БЖД

5. Законодавча база в галузі пожежної безпеки

ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ Закон України

Від 17 грудня 1993р. № 3745-ХII

Пожежна безпека є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні, правові, економічні та соціальні основи пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їхньої діяльності та форм власності.

Державний департамент пожежної безпеки МНС України розробив програму пожежної безпеки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 870.

Для врегулювання вимог пожежної безпеки в галузі будівництва наказом Держбуду України від 03.12.2002 № 88 затверджені та введені в дію державні будівельні норми – ДБН В.1.1-7-2002 “Пожежна безпека об’єктів будівництва”.

Для здійснення єдиного обліку, а також для формування відповідного інформаційного фонду та систематизації нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки внесено зміни до “Державного реєстру нормативно-правових актів з питань пожеженої безпеки”, затвердженого наказом МНС України від

10.10.2003 № 388.

Оновлені “Правила пожеженої безпеки в Україні” затверджені наказом МНС України від 19.10.2004 р. № 126 і погоджені в Міністерстві юстиції України.

6. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій

Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого унеможливлюється виникнення та розвиток пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо пожежної безпеки є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта загалом та ін.

61

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил та норм, визначених чинними нормативними документами під час реконструкції приміщень, будівель та об’єктів, технічного переоснащення виробництва, експлуатації чи можливого переобладнання електромереж, опалення, вентиляції, освітлення тощо.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустаткування, опалення, вентиляції).

Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки

УКодексі України про адміністративні правопорушення є низка статей, які передбачають відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Стаття 175 “Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” передбачає, що порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням тягне за собою попередження або накладання штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на посадових осіб – від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Устатті 188-8 “Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду” зазначається: невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їхньої діяльності тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на посадових осіб – від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки передбачена статтею 270 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року.

Згідно з частиною 1 цієї статті порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, яка заподіяла шкоду здоров’ю людей або майнову шкоду великого розміру, карається штрафом від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

62

Згідно з частиною 2 цієї статті те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду особливо великого розміру або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Отже, порушення вимог пожежної безпеки може полягати як у дії, так і в бездіяльності, як спричинюватися власними діями, так і виконуватися через підлеглих осіб.

Послідовність дій у разі пожежі

Уразі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов’язаний:

–негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. У такому разі необхідно назвати адресу об’єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

–вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

–у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медич-

ну, газоаварійну тощо).

Для запобігання ураження людини потрібно якнайшвидше вийти з приміщень, які горять, чи загазованих згідно з планом евакуації. У такому разі треба дотримуватися таких правил:

–остерігатись високої температури, задимленості та загазованості повітря;

–перед входом до палаючого приміщення накрити голову вологим простирадлом, плащем, тканиною;

–у дуже задимленому приміщенні слід плазувати, дихати – тільки через вологу тканину;

–якщо загорівся одяг – лягти на землю та збити полум’я, не бігти. На людину в палаючому одязі слід накинути пальто, плащ, тканину та щільно притиснути.

Список літератури

1.Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2009. – 264 с.

2.Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2010. – 412 с.

63

3.Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т. 1: Техногенна та природна безпека / За заг. ред. В.В. Могильниченка. – К.: КІМ, 2007. – 250 с.

4.Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2002. – 318 с.

5.Пістун І.П. Охорона праці в галузі сільського господарства (землевпорядкування, геодезія) / І.П. Пістун, А.П. Березовецький, Ю.О. Ковальчук. – Суми: Університетська книга, 2007. – 374 с.

6.Пожежна безпека в Україні. Нормативна база. – К.: КНТ, 2007. – 470 с.

7.Баратов А.Н. Пожарная безопасность. Взрывобезопасность / А.Н. Баратов, Е.Н. Иванов, А.Я. Корольченко. Справ. изд. – М.: Химия, 1987. – 272 с.

8.Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. – К.:

Знання-Прес, 2007. – 487 с.

64

Вахула О.М., Романів А.С.

ІІ. Радіаційна безпека

1.Джерела радіації та одиниці її вимірювання.

2.Норми радіаційної безпеки.

3.Біологічна дія йонізуючих випромінювань. Ознаки радіаційного ура-

ження.

4.Класифікація радіаційних аварій.

5.Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину.

6.Зони радіоактивно забруднених територій внаслідок аварії на ЧАЕС.

7.Заходи захисту від радіоактивного опромінення.

8.Режими захисту населення у разі ускладнення радіаційного становища під час аварії на АЕС.

1. Джерела радіації та одиниці її вимірювання

Термін “йонізуюче випромінювання” об’єднує різні за своєю фізичною природою види випромінювання. Подібність між ними в тому, що всі вони володіють високою енергією та реалізують свою біологічну дію через ефект йонізації з подальшим розвитком хімічних реакцій у біологічних структурах клітини, які можуть привести до її знищення.

Йонізуюче випромінювання не сприймається органами чуття людини: ми не бачимо його, не чуємо і не відчуваємо його дії на наше тіло. Йонізуюче

випромінювання містить потік α-частинок (ядра атомів гелію – 22 He ), β-частинок (електрони, позитрони), γ-випромінювання та багато інших.

З іонізуючими випромінюваннями людина зустрічається щоденно в будьякому районі Землі. Це перш за все так званий природний радіаційний фон, який складається із трьох складових:

–космічного вимірювання, яке потрапляє на Землю із Космосу;

–випромінювання від природних радіоактивних елементів, які знаходяться в ґрунті, будівельних матеріалах, повітрі, воді;

–випромінювання від природних радіоактивних речовин, які з їжею і

водою потрапляють в середину організму, і зберігаються в тілі людини протягом всього її життя.

Йонізуюче випромінювання супроводжувало Великий вибух, з якого, як тепер вважають, почалося утворення нашого Всесвіту близько 20 мільярдів років тому назад. Радіоактивні матеріали є на Землі від початку її утворення.

65

Відкриття радіоактивності та йонізуючих випромінювань належить французькому вченому Анрі Беккерелю, який у 1896 р. встановив, що на фотографічних плівках, прикритих кусками мінералу, який містив уран, після проявлення з’являються сліди невідомих випромінювань. В 1898 р. Марія і П’єр Кюрі виявили, що уран після випромінювання здатен перетворюватися в інші хімічні елементи, названі полонієм та радієм.

Беккерель один з перших зіткнувся з неприємною властивістю радіоактивного випромінювання – здатністю викликати опіки тканин живого організму, а Марія Кюрі померла від злоякісного захворювання крові. Увінчалися результати праці групи талановитих вчених світу в цій галузі досліджень тим, що в 1945 р. створено та випробувано першу атомну бомбу, а в 1954 р. – запущено першу атомну електростанція.

Природний радіаційний фон – випромінювання, що створюються космічними джерелами та теригенними (властивостями Землі) радіонуклідами.

Радіонукліди – радіоактивні атоми з певним масовим числом та атомним номером. Радіонукліди одного і того самого хімічного елемента називаються його радіоактивними ізотопами.

До техногенних джерел радіоактивності належать:

–атомні станції;

–підприємства з видобування та перероблення уранових руд;

–підприємства з виготовлення ядерного палива;

–підприємства з перероблення та захоронення радіоактивних відходів;

–науково-дослідні та проектні організації, які мають дослідні реактори, критичні збірки та стенди;

–ядерні енергетичні установки на морських та космічних судах та апаратах;

–стаціонарні військові об’єкти для зберігання ядерних боєприпасів та ракетні старти, а також транспорт, що перевозить радіоактивні матеріали;

–джерела іонізуючого випромінювання у багатьох сферах господарствам та наукової діяльності.

Атомна енергетика України виробляє 45–50 % електроенергії від загального обсягу. Вона містить 4 атомні станції з 15-ма реакторами.

Види йонізуючих випромінювань

Всі йонізуючі випромінювання можна розділити на дві групи: електромагнітні, до яких належать рентгенівське та γ-випромінювання, і корпускулярні, або випромінювання різних видів ядерних частинок.

Гамма-випромінювання утворюються під час радіоактивного розпаду ядер. Це електромагнітне випромінювання найкоротшого діапазону з довжиною хвилі λ<10-7мм. Поширюється γ-випромінювання із швидкістю світла (с ≈ 3·108 м/с) та викликає йонізацію атомів речовини. Чим вище енергія γ-випромінювання і відповідно менша довжина його хвилі, тим вище проникна здатність.

Гамма-випромінювання володіє високою проникною здатністю. В атмосфері Землі залежно від енергії гамма-випромінювання може проникати

66

на сотні кілометрів. Як захист від γ-випромінювання використовують свинець, бетон або інші матеріали з високою густиною.

Бета-випромінювання – це потік електронів або позитронів. Вони виникають у ядрах атомів під час радіоактивного розпаду та миттєво випромінюються. Їх проникна здатність така, що вони можуть проходити через шар повітря до 15 м та води товщиною 1–2 см. Для захисту від β-частинок, як правило достатньо листа алюмінію товщиною декілька міліметрів. Під час зовнішнього опромінення β-частинками на відкритих поверхнях шкіри людини можуть з’явитися радіаційні опіки різного ступеня.

Альфа-випромінювання – це потік важких позитивно заряджених частинок. α- частинки – це ядра атома гелію: вони складаються з двох протонів та двох нейтронів та несуть два додатні заряди. Ці частинки утворюються під час радіоактивного розпаду деяких елементів з великим порядковим номером, переважно це трансуранові елементи з атомними номерами більшими за 92.

α-випромінювання мають велику йонізуючу здатність, але проникають у тканину людини на малу глибину (0,02–0,06 см). Проникна здатність α-частинок в повітрі не перевищує 11 см. Стан змінюється, якщо джерела альфа-випро- мінювання потрапляють в організм людини з їжею, водою або повітрям. У такому разі вони є надзвичайно небезпечними.

Нейтрони – це частинки, які не мають електричного заряду. Ці частинки вилітають з ядер атомів під час деяких ядерних реакцій, зокрема, під час реакцій поділу ядер урану або плутонію. Йонізація середовища нейтронним випромінюванням відбувається зарядженими частинками, які утворюються під час взаємодії нейтронів з речовиною. Особливістю нейтронного випромінювання є здатність перетворювати атоми стабільних елементів на їхні радіоактивні ізотопи, що різко підвищує небезпеку нейтронного опромінення. Від нейтронного випромінювання добре захищають матеріали, в структурі яких є водень (вода, поліетилен та ін.).

Усі захисні заходи від дії йонізуючих випромінювань основуються на знаннях властивостей кожного виду випромінювань, характеристиках їхньої проникної здатності, особливостей ефектів йонізації.

Поняття про дозу випромінювань

Під час перебування поблизу джерела радіоактивного випромінювання, людський організм поглинає енергію йонізуючого випромінювання, при чому від кількості поглинутої енергії залежить ступінь уражень.

Активність – це фізична велична, яка характеризує кількість радіоактивних розпадів за одиницю часу. Щоб більше радіорозпадів відбувається за одиницю часу, то вища активність. За одиницю активності приймається

67

беккерель (Бк) – 1 розпад за секунду. Несистемною одиницею активності є

1 Кюрі (1 Кі = 3,7·1010 Бк) (табл. 3.1).

Для характеристики поглинутої енергії йонізуючого випромінювання одиницею маси речовини використовується поняття – поглинута доза. Поглинута доза – це кількість енергії, поглинута одиницею маси (1 кг) опроміненого середовища. Поглинута доза в Міжнародній системі одиниць (СІ) вимірюється у грей (Гр):

1 Гр = 1 Дж/кг.

Для оцінювання поглинутої дози використовують також несистемна одиниця – рад:

1 рад = 0,01 Дж/кг, 1 Гр = 100 рад.

Рад є доволі великою одиницею вимірювань і тому доза опромінення як правило вимірюється в долях рад – сотих (сантирад), тисячних (мілірад) і мільйонних (мікрорад). Наприклад, радіаційний фон Землі вимірюється в мікрорадах, а доза, одержана людиною під час одноразового рентгенівського просвічування шлунку, становить кілька рад.

Для оцінювання радіаційної ситуації на місцевості та в робочому або житловому приміщеннях, яка обумовлена дією рентгенівського або гаммавипромінювання використовують експозиційну дозу опромінювання. У системі СІ одиниця експозиційної дози – кулон на кілограм (кл/кг). Проте на практиці, як правило, використовують несистемну одиницю – рентген (Р). Співвідношення між цими одиницями таке:

1 Р = 2,58·10-4 кл/кг.

Поглинутій дозі в один рад відповідає експозиційна доза, приблизно дорівнює 1Р, тобто 1 рад ≈ 1Р. Під час опромінення живих організмів виникають різні біологічні ефекти, відмінність між якими, за однакової поглинутої дози, пояснюється дією різних видів випромінювань. Біологічні ефекти, викликані будь-якими йонізуючими випромінюваннями, порівнюють з ефектами від рентгенівського та γ-випромінювання, тобто вводиться поняття еквівалентної дози. У системі СІ одиниця еквівалентної дози – зіверт (Зв). Існує також несистемна одиниця еквівалентної дози йонізуючого випромінювання – бер (біологічний еквівалент рентгена).

Коефіцієнт, який показує в скільки разів цей вид випромінювання є біологічно небезпечніший, ніж рентгенівське та гамма-випромінювання, за однакової поглинутої дози, називається коефіцієнтом якості випромінювання (К) (табл. 3.2). Для рентгенівського та гамма-випромінювання К = 1.

68

Примітка. Для фотонного випромінювання в повітрі 1 Рад = 0,869 Р (бер).

Отже, еквівалентна доза визначається як добуток поглинутої дози на коефіцієнт якості випромінювання.

За інших рівних умов доза йонізуючого випромінювання збільшується із зростанням часу опромінення. Доза, зарахована до одиниці часу називається потужністю дози. Якщо потужність експозиційної дози гамма-

69

випромінювання складає 1 Р/год, то це означає, що за 1 годину опромінення людина може отримати дозу, що дорівнює 1 Р.

1 рад·К = 1 бер,

1 Гр·К = 1 Зв.

Елементи, які випромінюють різні види йонізуючого випромінювання називаються радіоактивними. Йонізуюче випромінювання виникає в результаті ядерних перетворень в процесі радіоактивного розпаду атомів. З цим явищем пов’язане поняття активності радіоактивного джерела.

Для виявлення йонізуючих випромінювань, випромінювання їх енергії та інших властивостей використовуються прилади, які називаються детекторами (дозиметрами). Дозиметри можуть бути індивідуального користування або складнішої конструкції для комплектування спорядження спеціалізованих дозиметричних підрозділів.

2. Норми радіаційної безпеки

Основні принципи дозових навантажень. Для визначення необхідного захисту людини від існуючого опромінювання, а також для створення безпечних умов практичної діяльності людей, під час якої вони можуть опинитись під дією йонізуючих випромінювань – створено норми радіаційної безпеки (НРБ).

Основні принципи регламентації дозових навантажень такі: не перевищувати встановленої дозової межі; виключити будь-яке необґрунтоване опромінення; знижувати дози опромінення до можливого найнижчого рівня, враховуючи економічні та соціальні фактори. Перше видання НРБ-76 (1981 р.) уточнене після аварії на ЧАЕС.

70