3.2 Організація внутрішнього аудиту портфеля цінних паперів на продаж в комерційному банку.

Робота банку з цінними паперами включається до інвестиційних операцій, тому внутрішній аудитор при оцінці адекватності інвестиційної політики цілям та завданням розвитку банку має здійснити наступні кроки ( див. рис. 3.1).

Рисунок 3.1. Об'єкти внутрішнього аудиту інвестиційної діяльності банку

По-перше, з'ясувати якою є політика банку щодо діяльності з ціними паперами.

По-друге, встановити чи існує затверджений спостережною ра­дою банку документ, який регламентує його інвестиційну діяльність. Це може бути положення про інвестиційну політику, в якому визначені підходи до інвестиційної діяльності банку.

У положенні про політику банку з ціними паперами має бути зазначені: пріоритети інвестування коштів банку; рівень дохідності, ліквідності та ступеня ризику за ціними паперами, що входять до портфелю банку.

По-третє, внутрішній аудитор має проаналізувати чи здійсню­ється коригування положення у зв'язку із кардинальною зміною ситуації на ринку цінних паперів; з'ясувати чи не змінювалися цілі і завдання банку, а відповідно, чи відбувалися у зв'язку з цим необхідні зміни у політиці банку.

По-четверте, проаналізувати ефективність управління портфелем цінних паперів.

Здійснюючи аудит формування портфеля цінних паперів необ­хідно проаналізувати чи дотримується банк встановлених ним принципів, до яких належать:

• стабільність доходів банку від інвестиційного портфеля незалежно від зміни економічної кон'юнктури;

• забезпечення географічної диверсифікації вкладень банку;

• підтримка банківської ліквідності шляхом придбання високо-ліквідних цінних паперів;

• зменшення податкового тягаря для банку в зв'язку з інвестуванням коштів в цінні папери, дохід від яких не підлягає оподаткуванню або має пільгові податкові ставки;

• використання цінних паперів як застави при отриманні міжбанківських позик;

• страхування банку від можливих втрат;

• забезпечення гнучкості банківського портфеля активів;

• поліпшення фінансових показників банківського балансу.

При винесенні цінних паперів на продаж необ­хідно враховувати: 1.наміри інвестора;

2.характеристику цінних паперів;

3.передбачуваний період їх зберігання.

Намір інвестора визначається метою придбання, в нашому випадку - на продаж.

До портфеля відносяться цінні папери, щодо яких банк має як намір, так і здатність утримувати Їх до кінця строку погашення незалежно від наявності чи відсутності активного ринку.

Можливе вільне та примусове переведення групи цінних паперів

3 одного портфеля до іншого. Існує тільки один варіант вільного переведення: переведення з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції до того часу, коли мине календарний рік з моменту придбання цінного паперу.

При добровільному рішенні збереження цінних паперів у порт­фелі на інвестиції, вони продаються безпосередньо з такого портфеля протягом місяця, а після закінчення цього строку є об'єктами примусового переведення.

У положенні визначено перелік дозволених ситуацій, тобто таких, які не ставлять під сумнів здатність та намір банку щодо переведення цінних паперів з одного портфеля в інший.

До дозволених випадків продажу або переводу цінного паперу з портфеля на інвестиції до портфеля на продаж відносяться ті, що не пов'язані зі зміною загального економічного стану або з проблемами з ліквідністю, а саме:

• значне погіршення фінансового стану емітента цінних паперів;

• зміна режиму оподаткування;

• структурна реорганізація банку;

• зміни у інвестиційному законодавстві;

• зміни нормативних вимог щодо капіталу;

• збільшення коефіцієнта ризику.

Відповідно до чинного законодавства України недозволені ситуації - це ситуації, які викликають підозру, що банк просто, прагнув

отримати прибуток, тобто спекулятивний дохід в результаті зміни макроекономічних умов господарювання:

1) зміни рівня ринкових процентних ставок;