3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності.Князівської влади. Тривалий час (майже до.30-х років XX ст.) серед істориків панувала думка, що

основною причиною роздрібненості є порушення принципів.престолонаслідування. Спочатку на Русі домінував ≪горизонтальний.≫ принцип спадкоємності князівської влади.(від старшого брата до молодшого, а після смерті представників

старшого покоління — від сина старшого брата.до наступного за віком). Помітне збільшення чисельності.нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого

зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них,виходячи з власних інтересів, енергійно почали виступати.за ≪отчинний≫, або ≪вертикальний≫, принцип (від батька.до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання

цих двох принципів, на думку вчених, були причиною.феодальної роздрібненості. І хоча з 50-х років XX ст..історична наука цілком обґрунтовано намагається пояснити

появу відцентрових тенденцій, виходячи з розвитку.продуктивних сил, утвердження феодальних відносин тощо,слід визнати, що неврегульованість питання про головний.принцип престолонаслідування підривала основи

Давньоруської держави.У центрі міжусобного протистояння, як правило, був

Київ, який того часу став не тільки символом, а й засобом.влади. Лише за одне століття (1146—1246) київський.стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше

правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при.владі не більше року. Київ був своєрідним важелем для.нарощення і розширення власного впливу, саме тому кожен.із князів після оволодіння великокнязівським престолом

перетворювався на активного поборника загальноруської єдності. Ця боротьба доцентрової та відцентрової.тенденцій значною мірою зумовлена неврегульо-

ваністю питання про принцип спадкоємності князівської.влади, була суттю міжусобних війн.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад.Києва як торгового центру, поява поліцентрії в.зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст. половецькі кочовища.перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського

морів. Крім того, серйозного удару транзитній.торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями.світового значення: по-перше, слабіюча Візантія.1082 р. за поміч у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції.торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської.імперії; по-друге, хрестові походи відкрили.для італійських, французьких та німецьких міст морський.шлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну.Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ.залишився поза основними торговими шляхами. Це.не тільки зумовило частковий занепад Києва, а й спричинило.поліцентрію в зовнішній торгівлі. Дедалі серйозніше

про себе заявляють Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Завдяки.торгівлі зростали міста, які ставали для місцевих.князів засобом зміцнення їхньої самостійності, джерелом.фінансових доходів, опорою політичного впливу.

5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів,половців та ін.). Лише половці, як свідчать літописи,у період від 1055 до 1236 pp. здійснили 12 великих нападів.на Русь. Майже стільки ж широкомасштабних походів.у відповідь організували руські князі. До того ж за.цей час половці понад ЗО разів брали участь у міжусобних.князівських війнах.Період феодальної роздрібненості — закономірний.етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість — не.особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція.Саме в цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів

та повинності селян, завершився процес становлення.феодально-станової ієрархії, формувався і вдосконалився.державний апарат тощо). Роздрібнення структури

політичної влади було цілком логічним і природним.наслідком феодальних відносин: роздрібненій формі.земельної власності відповідає роздрібнена форма держави,.роздрібнена структура влади..Отже, явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне..Особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці.XI — у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення.відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські.міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності,посилення тиску на Русь сусідніх держав,з іншого — формування великого землеволодіння, прогресс.у сільському господарстві, піднесення міст, значне.зростання чисельності населення, розвиток східнослов'янської

культури.та встановлення.золотоординського іга.Питання про роль монгольського нашестя та золотоординського іга в слов'янській історії завжди належало

до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично.складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відповіді.на це питання ми не маємо. Багатовікове вивчення

проблеми привело дослідників до абсолютно різних оцінок.та полярних висновків. Одні з них (Л. Гумільов,.Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактично не було,

а був лише союз Русі з Ордою, інші — вказують на руйнівні.наслідки золотоординської навали, яка загальмувала.розвиток слов'янських земель, зумовивши в перспективі.помітне відставання від країн Західної Європи

(Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін.).Широковживаний термін ≪монголо-татарське нашестя.≫ є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і

не становили більшості у війську (їх налічувалося лише.кілька відсотків загальної чисельності), саме вони були.його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за.собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей. народ — лише одне з підкорених племен, представники.якого обіймали високі посади при дворі монгольського.хана, але їхня роль у монгольській державі не була домінуючою.

Отже, грандіозну експансію східних народів у.західному напрямку доцільніше називати монгольською,оскільки саме монголи були її організаторами і лідерами.

Поява терміна ≪монголо-татари≫ зумовлена багатьма.обставинами. Так, китайські хроністи, описуючи народи,що проживали на північ від Китаю, у Великому Степу,

називали всі степові етнічні об'єднання одним іменем —≪татари≫, так як ми називаємо ≪європейцями≫ французів,іспанців та ін. З часом ця традиція укорінилася в.європейській термінології XIII—XIV ст., у якій поняття.≪татари≫ вживалося для позначення монголів-завойовників. Тому в епоху середньовіччя слова ≪татари≫ і ≪монголи≫ для хроністів та літописців стали майже синонімами.

Можливо, що синтезний термін ≪татаро-монголи≫вживався для більш повної загальної характеристики

ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монголи)і маси (татари як збірна назва кочівників Великого.Степу).Монгольська держава утворилася наприкінці XII —на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики.монгольського хана Темучіна. Надзвичайно складною.була доля цієї людини. Він був онуком першого монгольського.хана Хабула. Після смерті батька Есугей-ба-гатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн.та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрапляє.в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує.найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі.з полону понад двадцять років він веде жорстоку, безкомпромісну.боротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було

проголошено верховним правителем Монголії — Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала.активне завоювання сусідніх територій та народів.У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва.монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані.русько-половецькі сили зазнали страшної поразки:загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньоруський.билинний епос саме з Калкою пов'язує загибель.трьох руських богатирів Іллі Муромця, Альоші Поповича.та Добрині Нікитича. Нова хвиля монгольського нашестя

розпочинається 1237 p., коли на прикордонних.рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожихна помахи татарської шаблі, завойовники перетворили на попелище.Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів.та інші міста і підійшли до Києва. Падіння 1240 р..центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на

Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські.землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу,Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте

знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені.припинити своє просування в західному напрямку.Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують.нову державу в складі Монгольської імперії —Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестає.існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на.довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів.були катастрофічними для слов'янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками.археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з.розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того

ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом.перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників.на Русі не було побудовано жодного міста, а

домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто.лише через 100 років після навали Батия.

2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель.або рабство значної частини ремісників призвели до втрати.спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей.(виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю.та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад.торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство.та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість.населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення.цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у.якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за.кращих обставин знову починала колонізацію полишених

земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель.у боротьбі з завойовниками багатьох професійних.воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки.помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого.населення в початковий період встановлення іга, а й.суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального.землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

Суть золотоординського іга як історичного явища полягає.у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності.руських земель від завойовників. Золотоординське.іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній

(система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження.Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління.землями); військовій (обов'язок слов'янських князівств

делегувати своїх воїнів до монгольського війська.та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням.та зміцненням системи залежності покликані

були ханські намісники в руських землях — баскаки.Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом.майже всього періоду свого панування практикувала

періодичні спустошливі походи. Лише до середини.XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної.Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоор-

динців..Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої.особливості:

1) руські землі не увійшли безпосередньо до складу.Золотої Орди;

2) на території Русі не було створено постійно діючого.адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут.баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3) толерантне ставлення золотоординців до християнства.та православного духовенства (відповідно до монгольських.стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати.від завойованих народів покірності, виконання наказів,але не відмови від віри, традицій та звичаїв).Саме ці особливості золотоординського панування значною.мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти.власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі.сили..Монгольське завоювання зумовило появу низки.тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний

розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер.державних структур, наклали значний відбиток на ментальність

народу:.

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного.життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад.Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських.земель, внаслідок чого виникли нові центри політичної

консолідації. Спочатку на Заході, скориставшись.своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими.чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинсь-

ке князівство (XIII — перша половина XV ст.), а незабаром.на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських.набігів, піднімається Московське князівство (середина.XIV—XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відіграла.масова міграція еліти південних князівств (боярства,міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих.ремісників спочатку до Володимира, а потім до

Москви.

2. Консервація та поглиблення феодальної роздрібненості.3. Поступове витіснення в стосунках між князем і.місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження.системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї.тенденції були помітні на теренах Північно-Східної Русі,де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалітет— це середньовічна система особистої залежності

одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів.(сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі права.і привілеї для різних верств населення, що певною

мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи,що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу.європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних.відносин. З приходом на Русь монголів принцип

васалітету активно витісняється системою підданства.Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше,зіткнення князів з монгольською моделлю управління

державою надовго закарбувало в їхній генетичний код.сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та безмежну.владу правителя. В обмін на власний суверенітет

в Орді разом з ярликом князь одержував необмежену владу.над своїми підданими. По-друге, після загибелі значної.частини феодальної еліти (князів, дружинників), які

були опорою та уособленням васальних відносин, на північному.сході створюються умови для формування нової.знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже.на ґрунті підданства. З часом саме система підданства.стала основою формування Російської імперії з абсолютною,необмеженою владою монарха.

4. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того,що в XIV—XV ст. південні та західні руські землі.опиняються в складі Литовського князівства та Польського.королівства, а Північно-Східна та Новгородська.землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі,що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які.суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільного.розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства.поглиблюється і дедалі активніше починають формуватися

українська, білоруська та російська народності.Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток.Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно

вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши.структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське.нашестя та золотоординське іго наклали свій

відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків вперед,підкоригували її історію.

2.6. Політичний устрій

Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною.формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада.пережила складну трансформацію. На етапі становлення

Давньоруської держави утворилася дружинна форма.державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний.апарат управління, судочинства та збирання

данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська,а й радників. Центральною фігурою цієї форми.державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник,а не як державний діяч. У добу піднесення.Київської Русі формується централізована монархія: вся.повнота влади дедалі більше зосереджується в руках.князя, дружина відходить від державних справ, а на

рішення князя впливає лише частина старших дружинників.та вихідців зі старої племінної аристократії —бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна.зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася.місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі.вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів,

що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях.(≪снемах≫). Цю форму правління історики називають ≪колективним.сюзеренітетом≫.Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався.у двох напрямах: від системи управління, що випливала.з військової організації, — до цивільних форм правління.та від посилення централізму — до децентралізації.Основними елементами механізму політичної влади.в Давньоруській державі були князь, боярська рада та

віче (збори міського населення). Великий київський.князь був головним носієм державної влади, гарантом.функціонування всіх органів управління, репрезентантом.країни на міжнародній арені, символом державної.стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту.законодавчої, виконавчої, судової та військової влади.У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку

дружини та ідеологічну — церкви. Дружина.являла собою постійне військо, що виконувало роль аппарату.примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і

складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої.(≪отроки≫, ≪діти боярські≫, ≪пасинки≫) дружин. За.свою службу старші дружинники одержували землі, а.молодші — частину військової здобичі або плату.Певною мірою на політичні рішення князя впливали.поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган.походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів

Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники,міська еліта та представники вищого духовенства,з якими князь обговорював питання оголошення

війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував.важливі адміністративні, фінансові та судові справи.У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала.основним органом влади, у компетенції якої були не.тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й.обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи.правом ≪вето≫, боярська рада неодноразово змінювала

плани великих князів, чим підтверджувала на практиці.реальність прав та автономію князівських васалів, з.яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого.органу від князя призвела до того, що він не був.юридично оформлений і не став повноцінним державним.інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення,.що вирішували важливі громадські та державні.справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську

традицію племінних зборів. У добу посилення монархії.та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської.влади знову відродилися. В літописах перші згадки.про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ),1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче.мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче.мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало

мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію,чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень.був гранично простим — голосування не проводилося,

а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним.криком. Володіючи правом затвердження важливих.державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність.і рідко виступало із законодавчими ініціативами.Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм.державності; основні елементи трьох моделей управління.— монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала

переважно князівська влада, але в періоди її.ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче..Механізм політичної влади Давньоруської держави.характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом.і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало.динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну.від князя боярська рада і віче не стали постійними органами.влади з чітко окресленими функціями.