Компоненти наукової діяльності

Для того, що б вільно орієнтуватись в проблемах науки та її розвитку, необхідно більш менш чітко розуміти складові частини науки, як пізнавальної діяльності людини. До найбільш важливих компонентів науки можна віднести наступне:

1. Науковий метод

2. Поняттєвий і категорійний апарат

3. Сума нагромаджених наукових знань (спостереження, фактичний матеріал та його класифікація, закони, моделі, теорії, гіпотези, досвіт, наукові школи).

4. Наукові організації та наукові працівники.

5. Обладнання.

6. Організація наукової діяльності та фінансування.

7. Система наукової інформації.

Не всі компоненти наукового пізнання є рівноцінними і одночасно присутніми в науці. Крім того, всі компоненти знаходяться в розвитку. Найбільш вагомим компонентом є науковий метод. Він, разом з предметом науки визначає окремі сфери наукового пізнання, такі як хімія, психологія, математика. Як було уже сказано вище, предметом частини наукового пізнання, яке ми розуміємо під назвою наука хімія (або просто хімія) є речовини (на молекулярному рівні) та способи їх перетворення. Науковим же методом хімії є експериментальне встановлення складу та структури молекул речовини, аналітичне визначення кількості речовин в різних сумішах та експериментальне визначення реакційної здатності та способів перетворення однієї речовини в другу. Таким чином предмет для кожної науки (не в загальному розумінні цього терміну) визначає з чим мають справу її представники, а науковий метод визначає якими засобами вони створюють нові знання.

Науковий метод

Важливість цього поняття вимагає більш детального його розгляду. Так науковому методу можна дати наступне визначення:

Науковий метод – сукупність основних способів отримання нових знань і методів вирішення задач (проблем) в рамках певної науки.

Основна характеристика наукового методу є його об’єктивність. Вона забезпечується доступністю результатів для перевірки і не залежить від авторитетності суб’єкта, що використовує цей метод. Історично елементи наукових методів почали розвиватись ще в стародавній Греції. Так античні філософи розробили правила і методи проведення наукових спорів та дискусій. Вершиною цього мистецтва стала софістика. Загально відомий вислів софістів, що приписується Сократу: « В спорі народжується істина». Правда, софістика лише формалізує проведення дискусії, а софісти оперують лише споглядальними фактами, дому їх можливості обмеженні. Але формалізація ходу дискусії стала в нагоді тодішнім політикам і дуже корисною при проведенні судових процесів. Науковці, при проведенні очних чи заочних дискусій, притримуються цих правил.

Нажаль, багатократні, спостереження за сучасними політиками України (і не тільки її), дозволяють зробити висновок що дані об’єкти дослідження не мають жодного уявлення про досягнення софістів і не знайомі з правилами ведення дискусії. Регулярне відтворення цього висновку при багатократних спостереженнях дозволяє вважати його науковим фактом. Перевірити достовірність даного факту можна при перегляді ток-шоу по телебаченні або прямих трансляцій засідань Верховної ради. Слід бути обережним, якщо такі прямі спостереження викликають у спостерігача занадто сильні рвотні рефлекси, тоді радимо скористатися архівними фотоматеріалами і аудіо записами.