Системні виклики
Системні виклики являються інтерфейсом між виконуваною програмою і ОС.
Зазвичай доступні як спеціальні асемблерні команди.
Деякі мови (C, C++ и др.) дозволяють виконувати системні виклики безпосередньо.
Використовуються три основних способи передачі параметрів виконуваної програми операційній системі:
Передача параметрів в реєстрах
Запис параметрів в таблицю, яка знаходиться в
пам’яті, і передача адресу цієї таблиці в реєстрі.
Запис параметрів у стек програмою і зчитування їх із стека ОС.
11
Передача параметрів в таблиці
12
Види системних викликів
Управління процесами
Управління файлами
Управління пристроями
Супровід інформації
Комунікації
13
Виконання програм в MS-DOS
14
Виконання деяких програм в UNIX
15
Комунікаційні моделі
Можуть бути реалізовані за допомогою загальної пам’яті або передачею повідомлень
16
Системні програми
Системні програми забезпечують зручний інтерфейс для розробки та виконання програм. Вони поділяються на:
Управління файлами
Отримання інформації про стан
Зміна файлів
Підтримка мов програмування
Завантаження і виконання програм.
Комунікації
Використання ОС більшістю користувачів викликане на використанні системних програм,
ане системних викликів.
17
Структура системи MS-DOS
MS-DOS – розроблена по принципу: забезпечити максимум функціональності, використовуючи мінімум пам’яті (640 K – обмеження на об’єм пам’яті для програми в MS-DOS)
Немає явного розділення на модулі
Хоча MS-DOS і має деяку архітектуру, але рівні функціональності та інтерфейси в ній не відділені чітку один від одного
18
Рівні модулів у MS-DOS
19
Структура системи UNIX
UNIX – обмежена функціональністю апаратури Перші версії UNIX мали обмежене структурування.
Система UNIX складається з двох частин:
Системні програми
Ядро
Вміщає всі модулі, рівні абстракцій яких нижче системних викликів, але вище апаратних модулів
Підтримка файлової системи, диспетчеризація процесора, управління пам’яттю та інші функції ОС.
20