водопостачання та водовыдведення / Інженерне обладнання будинків. Кравченко В. С., Садлій Л. А., Давидчук В. І

Ревізії на стояках в житлових будинках встановлюють на першому та останньому поверхах і, якщо будинок висотою 5 чи більше поверхів, то не рідше ніж через три поверхи. Не дозволяється встановлювати ревізії: на стояках побутової каналізації, яка проходить через приміщення громадського харчування; на мережі, яка проходить через виробничі та складські приміщення для прийняття, зберігання та підготовки товарів до продажу; в підсобних приміщеннях магазинів. Каналізаційні стояки транспортують воду від відвідних ліній в нижню частину будинку. Стояки розташовують біля приймачів стічних вод відкрито біля стін або приховано - в монтажних шахтах, блоках, кабінах (ближче до унітазів). Не слід розміщувати стояки біля перегородок, що відділяють санвузли від житлових кімнат, маючи на увазі шум води, що виникає при роботі санприладів. Для зменшення кількості стояків приймачі стічних вод розташовують компактними групами як в плані, так і в розрізі будинку по висоті. По всій висоті стояки повинні мати один діаметр, не менший за найбільший діаметр відвідних труб. До одного каналізаційного стояка можуть бути приєднані поверхові відвідні труби двох суміжних санвузлів на поверсі. Для ліквідації засмічень на стояках на висоті 1 м від підлоги на першому, останньому і не рідше, ніж через три поверхи, обов’язково встановлюють ревізії.

При прихованому прокладанні каналізаційних стояків в місцях встановлення ревізій роблять люки розмірами не менше, ніж 0,3 × 0,4м. Стояки під’єднують до збірних горизонтальних ділянок або випусків, використовуючи косий трійник і відвід 1350, два відводи 1350 або видовжений відвід 900, тобто ті фасонні частини, що забезпечують плавний перехід вертикального потоку рідини в горизонтальний. В основі стояк повинен мати жорстку опору.

Як правило, каналізаційні стояки мають витяжну частину, яка є продовженням стояка і виходить за межі даху будинку на 0,3-0,5 м в звичайних умовах і на 3 м, якщо дах експлуатується. Наявність витяжної частини забезпечує вентиляцію зовнішніх каналізаційних мереж та захищає гідрозатвори від відсмоктування води (“зрив гідрозатвору”). Витяжну частину каналізаційного стояка флюгаркою не накривають. Для зменшення кількості перетинів покрівлі будинку можуть влаштовувати одну спільну витяжну частину для декількох стояків (мал. 3.50). Віддаль по горизонталі від витяжної частини стояка до вікон чи балконів, що відкриваються, повинна бути не меншою, ніж 4 м.

Дозволяється влаштування невентильованих каналізаційних стояків, які конструктивно відрізняються від звичайних тим, що не мають витяжної частини. Такі стояки можуть встановлюватись в

190

сільських одноповерхових житлових будинках або в інших випадках за розрахунком та за умови, що в будинку є ще хоча б один вентильований стояк. Невентильований каналізаційний стояк повинен закінчуватись прочисткою, що встановлюється в розтруб прямого відводу хрестовини або трійника на рівні під'єднання до цього стояка найвище розташованого приладу.

Мал. 3.50. Витяжна частина каналізаційних стояків:

1 - каналізаційний стояк; 2 - витяжна частина; 3 - вентиляційна шахта; 4 - збірний трубопровід

Збірні горизонтальні каналізаційні трубопроводи, що об'єднують стояки і випуск, прокладають у підвалах, технічному підпіллі або каналах. Всі каналізаційні стояки будинку рекомендується об'єднувати у групи, до яких входять близько розташовані один біля одного стояки. Для кожної групи проектується один випуск. Всі випуски слід направляти за межі стін дворових фасадів (тобто в сторону розташування під'їздів) і підключати до дворової каналізації. При обґрунтуванні дозволяється проектувати один загальний торцевий випуск.

Мінімальну глибину випуску приймають на 0,3 м вище глибини промерзання ґрунту, але не менше 0,7 м до верху труби. Довжина випуску, що вимірюється від стояка або прочистки до осі оглядового колодязя, повинна бути не більшою 6 м при діаметрі труби 50 мм і не більшою 8 м при 100 мм і більше.

В місцях перетину фундаментів будинку з випуском необхідно передбачати отвори у фундаменті (0,3 × 0,3 м для діаметрів 50-100 мм і 0,4 × 0,4 м для діаметрів 125-150 мм). Відстань від верху труби до

191

верху отвору повинна бути не меншою за 0,15 м. Після прокладання труб отвори замонолічують м’ятою глиною з дрібним щебенем. При рівні підземних вод вище випуску в стіні підвалу необхідно закладати металеву гільзу із сальниковим набиванням.

При прокладанні каналізаційних випусків нижче підошви фундаменту влаштовують футляри з бетонних чи залізобетонних труб (мал. 3.51а), або передбачають місцеве заглиблення фундаментів не менше, ніж на 0,1 м нижче основи труби (мал. 3.51б).

Мал.3.51. Перетин випусків із фундаментами:

1 - футляр; 2 - бетон; 3 - фундаментні блоки

Випуски необхідно під'єднувати до зовнішньої мережі “шелига в шелигу” або з влаштуванням перепаду. Діаметр випуску визначають за розрахунком, але приймають не меншим за діаметр найбільшого із стояків, що приєднані до даного випуску.

Для мереж внутрішньої каналізації використовують чавунні, пластмасові, азбестоцементні, керамічні, бетонні та, в окремих випадках, скляні і сталеві труби. В житлових будинках використовують переважно чавунні і пластмасові труби. Чавунні каналізаційні труби діаметром 50, 100, 150 мм випускають довжиною 0,5-2,2 м. Для захисту труб від агресивної дії стічних вод їх поверхню покривають антикорозійним захистом. Чавунні труби з’єднують за допомогою розтрубів. Кільцевий простір розтрубу герметизують просмоленим пасмом і азбестоцементом або асфальтовою мастикою. Для герметизації стику можуть використовувати також розплавлену сірку з

192

каоліном, гумові кільця або цемент. При монтажі каналізаційних мереж використовують різні фасонні частини (мал. 3.52).

Мал.3.52. Фасонні каналізаційні частини:

а - компенсаційні прості патрубки; б - відводи; г - коліна; в, д, ж, е - хрестовини; к, л - трійники; з - патрубки перехідні; и - відступи; м - муфти

Пластмасові каналізаційні труби використовують в господарськопобутових системах та виробничих будівлях для відводу агресивних стоків з температурою не вище 40-600С. З'єднують труби за допомогою муфт або розтрубів і, крім того, стики можуть зварюватись або склеюватись. З'єднувальні пластмасові фасонні частини за конфігурацією і переліком подібні до чавунних.

При використанні пластмасових труб каналізаційні стояки необхідно прокладати приховано, огороджувальні конструкції виконувати з матеріалів, що не горять. Лише в санвузлі житлового приміщення, в підвалах та на горищі пластмасові каналізаційні трубопроводи дозволяється прокладати відкритим способом (мал. 3.53).

Керамічні каналізаційні, азбестоцементні, бетонні та залізобетонні труби переважно використовують для прокладання зовнішніх або внутрішніх виробничих мереж. Скляні труби використовують у

193

внутрішній каналізації лише для транспортування агресивних стоків (наприклад, травильні розчини металообробки).

Сталеві (неоцинковані) труби можуть використовуватись для відводу стічних вод від питних фонтанчиків, умивальників та технологічного обладнання у виробничих приміщеннях.

Мал. 3.53. Внутрішня каналізація з пластмасових труб

194

3.3.4. Місцеві установки для очищення та перекачування стічних вод

Виробничі стічні води, які містять горючі рідини, багато завислих речовин, жири, масла, кислоти, луги та інші шкідливі речовини, що порушують нормальну роботу мережі та очисних споруд, а також стоки з цінними відходами виробництва повинні бути очищені до скидання в зовнішню мережу на місцевих локальних установках.

Залежно від мети очищення в будинку або біля нього передбачають влаштування таких місцевих локальних споруд: решіток; пісковловлювачів; відстійників; жиро-, бензота масловловлювачів; усереднювачів; нейтралізаційних установок; тепловловлювачів; уловлювачів цінних речовин; установок обробки осаду та інших (див. розділ 3.3.7). За малої потужності локальні очисні споруди можуть бути зблоковані з основним технологічним обладнанням.

При проектуванні локальних каналізаційних споруд малої потужності для окремих будівель і споруд слід керуватися рекомендаціями та положеннями СНиП 2.04.03-85 та спеціальною літературою. При виборі схеми та споруд очищення невеликої кількості стічних вод (індивідуальна забудова, дачні ділянки, бази відпочинку тощо) при відсутності централізованої каналізації користуються, як правило, типовими рішеннями.

Для повного біологічного очищення невеликої кількості стічних вод використовують септики, фільтруючі колодязі, фільтруючі траншеї, компактні установки та інші споруди (див. розділ 2.5.8).

У тих випадках, коли до зовнішніх каналізаційних мереж неможливо підключатися самопливом, стічні води направляють в збірні резервуари, звідки їх перекачують насосами або пневматичними пристроями в мережу. Такі збірні резервуари встановлюють зовні будинку і виконують з бетону, залізобетону та цегли з надійною гідроізоляцією. У виробничих приміщеннях дозволяється розташовувати збірні резервуари всередині приміщення, але лише у тих випадках, коли виробничі стічні води не виділяють шкідливих або вибухонебезпечних газів. При визначені об'єму резервуару враховують графіки притоку і відкачування стічних вод. Як правило, цей об'єм становить приблизно 5-10 % максимального годинного притоку стічних вод.

Для місцевого перекачування стічних вод найчастіше проектують насосні установки з приймальним резервуаром (мал. 3.27а) або використовують спеціальні заглибні насоси, які розміщують безпосередньо в колодязях (рис. 3.54б). Роботу таких насосних

195

установок рекомендується проектувати з автоматизованим управлінням та системою сигналізації, що спрацьовує при переповнені резервуару. При проектуванні таких насосних установок враховують загальні вимоги щодо проектування каналізаційних насосних станцій. Насосні установки повинні обов'язково мати приточно-витяжну вентиляцію. Насосні агрегати та трубопровідну арматуру розміщують таким чином, щоб забезпечити вільний доступ для монтажних робіт, обслуговування та ремонту.

Мал. 3.54. Місцеві установки для перекачування стоків:

1 - труба подачі стоків; 2 - решітка; 3 - люк; 4 - приймальний резервуар; 5 - всмоктувальна труба; 6 - напірна труба; 7 - насос; 8 витяжка; 9 - щит управління; 10 - трубопровід; 11 - заглибні насоси; 12-металевий резервуар; 13-поплавок; 14-кришка; 15-кран

196

Для перекачування невеликої кількості стічних вод інколи застосовують пневматичні установки, які перекачують стоки за допомогою стисненого повітря. В цих установках при наповнені резервуару поплавок вмикає систему подачі стисненого повітря, яке витісняє стоки в напірний трубопровід. При спорожненні резервуару поплавок опускається і вимикає подачу стисненого повітря. Такі установки можуть виготовлятись заводським способом.

При переобладнанні приміщень, в тому числі підвальних, - під офіси, магазини чи іншого призначення, досить часто виникає потреба встановити санвузол в тому місці, де відсутній каналізаційний стояк і не має змоги під’єднатися до вуличної (дворової) каналізації самопливом. Цю проблему можливо вирішити за рахунок встановлення для перекачування стічних вод місцевої компактної установки СОЛОЛІФТ фірми GRUNDFOS (мал. 3.55). За розмірами ця установка не більша за зливний бачок унітаза і під’єднується безпосередньо до унітазу. При цьому відвід стоків від СОЛОЛІФТА до каналізаційної мережі здійснюється не трубою діаметром 100мм як звичайно, а лише діаметром 25мм. Насос з ріжучим пристроєм, що міститься в установці на вході, забезпечує подрібнення твердих та волокнистих складових. Установка потужністю 0,44кВт потребує однофазного живлення напругою 230В(50Гц), працює в автоматичному режимі з продуктивністю до 4 м3/год та напором до 6,5 м.

Мал.3.55. Компактна каналІзаційна установка СОЛОЛІФТ фірми GRUNDFOS

для перекачування стоків від санвузла:

а) –загальний вигляд; б)– технологічна схема; в)– схема установки в розрізі: 1- корпус; 2- з’єднання з унітазом; 3- вентиляційний отвір; 4- напірний патрубок; 5- зворотній клапан (тарільчатого типу); 6- насос з ріжучим елементом; 7- додаткове з’єднання; 8- реле напору; 9- електрокабель.

197

3.3.5. Дворові та квартальні мережі

На території житлових кварталів та підприємств проектують систему каналізаційних трубопроводів, через яку стоки з внутрішньої каналізації відводяться у вуличні мережі. Залежно від розташування трубопроводів на території населеного пункту чи підприємства ця система називається дворовою, квартальною або заводською мережею.

Дворова мережа обслуговує один або декілька будинків, квартальна - значно більшу групу будинків в межах кварталу, а заводська прокладається на території підприємства.

Дворові, квартальні та заводські мережі прокладають з керамічних, азбестоцементних, бетонних, залізобетонних та пластмасових труб. Металеві труби використовують лише за особливих умов (наприклад, просідні ґрунти). Трубопроводи каналізаційної мережі прокладають, як правило, паралельно будинкам, об’єднуючи всі випуски внутрішніх каналізаційних мереж цих будинків. Відстань від стіни будинку приймається не менше 3,5-5,0 м, щоб при проведені земляних робіт не пошкодити основу фундаменту будинку (мал.3.56). Подальший відвід стічних вод здійснюється самопливом найкоротшим напрямком до контрольного колодязя, а потім у вуличний колектор зовнішньої каналізації населеного пункту. Для попередження від пошкодження каналізаційних мереж наземним автотранспортом, як правило, приймають мінімальне заглиблення труб дворової і квартальної мережі 0,7 м, а вуличних міських мереж - 1,5 м до верху труби.

Мал. 3.56. Схема визначення відстані між фундаментом будівлі та водовідвідним трубопроводом

Відстань в плані між трубопроводами і підземними частинами фундаментів будинків та іншими підземними спорудами приймається для напірних трубопроводів - не меншою, ніж 5 м , а для самопливних - 3 м. При відкритому способі прокладання трубопроводів ця відстань не повинна бути меншою, ніж визначена за такою формулою:

198

де: h - відстань по висоті між підошвою фундаменту та лотком труби; tg α - кут відкосу ґрунту (траншеї без кріплення); b- ширина траншеї, м.

Не слід прокладати мережі територією, де в подальшому передбачається забудова При проектуванні та будівництві обов'язково ув’язують прокладання каналізаційних мереж з іншими підземними комунікаціями: до теплотрас - 1,0-1,5 м; до ліній електропередач до 35 кВ - 5 м, а більше 35 кВ -10м; до дерев цінних порід - 2,0 м; до щогл та опор освітлення, зв'язку, контактної мережі - 1,5 м; до бортового каменю автодоріг - 1,5 м; до краю кювету - 1,0 м; до трамвайних та заводських колій - 1,5 м; до залізничних колій загальної мережі - 4 м (до осі колій); до підошви насипу - не менше глибини траншеї.

Мінімальна відстань між водовідвідною мережею та газопроводом при паралельному прокладанні приймається в залежності від тиску газу в газопроводі: при низькому тиску до 5 кПа -1,0 м; при середньому тиску до 0,3 мПа - 1,5 м; при високому тиску до 0,б мПа – 2 м, теж саме до 1,2 мПа - 5м.

Мінімальна відстань між водовідвідною мережею та водопроводом приймається:

•при паралельному прокладанні на одному рівні та діаметрі водопроводу до 200 мм - не менша за 1,5 м, при більшому діаметрі - не менша за 3 м;

•при прокладанні мереж водовідведення вище від водопроводу на 0,5 м і більше - не менша за 5 м.

•при перетинах з водопроводом водовідвідна мережа прокладається нижче від водопроводу не менше, як на 0,4 м, а у випадках коли водовідвідна мережа прокладається вище від водопроводу, то необхідно захищати водопровід у футляр. Довжина захищеної ділянки по обидва боки від перетину приймається: у водонепроникних ґрунтах (глинистих) - не меншою за 3 м, у фільтруючих - 10 м.

Діаметр і уклон труб дворової та квартальної каналізації визначають за розрахунком, але приймають діаметри труб не менше 150 мм для господарсько-побутової каналізації і не менше 200 мм - для дощової та загальносплавної. На ділянках між колодязями прокладають труби одного діаметру з постійним уклоном без переломів. Труби різних діаметрів з’єднують у колодязях “шелига в шелигу”, тобто верх труб знаходиться на одному рівні. Початкова глибина закладання дворової мережі визначається глибиною випуску в колодязі.

199