: Педагогіка, 1998.-234с.

6. Шишова Т. Гіперактивний дитина / / Будь здоров.-2005 .- № 12.-С.72-76.