3. Шляхи профілактики недисциплінованості

У складному процесі виховання важких дітей легше запобігати проблемам, ніж розбиратися з їх наслідками. Успішні вчителі рекомен-

дують такі прийоми:

1. Зайнятість кожного учня справою. Володіти ситуацією - озна­чає залучити якомога більше учнів до роботи і уникнути концентрації уваги педагога тільки на тих дітях, що вчаться. На уроці всі повинні мати завдання. Якщо хтось швидко виконує завдання, педагог тримає напоготові цікаву додаткову роботу.

2. Контроль темпу уроку. Ритм життя дітей і дорослих розрізня­ється. Пам'ятаючи про це, вчитель по можливості регулює ритм життя даного класу і веде урок так, щоб клас рухався вперед з найменшими іупинками в потрібному і гнучкому темпі.

3. Початкове встановлення необхідних правил і процедур. Успіш­ний учитель спочатку встановлює правила і процедури. Інакше педагог итрачаєте багато часу, відповідаючи на одні і ті ж питання: «Як випра­вити двійку?», «Кому здавати роботу?», «У мене зламався олівець. Як мені далі виконувати завдання?», «У мене зошит кінчився, що робити». Діти в подібних ситуаціях розгублюються і, намагаючись звільнитися під відчуття невизначеності, починають самостверджуватися, що педа­гогом часто сприймається як порушення дисципліни.

4. Ретельно розроблена повна програма навчання з чіткими кри­теріями досягнення результатів. Школярам пояснюється план робо­ти над предметом, програма і способи оцінки знань на всіх етапах на­вчання, тому кожен учень і кожен учитель можуть бачити перспективу, фіксувати своє поступове зростання і просування від одного етапу навчання до іншого. Це дає відчуття задоволеності, власної компетен­тності, розвиває самоповагу і відчуття.

5. Ретельно продумані перші тижні керівництва класом. У класах успішних учителів перший день занять добре організований: приготов­лено щось цікаве для школярів, відбувається навчання правилам: учи­тель пояснює, як потрібно поступати, наводить приклади. Взагалі в перші тижні роботи з класом витрачається досить багато часу на пра­вила і процедури. Погана поведінка припиняється: чітко, але не різко. У класах, де протягом року виникають проблеми, перші тижні проходили зовсім інакше: правила не пропрацювали, для дітей вони або не зро­зумілі, або дуже заплутані; ні позитивна, ні негативна поведінка учнів часто не має наслідків; процедури виконання важких завдань зміню­ються кожного дня; процедурам не вчать, учням доводиться питати один в одного, що їм робити, тому на уроках знічев'я вони базікають один з одним.

6. Розвиток мотивів учіння. Вчитель прагне створити позитивне ставлення до учіння, підвищити самоповагу учнів в їх пізнавальній дія­льності, стимулювати допитливість. Хороший педагог постійно думає про співвіднесення матеріалу уроків і інтересів учнів, учить дітей спів­робітничати один з одним.

Під час першого знайомства важливо відразу запропонувати учням доброзичливий і діловий стиль взаємин. Якщо учні зайняті справою на уроці і досягають успіху, то у них не залишається часу на з'ясування відносин. Проблеми, що виникають іноді, корисно відкласти на поза- урочний час. Якщо ж учень пропонує небажаний сценарій взаємодії, то вчитель може вибрати одну з трьох стратегій поведінки: підтримати сценарій, відмовитися від сценарію, змінити сценарій.

Стратегія 1. Підтримати сценарій учня, «грати в його гру». Тут можливі два варіанти: грати запропоновану роль (надати бажану увагу, підтримку, розсердитися, відповісти) або грати іншу роль в тому ж сце­нарії (наприклад, почати з'ясовувати відносини, вдатися до санкцій). Часто використовуються такі санкції:

• позбавлення учня прав на діяльність, на використання предме­тів, на вільне пересування по території школи;

• позбавлення учня свободи спілкування з іншими учнями (місце за дальньою партою), виклик до директора, вимога зустрічі з батьками, вимога зустрічі з органами правопорядку тощо;

• відшкодування учнем збитків: ремонт предметів, повернення ре­чей.

Стратегія 2. Відмовитися від сценарію, повернутися до навчаль­ної роботи. На уроці найчастіше застосовується друга стратегія - від-1 хід від з'ясування відносин, небажання витрачати час уроку даремно. Дотримуючись цієї стратегії:

• повідомте про своє небажання витрачати час. Висловіть незадо­воленість ситуацією, сформулюйте «Я - вислови». Наприклад: «Я тур­буюся про те, що ми не встигнемо закінчити новий матеріал, якщо за­раз розмовлятимемо про це. Давайте перенесемо цю розмову на ін­ший час»;

• мінімізація уваги. Стратегія мінімізації уваги містить безліч при- йомів, покликаних ослабити поведінку учня, оскільки вона не підкріп­люється загальною зацікавленістю, на нього не реагують, а метою таких учнів є завоювання уваги глядачів. Конфронтація посилюється у присутності спостерігачів. Відкладіть обговорення до того моменту, коли всі підуть або самі перейдіть з цим учнем в інше приміщення. Перший крок мінімізації уваги - пасивне слухання. Іноді кращий спосіб зупинити негативну поведінку - перестати на неї реагувати. Після де­кількох невдалих спроб учень, швидше за все, припинить спроби пово­дитися так само. Другий крок - зміна теми. Наприклад, можна запитати учня по темі уроку або розповісти про щось цікаве. Роблячи той або інший код, слід залишатися максимально спокійним. Ні сарказму в голосі, ні нарочитості або нестриманості в діях - це провокує подвоєні негативні дії з боку учня.

Стратегія 3. Запропонувати інший сценарій. Золоте правило в

цьому випадку - несподівана, нестандартна поведінка, тобто будь-яка реакція, окрім очікуваної. Поводьтеся нетрадиційно. Ось деякі конкрет­ні прийоми.

Прохання. Попросіть учня допомогти кому-небудь. Зміна діяльності.

Приділіть увагу комусь, хто, можливо, сидить поряд. Так ви підкреслите, що нормальна, а не демонстративна поведінка заслуговує на увагу.

Переключення уваги. Ніхто довго не може робити дві справи одно-часно. Тому ви можете сфокусувати увагу учня на чомусь іншому.

Техніка зовнішньої згоди. Коли учні заявляють щось таке, що на їх думку, виведе вас з себе, вони менш за все очікують, що ви погодитеся і ними. Це спантеличує. Наша згода - відмінний спосіб припинити опір: «Можливо, ви і маєте рацію. А зараз продовжимо роботу». Коли ми ви­-знаємо вголос, що не можемо домінувати, що ніхто в цьому класі не вище і не нижче за інших, ми сприяємо виникненню духу кооперації, а не конфронтації. Опір починає спадати, а діти заспокоюються, у цей мо­мент нам легше перейти до третьої стадії – вирішення проблеми. При-

клад: учениця відповідала у дошки і отримала двійку. Проходячи на своє місце, вона досить голосно сказала: «Осел!» Немолодий учитель у від-повідь: «Напевно, так і є, дітки, оскільки я не зміг тебе навчити».

Техніка нескінченного уточнення. На різкий вислів можна відреа- гувати так, ніби він цілком природній. Ви відповідаєте: «Ти вважаєш, що...», при цьому ваші емоції ніяк не виявляються, ви дієте, як комп'ю-тер або магнітофон. Така відповідь ясно дасть зрозуміти, що вами не можна маніпулювати, якщо ви цього не хочете.

Програма «Групові наслідки». Програма призначена для класів, в ііких учитель хоче справитися з проблемами, використовуючи групові форми роботи.

Гра «хороша поведінка». Клас ділиться на дві команди. За одне порушення дисципліни команда отримує негативний бал (у благополу­чних класах) або позитивні бали нараховуються за хорошу поведінку (у «важких» класах). Команда з найменшим негативним або найбільшим позитивним числом балів винагороджується. Нагороду можуть отрима­ні обидві команди. Звичайно, правила і моделі бажаної поведінки по­миї ті бути наперед обумовлені.