30

Прикладні аспекти статистичної лінгвістики. Психолінгвістика.

1. Проблематика статистичної лінгвістики з теоретичного та прикладного поглядів.

2. Основні галузі використання структурно-ймовірнісної моделі мови.

3. Психолінгвістика як практичне застосування лінгвістики

Література

Перебийніс В. С. Статистичні методи для лінгвістів: посібник.— Вінниця: "Нова книга", 2002.— О. 9-60.

Виноградов В.В. Лингвистические основы научной критики текста // ВЯ 1958 №2,3.

Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М. 1961.

Марусенко М.А. Атрибуция анонимных и псевдонимных текстов методами прикладной лингвистики // Прикладное языкознание. СПб, 1996.

Минимально-необходимые статистические инструменты / Ошибки наблю­дения и определение объема выборок из текста // Головин Б. Н Язык и статистика.— М: Наука, 1971.— С. 19-28; 50-62.

Носенко И. А. Начала статистики для лингвистов.— М.: Высшая школа, 1981.—157 с.

Пиотровский Р.Г., Бектаев К.Б., Пиотровская А.А. Математическая лингвистика. М. 1977.

Шайкевич А.Я. Дистрибутивно-статистический анализ в семантике // Приципы и методы семантических исследований. М. 1976.

Шайкевич А.Я. Количественные методы // Лингвистический энциклопедический словарь. М. 1990.

Психолінгвістика

Величковский Б. М. Когнитивная наука и психологические проблемы изучения интеллекта // Компьютеры и познание: очерки по когитологии. – М.: Наука, 1990. – С. 6–21.

Залевская А. А. Введение в психолингвистику. – М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2000. – 382 с.

Залевская А. А. Перевод как моделирование и моделирование перево­да // Проблемы семантики: Психолингвистические исследования. – Тверь, 1991. – С. 69–82.

Залевская А. А. Психолингвистический подход к проблеме концепта // Методологические проблемы когнитивной лингвистики / Под ред. И. А. Стер­нина. – Воронеж: ВГУ, 2001. – С. 36–44.

Петренко В. Ф. Основы психосемантики: Учеб. пособ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 400 с.

Солсо Р. Когнитивная психология. – СПб.: Питер, 2002. – 592 с.

Фрумкина Р. М. Цвет, смысл, сходство (аспекты психолингвисти­чес­кого анализа). – М.: Наука, 1984. – 175 с.

Назва статистична лінгвістика є достатньо умовною, хоча достатньо широко використовується в сучасній науковій літературі. Ця назва характеризує міждисциплінарний напрямок у прикладних дослідженнях, у яких основним інструментом вивчення мови використовуються кількісні чи статистичні методи аналізу. Іноді статистичну (чи кількісну чи квантитативну лінгвістику) протиставляють комбінаторній лінгвістиці. В останній домінантну роль посідає «некількісний» математичний апарат – теорія множин, математична логіка, теорія алгоритмів тощо.

Розвиток та становлення статистичної лінгвістики як науки

Статистична лінгвістика виокремилася порівняно недавно, однак кількісні та статистичні методи до мови та мовлення застосовували тисячі років тому. Ще в античному світі (III ст. до н. є.) для творчості Гомера олександрійські граматики підраховували слова для визначення тих, які грапляться всього один раз протягом усього твору. Це робили, звичайно, вручну, а не автоматично, як тепер.

Середньовіччя (V-XV ст.) відоме особливою увагою до сакральних гекстів, зокрема, Біблії. Із метою узгодження різних текстів та перекладів (Святого Письма ерудити укладали повні списки його слів зі всіма випадками їхнього використання у конкретному тексті.

У XVII ст. з'явилася праця, що аналізує розподіл слів у грецькому перекладі Нового Заповіту методом, який майже не відрізняється від сучасного.

У XIX ст. укладають латинські та грецькі словопокажчики, а також за допомогою до статистичної лінгвістики звертається стенографія — швидкий дослівний запис усного мовлення за допомогою системи спеціальних умовних знаків, а також шляхом скорочення найчастотніших буквосполучень, слів, словосполучень, виразів. Одним з перших випадків стенографії вважають т.зв. Тіронські ноти, якими вільновідпущеник Тірон записував промови римського оратора Ціцерона.

Для вдосконалення системи стенографії первісно був призначений і частотний словник німецької мови Кедінґа (його уклали на матеріалі 11 млн. слів 6000 співробітників), виданий у Берліні 1898 р. А 1916 р. опубліковані "стенографічні гами" Ж. Есту, в яких встановлено винятково важливу залежність між частотою слова та його рангом.

Новим поштовхом до розвитку статистичної лінгвістики стало зростання популярності вивчення іноземних мов у середині XIX-поч. XX ст. Педагоги-лінгводидакти зрозуміли, що повністю оволодіти мовою за декілька років при декількох годинах занять на тиждень неможливо, тому вирішили обмежити словник найбільш частотними словами. Вирішення цієї проблеми зумовило появу багатьох словників основної лексики спочатку для англійської, а згодом і для німецької, французької та інших мов. Р. Елрідж, керівник невеликої фабрики, за 2 роки опрацював 250 статей загальною довжиною 44 000 слововживань і 1911р. видав "Шість тисяч загальновживаних англійських слів" для своїх робітників-емігрантів, що вивчають англійську мову. У 1920 р. Кеністон уперше вказав на те, що важливість слова пов'язана не лише із його частотністю, а й з тим, наскільки вживання слова пов'язане із певним колом текстів, тобто в якому із функційних стилів воно трапляється.

У 1928 р. побачив світ "Німецький частотний словник" (German frequency Word Book) Морґана, роком пізніше — "Німецький словник ідіом" (A German Idiom List) Xayxa, у цьому руслі також працювали науковці Пфеффер та Веґлер. Також з'явився "Порівняльний частотний словник першої тисячі слів англійської, французької, німецької та іспанської мов" (Comparative Frequency list on the First Thousand words in English, French, German and Spanish) Ітона, де наведено 1000 найчастотніших слів названих чотирьох європейських мов.

Увійшов в історію англійський мовознавець та педагог Палмер, що відібрав три тисячі слів, які дають змогу розуміти 95% тексту.

Під час воєн зростає потреба передати інформацію так, щоб її не міг зрозуміти противник. Тому посилилася увага до криптографії — науки про зашифровування та розшифрування повідомлень, "ламання кодів".

Справжній "вибух" статистичних досліджень відбувся з появою комп'ютерів. Вони уможливили максимальне спрощення механічної роботи, такої, наприклад, як карткування. Якщо раніше для обчислення кількості слововживань у тексті їх треба було рахувати "вручну", то зараз, перевівши текст в електронний вигляд, наприклад, за допомогою програми MicroSoftWord ці дані можна отримати автоматично (опція файл/властивості/статистика/ слова). Також використовують комп'ютерні програми автоматичної лематизації (зведення словоформ до початкової форми), можливості автоматичного сортування та пошуку слів, їх частин тощо.

Сьогодні лінгвостатистичні дослідження здійснюють у кожній країні з добре розвинутим мовознавством: Німеччині, Австрії, США, Австралії, Чехії, Словаччині, Польщі, Росії тощо. Функціонують міжнародні товариства та журнали: IQLA (International Quantitative Linguistics Association), Journal of Quantitative Linguistics, серія "Quantitative Linguistics".

Суттєвий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства зробили Gabriel Altmann, Reinhard Kohler (Німеччина), Peter Grzybek (Австрія), Geiza Wimmer (Словаччина), Adam Pawlowski, Jadwiga Sambor (Польща), Валентина Перебийніс, Наталія Дарчук (Україна), Юхан Тулдава (Естонія), Раймунд Пиотровский (Росія) та ін.

Лінгвостатистичні дослідження в Україні почалися з 50-х pp. XX ст. Спочатку вони стосувалися відбору лексичного мінімуму іноземних мов, згодом сфера їх застосування значно розширилася. Зокрема, 1963 р. в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР організовано групу структурно-математичної лінгвістики, яка започаткувала планомірне статистичне дослідження українських текстів художнього, науково-технічного та соціально-політичного функціональних стилів, зокрема, виявлено їхні статистичні параметри. Результатом цього стилеметричного дослідження стали зокрема монографії та збірники "Статистичні та структурні лінг­вістичні моделі" (К., 1966), "Статистичні пераметри стилів" (К., 1967), Перебийніс В. С. "Кількісні та якісні характеристики фонем сучасної української літературної мови" (К., 1970), "Структура мови та статистика мовлення" (К., 1974).

Досягнення наступного проекту — опис сполучуваності англійських іменників, прикметників та дієслів, у реалізації якого брали участь викладачі 42 вищих навчальних закладів колишнього Радянського Союзу — опубліковано в "Довіднику найбільш уживаних англійських словосполучень" за редакцією В. Перебийніс (М., 1986). Системні функційні характеристики словозмінної парадигми англійського дієслова, описані мовознавцями, до­ступні як в паперовому ("Методичні рекомендації з вивчення системних і функціональних характеристик словозмінних форм англійського дієслова", К., 1993), так і в електронному вигляді ("English conjugation: System and Functioning". CD-ROM, 2004).

Ще один великий проект, розпочатий ще у 60-х pp. XX ст. — укладання серії частотних словників: художньої прози, драми, поезії, публіцистики, наукової прози — триває; зокрема, залучено лабораторію комп'ютерної лінгвістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Центрами лінгвостатистичних досліджень, окрім названих, також можна вважати Київський національний лінгвістичний університет, Чернівецький університет імені Юрія Федьковича, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний університет «Львівська політехніка» та ін.

Основні поняття та категорійний апарат статистичної лінгвістики: вибірка, частота, розподіл, похибка.

У сучасному мовознавстві домінує чітка тенденція: досліджувати мовний та мовленнєвий матеріал на репрезентативному масиві текстів.

Однорідний масив (корпус) певних одиниць, які потрібно обстежити, називають генеральною сукупністю (ГС).

Обсяг і характер генеральної сукупності залежать від завдань дослідження. Наприклад, якщо досліджують особливості стилю Івана Франка, генеральна сукупність — усі його твори. Якщо досліджують українську мову XX ст., генеральна сукупність - усі тексти (мовлені та писані) XX ст. Межі останньої важко виявити точно, а все усне мовлення просто неможливо дослідити. У подібних випадках, коли суцільне обстеження генеральної сукупності неможливе, роблять вибірку.

Вибірка — це певна кількість матеріалу, на підставі дослідження якого можна зробити правильні висновки про всю генеральну сукупність. Основні вимоги до вибірки: репрезентативність та однорідність.

Щоби бути репрезентативною, вибірка має

1) рівномірно розподілятися по генеральній сукупності та

2) мати достатньо великий обсяг, якого вистачає для правильних висновків про ГС.

Розрізняють два типи однорідності вибірки: лінгвістична та статистична.

У межах лінгвістичної однорідності вибірки виділяють:

1) хронологічну (тексти вибірки повинні мати хронологічні межі);

2) жанрову (тексти вибірки мають бути жанрово обмежені);

3) тематичну (тексти мають бути тематично обмежені).

Статистично однорідною вважають вибірку, в якій досліджувані одиниці мають статистичну поведінку, яка суттєво між собою не відрізняється. Якщо середня частота явища (літери, морфеми, слова, довжини слова, довжини речення і т.ін.) в одній вибірці суттєво не відрізняється від його частоти в інших вибірках, то ці вибірки статистично однорідні стосовно цього явища.

За способом організації виділяють такі різновиди вибірок:

1) механічна — організована з урахуванням рівномірності розподілу досліджуваної одиниці по генеральній сукупності. Всі тексти генеральної сукупності перенумеровують, а потім, наприклад, з кожного п'ятого, десятого, двадцятого тексту вибирають відрізок необхідної довжини.

2) випадкова — організована шляхом випадкового вибору текстів з генеральної сукупності. В основі такого методу організації вибірки лежить гіпотеза про те, що досить велика кількість навздогад відібраних одиниць з генеральної сукупності має адекватно її представляти. Тож кожна сторінка, розділ чи інша одиниця тексту генеральної сукупності повинні мати однаковий шанс потрапити до вибірки. Тому, як правило, випадкова вибірка ґрунтується на таблиці випадкових чисел.

3) зональна (типова) — організована на основі лінгвістично однорідної сукупності текстів, тобто зони. Зоною залежно від мети дослідження вважають прозу, поезію та драму в художній літературі; твори одного автора або конкретний твір; сукупність слів певної морфемної структури (наприклад, префіксальних або одноморфемних) тощо.

Вибірка може бути структурною, тобто складатися із менших частин, які називають підвибірками, та неструктурною, тобто суцільною.

Одним з найосновніших понять статистичної лінгвістики є частота досліджуваної одиниці.

Абсолютна частота — це кількість вживань певної одиниці (літери, слова, словоформи, словосполучення, речення тощо) в обстеженому матеріалі.

Відносна частота — відношення абсолютної частоти певної одиниці у вибірці до обсягу вибірки. Вимірюється у відсотках (%) або в частках 1 (наприклад, 25% або 0,25). Так, у реченні Говорили око в око абсолютна частота слова око — 2, а відносна — 2/4 = 0,25 або 25%.

Проте в різних підвибірках частота одиниці звичайно неоднакова. У таких випадках належить оперувати середньою частотою. Це відношення суми абсолютних частот певної одиниці у підвибірках до кількості підвибірок. Наприклад, якщо у трьох підвибірках, з яких складається вибірка, слово "яскраво" має абсолютні частоти 4, 6 і 8, то його середня частота у вибірці буде (4 + 6 + 8) / 3 = 6. Якщо середня частота більша за одиницю, то доцільно її рахувати з точністю до сотих (два знаки після коми), якщо менша за одиницю, то її треба рахувати до другого знака після коми або до третього знака, якщо після коми йде нуль.

Частотний словник публіцистики

Всього записів: 3

Слово	Частина мови	Абсолютна частота	Поле5	Поле6	Поле7	Поле8
ЛЮБОВ	К	31	0.1033	0.0249	4.1735	0.7586
ЛЮБОВНИЙ	А	4	0.0133	0.0066	8.6023	0.5025
ЛЮБОВНО	Н	1	0.0033	-	-	-

Поет: Загальний словник

Всього записів: 6

Слово	Частина мови	Абсолютна частота	Середня частота	Середньоквадратичне відхилення	Коефіціент стабільності
любов	ім.ж.р.вл.	18	0,06	0,2374868	7
любов	ім.ж.р.	336	1,12	1,605906	9
любове	ім.ж.р.	19	0,06333333	0,3454305	6
любов-лелека	ім.ч.р.	1	0,003333333	0,05763872	0
любовний	ад'єктив	10	0,03333334	0,1795055	6
любов-німота	ім.ж.р.	1	0,003333333	0,05763872	0

Використання кількісних методів під час описування функціювання мови мало чим відрізняється від використання аналогічного інструментарію в природничих та гуманітарних науках. Використання методів вимірювання та підрахунку мовних реалізацій дає змогу, проте, суттєво модифікувати уявлення про мовну систему та про можливості її функціювання. У цьому сенсі квантитативна лінгвістика виявляється важливим чинником, який впливає на лінгвістичну теорію. Наприклад. у сфері граматики теоретична лінгвістика, як правило, обмежується констатацією існування в українській мові системи відмінків. Зі структурного погляду цього, можливо, й достатньо. Проте поза межами обговорення залишається вельми суттєва інформація про те, як часто використовуються різні відмінки, якою є динаміка використання різних відмінків з плином часу. Такі дослідження дали б змогу виявити тенденції розвитку відмінкової системи і на цій підставі сформулювати гіпотези про майбутній стан граматичної системи мови.

Інший приклад. Із системного погляду в російській, англійській та латинський мові є форма називного відмінка однини особових займенників. Проте в англійській мові при дієслові ця форма займенника практично завжди необхідна, у російській мові – займенник в цих випадках звичайно представлений, а в латині – як правило, їх нема. Відсутність достовірних кількісних даних про ці мовні явища робить структурний опис явно недостатнім.

Подібні проблеми виникають й у сфері лексики. Звичайні тлумачні словники не подають у складі словникової статті інформації про частоту вживання тієї чи іншої лексеми. Це пов’язано з дуже великим обсягом роботи, який необхідно виконати, щоб для кожного слова вказати хоча б які-небудь межі частотності (пор. позначки маловживане, частотне, високочастотне). Для користувача словника така інформація може бути дуже важливою, часто вирішальною для ухвалення рішення про використання слова.

З теоретичного погляду використання статистичних поглядів в мовознавстві дозволяє доповнити структурну модель мови ймовірнісним компонентом, тобто створити структурно-ймовірнісну модель, яка має значний пояснювальний потенціал.

До таких моделей належить, наприклад, «модель життєвого потенціалу слова», запропонована А.А.Полікарповим (Поликарпов 1988). Проведений ним квантитативний аналіз засвідчив, що в достатньо значній часовій перспективі є явна тенденція до збільшення ступеня абстрактності значень у багатозначного слова – чим пізніше виникає значення, тим воно абстрактніше. Розроблена кількісна модель дає змогу зробити передбачення про відносний «вік» різних частин мови, тенденцій розвитку лексичної системи мови.

Основні галузі використання структурно-ймовірнісної моделі мови. Лінгвістичне спостереження за функціюванням мови. Задача лінгвістичного спостереження полягає у виявленні загальних особливостей функціювання мовної системи в конкретному типі дискурсу (науковому, політичному дискурсі, текстах засобів масової інформації. Як предмет лінгвістичного спостереження можуть виступати такі феномени природної мови, як типи мовних помилок, сфера іншомовних запозичень, нові слова та значення, нові (креативні, творчі – не конвенційні) метафори, тематичний розподіл лексики (наприклад, лексика часових та просторових відношень, лексика вираження відчуттів та емоцій, спортивна лексика тощо).

Технологія лінгвістичного спостереження ґрунтується на двох вихідних твердженнях:

по-перше, на регулярності і періодичності аналізованих даних, і,

по-друге, на достатньо великому обсязі використовуваного матеріалу, на репрезентативності вибірки даних.

Через це лінгвістичне спостереження неможливе без відповідного комп’ютерного забезпечення. Використання комп’ютерної технології дає змогу кількісно оцінювати досліджуваний феномен, виявляючи його розподіл за часом, за джерелами, авторами тощо.

Інформація про статистичні закономірності функціювання мовної системи лежить в основі деяких методик аналіз даних, розроблюваних у політичній лінгвістиці. До них належить, зокрема, методика контент-аналізу, використовувана для виявлення структури і стану суспільної свідомості. За допомогою контент-аналізу з’являється змога за частотою вживання слів реконструювати, наприклад, ціннісні орієнтації суспільства, виявляти актуальні теми публічної політики, оцінювати динаміку змін тематики політичних дискусій тощо.

Комп’ютерне моделювання мови та мовлення. Інша важлива галузь прикладного використання знань про частоту використання тих чи інших мовних структур – комп’ютерна лінгвістика. Багато комп’ютерних програм, пов’язаних із функціюванням мови, використовують алгоритми, засновані на даних про частотність уживання фонем, морфем, лексичних одиниць та синтаксичних конструкцій. Програми автоматичного коректування орфографії містять словники, як правило, лише найчастотніших слів. Аналогічні словники використовують у програмах автоматичного розпізнавання писемного тексту та мовлення (типу Fine Rider). Абсолютну частотність появи слів (особливо термінологічної лексики) використовують в системах автоматичного анотування та реферування. Так, згідно зі статистико-дистрибутивним методом автоматичного індексування інформативними для певного тексту вважають нагромадження слів, розташованих достатньо близько одне від одного, частотність яких перевищує певну порогову величину, наприклад, середню частотність слів у документі (метод ACSI-Matic).

Дешифрування кодованого тексту. У процесі дешифрування також можуть використовуватися дані про частотність вживання графем, морфем і слів, а також про їхнє взаємне розташування. До цього часу розроблено продуктивні алгоритми дешифрування, засновані на частотності та дистрибуції елементів кодованого тексту. Пор. дешифрувальні алгоритми Б.В.Сухотіна; статистико-комбінаторний метод Н.Д.Андреєва. Близькі до задач дешифрування формальні процедури «відкриття» морфемного складу неописаної мови, запропоновані З. Гаррісом.

Авторизація/атрибуція тексту. Проблема авторизації тексту належить до кола класичних проблем філологічного дослідження. Часто цю проблему розглядають у межах «кількісної стилістики» - стилеметрії. Авторизація містить як літературний, так і лінгвальний складник.

Цю проблему досліджував В.В.Виноградов, однак чинники атрибуції текстів, які він виокремив, важко було формалізувати. Тобто різні дослідники. використовуючи ці чинники, могли дійти різних висновків.

Перспективу об’єктивації експертного знання було знайдено у використанні кількісних, статистичних методів аналізу текстів. Піонером в цій галузі став Н.А.Морозов, який опублікував у 1915 р. працю «Лінгвістичні спектри. Засіб, щоб відрізнити плагіати від істинних творів того чи іншого відомого автора. Стилеметричний етюд». Важливо, що у квантитативному аналізі Морозов пропонував спиратися не на тематично пов’язану лексику – слова, які визначає специфіка описуваного матеріалу, його предметна і проблемна орієнтація, - а на службові слова й слова тематично нейтральні. Справа в тому, що власне особливості вживання службових слів, слів із загальною семантикою, неприв’язаною до тематики художнього твору, формують авторський стиль і практично не піддаються імітації.

Сьогодні розвиток методик авторизації тексту найпродуктивніше відбувається в межах стилеметрії. Лінгвістичні підстави авторизації можуть бути різними, але використання кількісних методів аналізу є неминучим. Однин із перспективних напрямків в цій галузі - залучення до авторизації текстів теорії розпізнавання образів. За такого підходу стиль описують як простір параметрів, які можна виразити кількісно, - середня довжина речення, кількість вкладених синтаксичних структур, кількість слів у реченні, кількість речень в абзаці тощо. Далі кожний аналізований текст виражають через вектор, координати якого задають значеннями вибраних параметрів. Подібність векторів визначає і подібність стилів (Марусенко 1990, 1996).

Розробляють підходи, засновані на вивченні кількісних особливостей реалізації синтаксичних структур (Севбо 1981), а також на виявленні деяких особливостей формальної структури тексту, пов’язаних з вираженням чужого та авторського мовлення. Співвідношення чужого мовлення (прямого. змішаного, вкладеного) з авторським виявляються стилеутворювальним чинником. Цю характеристику стилю відображено у «формально-пунктуаційному» методі структуризації тексту, який реалізовано в комп’ютерній системі DISSKOTE Гринбаум 1996).

Психолінгвістика як практичне застосування лінгвістики.

Психолінгвістика, галузь лінгвістики, що вивчає мову насамперед як феномен психіки. З погляду психолінгвістики, мова існує тією мірою, якою існує внутрішній світ мовця і слухача, людини, яка пише і читає. Тому психолінгвістика не займається вивченням «мертвих» мов - таких, як старослов'янська або грецька, де нам доступні лише тексти, але не психічні світи їх творців.

Психолінгвістики не варто розглядати як частково лінгвістику і почасти - психологію. Це комплексна наука, яка належить до дисциплін лінгвістичних, оскільки вивчає мову, і до дисциплін психологічних, оскільки вивчає її в певному аспекті - як психічний феномен. А оскільки мова - це знакова система, яка обслуговує соціум, то психолінгвістика входить і в коло дисциплін, які вивчають соціальні комунікації, зокрема оформлення і передавання знань.

Людина народжується, наділена можливістю повного оволодіння мовою. Однак цієї можливості ще належить реалізуватися. Щоб зрозуміти, як саме це відбувається, психолінгвістика вивчає розвиток мовлення дитини. Психолінгвістика досліджує також причини, за якими процес розвитку мови і її функціювання відхиляються від норми. Дотримуючись принципу «що приховано в нормі, то явно в патології», психолінгвістика вивчає мовні дефекти дітей і дорослих. Це дефекти, що виникли на ранніх етапах життя - у процесі оволодіння мовою, а також дефекти, що з'явилися наслідком пізніших аномалій - таких, як мозкові травми, втрата слуху, психічні захворювання.

Ось питання, які традиційно займають розуми психолінгвістів:

1. Чи симетрично влаштований процес розпізнавання мовлення, яке звучить, і процес його породження?

2. Чим відрізняються механізми оволодіння рідною мовою від механізмів оволодіння мовою іноземною?

3. Які механізми забезпечують процес читання?

4. Чому за певних уражень мозку виникають ті чи інші дефекти мови?

5. Яку інформацію про особу мовця можна отримати, вивчаючи певні аспекти її мовної поведінки?

Прийнято вважати, що психолінгвістика виникла близько 40 років тому в США. Дійсно, сам термін психолінгвістика був запропонований американськими психологами в кінці 1950-х років з метою надати формальний статус уже сформованому саме в США науковому напрямку. Тим не менше наукою з чітко окресленими межами психолінгвістика не стала і до теперішнього часу, так що з усією визначеністю вказати, які аспекти мови і мовлення ця наука вивчає і якими методами з цією метою користується, навряд чи можливо. Підтвердження сказаному - зміст будь-якого підручника з психолінгвістики. На відміну від підручника з лінгвістики, де обов'язково буде говоритися про фонетику, лексику, граматику тощо, чи підручника з психології, де неодмінно будуть висвітлюватися проблеми сприйняття, пам'яті та емоцій, зміст навчального посібника з психолінгвістики значною мірою визначається тим, у якій науковій та культурній традиції написаний цей підручник.

Для більшості американських та англомовних психолінгвістів (за освітою, як правило, психологів) як еталонна наука про мову зазвичай виступає найбільш впливова в США лінгвістична теорія - генеративна граматика Н. Хомського в різних її варіантах. Відповідно, психолінгвістика в американській традиції зосереджена на спробах перевірити, якою мірою психологічні гіпотези, засновані на ідеях Хомського, відповідають спостережуваній мовній поведінці. З цих позицій одні автори розглядають мовлення дитини, інші - роль мови в соціальних взаємодіях, треті - взаємозв'язок мови і пізнавальних процесів. Французькі психолінгвісти, як правило, є послідовниками швейцарського психолога Жана Піаже (1896-1980). Тому переважною галуззю їхніх інтересів є процес формування мови у дитини і роль мови в розвитку інтелекту і пізнавальних процесів.

З позицій європейської (зокрема вітчизняної) гуманітарної традиції можна охарактеризувати сферу інтересів психолінгвістики, описавши спочатку підхід, який свідомо чужий вивченню психіки. Це розуміння мови як «системи чистих відносин» (langue в термінах основоположника структурної лінгвістики швейцарського лінгвіста початку 20 ст. Ф. де Соссюра), де мова виступає як конструкт, в дослідницьких цілях відчужений від психіки носія. Психолінгвістика ж від початку орієнтована на вивчення реальних процесів говоріння і розуміння, на «людину в мові» (вислів французького лінгвіста Е. Бенвеніста, 1902-1976).

Вважають продуктивним розглядати психолінгвістику не як науку зі своїм предметом і методами, а як особливий ракурс, в якому вивчають мову, мовлення, комунікацію та пізнавальні процеси. Цей ракурс викликав до життя безліч дослідницьких програм, різнорідних за цілями, теоретичними передумовам і методами. Спільними для цих програм є три групи чинників.

1. Незадоволеність чисто кібернетичними, функційними моделями мовленнєвої діяльності. Функційні моделі дозволяють вивчати мовлення «методом чорної скриньки», коли дослідник будує умовиводи тільки шляхом зіставлення даних на «вході» і даних «на виході», тим самим відмовляючись ставити питання про те, що ж відбувається «насправді».

2. Породжена цієї незадоволеністю зміна ціннісних орієнтацій. Відповідно до нових ціннісних орієнтацій дослідницький інтерес спрямований насамперед на розуміння реальних (хоча безпосередньо і не спостережуваних) процесів, що відбуваються у психіці мовця і слухача.

3. Увага до методик дослідження, серед яких безумовна перевагу надають експерименту, а також ретельно спланованим спостереженням над процесами породження і виховання мовлення в режимі реального часу.

Можна вважати, що психолінгвістичний ракурс вивчення мови і мовлення фактично існував задовго до того, як група американських вчених ввела в ужиток термін «психолінгвістика». Так, ще в 19 ст. німецький філософ і лінгвіст В. фон Гумбольдт приписував мові найважливішу роль у «світобаченні», або, як ми висловилися б сьогодні, у структуруванні суб'єктом інформації, яка надходить із зовнішнього середовища.

Аналогічний підхід виявляється в працях 19 ст. О. О. Потебні, зокрема - у його вченні про «внутрішню форму» слова. Саме це поняття набуває змісту тільки за умови його психологічної інтерпретації. Відчуття внутрішньої форми слова припускає, що індивід здатний усвідомити зв'язок між звучанням слова і його змістом: якщо носій мови не вбачає за словом підосичник слово осика, то внутрішня форма слова кравець загублена.

Традиція психолінгвістичного підходу до феномену мови сягає до праць І.О.Бодуена-де-Куртене (1845-1929), російського і польського лінгвіста, засновника Казанської школи мовознавства. Саме Бодуен говорив про мову як про «психо-соціальну сутність», а лінгвістику пропонував числити серед наук «психолого-соціологічних». Вивчаючи звукову організацію мови, Бодуен називав мінімальну одиницю мови - фонему - «представленням звуку», оскільки смислорозрізнювальна функція фонеми здійснюється в процесі певних психічних актів. Учні Бодуена - В. А. Богородицький (1857-1941) і Л. В. Щерба (1880-1944) регулярно використовували експериментальні методи для вивчення мовленнєвої діяльності. Зрозуміло, Щерба не говорив про психолінгвістику, тим більше що цей термін у радянській лінгвістиці закріпився лише після появи монографії А. А. Леонтьєва з такою назвою (1967). Однак саме у відомій статті Щерби Про троякий аспект мовних явищ в експерименті в мовознавстві (виголошеній ще в 1927) вже містяться центральні для сучасної психолінгвістики ідеї: це акцент на вивченні реальних процесів говоріння і слухання; розуміння живого розмовного мовлення як особливої системи; вивчення «негативного мовного матеріалу» (термін, введений Щербою для висловлювань з позначкою «так не говорять») і, нарешті, особливе місце, відведене Щербою для лінгвістичного експерименту.

Культура лінгвістичного експерименту, яку так цінував Щерба, знайшла плідне втілення в працях заснованої ним Ленінградської фонологічної школи - це праці учня Л. В. Щерби Л. Р. Зіндера (1910-1995) і співпрацівників Зіндера - лінгвістів наступного покоління (Л. В. Бондарко та ін.)

І все ж магістральні шляхи лінгвістики 20 в. і її успіхи були пов'язані не з трактуванням мови як феномену психіки, а з її розумінням як знакової системи. Тому психолінгвістичний ракурс і його дослідні програми довгий час займали маргінальні позиції щодо таких напрямків лінгвістики, як структурний підхід. Щоправда, при ближчому розгляді характерний для структурної лінгвістики аналіз мови тільки як знакової системи в повному відриві від внутрішнього світу його носіїв виявляється не більш ніж наукової абстракцією. Адже цей аналіз замикається на процедури членування і ототожнення, здійснювані дослідником, які спостерігають з цією метою власну психіку і мовну поведінку інших індивідів. Але саме через багатоликість, різноаспектність природної мови ми і можемо відволіктися від мови як феномену психіки.