БЖД

СНІДу одночасно відкрили в 1983 році біологи у Франції і США. Встановлено, що вірус СНІДу передається під час переливання крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком. Перші півроку–рік, а іноді і протягом декількох років після зараження у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може заразити оточуючих. Досі ліки проти СНІДу не знайдені. СНІД називають “чумою XX століття”.

Грип. Епідемія грипу описана Гіппократом ще в 412 році до нашої ери. У XX столітті було зафіксовано 3 пандемії грипу. У січні 1918 року епідемія грипу “іспанка” обійшла світ, заразивши близько 1,5 млрд. осіб і забравши 20 млн. життів. У 1957 році близько 1 млрд. людей захворіли “азіатським грипом”, загинуло більше 1 млн. осіб. У 1968–1969 рр. лютував “гонконгський грип”. Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV ст. були 4 епідемії, в XVII – 7, в XIX – вже 45. Вірус грипу дуже швидко змінюється, тому до тепер проти нього немає надійних щеплень. Не встигли лікарі розробити вакцину проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з’являється вже в новій формі.

Рикетсії – дрібні хвороботворні бактерії, розмножуються в клітинах господаря (також як і віруси). Спричиняють: висипний тиф, ку-лихоманку тощо. Рикетсіоз (ку-лихоманка) – гостра інфекційна хвороба людини і тварин. Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м’язах. Передається людині від тварин.

Спірохети – мікроорганізми, клітки яких мають форму тонких витких ниток. Мешкають в ґрунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спірохети – збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та ін. хвороб.

Актиноміцети, мікроорганізми з рисами організації бактерій і простих грибів. Поширені в ґрунті, водоймищах, повітрі. Деякі види є патогенними, викликають такі хвороби як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо. Деякі актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти. Використовуються в мікробіологічній промисловості.

Хвороботворні мікроорганізми можуть виробляти особливі отруйні речовини – токсини. Надзвичайно небезпечні. Так, грам ботулінового токсину містить 8 млн. смертельних доз, тобто, він у 1000 разів отруйніший від ціанистого калію.

Інфекційні хвороби – розлади здоров’я людей, що спричиняються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їхньої життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб до здорових і схильні до масового поширення.

Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні клінічні й анатомічні розлади.

41

Особливостями дії мікроорганізмів є висока ефективність зараження людей; здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою чи з певними зараженими предметами або через харчі (воду, молоко, продукти), вживаючи які людина хворіє; наявність певного інкубаційного періоду (від декількох годин до десятків днів); здатність проникати в негерметичні приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей. Поширенню багатьох інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

З усіх інфекційних захворювань, найбільше розповсюдженими на території України є дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби.

Ворганізм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

–через верхні дихальні шляхи (повітрям);

–через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);

–через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);

–через шкіру та слизові оболонки.

Більшість інфекційних, захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів: носа, горла, гортані. Поширення епідемій відбувається в місцях скупчення багатьох людей, під час спілкування хворого зі здоровою людиною. Зараження організму людини кров’яними інфекціями відбувається в момент укусу комахами.

Борються з поширенням інфекційних захворювань ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.

Специфічна профілактика – одна з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями. Вона основується на створюванні штучного імунітету через попереджувальні щеплення. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи тощо. Проти деяких захворювань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише тоді, коли виникає загроза їхнього поширення.

У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов’язковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція – це знищення або вилучення хвороботворних мікробів із зовнішнього середовища. Разом з дегазацією та дезактивацією дезінфекція належить до поняття спеціального оброблення різних об’єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї, а дезінсекцію – для знищення шкідливих для людини комах та кліщів – збудників інфекційних захворювань, а дератизацію – для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.

42

Поширення на великі території за короткий час масового захворювання людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, материків, його називають пандемією. Охоплення великих територій ураження хворобою рослин називається епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях – епізоотією.

Епізоотія – одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території. Найпоширеніші на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека. У 2010 p. зареєстровано 2 випадки інфекційних захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.

Епіфітотія – масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, за якого уражено понад 50 % їхньої поверхні.

ВУкраїні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні траплявся масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці – клопа-черепашки.

3.Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля

ВУкраїні існує надмірне техногенне навантаження на природне середовище, яке на її території розподілене нерівномірно. Національний інститут стратегічних досліджень під егідою РНБО дослідив екологічну безпеку населення регіонів (областей) України на підставі інтегральних характеристик (21 показник), що враховують практично всі техногенноекологічні ризики:

–масштаби розвитку техногенного середовища;

–насиченість території техногенно небезпечними підприємствами;

–забруднення навколишнього середовища;

–наявність хімічно-небезпечних виробництв;

–наявність вибухонебезпечних виробництв;

–наявність сейсмонебезпечних зон;

–лісові та польові пожежі;

–наслідки на Чорнобильській АЕС;

–природно-ресурсний потенціал.

43

Згідно з усіма показниками для кожної області України розраховано інтегральний показник екологічної безпеки (І), який теоретично може змінюватись від 1 (територія непридатна для проживання) до 0 (ідеально сприятлива для проживання). Чим більше значення І, тим більша небезпека для життєдіяльності людини. Середньоукраїнський показник – 0,21.

Усі області України за інтегральним показником екологічної безпеки можна поділити на 4 групи:

1.Дуже високий рівень екологічної небезпеки (0,5<І<1)

• Донецька – 0,827

• Луганська – 0,606

• Дніпропетровська – 0,603

2.Високий рівень екологічної небезпеки (0,3<І<0,5)

• Київська – 0,414

3.Середній рівень екологічної небезпеки (0,1<І<0,3)

• Запорізька – 0,248

• Івано-Франківська – 0,248

• Львівська – 0,224

• Одеська – 0,183

• Харківська – 0,170

• Крим – 0,155

• Полтавська – 0,141

4.Низький рівень екологічної небезпеки (0<І<0,1)

•Чернігівська – 0,015

•Херсонська, Тернопільська, Хмельницька, Житомирська та ін.

Забруднення довкілля Львівщини

Західний регіон України з одного боку має розвинуту гірничо-видобувну, нафтопереробну, хімічну, целюлозно-паперову індустрію, з іншого – це скарбниця рекреаційних можливостей, “легені” Європи.

Загальний фон забруднення довкілля Львівщини формується за рахунок внутрішніх (енергетичні об’єкти, промислові підприємства, комунальні господарства) і транзитних джерел (автотранспорт, нафтопроводи, ввезення відходів).

Через область проходить Головний Європейський вододіл (Розточчя), тому зовнішніх забруднень поверхневих вод немає, але місцеві забруднення Дністра і Західного Бугу створюють міжнародні проблеми.

Львівщина захоронює на території Яворівського району (с. Буда) радіоактивні відходи із 7 областей України.

44

Значний негативний вплив на довкілля здійснюють Яворівське та Роздільське ДГХП “Сірка”, Стебницьке ДГХП “Полімінерал”. Інтенсифікація карстоутворення від видобутку корисних копалин загрожує рекреаційній зоні м. Трускавець.

В області накопичені промислові відходи видобутку сірки, кам’яного вугілля (м.Червогоград).

Лісистість території області сягає 28 % (середня по Україні – 14,5 %), проте надмірне вирубування лісів в Карпатах спричинило глибоке порушення захисної функції лісу (біорізноманіття, водо- і ґрунтозахист).

З причин антропогенного забруднення найнебезпечнішими є райони: Дрогобицький, Яворівський, Миколаївський, Кам’янка-Бузький та Сокальський.

Велику небезпеку становлять карстові явища в місцях видобутку калійних руд (Дрогобич, Трускавець, Стебник), нафтові карсти (Борислав, Східниця), вугільні карсти (Червоноград, Сокаль).

Небезпекою зсувів характеризуються Мостиський та Городоцький райони. Лавинонебезпечним є регіон Карпат. Підземні води забруднені у всій центральній частині області.

Значне забруднення атмосфери викидами від стаціонарних джерел спостерігається в районах і містах, де розташовані підприємства – найбільші забруднювачі: Кам’янко-Бузький, Радехівський, Сокальський, Миколаївський, Жидачівський, Городоцький райони та міста Дрогобич, Львів, Червоноград, Борислав (94 % обласних викидів). Основні шкідливі речовини в повітрі Львівщини – оксиди сірки, вуглець (сажа) і оксиди вуглецю, оксиди азоту, вуглеводні, леткі органічні сполуки.

Найбільші забруднювачі повітря на Львівщині (в послідовності спадання викидів) Добротвірська ТЕС, НПК “Галичина” (м. Дрогобич), Миколаївський цементний комбінат, ЦЗФ “Червоноградська”, Сокальський завод “Хімволокно”, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, ГВУ “Бориславнафтогаз”, Роздільське ДГХП “Сірка”, Радехівський цукровий завод, Яворівське ДГХП “Сірка”.

Забруднення басейну річок Балтійського моря (Західний Буг-Вісла) стічними водами таких підприємств: спиртові заводи (Рава-Руська Жовківського р-ну, Струтин Золочівського р-ну, Великий Любінь Городоцького р-ну, Лопатин і Вузлове Радехівського р-ну, Красне Буського р-ну), водоканалізаційні господарства (Львів, Жовква, Кам’янка-Бузька), ЛКП “Збиранка” Жовківського р-ну (міське сміттєзвалище).

Забруднення басейну річок Чорного моря (Дністер, Південний Буг): “Ензим” (Львів), Роздільське і Яворівське ДГХП “Сірка”, “Дрогобичводоканал”, Бориславське НПО “Синтез”, ДГХП “Полімінерал” (Стебник).

45

Для ґрунтового покриву області характерний інтенсивний розвиток водної ерозії. В пробах ґрунту виявлено перевищення рівня міді (майже вдвічі), сполук азоту.

На Львівщині зростає кількість захворювань, пов’язаних з забрудненням довкілля – гіпертонічна хвороба, хронічний бронхіт, злоякісні пухлини; зріс рівень первинної інвалідності населення.

Отже, у зв’язку з наявністю в Україні доволі значної загрози з боку природних чинників захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд, об’єктів від стихійного лиха, а також захист від надзвичайних ситуацій техногенного характеру є важливим державним завданням.

Список літератури

1.Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2009. – 264 с.

2.Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2010. – 412 с.

3.Мягченко О. П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства: Навч. посібник. – К.: Центр учб. літ-ри, 2010. – 384 с.

4.Панкратов О.М. Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник / О.М. Панкратов, О.К. Міляєв. − К.: КНЕУ, 2005. – 286 с.

5.Безпека життєдіяльності / Є.П. Желібо, А.І. Чмир, В.С. Троян, Є.О. Савінов. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001.

46

Вахула О.М., Качан С.І.

Тема 3

Техногенні небезпеки та їхні наслідки Особливості надзвичайних ситуацій техногенного характеру

1.Класифікація та характеристика негативних чинників техногенного середовища.

2.Характеристика надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Теперішній стан природного середовища України оцінюється як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення і самоочищення. Головними факторами, що призвели до кризи техногенно-екологічної безпеки є: демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Майже 20 % міського населення країни проживає в зонах, де допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі перевищує встановлену в 15 разів.

Трагедією для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС з її непередбаченими наслідками для теперішніх і майбутніх поколінь. Радіоактивний викид, що трапився в ніч на 26 квітня 1986 року, викликав явища і події, які мають довготривалу дію.

1. Класифікація та характеристика негативних чинників техногенного середовища

Техногенне середовище створила людина задля своїх потреб комфортного житла, вигідних та безпечних умов праці. Тож воно відповідно поділяється на побутове та виробниче. У побутовому середовищі людина переважно сама відповідає за свою безпеку, а на виробництві існують спеціальні служби нагляду за безпекою (відділи охорони праці, пожежної безпеки тощо).

Техногенне середовище життєдіяльності може бути закритим (наприклад, у приміщенні) чи відкритим (наприклад, на вулиці).

Людину під час перебування у такому середовищі супроводжують чинники середовища, які поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та соціальні. Вони можуть бути сприятливими, негативними чи небезпечними.

Кожний з чинників, який діє у середовищі, має гранично допустимий рівень, за яким виникає небезпека для людини чи можливість виникнення надзвичайної ситуації.

47

Фізичні чинники Фізичні чинники справляють на людину енергетичний вплив. Вони

можуть бути:

−метеорологічні (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, газовий склад повітря, освітленість);

−бароакустичні (тиск, шум, ультразвук, інфразвук);

−термічні (нагріті чи охолоджені поверхні та предмети, відкритий вогонь, пожежі);

−механічні (рухомі предмети чи їхні елементи, вібрація, прискорення, удари);

−електричні (електричний струм, статичний електричний заряд, аномальна іонізація);

−електромагнітні (електричні та магнітні поля, лазерне, світлове, ультрафіолетове випромінювання, радіохвилі, видиме світло),

−іонізаційні (рентгенівське, α-, β-, γ- та нейтронне випромінювання).

Хімічні чинники

Протягом життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров’я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Сьогодні до таких “найвпливовіших” чинників належать: пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодійні отруйні промислові речовини, дими (зокрема тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які, залежно від їхнього практичного використання, можна поділити на:

∙промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій під час порушення правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

∙отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

∙лікарські препарати;

∙хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

∙хімічна зброя.

Токсичними (отруйними) називаються такі речовини, які, потрапляючи в організм людини, викликають помітні фізіологічні зміни його окремих систем та органів і цим призводять до порушення його нормальної життєдіяльності.

48

Виробнича аварія – це раптова зупинка роботи або порушення установленного процесу виробництва на об’єкті, яка призводить до пошкодження або знищення матеріальних цінностей, травмування або загибелі людей.

Виробничі аварії можуть бути різними, але у них є найтиповіші уражальні чинники – це вибухи, які призводять до руйнування виробничих будівель, інтенсивні пожежі, отруєння людей рідинами та газами; завали виробничих будівель споруд, ураження людей електричним струмом, затоплення виробництва разом з людьми.

Аварія може зумовити катастрофу з невиправданими наслідками, з великими людськими втратами.

Основними причинами виробничих аварій є безвідповідальне ставлення проектувальників до вимог техніки безпеки, керівників підприємств до дотримання цих вимог, низький контроль за станом виробництва, порушення будівельних норм під час будівництва об’єктів та монтажу технічних систем; порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання, машин та механізмів.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру виникають переважно на потенційно техногенно небезпечних об’єктах. До них належать: хімічно небезпечні об’єкти, радіаційно небезпечні об’єкти, вибухота пожежонебезпечні об’єкти та гідродинамічні небезпечні об’єкти.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру класифікують за такими основними ознаками:

–за масштабами наслідків (об’єктові, місцеві, регіональні й загальнодержавні);

–за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації в сільському господарстві, в лісовому господарстві, на заповідній території, на об’єктах особливого природоохоронного значення, у водоймах, матеріальних об’єктах, об’єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства).

2. Особливості надзвичайних ситуацій техногенного характеру

Транспортні аварії (катастрофи)

Безпосередніми місцями виникнення надзвичайних ситуацій на транспорті є: автомобільні дороги, залізничні станції, колії та переїзди, порти, акваторія Чорного моря, траси магістральних трубопроводів.

Головними причинами цих надзвичайних ситуацій є порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів під час перевезення вантажів

49

та пасажирів, причому особливо тяжкі наслідки мають аварії пасажирських автобусів, як на автодорогах, так і на залізничних переїздах.

У результаті аналізу причин виникнення НС на транспорті відомо, що порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів, Правил пілотування і судноплавства призвели до аварій майже у 59 % випадків, унаслідок незадовільного технічного стану транспортних засобів та комунікацій – 27 %, унаслідок протиправних дій осіб – 10 % та в 4 % випадків – унаслідок порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів та у результаті несприятливих погодних умов.

Небезпечний вантаж – речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин та які за міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їхнього впливу на довкілля або людину зараховано до одного з класів небезпечних речовин:

клас 1 – вибухові речовини та вироби; клас 2 – гази; клас 3 – легкозаймисті рідини;

клас 4.1 – легкозаймисті тверді речовини, самореактивні речовини і тверді десенсибілізовані вибухові речовини;

клас 4.2 – речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 – речовини, що виділяють легкозаймисті гази в разі стикання з

водою; клас 5.1 – окиснювальні речовини;

клас 5.2 – органічні пероксиди; клас 6.1 – токсичні (отруйні) речовини; клас 6.2 – інфекційні речовини; клас 7 – радіоактивні матеріали; клас 8 – корозійні речовини;

клас 9 – інші небезпечні речовини та вироби.

Раптове руйнування будівель та споруд

Цей тип аварій, як правило, виникає зазвичай не сам по собі, а ініціюється яким-небудь побічним фактором. Наприклад, велике скупчення людей, якість будівельних матеріалів тощо.

50