Prikladna / L_1

15

Лекція 1. Теоретична і прикладна лінгвістика. Завдання і напрямки прикладної лінгвістики.

1. Лінгвістика як наука. Система лінгвістичних дисциплін та напрямків.

2. Розуміння терміна прикладна лінгвістика.

3. Коло завдань прикладної лінгвістики.

Основна література:

Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику / Баранов А.Н. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 360 с.

Волошин В.Г. Комп’ютерна лінгвістика: Навчальний посібник / Волошин В. Г. - Суми: ВТД „Університетська книга” , 2004.- 381 с.

Использование ЭВМ в лингвистических исследованиях. Отв. ред. Перебийнос В. И. – Киев: Наукова думка, 1990. - 228 с.

Карпіловська Є. А. Вступ до комп'ютерної лінгвістики / Карпіловська Є. А. — Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2003. — 184 с.

Партико З.В. Прикладна і комп’ютерна лінгвістика : Вступ до спеціальності : Навчальний посібник / Партико З.В. - Львів: Афіша, 2008. - 224 с.

Перебийніс В. І. Статистичні методи для лінгвістів / Перебийніс В.І. – Вінниця: Нова кн., 2002.– 168 с.

Пещак М. М. Нариси з комп’ютерної лінгвістики / Пещак М. М. - Ужгород: В-во „Закарпаття”, 1999. – 200 с.

Скороходько Е.Ф. Лінгвістичні основи автоматизації інформаційного пошуку / Скороходько Е.Ф. – К.: Вища школа, 1970. - 242с.

Додаткова література

1. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. М., 1966. С.78-112.

2. Герд А.С. Предмет и основные направления прикладной лингвистики // Прикладное языкознание. СПб., 1966. С. 5-14.

3. Городецкий Б.Ю. Актуальные проблемы прикладной лингвистики // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХІІ. М. , 1983. С. 5-10, 12-17.

4. Звегинцев В.А. Теоретическая и прикладная лингвистика. М. 1968. С. 22-35.

5. Кибрик А.Е. Прикладная лингвистика // Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания. М. 1992. С. 261-262.

6. Слама-Казаку Т. Место прикладной лингвистики в системе наук: Отношения ПЛ к «лингвистике» // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХІІ. М. , 1983. С. 23-34.

7. Якобсон Р. Лингвистика в ее отношении к другим наукам // Якобсон Р. Избранные работы. М., 1985. С. 369-420.

ВСТУП

Роль прикладної та комп'ютерної лінгвістики в інформаційному суспільстві. Ознакою часу є формування в найрозвиненіших країнах світу інформаційних суспільств, які більше половини валовОго національного прибутку отримують за рахунок продажу інформації. У менш розвинених державах, які називають індустріальними, більше половини такого прибутку надходить від випуску промислової продукції.

Одним з носіїв інформації в суспільстві є мова. І хоча, на відміну від інших — музики, образотворчого мистецтва, скульптури, програмного забезпечення комп'ютерів, — можливості мови дещо обмежені (наприклад, мова у принципі не може передати просторові координати так, як скульптура; звукові співвідношення - так, як музика; графічні форми й кольорові співвідношення - так, як живопис; ланцюжки бітів - так, як комп'ютерна програма), вона все ж залишається основним носієм інформації.

А що таке інформація? Інформація – це «уявлення суб’єкта про навколишнє середовище».

Називаючи мову носієм інформації, ми маємо на увазі те, що людина, яка генерує повідомлення, пов'язує з символом певне значення (певну кількість інформації). Передаючи інформацію в канал (наприклад, повітря), людина надсилає лише символ, закодований певним фізичним сигналом — звуком (саме значення, звісно ж, у канал не надходить). Інша людина, яка сприймає цей сигнал, ототожнює його з відповідними власними символами, а ці символи, своєю чергою, — з такими ж чи приблизно такими ж значеннями, що й людина — відправник повідомлення. Саме таким є механізм передавання інформації мовою. І в цьому розумінні мова є носієм інформації.

Оскільки в суспільстві мова є основним носієм інформації, розвиток мовознавства є вкрай актуальним, а в сучасному мовознавстві одним з найважливіших є розвиток такої його новітньої галузі, як прикладна лінгвістика (ПЛ) (комп'ютерна лінгвістика (КЛ)). Ця галузь мовознавства, зокрема комп'ютерна лінгвістика, досліджуючи й розробляючи технологію конструювання лінгвістичних систем, дає змогу суттєво підвищити продуктивність праці в найрізноманітніших ділянках суспільного виробництва, значно прискорює опрацювання лінгвальної інформації. При цьому прикладна лінгвістика використовує універсальні кібернетичні пристрої опрацювання інформації – комп’ютери, дослідженням яких займається інша наука кібернетика.

Насамперед звернімо увагу на гігантські обсяги накопиченої і постійно створюваної інформації, яка потребує опрацювання за допомогою комп’ютерів. Оскільки ця інформація часто організована засобами природної мови, її реальне освоєння можливе лише за умови автоматичного смислового опрацювання текстів, без попереднього препарування їх людиною. Лише тоді відкриється доступ до машини (до комп’ютера) великим масивам організаційно-управлінської, планової, науково-технічної, соціально-політичної, правової, проектної, бібліотечної, довідково-побутової та іншої інформації.

Ефективне використання знань, що містяться в текстах, вимагає нових стратегій опрацювання інформації, відмінних від традиційних логічних підходів. Такі стратегії мають враховувати семантичні закони природної мови. Наприклад, із висловлювання Іван повернув мені книгу випливає, що книга раніше була у мене (цей висновок ми робимо на підставі тієї частини тлумачення дієслова повернути, яку називають пресупозицією). Або: з висловлювання Він змусив мотор зупинитися можна зробити висновок «Він зупинив мотор нестандартним способом» (це так звана комунікативна імплікатура, підказана в цьому випадку саме тим способом вираження, який вибрав мовець).

Далі, потреба в лінгвістичному забезпеченні зумовлена перспективною настановою на створення людино-машинних систем вирішення інтелектуальних завдань. Зауважимо, що нерідко представники і гуманітарних, природничих та технічних наук грішать розглядом комп'ютера як суто зовнішньої сили, абсолютно відчуженої від людини. Однак серйозна розмова про посилення природних можливостей людського розуму має передбачати налагодження гнучкої взаємодії людини і машини. Оперативна, зручна кооперація під час такої взаємодії буде спиратися на природну мову (точніше, певну підмову, пов'язану з деякою сферою спілкування або класом розв’язуваних завдань).

Особливо належить наголосити на необхідності враховувати лінгвістичну семантику під час побудови мов представлення знань поза системою опрацювання текстів в її повному вигляді. Навіть у цьому випадку природна мову слугує надійною точкою відліку: адже і творці систем, і користувачі говорять, пишуть і думають переважно природною мовою. Урахування цього факту допоможе у вирішенні таких гострих проблем комп'ютеризації, як уніфікація створюваних систем і автоматизація якомога більшої кількості процесів.

У соціальному плані значущість лінгвістичних проблем комп'ютеризації пов'язана з виникненням нових видів масової діяльності, що містять побудову штучних мов і машинних словників, розроблення інформаційних банків, побудови алгоритмів опрацювання текстів, розроблення режимів спілкування в системі, людина - комп'ютер - людина і т. ін. Взагалі, мовний аспект важливий для всіх основних напрямків індустрії опрацювання знань, таких, як збирання, створення, зберігання, систематизація, поширення, інтерпретація інформації.

Зауважимо, що й з історичного погляду мова виявляється центральним фактором найважливіших етапів розвитку інформаційних технологій: згадаймо виникнення писемності, винайдення друкарства, створення штучних інформаційних та алгоритмічних мов, що є похідними від природної мови і формалізують деякі з її функцій. Нарешті, з погляду наукознавства, можна констатувати, що лінгвістика входить до ядра комплексу когнітивних наук, які об'єднуються за їх інтересом до проблем організації, подання, опрацювання та використання знань.

Мовознавство (лінгвістика) – це наука про природну людську мову загалом і про всі людські мови світу як про індивідуальні її представники. Мовознавство – це наука, яка описує будову й закономірності функціювання та розвитку природної мови людини.

Відразу належить зауважити, що

під мовою насамперед розуміють природну людську мову (в опозиції до штучних мов і мови тварин), виникнення й існування якої нерозривно пов’язане з виникненням та існуванням людини – homo sapiens.

Термін мова має принаймні два пов’язаних значення:

1. мова загалом, мова як певний клас знакових систем;

2. конкретна, так звана етнічна, чи ідіоетнічна, мова – деяка реально наявна знакова система, використовувана в певному соціумі, в певний час і в певному просторі.

Мовний знак – матеріально-ідеальне утворення, яке репрезентує предмет, властивість, відношення дійсності; у своїй сукупності мовні знаки утворють особливу знакову систему – мову. Мовний знак – це єдність певного мисленнєвого змісту (позначуваного) і ланцюжка фонематично розчленованих звуків (позначника). Найбільш типовим знаком є слово.

«Справжнє значення слів» так називається дитяча книга Юджина Іонеско, в якій слова набувають несподіваного значення; вона ілюструє синтаксис і семантику мови, а також те, як поняття про «глибинної структури» і «оперантном навчання» допомагають використовувати мову. З одного боку, синтаксична структура збережена, але на семантичному рівні слова набувають незвичайного значення, що можна пояснити мовою оперантного зумовлення.

Зараз Жозетт йде побачитися зі своїм татом до нього в контору. Тато дзвонить по телефону. Він курить і говорить у слухавку: «Алло, так, алло. Це ви? Я ж сказав, щоб ви мені більше не дзвонили. Так, ви мені набридли. У мене немає жодної секунди».

Жозетт запитує свого тата: «Ти розмовляєш по телефону?» Тато кладе слухавку. «Це не телефон», - говорить він. «Ні, телефон, - відповідає Жозетт, - так мені мама сказала. І Жаклін сказала мені те саме».

«І Жаклін, і твоя мама помиляються, - говорить тато. - Ні мама, ні Жаклін не знають, як це називається. Це називається сир».

«Це називається сир? - Запитує Жозетт. - Але тоді люди подумають, що він зроблений з сиру».

«Не подумають, - говорить тато, - тому що сир не називається сиром. Він називається "музична шкатулка". А музична шкатулка називається килимком. Килимок називається "лампа". Стеля зветься підлогою, а підлога - це стеля. Стіна зветься дверима ». Так тато вчить Жозетт справжньому значенню слів. Стілець - це вікно. Вікно - це ручка. Подушка - це кусень хліба. А хліб - це килимок біля ліжка. Ноги - це вуха. Руки - це ноги. Голова - це спина, а спина - це голова. Пальці - це очі. Очі - це пальці.

Потім Жозетт говорить так, як вчив її тато. Вона каже: «Я жую мою подушку і виглядаю зі стільця. Я йду власними очима. У мене десять очей, щоб тримати, і два пальці, щоб дивитися. Я сідаю головою до підлоги. Я кладу спину на стелю. Коли я з'їла музичну шкатулку, я собі на десерт намазала варенням килимок біля ліжка. Тато, візьми вікно і намалюй мені трохи картинок».

Мова в першому значенні – це абстрактне уявлення про єдину людську мову, серцевину універсальних властивостей конкретних мов. Конкретні мови – це численні реалізації мови загалом.

Мова загалом – це семіотична (знакова) система, яка виникла природно (на певній стадії розвитку людського суспільства) і яка закономірно розвивається, має властивість соціального призначення, - це система, яка існує насамперед не для окремого індивіда, а для певного соціуму.

Мова - це поліфункційна система, хоча їй властиві цілісність і єдність. Серед функцій мови найважливішими вважають ті, які пов’язані з основними операціями над інформацією (знаннями людини про дійсність) – створенням, збереженням і передаванням інформації.

Мови поділяють на природні та штучні.

Штучні мови – це знакові системи, створювані для використання в тих галузях науки і техніки, де використання природної мови обмежене, менш ефективне чи не можливе. Будь-яка штучна мова порівняно з природною мовою – обмежена мова, яка слугує для вирішення певних задач.

Вважають, що започаткування лінгвістики (мовознавства) сягає зародження писемності – 2-3 тис. років до н.е. на Стародавньому Сході у Шумері та Вавилоні. Першим практичним результатом були примітивні словники (Месопотамія), а теоретичним – граматики санскриту (Індія, 5 ст. до н.е.).

У Європі засновниками мовознавства вважають Платона (5-4 ст. до н.е.) та Аристотеля (4 ст. до н.е.). У Стародавній Греції мову розглядали з теоретичного погляду у тісному зв’язку з логічним мисленням (Аристотель). Саме ж мовознавство оформилося як наука лише в 17-18 ст. (Гумбольдт), що зумовлено її складністю і браком знань про мову – об’єкт цієї науки. У ХІХ-ХХ ст. відзначають піднесення в галузі мовознавства. Ф. де Соссюр розробляє структурну лінгвістику, Бодуен де Куртене вивчає фонетику та фонологію.

Система основних лінгвістичних дисциплін:

1. Загальне мовознавство – вивчає властивості, притаманні мові загалом, загальні елементи мови.

2. Описове мовознавство – вивчає сучасні мови, їх структуру в цей час.

3. Діалектологія - вивчає місцеві територіальні різновиди однієї мови. Діалектологія - мовознавча дисципліна, що вивчає територіальні діалекти певної мови. Напрямками діалектології є описова, яка досліджує сучасний стан діалектного членування мови, встановлює характер особливостей місцевих діалектів на різних мовних рівнях; історична, що реконструює історію утворення діалектів, пояснює еволюційний характер фонетичних, словотвірних, лексичних особливостей, територіальне поширення й утворення на базі діалектів національних і споріднених мов. Діалектологія пов'язана з етнографією, історією мови, лінгвокультурологією, етнолінгвістикою й соціолінгвістикою. Складником діалектології є діалектографія - галузь лінгвістичної географії, спрямована на створення діалектних атласів різних мов, фіксацію різних діалектних особливостей на географічній карті.

Вивчення діалектів у різних аспектах має давні традиції у всіх лінгвістичних школах світу. Перші спроби їхнього розгляду в етимологічних цілях та класифікації можна віднести до ІІ ст. н. е. (опис грецьких діалектів А. Дисколом). Вірменські діалекти, наприклад, почали вивчатися у V ст. н. е. Е. Кохбаці, а в X ст. вийшли перші діалектні словники вірменської мови. Японські діалекти відтворені у словнику К. Годзана (1775 p.). Перша спроба класифікації діалектів китайської мови віднесена до XVI або початку XVFJI ст. (в епоху Мін). Загалом же фундаментальне розроблення діалектологічної проблематики розпочалося ще в порівняльно-історичній парадигмі мовознавства у XVIII ст., а формування діалектології як окремої галузі мовознавства збіглося із становленням структуралізму (кінець XIX ст.).

4. Порівняльно-історичне мовознавство напрямок мовознавства, якому належить розроблення процедур реконструкції походження мов від правмов, установлення еволюційних змін і закономірностей розвитку споріднених мов шляхом їхнього порівняння на різних етапах порівняння.

5. Зіставне мовознавство. Галузь мовознавства, спрямована на синхронійне дослідження спільних і специфічних рис зіставлюваних мов на всіх рівнях, що дає змогу глибше пізнати природу кожної з мов. Головним методом зіставного мовознавства є зіставний метод, що ґрунтується на загальному механізмі порівняння двох мов. Зіставний метод застосовується з різною метою: поглиблення знань про одну з мов на тлі іншої, вияву особливостей взаємодії мов у процесі оволодіння другою мовою тощо.

6. Типологія (універсалізм) – порівняльне вивчення структурних і функційних властивостей з погляду певних вибраних загальних властивостей.

7. Ареальна лінгвістика – досліджує поширення мовних явищ, виявляє ареали мов.

8. Польова лінгвістика - спостерігає за мовою чи діалектом у безпосередньому середовищі носія мови.

9. Дешифрування – досліджує тексти написані незнайомим кодом (мовою) для отримання інформації.

10. Інтернаціональна лінгвістика - вивчає міжнародні мови, зокрема і штучні, як засіб спілкування між людьми.

До кола розробок інтерлінгвістики можна віднести й створення мов комп’ютерного програмування – спеціальних знакових засобів, що дають змогу записувати завдання для комп’ютера і забезпечують взаємодію людини і комп’ютера.

11. Паралінгвістика – вивчає немовні засоби в мовленні. Мовознавча галузь, що вивчає паравербальні засоби комунікації, їхні типи, семіотичну природу, функції, походження, зв’язок із вербальними засобами мовлення і т.ін. Предметом паралінгвістики є паравербальні знаки – супровідні для вербального мовлення знакові засоби, що відіграють значну роль у процесі спілкування.

12. Етнолінгвістика – вивчає мову у її відношенні до культури народу. Маргінальна галузь мовознавства на межі з етнологією, культурологією та психолінгвістикою, спрямована на вивчення віддзеркалення у мові й мовленнєвій діяльності (етнотекстах) етнічної свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу.

13. Соціолінгвістика - вивчає роль мови в суспільстві, вплив суспільства на мову. Галузь мовознавства, що вивчає вплив суспільних явищ і процесів на виникнення, розвиток, соціальну й функційну диференціацію й функціонування мов, а також зворотний зв’язок мови й соціуму.

Що стосується концептуальних питань (наприклад, визначення прикладної лінгвістики, комп'ютерної лінгвістики тощо), то, зазначимо, потрібно чітко розрізняти три речі: прикладну лінгвістику як науку (галузь мовознавства), прикладну лінгвістику як спеціальність у ВНЗ і прикладну лінгвістику як навчальну дисципліну. Розгляньмо ці три статуси прикладної лінгвістики детальніше.

До складу прикладної лінгвістики як науки й у нас, й у країнах Заходу залучають викладання іноземних мов, перекладознавство, со­ціолінгвістику (мовна політика, явища бі- і полілінгвізму), мовленнєві технології, а також комп'ютерну лінгвістику (чи відносити сюди інші галузі, зокрема психолінгвістику, досі остаточно не вирішено).

Що стосується університетських спеціальностей, то тут у нас і в країнах Заходу є розбіжності.

Перша розбіжність полягає в тому, що в нас викладачів іноземних мов і перекладачів готують за двома окремими спеціальностями (у країнах Заходу — за однією спеціальністю «Прикладна лінгвістика»).

Друга розбіжність по­лягає в тому, що у нас за спеціальністю «Прикладна лінгвістика» готують як тих, хто займається власне прикладною лінгвістикою (наприклад, соціолінгвістикою, мовленнєвими технологіями), так і тих, хто займається комп'ютерною лінгвістикою (у країнах Заходу — це дві чітко розмежовані спеціальності: «Прикладна лінгвістика» і «Комп'ютерна лінгвістика»). Така ситуація наявна попри те, що комп'ютерна лінгвістика за методами дослідження (методами точних наук) суттєво відрізняється від решти компонентів прикладної лінгвістики, де використовують традиційні для філології методи. Відсутність же в Україні спеціальності «Комп'ютерна лінгвістика» викликає певне відставання нашої держави в цій ділянці.

Навчальну дисципліну «Прикладна лінгвістика» і в країнах Співдружності незалежних держав, й у країнах Заходу розуміють практично однаково. Порівняймо хоча б уже два згадані підручники: з одного боку — The Oxford Handbook of Applied Linguistics / Ed. by R. Kaplan. NY: Oxford University Press, 2002 — із другого — Прикладное языкознание: Учебник. СПб: Изд-во С.-Петербург, ун-та, 1996; Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику: Учебное пособие. М.: Эдиториал УРСС, 2001.

Розуміння терміна прикладна лінгвістика.

Термін прикладна лінгвістика багатозначний. У вітчизняній та західній лінгвістиці він має зовсім різні інтерпретації. У західній лінгвістиці (applied linguistics, angewandte Linguistik) його пов’язують із викладанням іноземних мов. На наших теренах цей термін стали активно вживати у 50-ті роки 20 ст. у зв’язку з розробленням комп’ютерних технологій та появою систем автоматичного оброблення інформації (автоматизованих систем керування, систем інформаційного пошуку, автоматизованих систем оброблення тексту тощо). З огляду на це в україномовній (російськомовній) літературі замість терміна прикладна лінгвістика в тому ж значенні часто використовують терміни комп’ютерна лінгвістика, обчислювальна лінгвістика, автоматична лінгвістика, інженерна лінгвістика. Не варто ототожнювати ці терміни, оскільки кожна з цих лінгвістик має свій предмет і методи в межах прикладної лінгвістики як ширшого напрямку.

Однак через майже одночасне виникнення прикладної й комп'ютерної лінгвістики та спрямування їх на прикладні задачі ці галузі спершу ототожнювалися.

Становлення комп'ютерної лінгвістики відбувалося у 50-ті рр. XX ст. на базі комп'ютерної науки (обґрунтування та створення перших кібернетичних систем Норбертом Вінером (американський математик-теоретик і прикладний математик. Творець основ кібернетики, пов'язаних із теорією інформації та теорією керування («батько кібернетики»).) і Джоном фон Нейманом у 40-і pp. (американський математик угорського походження, що зробив значний внесок у квантову фізику, функціональний аналіз, теорію множин, інформатику, економічні науки та в інші численні розділи знання. Він став засновником теорії ігор разом із Оскаром Моргенстерном у 1944 році. Розробив архітектуру (так звану «архітектуру фон Неймана»), яка використовується в усіх сучасних комп'ютерах)), теорії інформації (К. Шеннон, Н. Вівер) і структурно-математичної лінгвістики. Проте, як зазначають дослідники, прикладна лінгвістика перебуває з комп'ютерною лінгвістикою в різних епістемологічних площинах: комп'ютерна вказує на інструментарій досягнення наукового результату, а прикладна лінгвістика орієнтована на результат.

На думку В.А.Звегінцева, під прикладною лінгвістикою найчастіше розуміють усі види автоматичного оброблення мовної інформації (Language-data Processing) –

машинне розпізнавання усного мовлення,

машинний переклад,

автоматичне класифікування технічних та інших документів,

автоматичне анотування текстів,

автоматичне кодування.

Однак, на думку цього ж вченого, не варто обмежувати прикладну лінгвістику лише цією проблематикою. На думку Б. Городецького, до галузей прикладної лінгвістики належать:

лінгводидактика,

лексикографія,

практична стилістика,

теорія перекладу,

термінознавство,

теорія штучних мов,

прикладна риторика,

теорія масової комунікації,

текстологія,

нормування мови та мовне планування,

польова лінгвістика,

теорія писемності,

методи лікування мовних порушень тощо (Городецький, 1983, с. 7). Сьогодні основна ознака прикладної лінгвістики – це міждисциплінарність.

Отже, сьогодні прикладну лінгвістику розуміють широко – як діяльність із використання наукових знань про побудову й функціювання мови в нелінгвістичних наукових дисциплінах й у різних сферах практичної діяльності людини, а також як теоретичне осмислення такої діяльності.

Коло завдань прикладної лінгвістики.

Коло проблем, які постають перед прикладною лінгвістикою, не можна вважати зовсім новими для мовознавства. Перед мовознавством із самого початку його існування постало завдання оптимізації функцій мови – чи то формування і підтримування традиції читання й розуміння сакральних текстів (екзегетика та герменевтика), чи забезпечення контактів між різними народами.

Оптимізація – надання чому-небудь оптимальних, найбільш сприятливих властивостей, співвідношень.

Розрізняють комунікативну, епістемічну й когнітивну функцію мови, які, своєю чергою, поділяються на дрібніші функції.

Комунікативна функція містить фатичну (контактовстановлювальну) та інформаційну (за вузьким розумінням) функції, функцію впливу, соціальну функцію (яка виявляється в мовній політиці).

З погляду епістемічної функції мовна система постає як спосіб збереження й передавання знань, а також як відображення специфічно національного погляду на світ – відображення національної самосвідомості.

Епістемологія – розділ філософії, що вивчає сутність пізнання та критерії його істинності.

Когнітивна функція пов’язана з мисленням людини й пізнанням дійсності. За допомогою мови знання інтерпретуються, що приводить до породження нових знань.

З функційного погляду прикладну лінгвістику можна визначити як дисципліну, яка вивчає й розробляє способи оптимізації функціювання мови.

Оптимізацією комунікативної функції мови займаються такі дисципліни, як теорія перекладу, машинний переклад, теорія і практика викладання рідної та нерідної мови, теорія і практика інформаційно-пошукових систем, створення інформаційних і, ширше, штучних мов, теорія кодування.

Під кодуванням в широкому значеннірозуміють процес перетворення повідомлень на сигнал. Як під час передавання, так і під час зберігання та оброблення інформації значні переваги дає дискретна форма представлення сигналів.

У зв'язку з цим термін "кодування" відносять звичайно до дискретних сигналів і під кодуванням у вузькому сенсі розуміють відображення дискретних повідомлень сигналами у вигляді певних поєднань символів.

Соціальна функція мови - як частина комунікативної – втілюється в соціолінгвістиці та мовній політиці, в орфографії та орфоепії, в теорії впливу, в політичній лінгвістиці.

Епістемічна функція в той чи інший спосіб виявляється в лексикографії (зокрема комп’ютерній), в термінології й термінографії, в корпусній та польовій лінгвістиці.