1 Система управління охороною праці

Управління охороною праці здійснює цілеспрямовану дію на систему «людина-виробництво», що являє собою всю сукупність елементів з якими людина взаємодіє в процесі праці і які можуть чинити на неї відповідний вплив.

Об’єктами управління охороною праці є діяльність функціональних служб і структурних підрозділів підприємств по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях та на об’єктах у цілому.

Управління охороною праці в цілому на підприємстві здійснюють керівники (роботодавці), їх замісники, головні спеціалісти та керівники дільниць і інших структурних підрозділів.

Обов’язки з охорони праці, що покладаються на керівників підприємств

Керівники (роботодавці) підприємств зобов’язані забезпечувати:

• здорові і безпечні умови праці на робочих місцях, дотримання вимог діючих стандартів, правил і норм з охорони праці та пожежної безпеки;

• призначати відповідальних за організацію і стан охорони праці в кожному структурному підрозділі;

• створювати службу охорони праці і забезпечувати безпосереднє керівництво цією службою;

• регулярно перевіряти стан охорони праці та пожежної безпеки на підприємстві, та аналізувати його на виробничих нарадах і зборах колективів;

• забезпечувати проведення паспортизації санітарно-технічного стану підприємства, розробку і виконання комплексних планів з охорони праці;

• затверджувати в установленому порядку інструкції з охорони праці;

• забезпечувати об’єктивне та своєчасне розслідування та облік нещасних випадків на виробництві відповідно до існуючого положення.

Обов’язки з охорони праці головних спеціалістів

Головні спеціалісти підприємств свою роботу з охорони праці виконують відповідно до існуючого законодавства, наказів, розпоряджень вищих органів і керівників, відповідають за стан охорони праці у галузях, які їм підпорядковані.

Головні спеціалісти зобов’язані постійно забезпечувати здорові і безпечні умови праці відповідно до вимог, правил і норм з охорони праці, спрямувати роботу підпорядкованих їм керівників структурних підрозділів на запобігання аваріям, пожежам, травмам та професійним захворюванням на виробництві.

Вони зобов’язані:

• розробляти та виконувати комплексні плани заходів з охорони праці;

• впроваджувати новітні технології, засоби механізації та автоматизації, досягнення науки в сфері охорони праці;

• забороняти виконання робіт при виникненні явної загрози для життя або здоров’я людей, не допускати до експлуатації несправні машини та обладнання;

• організовувати своєчасне випробування і технічний огляд машин і механізмів та інших технічних засобів, які підлягають періодичному випробуванню та огляду;

• контролювати проведення і реєстрацію всіх інструктажів;

• розробляти інструкції з охорони праці в підпорядкованій галузі, брати безпосередньо участь у розслідуванні нещасних випадків та ін.

Крім перелічених обов’язків головний інженер, наприклад, очолює комісії з перевірки технічного стану технологічного обладнання, його технічне випробування, пожежну технічну комісію, а також контролює наявність на робочих місцях інструкцій з техніки безпеки, виконує інші специфічні для своєї галузі обов’язки з охорони праці.

На підставі загальних посадових обов’язків з охорони праці на кожному підприємстві мають бути чітко визначені обов’язки всіх головних спеціалістів у цій сфері залежно від їх фаху та посади.

Обов’язки керівників структурних підрозділів

Керівники структурних підрозділів(дільниць) всю роботу з охорони праці виконують відповідно до існуючого законодавства та вимог нормативних документів, а також відповідно до наказів та розпоряджень керівника підприємства та головних спеціалістів.

Вони несуть повну відповідальність за стан охорони праці на підпорядкованих їм дільницях і зобов’язані:

• спрямовувати свою роботу на забезпечення здорових і безпечних умов праці та дотримання вимог пожежної безпеки;

• брати участь у розробці заходів поліпшення умов праці та запобіганням аваріям, пожежам та виробничим травмам;

• виконувати розпорядження державних органів нагляду, керівника підприємства та головних спеціалістів;

• брати участь в паспортизації санітарно-технічного стану робочих місць, стежити за своєчасним випробуванням та технічним оглядом машин та іншого технологічного обладнання;

• підтримувати необхідні санітарно-гігієнічні умови на робочих місцях, контролювати проходження працівниками медоглядів;

• проводити та реєструвати інструктажі на робочих місцях, оформляти допуски до роботи, вимагати від працюючих чіткого дотримання існуючих на робочих місцях правил охорони праці, забезпечувати робочі місця інформативними документами, інструкціями, стандартами і т.ін.

• брати участь у розслідуванні нещасних випадків і діяти при цьому відповідно до чинного “Положення”!

У методологічному відношенні управління охороною праці здійснюється за допомогою двох взаємопов’язаних і послідовно виконуваних етапів роботи – а)аналізу умов праці; б) розробки згідно з результатами аналізу засобів захисту працюючих від можливих наявних чи потенційних небезпек.

Організаційно-методичну роботу з управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією здійснює служба охорони праці, яка безпосередньо підпорядковується керівнику підприємства.

Кожен працюючий – від вищого керівника і до рядового працівника – має чітко знати і виконувати свої посадові обов’язки у справі охорони праці.

2. Завдання управління охороною праці на підприємстві

Управління охороною праці повинно здійснюватися на всіх стадіях життєвого циклу підприємства : при науково-дослідних, проектних, будівельних, монтажних, налагоджувальних роботах, під час експлуатації, а також при ремонтних і демонтажних роботах на всіх етапах виробничої діяльності. Виходячи з цього визначаються відповідні завдання управління охороною праці, встановлюється мета управління по кожному завданню, /підрозділ або функціональна служба, відповідальна за виконання даного завдання/, встановлюються критерії ефективності управління. Директор і керівники підрозділів розробляють за участю профспілок і реалізують комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджують прогресивні технології, досягнення науки, техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, позитивний досвід з охорони праці.

Основними завданнями управління охороною праці є:

1) опрацювання заходів щодо здійснення державної політики з охорони праці на регіональному та галузевому рівнях;

2) підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на забезпечення:

- належних, безпечних і здорових умов праці;

- утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд, інженерних мереж, безпечного ведення технологічних процесів;

- необхідних засобів індивідуального захисту для працівників;

- організації і проведення навчання працівників з питань охорони праці;

- пропаганди охорони праці;

- обліку, аналізу та оцінки стану умов і безпеки праці; -професійного добору працівників окремих спеціальностей;

- страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювань;

3) організаційно-методичне керівництво на регіональному та галузевому рівнях;

4) стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією виробництва;

5) широке впровадження позитивного досвіду у сфері охорони праці.

3. Функції управління охороною праці на підприємстві

3.1.    Процес управління виконанням завдань охорони праці на підприємстві і в кожному підрозділі здійснюється керівником підприємства /підрозділу/ шляхом послідовного виконання таких функцій управління : 1)    прогнозування і планування робіт з охорони праці; 2)    організація роботи; 3)    оперативне керівництво і координація; 4)    стимулювання; 5)    контроль, облік, аналіз роботи з охорони праці. 3.2.    Прогнозування роботи з охорони праці на підприємстві і в його підрозділах здійснюється керівниками підприємства і його підрозділів на підставі аналізу причин травматизму та профзахворювань, а також шляхом збору пропозицій робітників та інженерно-технічних працівників, врахову¬ючи вимоги нормативної документації, а також по результатах атестації і паспортизації умов праці, визначають необхідні заходи з охорони праці. 3.3.    Планування робіт з охорони праці підприємства включає розробку таких планів: 1)    розділ "Охорона праці" у колективному договорі; 2)    оперативний /квартальні, місячні/ плани; Вихідними даними для роботи і розробки планів з охорони праці є результати паспортизації і атестації умов праці на робочих місцях, результати вивчення причин травматизму і захворювань, матеріали цільових перевірок стану охорони праці, виконання попередніх планів.  3.4.    Організація процесу управління охороною праці здійснюється шляхом розробки на підприємстві Положення "Про обов'язки і відповідальність посадових осіб і працівників щодо охорони праці" та його виконання. 3.5.    Оперативне керівництво і координація роботи з охорони праці здійснюється керівництвом підприємства і його підрозділів шляхом застосування відповідних методів управління: організаційно-розпорядчих; соціально-психологічних і економічних. Організаційно-розпорядчі методи включають в себе виконання посадових обов'язків з охорони праці, видання і виконання наказів, розпоряджень, постанов. Соціально-психологічні методи управління включають в себе: навчання і виховання персоналу, проведення інструктажів, моральне стимулювання, особистий приклад керівника щодо виконання вимог охорони праці. Для попередження травматизму слід для відповідальних професій застосовувати профвідбір і профорієнтацію, попереджувати допуск до роботи людей у хворобливому і нетверезому стані, вести боротьбу зі шкідливими звичками, підвищувати культуру виробництва. Економічні методи управління охороною праці полягають в матеріальному стимулюванні роботи з охорони праці. 3.6. Контроль, облік і аналіз роботи з охорони праці на ПП "Автоком", здійснюють генеральний директор, служба охорони праці, головні спеціалісти, керівники виробничих ділянок згідно посадових обов’язків. Основними видами контролю за станом охорони праці є : -    повсякденний контроль з боку керівників робіт, та інших посадових осіб; -    контроль з боку служби охорони праці підприємства; -    контроль з боку уповноваженого з охорони праці трудового колективу; -    нагляд з боку інспекторів Держнаглядохоронпраці. Повсякденний контроль щодо попередження травматизму і профзахворювань проводиться керівниками всіх рівнів підприємства шляхом виявлення порушників безпечних методів праці і порушень правил і норм з охорони праці і прийнятті до порушників заходів дисциплінарного, громадського та матеріального впливу.

Або

Управління охороною праці має забезпечувати виконання таких основних функцій:

• організація планування та координація робіт у галузі охорони праці;

• контроль за станом охорони праці та функціонуванням системи;

• аналіз, оцінка, облік показників стану охорони праці;

• стимулювання діяльності в галузі охорони праці.

Організація робіт з охорони праці передбачає формування органів управління, визначення обов’язків й порядок взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також реалізацію управлінських рішень (наказів, розпоряджень та ін.).

Планування має вирішальну функцію в управлінні охороною праці, бо визначає завдання структурним службам підприємства в поточних, оперативних і перспективних планах.

Контроль за станом охорони праці, передбачає перевірку стану умов праці з метою виявлення можливих відхилень від нормативних вимог та чинного законодавства.

Облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці спрямовані на розробку й прийняття відповідних рішень на підставі даних про нещасні випадки й професійні захворювання, паспортів про санітарно-технічний стан умов праці та розпоряджень державних органів нагляду.

Стимулювання охорони праці може передбачати будь які види морального та матеріального заохочення за активну працю та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці.

4. Hаціональна нормативно-правова база охорони праці у галузі.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Питання охорони праці регулюються Кодексом законів про працю України, законами України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також рядом постанов Кабінету Міністрів України.

ЗАКОН ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

 Одним із найважливіших нормативно-правових актів про охорону праці є Закон «Про охорону праці». Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

 Закон встановлює пріоритет життя та здоров’я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства, тобто, насамперед, мають дотримуватись вимоги нормативно-правових актів про охорону праці, аби працівник під час операцій виробничого циклу не отримував травм, не зазнавав погіршення стану здоров’я, професійних захворювань або зменшення працездатності, і лише потім має звертатись увага на результати виробничої діяльності підприємства.

 

На роботодавця покладено обов’язок під час укладання трудового договору інформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

 Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

За порушення законодавства про охорону праці юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу. За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

5. Міжнародна нормативно-правова база охорони праці у галузі.

Міжнародна Організація Праці (МОП) була створена в 1919 році як Міжнародна комісія для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства та покращення умов праці. МОП об'єднує представників урядів,роботодавців і працівників.

Відповідно до Статуту МОП, одним з основних завдань, покладенихна цю організацію, є захист працівників від нещаснихвипадків на виробництві та професійних захворювань. З більш 300 конвенцій і рекомендацій МОП більше третини прямо або побічно пов'язана з проблемами безпеки та гігієни праці, а більше 40 документів присвячені цим питанням.

Серед документів, безпосередньо пов'язаних з охороною праці, найбільш важливу роль відіграє Конвенція 1981 року про  безпеку та гігієну праці та виробниче середовище (№ 155). У   нашій країні конвенція була ратифікована Федеральним законом    від 11.04.98 № 58-ФЗ. Конвенція визначає основні принципи    національної політики в галузі безпеки, гігієни та умов    праці і передбачає, що кожна держава відповідно до  національними умовами і за погодженням з найбільш  представницькими об'єднаннями роботодавців і працівників  розробляє, здійснює та періодично переглядає   узгоджену політику в області безпеки і гігієни праці

   Мета цієї політики - попередження нещасних випадків і  професійних захворювань шляхом мінімізації виробничих   ризиків.

   Конвенція визначає основні напрями такої політики.   Вона встановлює і детально описує серію заходів на   національному рівні та рівні підприємства.    Доповнює Конвенцію Рекомендація 1961 року (№ 164) про   безпеку та гігієну праці. Ця рекомендація розширює   перелік заходів щодо забезпечення охорони праці на національному  рівні. Так, в ній більш докладно розглядаються аспекти   законотворчої роботи, в тому числі регулярний перегляд  законодавства у світлі накопиченого досвіду і досягнень науково-  технічного прогресу; передбачається розробка спеціальних  програм навчання і підготовки робітників-мігрантів на їх рідному   мовою; розробка заходів з попередження аварій, заходи для   працюючих інвалідів.

    У рекомендації звернуто увагу на необхідність   координації діяльності у галузі безпеки та гігієни праці,  здійснюваної на національному, регіональному та місцевому рівні  державними органами, роботодавцями та працівниками, їх   об'єднаннями, іншими зацікавленими особами.  Заходи на рівні підприємства, встановлені   Конвенцією № 155, доповнені такими пунктами, як облік вимог  охорони праці та гігієни праці в організації трудового процесу,   зняття фізичної та психологічної втоми працівників.   Підкреслюється, що засоби індивідуального захисту, спецодяг  надаються працівникам безкоштовно.

   А Рекомендація 1961р. (№ 164) встановлює можливість   створення комітетів (або спільних комітетів) з безпеки та   гігієни праці, розглядає права їх представників отримувати   необхідну інформацію, консультації, мати гарантії захисту від    звільнення, мати право доступу до всіх робочих місцях,   звертатися до інспекції праці, брати участь у переговорах.    Ряд правових норм охорони праці міститься в Конвенції 1977    року (№ 148), Рекомендації 1977 року (№ 156) про виробничу  середовище (забруднення повітря, шум, вібрація), Конвенції 1985  (№ 161) та Рекомендації 1985 року (№ 171) про служби гігієни праці,  Конвенції 1990 року (№ 170) і Рекомендації 1990 року (№ 177) про   безпеки при використанні хімічних речовин на  виробництві, Рекомендації 1929 року (№ 31) про запобігання   нещасних випадків на виробництві, Конвенції та Рекомендації  1947 року (№ 81) про інспекцію праці, Конвенції 1978 року (№ 150) про  регулюванні питань праці.

6. ГІГІЄНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАЦІ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ШКІДЛИВОСТІ ТА НЕБЕЗПЕЧНОСТІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА, ВАЖКОСТІ ТА НАПРУЖЕНОСТІ ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ. Класи умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності.

Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу ( далі - Гігієнічна класифікація) призначена для гігієнічної оцінки умов та характеру праці на робочих місцях з метою:

- контролю умов праці працівника (працівників) на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним нормативам та видачі відповідного гігієнічного висновку;

- атестації робочих місць за умовами праці;

- встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;

- створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни;

- розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;

- санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів;

- санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих та сільськогосподарських підприємств;

- застосування заходів адміністративного впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної та карної відповідальності;

- вивчення зв'язку стану здоров'я працюючого з умовами його праці (при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів);

- складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;

- розслідування випадків професійних захворювань та отруєнь;

- встановлення рівнів професійного ризику для розробки профілактичних заходів та обгрунтування заходів соціального захисту працюючих.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих чинників (факторів).

Оцінка умов праці здійснюється на підставі "Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, за яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.

2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються впродовж регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому та віддаленому періодах.

3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство; за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступені.

4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Гігієнічна класифікація базується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визначених рівнів чинників виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з гігієнічними нормативами. До чинників виробничого середовища належать: параметри мікроклімату; вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості та ін. Вищеназвані чинники розглянуто в наступних розділах підручника.

Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості праці. Важкість праці відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальною кількістю стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпуса, переміщенням у просторі тощо.

Напруженість праці відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника і оцінюється за показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме обґрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема, за рахунок покращення параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

7. Розслідування та облік нещасних випадків.

У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. №623 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 р. №923) (Зібрання законодавства У країни. - 1998. - №10. - Ст.437).

Дія даного Положення поширюється на підприємства, установи й організації усіх форм власності, що діють на території України (далі - підприємства), усіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами (далі - власники), а також на громадян, котрі виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств. Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, а також з громадянами іноземних держав, які працюють на підприємствах, провадиться згідно з Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дія цього Положення не поширюється на осіб, які працюють або проходять службу та з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах і у військових частинах, підрозділах Міноборони, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії, СБУ. У цих випадках порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій встановлюється зазначеними органами за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями та студентами під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти.

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу (термін "робочий час" - це час, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися, і цей порядок встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку), або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

- приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, під час виконання заходів особистої гігієни;

- проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження власника;

- використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;

- провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (дії в інтересах підприємства - дії працівника, які не входять до кола його виробничих завдань чи прямих обов'язків, наприклад, надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства);

- ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

- надання підприємством шефської допомоги;

- перебування на транспортному засобі або його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

- прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням власника.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу і вжити заходів для надання необхідної допомоги. Цей керівник (посадова особа) в свою чергу зобов'язаний терміново організувати медичну допомогу потерпілому і в разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, власника, а також відповідну профспілкову організацію підприємства;

зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів з метою недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організовує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст санепідемстанції. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом 3 діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові; у випадках гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків, потерпілого, а у разі необхідності - також витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратури тощо), медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку, а у разі необхідності - також про наявність в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Власник підприємства повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - після отримання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом 3 діб надсилаються: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

На вимогу потерпілого власник зобов'язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.

Нещасний випадок, про який потерпілий своєчасно не повідомив безпосереднього керівника чи власника підприємства або якщо втрата працездатності від нього настала не зразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з вказаним Положенням протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування, а у разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, за рішенням комісії питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.