Термінологічне планування в країнах третього світу

У країнах третього світу необхідність термінологічного планування виникла після розпаду світової колоніальної системи, наслідком чого було утворення нових держав і надання місцевим мовам статусу державних. На відміну від європейських держав, де процес формування галузевих терміносистем йшов поступово, за етапами розвитку технічного прогресу, країни третього світу мусили у стислі строки подолати відсталість не лише в економіці, але й у розвитку рідної мови. Термінологічна модернізація в цих мовах проводилася такими шляхами:

1) побудова термінів шляхом прямого запозичення з колишньої колоніальної мови;

2) побудова термінів шляхом використання виключно внутрішніх ресурсів мови;

3) побудова термінів шляхом прямого запозичення з європейських мов разом з новітніми технологіями;

4) побудова термінів за допомогою всіх наявних ресурсів.

Термінологічне планування в Україні

Українська сучасна термінологія бере свій початок з підручників для початкової та середньої школи, що їх було видано галицьким товариством "Просвіта". Його було засновано 1868 року.

У другій половині XIX століття в Україні було видано перші галузеві словники, наприклад, шість випусків "Початки до уложення номенклатури і термінології природописної" І. Верхратського; "Початок до уложення термінології ботанічної руської" І. Гавришкевича тощо.

Проте ніяких заходів щодо впорядкування та стандартування галузевих терміносистем тоді ще не проводилося.

Розквіт термінотворчої роботи в Україні припадає на 20-ті роки XX століття, на період так званої українізації, коли після 200-літньої перерви українська мова стала мовою суспільного та політичного житія. Протягом 20-х років було видано понад 85 галузевих словників.

Головною метою термінотворчої роботи в той період була побудова українських національних терміносистем і відокремлення українських— терміносистем від російських, тобто орієнтація на ті мови світу, які є продуцентами термінів, уникаючи таким чином російського посередництва.

У багатьох випадках акцент було зроблено на народну мову, коли терміни будувалися за допомогою внутрішніх ресурсів. При цьому активно залучалися архаїзми та діалектизми. Вже засвоєні інтернаціональні слова штучно замінювалися новоутвореннями на основі українських коренів:

"громовина" замість "електрика", "впорскування" замість "ін'єкція", "облямівка" замість "ореол", "первень" замість "елемент", "мірило" замість "масштаб", "модло" замість "шаблон" тощо.

Отже, можна стверджувати, що протягом 20-х років XX століття в українській термінотворчій діяльності панував пуризм.

З 30-х років XX століття термінологічне планування в Україні спрямовується на штучне зближення українських галузевих терміносистем з російською мовою. У цей період було видано спеціальною Словниковою комісією понад 50 термінологічних словників як російсько-українських, так і тлумачно-довідкових з різних природних та гуманітарних наук. Але вважається, що вони не претендували на вичерпність, виходили мізерними тиражами і орієнтувалися на російську мову, яку було визначено еталоном.

Після здобуття Україною незалежності та надання українській мові статусу державної термінотворча робота знову активізувалася. Почали видаватися та перевидаватися численні термінологічні словники з різних галузей науки й техніки. У цей процес включилися як мовознавці, так і галузеві фахівці.

Серед перших словників цього періоду можна назвати "Російсько-український словник фізичних термінів" проф. О.Б. Лисковича, "Російсько-український словник дорожника" О.А. Білятинського. "Російсько-український будівельний словник" (Укрдержбуд) тощо.

Проте далеко не всі з цих словників заслуговують уваги як серйозні лексикографічні праці через брак досвіду авторів в укладанні термінологічних словників. Відсутність централізованого керівництва термінологічним плануванням в Україні приводить до того, що словники фактично суперечать один одному. Взагалі, зараз спостерігаються принаймні три тенденції термінотворчої роботи:

1) перелицювання відповідних російських термінів на ніби український лад;

2) перелицювання відповідних англійських термінів на ніби український лад;

3) реанімація лексикографічних традицій 20-х років ХХ ст., що були спрямовані на крайній пуризм.

Отже, надання українській мові статусу державної вимагає певних заходів щодо планування її корпусу, розроблення галузевих термінологій їхньої стандартизації.

Предмет та основні категорії термінознавства

Поняття термінознавство

Термінознавство як сучасна наукова дисципліна виникло у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, філософії, інформатики, психології та інших наук.

Головною категорією у термінознавстві є поняття термін. Крім того, є ще певні сукупності мовних одиниць, які мають назви термінологія та терміносистема. Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві.

Отже, ми можемо визначити термінознавство як наукову дисципліну, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, їх закономірності створення та функціонування.

Проблема визначення поняття термін

У термінознавстві поки що немає загальноприйнятого визначення поняття термін, хоча існує чимало спроб це зробити (майже 19!). Чому це важко зробити? Через те, що термін є об'єктом декількох наук (філософії, логіки, лінгвістики, термінознавства тощо), і кожна з них намагається побачити ті ознаки у терміні, що є суттєвими з її погляду.

Розгляньмо декілька визначень терміна з погляду термінознавства. Деякі дослідники вважають, що термін - це окреме слово або утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття й призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, медичної, виробничої, управлінської тощо) [Головін, 1980, с 276].

Але погодитися з думкою, що термін може утворюватися тільки на базі іменника, важко через те, що, наприклад, у музичній термінології терміни можуть утворюватися і на базі прислівників (легато, адажіо тощо).

Відомий російський термінолог В.М. Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне - конкретне або абстрактне - поняття теорії певної спеціальної галузі знань або діяльності [Лейчик, 1998, с. 25].

У цьому визначенні підкреслюється, що термін - це виключно лексика мови для спеціальних потреб.

Наведемо ще одну дефініцію терміна. Термін - це мовний знак, що висловлює спеціальне поняття у відповідній системі понять. Автор цього визначення [Табанакова, 1999, с 30] , по-перше, називає суттєву ознаку терміна - системність, що відрізняє термін від нетерміна, а по-друге, дає визначення поняття "терміносистема" як системи понять певної галузі науки і техніки, де за кожним поняттям закріплено певний термін.

На наш погляд, останнє визначення найбільш відповідає статусу терміна та тим вимогам, що до нього висуваються.

Будь-яке наукове або технічне поняття обов'язково закріплюється вербально через те, що вербально не закріплені поняття, на жаль, залишаються тільки емпіричним досвідом окремої людини або групи людей і зникають разом з нею.

Процес вербального закріплення поняття відбувається у вигляді дефініції (визначення) та терміна.

Поняття дефініція

Дефініції формуються у процесі наукового дослідження. Вони мають тимчасовий характер, тому що постійно змінюються через вплив поглибленого наукового знання внаслідок прогресу науки та техніки.

Під дефініцією розуміють розгорнуте тлумачення поняття за допомогою певним чином побудованого речення.

Термін же розглядають як семантичний конденсат наукової дефініції тобто як наслідок формального спрощування синтаксичної конструкції наукової дефініції, але під час процесу спрощування зміст дефініції не змінюється. Отже, термін - це ім'я поняття.

Схематично це можна зобразити таким чином:

Поняття

Дефініція Термін

Термін дорівнює своїй дефініції, а дефініція - обсягу поняття та передає його основний зміст.

Поняття терміноїд

За семантичним значенням розрізняють власне терміни та терміноїду. Якщо термін створюється на основі наукового або технічного поняття, то терміноїд - на основі професійного поняття і називає конкретне явище або об'єкт.

Терміноїди є групою лексичних одиниць, що складаються номенклатури, професіоналізмів і професійного просторіччя.

Номенклатура (інша назва - "номени") - це слова, що називають конкретні об'єкти науки або техніки, тому номени бувають науковими і технічними.

Наприклад, системи технічних термінів супроводжуються технічним номенами - технічними найменуваннями типів і класів машин і механізмів нерідко з цифровими й літерними позначеннями, що характеризують номер моделі, розмір деталі тощо (наприклад, ТУ-134; ТУ-154).

Професіоналізми пов'язані здебільшого з архаїчною лексикою старих ремісничих і спеціальних занять, які виникли у різні період середньовіччя - корабельна та навігаційна, гірничодобувна, мисливська справи тощо.

Наприклад, морський професіоналізм "травити" позначає "потроху відпускати, послаблюючи натягнення канату, снасті тощо" [32, т. 4, с. 557].

Професійні просторіччя створюються з різних причин: психологічних, психолінгвістичних й суто мовних.

Якщо тренер з гімнастики під час виконання вправ ученицями коментує, що вони замість "ластівки" зробили "горобця", а замість "шпагату" -"мотузочок", то він оцінює їх працю за допомогою професійного просторіччя.

Це приклад психологічної причини виникнення професійного просторіччя.

До психолінгвістичних причин виникнення професійного просторіччя належать метафоризації та метонімізації (див. Додаток 1).

Наприклад, у роки першої світової війни солдати вживали вислів: "суп зі шрапнеллю", "каша зі шрапнеллю". Причому російські солдати так називали перлову кашу, а французькі - боби (для довідки: "шрапнель - кулі, картечини, якими начинений розривний артилерійський снаряд") [32, т.4, с 898].

Мовне джерело професійного просторіччя - це прагнення до скорочення словосполук. Наприклад, замість термінологічної словосполуки "титульний аркуш" вживають одне слово "титул", замість "технічний редактор"-"техред".