Prikladna / L_11

25

11. Оптимізація функціонування мови як засобу передавання інформації. Переклад.

1. Переклад як прикладна лінгвістична дисципліна. Лінгвістичні й нелінгвістичні проблеми перекладу.

2. Види перекладу.

Переклад як прикладна лінгвістична дисципліна. Лінгвістичні й нелінгвістичні проблеми перекладу. Термін переклад багатозначний. З одного боку, він позначає діяльність, яка полягає в передаванні змісту тексту (за широким розумінням) однією мовою засобами іншої мови, а з іншого — власне результати цієї діяльності. Отже, розуміємо переклад як процес і як переклад результат. Наука про переклад (англ. translation studies; нім. Übersetzungswissenschaft чи Translationswissenschaft) складається з декількох напрямків, серед яких - теорія перекладу, аналіз перекладу, методика навчання перекладу. Особливе місце посідає машинний переклад — наукова та одночасно технологічна дисципліна, пов’язана і з наукою про переклад і з комп’ютерною лінгвістикою. Як і багато інших дисциплін прикладної лінгвістики, переклад за своєю сутністю є міждисциплінарним, оскільки він пов’язаний не лише з лінгвістикою, але й з літературознавством, когнітивними науками та культурною антропологією.

Міждисциплінарність теорії перекладу вказує на те, що переклад є не чисто мовним, а достатньо складним когнітивним феноменом. Перекладаючи з однієї мови на іншу, людина використовує як свої мовні знання і здібності, так і найрізноманітніші екстралінгвальні знання (про фізичну природу світу, про суспільство та його культуру, про ситуації, у яких було породжено перекладуваний текст і буде сприйматися його переклад тощо). Належить зазначити, що етапи розуміння й синтезу тексту принципові відрізняються. Загалом повну схему основних мовних і когнітивних операцій, які супроводжують процес перекладу з однієї мови на іншу (з «мови-джерела» МД на «мову-мету» ММ), можна подати так (див. схему 1).

Схема 1. Мовні і когнітивні операції у процесі перекладу

с.139

Наявність на схемі декількох шляхів, які ведуть від тексту-МД до тексту на ММ, відображає той факт, що переклад може відбуватися з різним ступенем проникнення у зміст тексту. Переклад по повному шляху (суцільні грубі стрілки) передбачають, що під час перекладу будується деякий концептуальне уявлення про зміст тексту, ймовірного такого, що не залежить від особливостей вхідної й вихідної мови, та такого, що враховує всю повноту знань, які у зв’язку з конкретним текстом може використати перекладач (чи перекладальний пристрій) для максимально глибокого розуміння тексту і максимально адекватного передавання його змісту іншою мовою. Іншими словами, переклад за повною схемою — це не добір перекладних відповідників, а максимально глибоке розуміння тексту плюс породження нового тексту іншою мовою, чи, інакше, два послідовних переклади: спочатку на гіпотетичну концептуальну мову-посередник, а потім, вже з цієї мови-посередника, на мову-мету. Скорочена схема перекладу (грубі пунктирні стрілки) передбачає встановлення перекладних відповідників між змістами текстів мовою-джерелом і мовою-метою; при цьому змісти зберігають особливості цих мов, і жодної мови-посередника не постулюється. Нарешті, при короткій схемі перекладу (груба штрих-пунктирна стрілка) перекладні відповідники встановлюються безпосередньо між висловами мови-джерела і мови-мети (скажімо, під час перекладу етикетних формул типу Пані та панове! чи Добрий день!). Коротка схема, зрозуміло, вироджений випадок перекладу, однак він типовий для ситуацій, коли мовець фактично не знає мови-мети і використовує розмовники для вираження комунікативного наміру (практика використання розмовників у туризмі тощо). Повну, скорочену і коротку схему перекладу можна назвати когнітивними стратегіями перекладу, які обирає когнітивна система людини залежно від характеру комунікативної ситуації та її етапів. Архітектура систем машинного перекладу якоюсь мірою відображає ці когнітивні стратегії («прямий» переклад, переклад через мову-посередник, переклад через універсальну семантичну мову – про це пізніше).

Види перекладу

За характером перекладацької діяльності традиційно виокремлюють усний і письмовий переклад. Хоча з лінгвістичного погляду між цими видами перекладу нема принципової відмінності, психологічно ці види інтелектуальної діяльності суттєво відрізняються один від одного. Відомо, що перекладачі, які працюють у великих міжнародних організаціях (таких, як Європарламент чи ООН), ніколи не суміщають ці види перекладу. Для усного перекладу важливим параметром є чинник лінійного розгортання тексту у часі (з дуже релевантними наслідками, як неможливість «заглянути вперед» чи «вернутися і виправити»), що неминуче тягне за собою зниження вимог до точності та елегантності. Зрозуміло, що усний і писемний переклад передбачають наявність настільки різних психологічних настанов, що та сама людина надзвичайно рідко може справитися і з тими і з іншими задачами однаково успішно. У межах усного перекладу виокремлюють синхронний і послідовний переклад. Під час синхронного перекладу текст, що звучить, перекладають практично одночасно з його вимовлянням (максимально допустиме спізнення порядку 10 секунд). Під час послідовного перекладу перекладач прослуховує досить значний фрагмент тексту — до 15 хвилин, — фіксує його в тій чи іншій формі і перекладає на відповідну мову.

За іншим підґрунтям переклад поділяють на односторонній (унілатеральний) і двосторонній (білатеральний). Односторонній переклад здійснюють лише з мови-джерела (звичайно позначуваного L1) на мову-мету (L2), на відміну від двостороннього, який передбачає переклад з L1 на L2 і навпаки. У звичайному випадку двосторонній переклад є послідовним, тобто його використовують в ситуації переговорів тощо.

Усі розглянуті типи перекладу виокремлюють на основі формально-організаційних характеристик комунікації, дискурсу — сам характер дискурсу (усна vs. письмова комунікація), швидкість перекладу (синхронність vs. послідовність), напрямок перекладу (лише з мови L1 на L2 чи ще й навпаки). Передбачено, що в цьому разі із погляду змісту, ми маємо справу з нормальним, комунікативним перекладом, який має на меті бути зробленим максимально адекватними засобами, які відповідають нормам мови L2, щоб донести до адресата зміст вихідного повідомлення мовою L1.

Змістова сторона перекладу містить, однак, низку інших параметрів, за якими можна здійснити класифікування. Так, за метою виокремлюють й інші типи перекладу:

(а) «послівний» переклад, у результаті якого створюють підрядковий переклад,

(б) буквальний переклад, який називають в англомовній традиції grammar translation,

(в) філологічний переклад, який називають «документальним», і

(г) адаптивний (і як частковий випадок реферативний) переклад [Reiß 199S, S. 21-23].

У підрядковому перекладі текст постає як послідовність слів, кожне з яких має самостійну цінність. Слова в перекладі зберігаються, таким чином, у тій же послідовності й у тих самих формах, що й в оригіналі. Те, що на виході утворюються некоректні, а часто й зовсім не зрозумілі висловлювання, не розглядають в цьому разі як недолік. Такий переклад широко використовують як інструмент лінгвістичного опису, наприклад, у працях із синтаксичної типології. Інша галузь застосування підрядкового перекладу — переклад поезії. Для поета, що породжує текст мовою L2 і який не знає мови L1, важливо мати як вихідний матеріал текст, який не просто передає зміст оригіналу, але який дає уявлення про те, які власне слова й у якій послідовності вжито в тексті мовою-джерелом.

Буквальний переклад, на відміну від підрядкового перекладу, передбачає розглядати текст не як послідовність окремих слів, а як послідовність речень. Забезпечення когерентності тексту, забезпечення його впливу, адаптація метафор і врахування узусу мови-мети не входить до завдань буквального перекладу. Цей тип перекладу використовують насамперед як інструмент оволодіння іноземною мовою. На певному етапі вивчення мови от особи, що вивчає мову, вимагається вміння породжувати граматично коректні й змістовно адекватні речення. Цього вміння досягають, зокрема, за допомогою вправ на буквальний переклад.

Мета філологічного перекладу, сформульована Ф. Шлейермахером ще на початку XIX ст. в межах герменевтичної традиції, полягає в тому, щоб максимально «наблизити читача до автора» [Schleiermacher 1973]. Якщо при цьому породжується текст, що має багато чужих реалій, незвичних образів і навіть порушеннями узуальних конвенцій мови-мети, це розглядають радше як позитивну рису, а не як недолік, бо стверджують, що вищим критерієм якості перекладу є вірність авторському стилю і збереження художніх особливостей оригіналу. Сферою застосування філологічного перекладу є винятково художні тексти, зокрема «канонізовані» літературні пам’ятки. Характерним вираженням власне філологічного перекладу можна вважати збереження в німецьких, англійських і французьких перекладах, наприклад, російської класики патронімів (по батькові) персонажів. Одним із найвідоміших поборників філологічного перекладу був Ортега-і-Гассет [Ortega у Gasset 1956]. У в своїй практичній перекладацькій діяльності Ортега часто відступав від постульованих ним принципів, створюючи тексти, які радше відповідали вимогам комунікативної адекватності.

У парадоксальний спосіб проблеми філологічного перекладу постають не тільки під час перекладу з однієї мови на іншу, але й під час передавання текстів всередині однієї лінгвоспільноти. Це виникає, по-перше, під час відтворення літературною мовою текстів, створених на основі діалектів і жаргонів, і, по-друге, під час відтворення в сучасних умовах культурно значущих текстів, написаних у межах колишньої культурно-філологічної традиції. Наприклад, сучасні перевидання класики XVIII ст. у багатьох аспектах спотворюють вихідні тексти. Зокрема, вони неправильно відтворюють семіотично значущі протиставлення в системі топографематичних позначень (курсив, напівгрубий шрифт тощо) текстів оригіналу, ігнорують особливу роль написань з великої та малої літери — Натура і натура; Поезія і поезія (див. [Лотман, Толстой, Успенский 1981]).

Адаптивний переклад — це переклад, який передбачає пристосування результувального тексту до потреб користувача. Частіше цей переклад пов’язаний із скороченням тексту оригіналу, вилученням з нього найважливішої інформації, тобто створенням реферату (звідси інша назва цього типу перекладу — реферативний), дайджесту, анотації іншою мовою. Останнім часом цей тип перекладу поширюється все більше, що пов’язано з підвищенням питомої ваги «нехудожніх» (ділових, наукових, технічних тощо) перекладів. За відомими даними, питома вага художньої літератури в загальному потоці перекладуваних сьогодні текстів становить не більше п’яти відсотків.

Окремі типи перекладу можуть виступати як у чистому вигляді, так і в комбінації. Так, наприклад, переклад «Сатирикона», виконаний під ред. Б. И. Ярхо, — вдала комбінація комунікативного і філологічного типів [Петроний Арбитр 1990].

Цікавий випадок перекладу художньої літератури є переклад поетичних текстів, особливо якщо переклад передбачає збереження розміру оригіналу. І. О. Бунін, який переклав з англійської «Пісню про Гайавату» Лонгфелло, писав, що через відмінність середньої довжини слів перекладати вірші, зберігаючи розмір, надзвичайно важко. Восьмискладовий рядок «Гайавати» містить від п’яти до восьми слів, тимчасом як до аналогічного російського рядка вкладається не більше чотирьох-пяти слів. Не менш складним завданням є переклад прозових лібрето музичних творів, який (за відсутності змоги спертися на строгий розмір) повної ідентичності чергування наголошених і ненаголошених складів і збереження пауз між фонетичними словами.

«Природний» переклад: лінгвістичні проблеми

Певною мірою спрощуючи істинний стан речей, можна стверджувати, що лінгвістичні складності перекладу з однієї мови на другу можна пояснити особливостями семантики, синтактики і прагматики мовних висловів мови-джерела (L1) і мови-мети (L2).

Семантика: відмінності категоризації. Відомо, що стандартний поділ доби на часові проміжки, зафіксовані в українській мові, відрізняються від поділу доби, прийнятому в німецькій та англійській мовах (у яких, до речі, нема особливого слова для позначення поняття «доба»). Якщо в російській мові добу поділено на чотири проміжки (ранок, день, вечір, ніч), то в німецькій представлено п’ять часових розмежувань: Morgen «ранок», Vormittag (фомітаг) букв. «передполуденний час», Nachmittag букв. «післяполуденний час», Abend «вечір», Nacht «ніч» (Mittag «полудень» у звичайному випадку сприймається не як часовий інтервал, а як точка). Отже, речення Зустрінемося сьогодні ввечері можна у принципі перекласти на німецьку мову і як Wir treffen uns heute nachmittag «Зустрінемося сьогодні в післяполуденний час» і як Wir treffen uns heute abend «Зустрінемося сьогодні ввечері». Тільки звернення до контексту дає змогу вибрати адекватний варіант перекладу. Поділ доби, представлений в англійській мові, відрізняється як від українського, так і від німецького. Англійські мовці ділять добу на три частини: morning «ранок», afternoon «післеполуденний час», evening «вечір» (після якого знову настає ранок). «Що стосується слів day і night, то вони позначають уже інший поділ доби, не на три, а на дві частини: світлу (day) і темну (night)» [Бархударов 1975, с. 89-90].

Подібні випадки найменше потрапляють до сфери компетенції власне теорії перекладу. Їх радше мають описувати в межах контрастивної лінгвістики. У теоретичному сенсі цю проблематику активно розробляли у працях представників європейської та американської гілок неогумбольдтіанства, які обстоювали тезу про неповторну специфіку «картини світу», зафіксовану в кожній мові [Weisgerber 1962; Gipper 1972; Уорф 1960 а; Уорф 19606]. Пор. також заувагу А. Вежбицької, що навіть такі близькі в культурному, генетичному й ареальномому планах мови, як англійська і французька, суттєво відрізняються за зафіксованим у лексиці способом членування світу на означені фрагменти [Wierzbicka 1996, р. 15]. Практичне розв’язання проблеми незбігу окремих слів за обсягом значення в різних мовах і пов’язаних з цим відмінностей сполучуваності мають взяти на себе двомовні словники. Сьогодні триває робота з укладання комп’ютерних словників, які б фіксували всі подобні випадки (Пор. для англійської та французької мови [Fontenelle 1997]).

Семантика: граматичні відмінності. Серед міжмовних відмінностей, зумовлених незбігами організації мовної структури, насамперед значущими для теорії перекладу можуть опинитися граматичні відмінності. Найвідоміший приклад в цій галузі належить Р. О. Якобсону [Якобсон 1985в]. Посилаючись на Боаса, Якобсон підкреслює, що граматична структура (на відміну від структури лексикону) визначає ті значення, які обов’язково виражаються в певній мові. Як приклад він наводить англійське речення hired a worker, яке не можна точно перекласти на українську мову без додаткової інформації. Оскільки в українській мові категорії дієслівного виду і граматичного роду іменників не можуть залишитися невираженими, перекладаючи це речення, ми змушені зробити вибір між найняв и наймав, з одного боку, і між робітником і робітницею — з іншого. Під час зворотного перекладу відповідного українського вислову (безвідносно до того, який з можливих варіантів Я найняв/наймав робітника/робітницю було вибрано) нам знову знадобилася б додаткова інформація, бо «український (в оригіналі у Якобсона – російський) переклад цієї фрази не дає відповіді, найнятий цей робітник досі чи ні (перфектний і простий час), чи був це робітник (робітниця) якийсь певний чи невідомий (визначений чи невизначений артикль). Оскільки інформація, яку вимагають англійська й українська граматичні структури, неоднакова, ми маємо два зовсім різних набори ситуацій з можливістю того чи іншого вибору; тому ланцюжок перекладів того самого ізольованого речення з англійської мови на російську і навпаки може призвести до повного спотворення вихідного смислу» [Якобсон 1985 в, с. 365]. Пор. метафору С. О. Карцевского, який уподібнював ситуацію зворотного перекладу багаторазовому обміну валюти за невигідним курсом.

Загалом проблему передавання граматичних категорій можна подати так: у мові L1 є деяка граматична категорія, а у мові L2 нема, і навпаки. Напр., в англійській мові є категорія визначеності-невизначеності, яку виражають артиклі, а в українській нема. Чи означає це, що зазначеній категорії завжди треба знайти деякий, не обов’язково граматичний, аналог під час перекладу з англійської на українську? Це доцільно робити тільки тоді, коли значення граматичної категорії виявляється комунікативно значущим. Напр., словосполуку on the table залежно від ситуації можна перекласти і як на столі, і як на цьому столі.

В іншому випадку, напр., під час перекладу з безартиклевої мову на мови, які використовують артиклі, за відсутності комунікативної значущості постановка артиклів регулюється стандартними граматичними правилами, які можуть відрізнятися у кожній мові. Напр., речення Він студент перекладають на німецьку мову як Er ist Student (взагалі без артикля), а на англійську Не is a student (з невизначеним артиклем).

Семантика: граматичні відмінності як чинник метафоризації. Чисто граматичні категорії можуть «лексикалізуватися», тобто осмислюватися як змістовно значущі, пор. заувагу Якобсона про те, що Рєпіна свого часу здивував той факт, що німецькі художники зображають гріх у вигляді жінки (die Sünde зюнди). Російська/українська смерть — стара з косою, німецька смерть — der Sensenmann, оскільки російське/українське слово смерть — іменник жіночого роду, тимчасом як німецьке der Tod «смерть» — чоловічого роду [Якобсон 1985 в, с. 366].

Найочевиднішою є потенційна значущість таких відмінностей під час перекладу художніх текстів, на що звернув увагу Л. В. Щерба в аналізі лермонтовського перекладу «Сосни» Генріха Гейне: «(...) цілком очевидно (...), що чоловічий рід (Fichtenbaum, а не Fichte) не випадковий і що у своєму протиставленні жіночому роду Palme він створює образ чоловічого нерозділеного кохання до далекої, а тому недоступної жінки. Лермонтов жіночим родом сосны відібрав в образу всю його любовну спрямованість і перетворив сильне чоловіче кохання на прекраснодушні мрії» [Щерба 1957, с. 98-99].

На севере диком стоит одиноко

На голой вершине сосна.

И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим

Одета, как ризой, она.

И снится ей все, что в пустыне далекой,

В том крае, где солнца восход,

Одна и грустна на утесе горючем

Прекрасная пальма растет.

Значущість таких персоніфікацій варіюється залежно від авторської інтенції. Пор. такий уривок з есе Ортегі-і-Гассета «Блиск і убозтво перекладу» (1) і його переклад на німецьку мову (2) (К. Райє):

(1) ісп. (...) у si yo digo que рог Oriente', lo que mis palabras (...) propiamente dicen es que un ente de sexo varonil у capaz de actos espontEneos — lo llamado 'sol' — ejacuta la aeeiön de 'salir'. [Ortega у Gasset 1956, p. 64]

(2) нім. (...) wenn ich sage: 'die Sonne geht im Osten auf, dann besagen meine Worte eigentlich, daß ein Wesen weiblichen Geschlechts und spontaner Handlungen fähig, — das, was wir 'Sonne' nennen — die Handlung des 'Aufgehens' vollzieht. (Пер. на нем. [Reiß 1995, S. 53])

[(...) коли я кажу «сонце встає на сході», мої слова означають власне, що деяка істота жіночої статі, здатна до спонтанних дій, — те, що ми називаємо «сонцем» — здійснює дію «вставання».]

В німецькому перекладі іспанського вислову ип ente de sexo varonil «істота чоловічого роду» замінено на ein Wesen weiblichen Geschlechts «істота жіночого роду», бо слово Sonne «сонце» в німецькій мові — іменник жіночого роду. Якщо у перекладів віршів Гейне зміна граматичного роду спричинила небажані наслідки для образної системи, у цьому прикладі це повністю виправдано, оскільки треба відобразити сам факт і саму можливість персоніфікації. Якої статі буде ця персоніфікована сутність у цій комунікативній ситуації — не важливо. Так, українською в цьому випадку допустимо було би сказати «деяка жива істота», загалом не вказуючи її стать і в такий спосіб уникнути труднощів, пов’язаних з тим, що в українській мові сонце — іменник середнього роду.

Семантика: приховані категорії. Окрім «класичних» випадків міжмовних незбігів граматикалізації категорій типу визначеність-невизначеність, трапляються випадки, у яких релевантні відмінності практично не граматикалізуються чи виражаються морфологічно нерегулярно, що ускладнює їхній систематичний опис. Ці категорії часто називають «прихованими» чи «імпліцитними». Прикладом подібних семантичних категорій може слугувати категорія невідчужуваної належності, яку можна розглядати як частковий випадок категорії посесивності. Напр., німецькою (як більшістю інших германських мов) українським словосполукам велосипедний ланцюг і ланцюг від велосипеда відповідає та сама аглютинативна конструкція Fahrradkette. (фарадкете) Німецька мова не розрізняє відчужену (ланцюг від велосипеда, що валяється на смітнику) і невідчуженою належністю (велосипедний ланцюг як деталь велосипеда). Вибір правильного перекладу слів типу Fahrradkette на українську мову — задача не зовсім тривіальна. Так, німецьке Autoschlüssel (аутошльосе) можна перекласти тільки як ключ від машини (*машинний ключ в цьому значенні неможливий). Це пояснюється тим, що ключ — у будь-якому випадку відчужувана частина машини, бо він може лежати в кишені власника, а не стирчати в замку. Німецькою ця відмінність не передається. Важливу інформацію про можливості перекладу висловів з категорією невідчужуваної належності можна здобути завдяки знанням про влаштування світу. Якщо деяка сутність є частиною іншої сутності, то належить зважати на те, що для неї прихована категорія може виявитися релевантною. Категорія невідчужуваної належності може змішуватися з іншою категорією — «клас vs. представник класу», не менше важливою з погляду перекладацької практики. Так, українські еквіваленти німецького слова Frauenhände — жіночі руки і руки жінки здебільшого легко взаємозамінні. Якщо йдеться про конкретного референта, представника класу, у принципі допустимі обидві конструкції: Ніжні руки жінки торкнулися до мене і Ніжні жіночі руки торкнулися до мене. Однак у контекстах кваліфікації, віднесення до класу для розглядуваного вислову можлива лише конструкція «прикметник + іменник». Пор. У нього були мініатюрні жіночі руки за небажаності *У нього були мініатюрні руки жінки. У відповідних німецьких реченнях у всіх випадках використовують конструкцію Frauenhände.

Помилки, пов’язані з передаванням категорії невідчужуваної належності, є й у рекламі. На телебаченні рекламні ролики часто просто перекладають з інших мов. Невмілий переклад призводить до сумного комунікативного ефекту. Напр., героїня рекламного ролика мила «Palmolive»: «Как приятно ощущать мою кожу такой свежей!». Використання присвійного займенника мой в цьому випадку передбачає, що шкіру відокремили від тіла і вимили милом «Palmolive». Такі семантико-прагматичні наслідки навряд сприятимуть успіху рекламної кампанії, бо правильно «Как мне приятно ощущать свою кожу такой свежей!».

Семантика: «хибні друзі перекладача». Однією з найтрадиційніших є проблема так званих «хибних друзів перекладача» (faux amis). До хибних друзів відносять насамперед слова, які подібно звучать у мовах L1 і L2, бо часто мають спільні етимологічні корні, але набули у L1 і L2 зовсім різних значень. Напр., англійською eventual [ɪ'venʧuəl] означає «кінцевий (окончательный), той, що завершує», а німецькою eventuell (івентуель)— «можливий» чи «може бути»; німецький іменник Fabrik, як і наше фабрика, перекладають на англійську не як fabric ['fæbrɪk], а як factory чи mill. Пор. також нім. vital «енергійний» та англ. vital ['vaɪt(ə)l] «життєво важливий».

Такі випадки не становлять серйозної перекладацької проблеми, бо вони добре відомі і непогано описані в словниках — як у спеціальних словниках «хибних друзів», так й у звичайних двомовних словниках загального характеру. Складніше зі стійкими сполуками (насамперед ідіомами), які, будучи ідентичними чи дуже подібними за лексичним складом і образним складником, суттєво відрізняться за значенням [Райхштейн 1980, с. 29].

Порівняймо фр. ідіому mettre la puce a Voreille з її німецьким «хибним другом» jmdm. einen Floh ins Ohr setzen (букв. «посадити блоху до вуха кому-н.»). Французька ідіома позначає «прокинути підозри в кому-н.», тимчасом як німецький вислів, аналогічний за компонентним складом, значить «прокинути в кому-н. бажання, які навряд чи здійсненні».

Подібні приклади можна знайти і під час зіставлення української/російської мови з англійської. Ідіома рос. пускать пиль в гдаза кому-н. / укр. пуска́ти / пусти́ти в о́чі пилю́ку кому і throw dust in/into someone's eyes, абсолютно ідентичні за образним складником, мають суттєві відмінності у значенні. Англійську ідіому тлумачать у [Longman dictionary of English idioms 1979] як «to confuse (someone) or take his attention away from something that one does not wish him to see or know about» («спантеличувати когось, відволікати увагу когось від чогось, чого він, на думку суб’єкта, не має бачити чи знати»), тимчасом як російська ідіома означає «с помощью эффектных поступков чи речей пытаться представить кому-л. себя чи свое положение лучше, чем они есть в действительности». а українська – «Вводити в оману кого-небудь».

Часто близькі за внутрішньою формою і лексичним складом ідіоми L1 та L2, будучи принциповими еквівалентами, мають досить тонкі семантичні (і відповідно пов’язані зі сполучуваністю) відмінності. Такі ідіоми виявляються еквівалентними в контекстах нейтралізації, але не можуть заміняти одна одну в контекстах, що висвітлюють релевантні відмінності. Для перекладача такі випадки особливо складні, бо ні словники, ні наявні теоретичні описи не експлікують таких відмінностей.

Близькі і за внутрішньою формою, і за компонентним складом ідіоми, як рос. поставить на карту что-л. і нім. etw. aufs Spiel setzen (букв. «поставити на кон/на гру що-н.») неідентичні за своїм актуальним значенням. Аналіз особливостей уживання цих ідіом свідчить, що російська ідіома може вживатися тільки в контекстах, у яких ідеться не просто про ризик, а про ризик з надією на певний виграш (пор. укр. ста́вити / поста́вити на ка́рту що. Ризикувати чим-небудь заради певної мети, успіху. — І я не розчарувавсь, генерале: край вартий того, щоб ради нього ставити на карту наш капітал (О. Гончар); — Я — що? Адже до замаху залишилося всього кілька днів. — І що ж? — Та ми ж все ставимо на карту! (В. Канівець); Тепер він горів бажанням будь-що врятувати вітчизну, поставити все на карту, але добути її волю (М. Старицький). ста́витися на карту, пас. Сьогодні на карту ставилося все. Аби ми вийдемо цієї ночі, або нас схоплять (Ю. Збанацький)). Значення німецької ідіоми не містить цієї ознаки, тому ці вислови еквівалентні лише в контекстах нейтралізації. Через цю причину, зокрема, неможна використати ідіому поставить на карту під час перекладу такого німецького речення: Rettungsschwimmer setzen ständig ihr Leben aufs Spiel. Як переклад можна запропонувати Робітники рятувальної станції постійно ризикують життям.