Розділ 6. Українська держава та право в роки визвольної війни 1648-1654 рр.

6.1. Загальний історичний огляд

Посилення соціального, національного і релігійного гніту на українських землях привело до початку народно-визвольної війни, яка об'єктивно стала єдиною можливістю здобути свободу і незалежність, відстояти своє право на існування як народу, так і держави.

Перші перемоги

Повстання очолив колишній писар Війська Запорізького чигиринський сотник Богдан-Зіновій Хмельницький. Природжений дипломат, талановитий полководець він мав високий авторитет серед козаків. Хмельницький був добрим знавцем військової справи. Він розумівся на тактиці та стратегії, вмів своєчасно скористатися фортифікаційними засобами, знав, коли треба наступати, а коли слід перейти до оборони, був добре обізнаний з військовою тактикою поляків і татар. Згодом Хмельницький дійшов висновку, що без союзу з татарами, без їхньої військової підтримки, особливо кіннотою, яка у запорожців була дещо слабкою, він не досягне успіху. Правильний розрахунок Хмельницького щодо залучення татар на свій бік справив сильний вплив на успішний розвиток подій Визвольної війни, особливо на її початку.

На початку 1648 р. Богдана Хмельницького було обрано гетьманом. На його бік перейшли реєстрові козаки, які стояли на Запоріжжі.

На час виступу із Запорізької Січі військо Хмельницького налічувало 5 тис. осіб. Назустріч йому рухалося не менше чисельністю польське військо. В травні 1648 р. в битвах на Жовтих Водах і під Корсунем Хмельницький вщент розбив польсько-шляхетські збройні сили, якими командував гетьман Потоцький.

Деякі історики звинувачують Хмельницького в тому, що після перемоги під Корсунем він не скористався з ситуації і не став рухатись у Західну Україну для остаточного розгрому поляків, а, відійшовши до Чигирина, два місяці чогось очікував. Але справа в тому, що гетьману потрібен був час, щоб організувати своє військо, добити розрізнені шляхетські з'єднання на визволеній території і вияснити, який міжнародний резонанс викличуть перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем.

У липні 1648 р. козаки вирушили на захід. Адже у вересні під Пилявцями сталась грандіозна битва, де селянсько-козацька армія здобула блискучу перемогу.

Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 липня 1649 р. він видає універсал, яким позбавляє Хмельницького гетьманства, оголошує його поза законом і визначає за його голову винагороду в 10 тис, злотих. Польські збройні сили вирушають у похід проти українських повстанців, але вже через декілька днів козаки і татари вдалим маневром оточили поляків під Зборовом. Зрозумівши, що битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до українського гетьмана та кримського хана про перемир'я. Але останній вже домовився за спиною у Хмельницького з польським королем про вигідний для себе мир, і Хмельницький іде на переговори сам, по суті, випускаючи з рук повну перемогу над ворогом.

Зборівський договір

7 серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори. Козацька старшина висунула 18 вимог, головними з яких були:

1) збереження всіх давніх козацьких вольностей, зокрема, "де б не знаходилися наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного";

2) реєстр Запорізького Війська встановлювався у 40 тис. осіб;

3) євреям-державцям і орендарям заборонялось жити на козацькій території;

4) визнати козацьку територію, на якій би ніхто з іноземців не мав права і не наважувався брати податків;

5) Берестейська унія повинна бути скасована;

6) усі посади на козацькій території повинні бути надані особам не римської, а грецької віри;

7) усі сеймові ухвали, що урізають права і вольності Війська Запорозького, треба скасувати;

8) щоб духовенства римської віри в Києві не було.

8 серпня 1649 р. була обнародувана "Декларація його королівської милості війську Запорізькому...", яка отримала назву Зборівський договір. Цим документом межа козацько-української території визначалась по лінії: Дністер — Ямпіль — Брацлав — Вінниця — Погребище — Паволоч — Користишів — Горностайпіль — Димер — Дніпро — Остер — Чернігів — Ніжин —

Ромни. До реєстру Війська Запорізького вписувалося 40 тис. козаків, йому підтверджувалися всі попередні вольності. На козацькій території не мали права з'являтися коронні війська. Всі посади в Україні повинні були обіймати особи православної віри. Питання про Берестейську унію мав вирішити польський сейм. Київському митрополитові було надане місце в сенаті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія. Частиною угоди слід вважати видану наприкінці серпня королівську грамоту — привілей, яким підтверджувалися права та вольності козацтва.

Маємо підставу говорити про правове визнання української державності на території трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського.

Нетривкість миру з Польщею змушувала Україну вдаватися до запобіжних заходів, аби мати з боку інших держав військову допомогу на випадок нових сутичок з Польщею.

Весь 1650 р. пройшов під знаком активізації дипломатичних стосунків з Росією, Молдавією, Угорщиною, Кримом. Але воєнно-політичні обставини складалися для Хмельницького несприятливо. Постійний тиск на Україну чинять Литва, Туреччина, Молдавія. Хмельницький відмовляється від допомоги, яку пропонують турецький султан і молдавський господар Василь Лупул, і не випадково: згодом і султан, і Лупул підтвердили свою непослідовність щодо України.

У березні 1651 р. поляки напали на містечко Красне на Поділлі, де в бою загинув один з найкращих українських полководців — Нечай.

Хмельницький направляє основні сили свого війська проти поляків. Вирішальна битва сталась 28—30 червня 1651р. біля Берестечка. Татари не могли розміститися на лівому фланзі, де була лісиста місцевість, і були змушені розгорнутися ближче до польського центру. Там вони попали під обстріл польської артилерії і понесли значні втрати. До того ж це був час великого мусульманського свята — байраму, коли правовірним заборонялося воювати. Татарське військо залишило поле бою. Хмельницький догнав утікачів і почав умовляти їх повернутися. Тікаючи далі, хан захоплює із собою Хмельницького, залишивши військо без головнокомандувача. Поразка українців стала неминучою.