40 Голів.Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фундаментом,

на якому виросла вітчизняна оригінальна література.Самобутнім літературним жанром з моменту виникнення.було літописання. Воно з'явилося на Русі наприкінці.X — на початку XI ст. У 1037—1039 pp. Порічні.статті були об'єднані в перший давньоруський літописний.звід. Вершиною історичної думки в межах літописної.традиції вважається ≪Повість минулих літ≫, створена.ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р..У Хлебніковському списку ≪Повісті минулих літ≫ Нестора названо автором цього твору. Як літописець він згадується.і в ≪Києво-Печерському патерику≫.Нестор (?—після 1111) — чернець Києво-Печерського монастиря,письменник і, можливо, літописець. Був пострижений за ігуме.на Стефана (1074—1078) і ним же зведений у дияконський сан.Безумовним вважається авторство Нестора двох житій: Бориса і

Гліба та Феодосія Печерського. Перше подає історію вбивства синів

Володимира Святославича їхнім зведеним братом Святополком Ярополчичем як одвічну боротьбу добра зі злом. Написане пізніше.житіє Феодосія, одного з засновників Печерського монасіиря, визначається більшою художньою свободою.__________

До нас дійшло майже 1500 літописних списків, що є.невичерпним джерелом історичних знань. До визначних.оригінальних пам'яток давньоруської літератури належить.≪Слово про закон і благодать≫ митрополита Іларіо-

на, ≪Повчання дітям≫ Володимира Мономаха, перша давньоруська.енциклопедія ≪Ізборник≫ (1073), ≪Слово про.Ігорів похід≫ та ін. Ці твори були не тільки апробацією.різних літературних жанрів, а й поступальними кроками

в розвитку політичної культури, суспільної думки, оскільки.майже всі вони торкалися важливої проблеми державотворення.— відносин світської та церковної влад.Давньоруська література запропонувала два альтернативні

варіанти вирішення цього питання: концепцію≪богоугодного володаря≫, в основу якої покладено ідею.зверхності церковної влади (Нестор) та концепцію монархічної.однодержавності, що стоїть над церквою, яка віддзеркалювала

ідею верховності світської влади.Друковане слово відкрило нові горизонти й у сфері.правової культури. У стародавніх слов'ян спочатку було.звичаєве усне право, що фіксувало норми поведінки, які.передавалися з покоління в покоління і увійшли в побут.та свідомість у формі звичаїв і традицій. У роки князювання

Ярослава Мудрого з'являється перше писане зведення.законів Київської Русі — ≪Руська правда≫. Цей.правовий документ дійшов до нашого часу в 106 списках,

які прийнято поділяти на три редакції — Коротку,Розширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка редакція,що містить Правду Ярослава (правові норми, які стосуються.вбивств, тілесних ушкоджень, образ, порушення.права власності), Правду Ярославичів (поява нових акцентів— чітка спрямованість законодавчих норм на захист.феодального землеволодіння, скасування кровної помсти;штраф за порушення юридичних норм сплачувався.не потерпілому, а до державної скарбниці), Покон вірний.та Урок мостникам (організація мостіння і розбудови головних.торгових магістралей і доріг). Розширена правда,

крім названих правових документів, містить устав Володимира.Мономаха, який суттєво розширює та диференціює.давньоруське законодавство: з'являються норми, що.регулюють питання боргових зобов'язань і кабальних відносин;

регламентують соціальні відносини у вотчинах,питання спадкоємства; визначають діяльність судово-адміністративного.апарату тощо. Вважається, що Скорочена.правда створена на основі Розширеної у пізніші часи,

у XV або навіть у XVII ст.Характерні риси та особливості розвитку культури 85

Поява писаного кодифікованого права сприяла розбудові.та зміцненню Давньоруської держави, вводила її суспільне.життя в межі правових норм, що зумовило зростання.правової культури населення та його цивілізованості.

Під впливом християнства нові тенденції з'явилися у.сфері матеріальної культури. Зокрема, у княжу добу значного.поширення набуває на Русі монументальна культова.архітектура, яка у своєму розвитку пройшла кілька

етапів. У ранній період храмобудівництва домінує візантійська.традиція. Типові риси візантійського стилю чітко.простежуються в перших монументальних спорудах:Десятинній церкві в Києві (X ст.), Спасо-Преображенському соборі в Чернігові (1031 —1036). Своєрідним перехідним.рубежем є зведення у 1037 р. Софійського собору,в якому яскраво проступають слов'янські традиції. Починаючи.з XII ст. в архітектурі Русі візантійський вплив.слабне, з'являються риси західноєвропейського романського.стилю, дедалі чіткіше й рельєфніше виявляються.місцеві особливості. Поступово формуються вітчизняні

архітектурні школи — київська, галицька, переяславська.У перебудованому вигляді із пам'яток цього періоду.до нас дійшли церкви Кирилівська (1146), Василівська(1183) у Києві; Борисоглібський собор (1128) у Чернігові,церква св. Пантелеймона (1200) у Галичі. У церковному.будівництві широко використовувалися фрески та мозаїка.Про високу майстерність руських ремісників свідчить.той факт, що мозаїчні композиції Софійського собору виконані.із смальти, спектр якої налічує 177 кольорових.відтінків на золотистому тлі..ч/Християнство дало поштовх розвиткові давньоруського

іконопису. Спочатку ікони завозилися із Візантії та.Болгарії, але невдовзі формуються місцеві традиції іконописання. Першими вітчизняними живописцями були.ченці Києво-Печерського монастиря Григорій і Аліпій

(Алімпій), останній, за свідченням Печерського Патерика,≪ікони писати хитр був зєло≫.Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (9—1114) — давньоруський,живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського,монастиря.Найвизначнішими його малярними роботами були сім ікон,написаних для домової церкви невідомої особи. Вони вважалися.чудодійними, оскільки не згоріли під час пожежі. Аліпій похований.у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Саме з його ім'ям деякі.фахівці пов'язують ікони ≪Печерської Богородиці≫ і ≪ВеликоїПанагії

≫.

Поступово відриваючись від візантійського коріння,

формуються самобутні іконописні школи: київська, галицько-волинська, володимиро-суздальська та ін.Переконливим свідченням форсованого розвитку культури,є динамічне зростання кількості давньоруських міст,які, будучи центрами концентрації суспільного життя,виконували роль не тільки політичних та економічних,осередків, а й стали своєрідними лабораторіями, де з місцевих,традицій та досягнень світового досвіду синтезувалася.самобутня давньоруська культура.Отже, феномен культури Київської Русі сформувався.на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та.засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу.розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але.при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися.від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами.та особливостями розвитку культури Київської Русі.були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення.та творче переосмислення візантійських традицій,знань та канонів; існування на Русі дохристиянського.культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої

культури; піднесення культури, поява нових культурних.явищ.