19.2. Державний лад

Політика перебудови потребувала реформування державного апарату як у центрі, так і на місцях.

В березні 1990 року в СРСР було запроваджено інститут президентства, що підтвердило наміри М. Горбачова втілити в практику державного будівництва теорію розподілу влад. У грудні 1990 року Раду Міністрів СPCP було перейменовано в Кабінет Міністрів СРСР, який чітко визначався як виконавчо-розпорядчий орган, що підпорядковувався Президенту СРСР.

Реформування союзних органів влади і управління привело до відповідних змін у союзних республіках.

Вищі органи влади і управління урср

Вищим представницьким органом республіки залишалася Верховна Рада УРСР. Саме їй було відведено чільне місце у проведенні демократизації державного життя України.

У1989—1991 роках Верховна Рада прийняла ряд законів, що змінювали і доповнювали Конституцію УРСР.

Закон УРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української PCP" від. 27 жовтня 1989 року визначав компетенцію Верховної Ради. Значно розширювалися повноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набував рангу найвищої посадової особи республіки. Склад Верховної Ради мав складатися з 450 депутатів (раніше — 650). Термін повноважень народних депутатів — 5 років. Уперше за багато років свого існування Верховна Рада почала працювати в парламентському режимі. Порядок її роботи визначався Тимчасовим регламентом, затвердженим 22 травня 1990 року. У парламенті вперше з'явилася опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125 депутатів.

Значною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла S липня 1991 року такі закони: "Про заснування поста Президента Української PCP і внесення змін і доповнень до Конституції {Основного Закону) Української PCP", "Про Президента Української PCP", "Про вибори Президента Української PCP". Вибори Президента України призначалися на 1 грудня 1991 року. Таким чином, запровадження поста Президента УРСР було новим кроком зі створення в республіці державного апарату, побудованого на принципах поділу влади. Законом від 21 травня 1991 року в Конституцію УРСР були внесені зміни і доповнення щодо структури органів вищої виконавчої влади республіки.

Рада Міністрів була перейменована в Кабінет Міністрів УРСР. Посада голови Ради Міністрів замінялася посадою прем'єр-міністра.

13 травня 1991 року був прийнятий закон "Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української PCP".

Кабінет Міністрів об'єднує і направляє роботу міністерстві інших підпорядкованих йому органів. Міністерства Й інші центральні органи державного управління здійснюють керівництво окремими сферами управління, несуть відповідальність за їх розвиток. В межах своєї компетенції уряд мав видавати постанови і розпорядження, а також організувати перевірку їх виконання.

Місцеві органи влади і управління

9 квітня 1990 року був прийнятий Закон СРСР "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР", основною ідеєю якого було переведення місцевих Рад з режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядування. За Законом місцеві Ради ставали повноправними господарями на своїй території. 7 грудня 1990 року було прийнято Закон УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування". В ньому визначалися засади місцевого самоврядування, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування.

У систему місцевого самоврядування входили сільські, селищні, міські Ради народних депутатів і їх органи, інші форми територіальної самоорганізації громадян. Територіальну основу місцевого самоврядування складали сільрада, селище, місто, а органами місцевого самоврядування були відповідні Ради народних депутатів. З метою більш ефективного здійснення своїх прав і обов'язків органи місцевого самоврядування могли об'єднуватись в асоціації, інші форми добровільних об'єднань.

Поряд з місцевим самоврядуванням Закон виділяв регіональне самоврядування, основу якого складали район і область.

Нове законодавство про органи місцевого самоврядування значно розширило їхні права, як в сфері економічного, так і в сфері соціально-культурного життя суспільства, затвердило повноту народовладдя на відповідних адміністративних територіях.