Prikladna / L_7

19

7. Оптимізація епістемічної функції мови. Лексикографія.

1. З історії словникарства.

2. Базові параметри типологізації словників.

3. Основні структурні компоненти словника.

4. Основні структурні компоненти (зони) словникової статті.

Лексикографія – це прикладна дисципліна, у центрі уваги якої перебувають методи укладання словників. На відміну від лексикології – теоретичної дисципліни, яка є частиною теоретичної семантики і яка розробляє методів опису плану змісту лексем (зокрема методів тлумачення), проблематика лексикографічних праць перебуває саме в словникарській сфері. Центр її зацікавленості – типи словників і способи організації словникової статті. Тип словника прямо визначає структура словникової статті і навпаки.

Звичайно під словником розуміють певним способом організоване зібрання слів, звичайно з приписаними їм коментарями, у яких у стандартній для цього словника формі (чи форматі) описано особливості їхньої структури і/чи функціювання. Термін словник має в лінгвістиці й інше значення, позначаючи всю сукупність слів певної мови (його лексику). У цьому значенні словник протиставлено граматиці – переліку правил, за якими зі слів будуються складніші мовні вислови (словосполуки та речення).

Об’єктом коментаря може бути як семантична (смислова) структура слова, тобто словам у словнику даються пояснення (тлумачення) їхніх значень та вживань, так і їхня формальна структура. Окрім слів, об’єктами словникового опису можуть виступати їхні компоненти (словники морфем), а також словосполуки різних типів – фразеологізми (колокації, прислів’я, приказки, ідіоми, крилаті слова), цитати тощо.

До компетенції лексикографії належить також задача розробити технологію укладання словників. Сьогодні у зв’язку з розвитком комп’ютерної техніки створюють комп’ютерні технології укладання словників, а також різноманітні електронні словники, розповсюджувані на компакт-дисках чи розміщувані на серверах комп’ютерних мереж.

З історії словникарства.

Виникнення добре відомої нам «технологічної» форми словника — впорядкованої за абеткою сукупності словникових статей — тісно пов’язано з початком книгодрукування, тобто належить до середини XV ст. Однак перші словники — «глосарії» з’явилися задовго до Гутенберга. В їх основі лежали списки важких слів («глос» - від грецьк. glossa 'мова, слово'), які вимагали пояснення для читача. У глосаріях відображалася метамовна функція мови — тобто використання мови для опису самої мови, а не комунікативної ситуації, дійсності. Найраніші глоси відомі з давен (шумерські глоси — XXV ст. до н. е., китайські — XX ст. до н. е.). Один із найдавніших європейських словників «Епінальський кодекс» належить до VII ст. Його уклав невідомий учений як довідник для читання латинських текстів. «Епінальский кодекс» доступний для вивчення; є його факсимільне видання за ред. англійського мовознавця Генрі Суїта, яке вийшло в 1883 р. Глобальніша ідея фіксації всього знання середньовіччя рухала домініканським монахом Йоганном Бальбусом, який в Генуї у 1286 р. закінчив словникове видання «Catholicon» («Католікон»), чи «Summa». У 1460 р. Фуст і Шеффер опублікували це унікальне видання в типографії Йоганна Гутенберга в Майнці.

З початком епохи книгодрукування перевидають багато рукописних словників. Одночасно розпочинають великі національні лексикографічні проекти. Для англійської мови — це «Оксфордський англійський словник» (перше видання у 10 томах здійснено в 1884-1928 рр.). У 1933 г. словник перевидано в 12 томах з однотомним доповненням. «Оксфордський англійський словник» складається з 290 тисяч словникових статей і приблизно 2,5 млн цитат (22 тис. сторінок). Ймовірно, це один із найповніших словників англійської мови, заснованих на принципах історичної лексикографії.

Початок американської лексикографії пов’язують з діяльністю Ноя Вебстера (Noah Webster). Під час укладання «Американського словника англійської мови» («An American Dictionary of the English Language»), вперше опублікованого у 1828 р., автор намагався показати, що американська англійська не зіпсований варіант британської, а автономна лексична система, яка має низку специфічних особливостей. Згодом ім’я Вебстера використовували різні видавництва для словникової продукції. Серед таких видань найвідоміший «Новий інтернаціональний словник Вебстера» («Webster's New International Dictionary»). Третє видання цього словника, яка вийшло в 1961 р. викликало жваву дискусію. Явну орієнтацію авторського колективу на сучасний стан мови на шкоду старим нормам не всі сприйняли позитивно.

Один з перших достатньо повних словників французької мови — «Словник французької мови» Еміля Літре (Е. Littre. «Dictionnaire de la langue fran^aise»). Перше видання в 1863-1872 рр., а в 1956-1958 гг. побачило світ нове видання цієї унікальної праці в се­ми томах. З відомих словників французької мови належить згадати також «Великий універсальний словник» П’єза Ляруса (Pierre Larousse. «Grand dictionnaire universel») у 15-ти томах, надрукований у 1876 р., а також «Словник сучасної французької мови» за ред. Жана Дюбуа та ін. («Dictionnaire du franjaise contemporaine» / Ed. par J. Dubois et al. 1967), який містить близько 25 тисяч словникових статей.

У Німеччині початок лексикографії пов’язують насамперед з іменами видатних німецьких філологів, братів Якоба і Вільгельма Грімм, які розпочали роботу над проектом «Німецького словника» (Deutsches Wörterbuch), словникова стаття якого містила різноманітну інформацію про слово — тлумачення значення, етимологію, приклади вживання. Роботу закінчили тільки в 1960 р., при тому що перший том вийшов у 1854 р. Один із сучасних словників німецької мови — «Великий німецький словник» за ред. Герхарда Вариха («Das grosse deutsche Wörterbuch» / Hrsg. von G. Wahrig) містить понад 220 тисяч словникових статей. У Німеччині видають також кілька серій словникових видань, серед яких особливо відомі словники серії DUDEN, які охоплюють різні ділянки вживання німецького слова — від тлумачних словників і тезаурусів до словників вимови.

Італійська традиція лексикографії бере свій початок на межі XІV-XV ст. Одним з перших рукописних тлумачних словників італійської мови є Vocabulista Л. Пульчі [Bart 1986]. Це довідкове видання складається з двох частин. Перша частина містить близько двохсот власних імен із грецької та римської міфології (божества, німфи, музи), а також певну кількість топонімів. У другій частині вміщено близько семисот латинізмів, які широко використовувалися у «флорентійському вольгаре». До словникових описів італійського вольгаре належать також і словникові списки Леонардо да Вінчі, які містяться в його рукописах. Навіщо Леонардо збирав слова з досить докладними прикладами та інтерпретаціями — з цього приводу досі дискутують дослідники. Думають, що справжня мета полягала не в тому, щоб укласти словник, а в тому, щоб спробувати встановити закони функціювання граматики й лексики мови. Серед перших друкованих словників італійської мови - словник Дж. Веріні (1532 р.). Мета словника — навчання читанню й письму італійською мовою того часу. Ймовірно, це один з перших навчальних словників в історії лексикографії. Значне місце в італійській лексикографії займали і займають словники-коментарі до літературних творів (один із перших таких словників – це «Словник до Декамерону» Л. Мінербі. надрукований у Венеції у 1535).

Перші словники східних слов'ян - їх називали у ті часи лексиконами, алфавітами або тлумаченнями - були здебільшого зібраннями іншомовних і застарілих слів.

До часів Київської Русі належать невеликі рукописні словники «О именЬхъ и глемыхъ жидовьскымъ языкъмь», «Речь жидовьскаго языка преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно біблійські особові імена й топоніми, окремі старослов'янські слова. На Русі перекладали також греко-візантійські тлумачення власних назв.

Глосарій "Кормчої книги" (1282 p.), наприклад, містить пояснення значень 174 давньоруських, грецьких і старослов'янських слів.

Упродовж 14-17 ст. активно розвивається в Україні глосографія. Перший церковнослов'янсько-український словник невідомого автора «Лексисъ съ толкованіємь словенскихъ словъ просто (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із загальноцерковнослов'янських слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (але 127 слів не перекладено).

1596 року у вигляді додатка до "Слов'яно-російського букваря" вчителем м. Вільно Лаврентієм Зізанієм Тустановським було створено перший друкований словник східних слов'ян "Лексисъ, сіречь реченія коротко собранны и з словенского языка на просты російський диялекть истолкованны"

Зизаній (Зизаній-Тустановський) Лаврентій Іванович (справж. прізв — Кукіль, у перекладі грецькою мовою Зизаній, народився у 60-ті рр. 16 ст. — помер після лютого 1634) — український мовознавець, письменник, перекладач, педагог і церковний діяч. Можливо, навчався в єзуїтській колегії в м. Ярослав (тепер Польща) або Острозькій школі на Волині. Викладав церковнослов'янську та грецьку мови до 1592 — у Львівській, 1592-96 — Берестейській (Брестській), 1596-97 — Віденській братських школах. 1597-1600 був домашнім учителем у родині князя Богдана Соломирецького в його маєтку біля Мінська, 1600—02 - князя О. Острозького (м. Ярослав). У 20-х pp. 17 ст. на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького приїхав до Києва, брав участь у редагуванні лаврських видань, перекладав з грецької мови на церковнослов'янську, займався проповідницькою діяльністю. Уклав староукраїнською мовою «Катехизис» (видання 1627).

Реєстр «Лексиса» організований за диференціальним принципом (тобто подаються тільки ті церковнослов'янські слова, що відмінні від українських формою чи значенням), налічує 1061 вокабулу. Зизаній перший в історії українського та східнослов'янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника.

Ще більш важливою подією словникової справи стало видання в 1627 р. у Києві Памвою Бериндою (1555-1632), видатним українським мовознавцем, письменником, перекладачем, гравером, друкарем, педагогом, другого друкованого словника східних слов'ян "Лексикон славеноросский и имен толкование", де пояснюються значення 6982 слів.

Слід відзначити ще кілька важливих віх у східнослов'янській лексикографії XVII - XIX сторіч:

- "Синоніма славенорусская" з окремою українською частиною («Slavonice») (XVIIct.);

- Dictionarium Latino-Sclavonicum, Lexicon Slovenolatinskij A. Корецького-Сатановського і Є.Славинецького (XVII в.);

- Летописец Малыя Росії Туманського (XVIII в.);

- Словник Академії Російської (1789-1794 pp.);

- Зібрання тлумачень українських народних виразів, додане до першого видання "Енеїди" І.Котляревського (1789 p.);

- Словник Академії Російської "по азбучному порядку расположенный" (1806-1822);

- Стислий український словник А.Павловського у першій "Граматиці української мови" (1818 р);

- Загальний церковнослов'яно-російський словник П.Соколова (1834 p.);

- Словник церковнослов'янської та російської мови (1847 p.);

- Тлумачний словник живаго великорусского языка В. I.Даля (1863-1866 pp. та ін.).

Докладніше див.: Вомперский, 1986; Ковтун, 1963; Ковтун, 1977; Горецький, 1963; Москаленко, 1961; Jachnow, 1980; Rudnyckyj, 1990 та ін.

Базові параметри типологізації словників.

Одне з найважливіших протиставлень у словникарській справі – це поділ словникових видань на лінгвістичні чи філологічні словники чи енциклопедії. Це протиставлення має і формальний, і змістовий характер. Об’єкт опису енциклопедичних словників – ділянка понять, фактів і реалій. У лінгвістичних словниках описують самі слова - їхні значення, особливості вживання, структурні властивості, сполучуваність, співвідношення з лексичними системами інших мов (для двомовних словників) тощо. Переліки слів енциклопедичних словників містять здебільшого іменники і сполуки з ними. Переліки слів лінгвістичних словників містять всі частини мови. Суттєво відрізняються і способи опису: якщо у лінгвістичних словниках слово описують із погляду його мовних та мовленнєвих характеристик (тлумачення, комплекс граматичних та стилістичних позначок, дані про походження тощо), то словникова стаття енциклопедичного словника може містити найрізноманітнішу інформацію – насамперед не лінгвістичну, яку передають у текстовій та зображувальній формі (рисунки, фотографії, діаграми, карти тощо). Належить зазначити, що деякі тлумачні словники також містять рисунки та схеми, що продуктивно під час тлумачення слів, які позначають маловідомі реалії.

Проблема співвідношення лінгвістичних та енциклопедичних словників має велику теоретичну та практичну значущість, і багато в ній залишається дискусійним.

За всієї наочності відмінностей між лінгвістичною та енциклопедичною інформацією вживання мови передбачає звернення до даних обох типів. Лінгвальна інформація: слово стіл чоловічого роду, екстралінгвальна – Наполеон Бонапарт помер 1821 р. Найчастіше на цю проблему наштовхуються під час створення комп’ютерних програм оброблення тексту, а також у практиці викладання іноземних мов й у сфері перекладу. Для потреб перекладу створюють особливий тип словників - лінгвокраїнознавчі словники.

Ще один тип словників, який поєднує риси лінгвістичних та енциклопедичних, - це термінологічні словники. Їх можна вважати лінгвістичними словниками підмов конкретних галузей знання і/чи видів професійної діяльності, тоді як з погляду загальнолітературної мови, інформація яку вони містять є радше екстралінгвальною, до того ж окремі з таких словників містять і відомості, які є екстралінгвальними з будь-якого погляду (політехнічні словники). Кількість термінологічних словників є великою й постійно збільшується, деякі з них мають великий обсяг і містять не лише тлумачення термінів, але й відомості про їхню сполучуваність; низка термінологічних словників є дво- чи багатомовними.

Лінгвістичні словники за своєю метою і способам лексикографічного опису поділяються на кілька типів.

Тлумачні словники - завдання яких пояснити (розтлумачити) значення слів і проілюструвати їхнє вживання в мовленні. У більшості розвинутих країн укладання тлумачних словників національних мов розглядають як суттєву частину мовної політики держави і підтримують спеціальними державними програмами.

За функціями і метою створення тлумачні словники поділяють на нормативні та дескриптивні. Дескриптивні словники призначені для повного опису лексики певної сфери і фіксації всіх наявних там вживань; у них фіксують всі наявні релевантні випадки. Оцінка якості дескриптивного словника залежить від того, з яким ступенем повноти словник словника відображає проблемну ділянку, наскільки точно описані значення слів.

Типовим прикладом дескриптивного словника є словник В. Даля.

Дескриптивними за визначенням є словники сленгів та жаргонів, діалектні словники. Поняття норми повністю може бути застосованим до сленгу чи жаргону, проте норма в цих сферах побутування мови, як правило, менш стійка і не стає об’єктом мовної політики держави.

Мета нормативного словника – дати норму вживання слова, вилучивши не лише неправильні вживання слів, пов’язані з неправильним розумінням їхніх значень, але й ті вживання, які не відповідають комунікативній ситуації. Іншими словами, нормативні словники рекомендують, подають стандарт уживання слова, задають літературну норму. У цьому сенсі вони є дієвим інструментом мовної політики й мовного будівництва.

За характером переліку слів тлумачні словники поділяють на загальні та часткові (?). Характерним прикладом часткового тлумачного словника є фразеологічні словники, переліки гасел яких обмежені стійкими сполуками слів.

Перші спроби створення тлумачних словників в українській лексикографії стосувалися подання фразеології та пареміології. Це збірка в книзі «Старосветский бандуриста» М.Закревського (1860) 0 особливо «Галицько-руські народні приповідки», опубліковані І. Франком (т.1-3, 1901-1910). Певні ознаки тлумачних словників такі перекладні українсько-російські словники. як «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка (т.1-4, 1907-09), «Словник української мови» Д. Яворницького (1920, російська мова тут – мова не тільки перекладу, а й тлумачення, особливо для етнографічної лексики, подається великий паспортизований за авторами, джерелами і регіонами ілюстративний матеріал, є навіть графічні ілюстрації), «Українсько-російський словник», створений в Інституті мовознавства (т. 1-6, 1953-63, де є великий паспортизований ілюстративний матеріал, докладне опрацювання значень багатозначних слів).

«Словарь української мови» - перекладний українсько-російський словник, виданий 1907-09 pp. у Києві у 4 томах за редакцією відомого українського письменника, лексикографа, педагога, фольклориста, етнографа та громадсько-культурного діяча Б.Грінченка. Словник налічує близько 6000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей».

Словник Б.Грінченка вважається найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським тлумачним словником початку 20 ст. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і Б. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал. З 1902 року до роботи було залучено Б.Грінченка. Він використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», дібрав матеріали з творів художньої літератури і фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками такого типу, додав значний власний матеріал (діалектні та фольклорні записи).

Ця лексикографічна праця стала словником живої української мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко подано українську фразеологію, часто з поясненням її походження.

У передмові до словника Б.Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії. Українська частина «Словаря» надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б.Грінченком правописом, так званою грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. У 1996 р. вийшло нове фототипічне видання цього словника.

Першим повним тлумачним словником української мови є «Словник української мови» (т. 1-11, 1970-80) - СУМ, який ґрунтується на матеріалах нової української літературної мови від І.Котляревського до кінця 70-х pp. XX ст. Цей словник містить понад 134.000 реєстрових слів.

Словник створений колективом учених Інституту мовознавства АН УРСР (І.Білодід, Л.Паламарчук, В.Русанівський, А.Бурячок, В.Винник, Г.Гнатюк, С.Головащук, Л.Родніна, Л.Скрипник, Т.Черторизька, Л.Юрчук та ін.) на базі лексичної картотеки. Крім загальновживаної лексики і фразеології, СУМ охоплює також значну частину лексичного складу мови, що відійшла до пасивного мовного фонду, але свого часу активно вживалася і тому засвідчена, як у фольклорі, так і в творчості майстрів слова; у словнику фіксуються часто вживані діалектизми та слова, що стоять на межі літературного вживання.

Включаючи надзвичайно великий і різноманітний щодо походження, функціонування та стилістичного застосування лексико-фразеологічний матеріал, СУМ має нормативне спрямування. Це забезпечується ретельним опрацюванням кожного слова: 1) розкриттям через тлумачення основних значень і відтінків значень реєстрових слів; 2) поданням найважливіших граматичних форм і наголосу цих слів; 3) наведенням до них (де це потрібно) стилістичних ремарок і спеціальних позначок; 4) ілюструванням функціонування в мові витлумачуваного слова чи фразеологізму фактичним матеріалом з різних джерел. У 1983 р. групі вчених Інституту мовознавства, які зробили найбільший внесок у створення СУМ, присвоєно звання лауреатів Державної премії СРСР.

Для потреб школи видано «Короткий тлумачний словник української мови» (1978, 2-е вид. - 1988, близько 6750 слів), для початкової школи - «Словник української мови в малюнках» М.Коломійця (1995).

«Новий тлумачний словник української мови», який вийшов > 1999 році в 4-х томах містить 42.000, як зауважують укладачі В.Яременко та О.Сліпушко, найуживаніших слів. До словника включено протлумачено побутову, ділову, книжну, термінологічну, наукову лексику та іншомовні слова, що вже стали невід'ємною частиною національного лексичного фонду. Тлумачення слів і їх значеннєвих нюансів досягається значним розширенням синонімічних рядів. Ілюстративний матеріал надається з творів українських класиків.

«Великий тлумачний словник сучасної української мови» за ред. В. Бусела вийшов у 2001 році. Як зазнається у передмові, великий тлумачний словник сучасної української мови є універсальним довідником із сучасної української мови, У ньому об'єднано академічну повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Словник містить близько 170.000 слів, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. Окрім загальновживаних слів у словнику наводяться основні терміни сучасної науки й техніки А також слова, що визначають явища і реалії виробничого, культурного та побутового життя. Новим для тлумачних словників є введення в деякі статті енциклопедичних довідок. Словник є популярним, загальнодоступним виданням, розрахованим на широкий загал читачів: учнів старших класів середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, студентів, аспірантів. Викладачів української мови та всіх, хто вивчає українську мову й послуговується нею у повсякденному житті.

У 2002 році у Харкові (видавництво „Прапор") опублікований «Тлумачний словник української мови» за ред. В.С.Калашника, який містить понад 12.500 статей (близько 40.000 слів: витлумачених, синонімів, спільнокореневих). Його структура зумовлена метою розкрити значення слів, подати окремі їх граматичні форми, найхарактерніші синоніми та словотвірні ряди, виділити стилістично марковану лексику. Словник у цілому має комбінований характер: у ньому, крім алфавітного, використано гніздовий принцип розташування матеріал)⁷.

В Інституті української мови НАН України створено, але ще не опубліковано, однотомний «Словник української мови» середнього обсягу (близько 70.000 слів) побудований за компактним алфавітно-гніздовим принципом. Укладається новий багатотомний словник української мови з реєстром щонайменше 200,000 слів і великою кількістю лексикографічних параметрів.

До часткових тлумачних словників належать також словники жаргонів та сленгів, діалектні словники, словники іншомовних слів.

Діалектними словниками є словники, у яких подана лексика територіальних діалектів, її значення і слововживання. За способом пояснення значень більшість діалектних слоників належить до словників тлумачного типу.

За обсягом відтворення лексики й семантики діалектні словники поділяються на тематичні та загальні.

Тематичні діалектні словники репрезентують лексику однієї тематичної групи (напр.: Берлізов А.А. Лексика рибальства українських говорів Нижнього Подністров'я, - Чернігів, 1959; Аркушин Г.Л. Мисливська лексика західноподільського говору. Матеріали до «Лексичного атласу української мови» У кн.: Дослідження з української діалектології - К, 1991).

Загальні діалектні словники об'єднують лексику безвідносно до її тематичного поділу (Онишкевич M.R Словник бойківських говірок, ч. 1-2. - К., 1984; Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини, т 1-4. - Запоріжжя, 1992; Никончук М.В. Матеріали до Лексичного атласу української мови. Правобережне Полісся. - Київ, 1979; Лисенко П.С. Словник поліських говорів - Київ, 1974).

Як правило, діалектні словники будують за диференційним принципом щодо норм літературної мови: вони охоплюють лексику, яка відсутня у словниках літературної мови або в діалектній мові має відмінності морфемної будови та значення.

Створення діалектних словників повного типу, який подавав би всю лексику діалекту безвідносно до літературної мови, припускається лише теоретично, але на практиці це ще не реалізовано. Базу діалектних словників становлять записи діалектного мовлення у вигляді текстів чи відповідей на питання програми, а також фольклорні тексти та, зрідка, твори художньої літератури. Характером джерел зумовлюється повнота відтворення лексикографічною працею словникового складу й семантики.

Специфічною ознакою діалектних словників є локалізація лексики — співвіднесення з конкретним діалектом, говіркою у мовному просторі; у словникову статтю включається інформація про зону поширення лексеми чи її окремого значення. Діалектні словники відбивають лексику в її формальній і семантичній багатоманітності, яка співвідносна з різними етапами розвитку мови, зокрема, збережену діалектами найдавнішу лексику, відсутню у літературній мові.

Діалектні словники є також базою для дослідження територіальної диференціації мови на лексичному і семантичному рівнях, історії словникового складу, етимології, словотворенні, акцентології, текстології давніх писемних пам'яток і творів художньої літератури, а також під час вивчення історії побуту, матеріальної й духовної культури народу. Тому вони становлять особливу цінність для лінгвістики, літературознавства, етнографії, історії.

Різновидом діалектної лексикографії є ідеографічні регіональні словники - атласи, побудовані за гніздовим способом; словникова стаття об'єднує всі лексеми, які реалізують певне поняття у досліджуваних говірках: Никончук MB, Матеріали до лексичного атласу української мови. Правобережне Полісся. К., 1979; Никончук М.В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. К., 1985; Куриленко В. М. Лексика тваринництва поліських говорів. Суми, 1991).

У більшості діалектних словників подано не лише лексику, а й фразеологію діалектів; окремі словники обмежуються лише фразеологією (Франко І. Галицько-руські народні приповідки, т. 1-3 Л , 1901-10; Доленко М.Т. Материалы для словаря диалектических фразеологизмов Подолья. В кн.: Вопросы фразеологии, в 8 - Самарканд, 1975; Вархол Н., Івченко А. Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини. - Пряшів. 1990; Ужченко В.Д. Матеріали до фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу. - Луганськ, 1993).

Треба додати, що в Інституті української мови НАН України знаходиться діалектна картотека — картотека, створена на основі записів говірок за різними питальниками у населених пунктах України та в етнічно українських селах, що перебувають на території інших держав. Формування її почалося зі збирання матеріалу до «Атласу української мови» (АУМ) у 1948 р. Картотека зберігається у відділі діалектології інституту.

Діалектна картотека містить картотеку АУМ — понад 1,5 млн карток. На стадії формування перебувають картотеки «Загальнослов'янського лінгвістичного атласу» (ЗЛА), «Лексичного атласу української мови» (ЛАУМ), «Лінгвістичного атласу Європи» (ЛАЄ), «Словника українських народних говорів» (СУНГ), зберігаються картотеки МОнишкевича і М.Грицака. На базі картотеки створено АУМ у трьох томах (видано т. 1-2, 1984-88), створюються багатотомні «Загальнослов'янський лінгвістичний атлас» та «Лінгвістичний атлас Європи» (у фонетико-граматичній серії вийшли вип. 1-3, 1988-94, у лексико-словотвірній серії - вип. 1, 1988).