БЖД

попечену поверхню. При невеликих опіках охолодити можна під проточною водою протягом 10–15 хв або застосувати лід. На обпечену поверхню накласти ватно-марлеву пов’язку, змочену в спирті (горілці). Якщо є 0,5 % розчин новокаїну, то ним зрошують обпечену поверхню.

У разі опіків незначного розміру І ступеня можна обмежитись змазуванням обпеченої частини шкіри 2–3 %-м розчином марганцевокислого калію та накладанням стерильної пов’язки (на обличчя пов’язку накладати не слід). За значних опіків потерпілого потрібно загорнути у чисте простирадло, а зверху – в теплу ковдру. В разі значних опіків кінцівок потрібно накласти на них транспортні шини.

Потерпілі зі значними опіками, які супроводжуються тяжким загальним станом, повинні отримувати необмежену кількість питного: водно-соляний розчин (одна чайна ложка солі та 1/2 чайної ложки соди на 1 л води), гарячий та солодкий чай тощо. Для зменшення болю дати потерпілому таблетку знеболювального або 100–150 мл вина чи горілки. Таких потерпілих, а також потерпілих з опіками II–IV ступенів, незалежно від площі пошкодження, потрібно негайно направити до медичного закладу. Під час транспортування не допускати переохолодження потерпілого, до обпечених ділянок не можна торкатися руками, не можна проколювати пухирі і відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки.

Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, слизові оболонки та шкіру концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин.

Ознаки. Основні зовнішні ознаки хімічних опіків аналогічні термічним опікам. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Від азотної кислоти він має світло-жовтий колір, сірчаної кислоти – сіро-білий з наступною зміною до коричнево-чорного кольору. Обпечені лугами частини тіла мають блідий колір. У разі опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовину, що потрапила на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змивають її струменем води (краще під тиском – з водопроводу, насоса) не менше як 10–15 хв, поки не зникне специфічний запах. Якщо є можливість, то після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами: у разі опіку кислотами – 2 %-м розчином соди чи мильною водою; у випадках опіку лугами – 1–2 %-м розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти. У разі

211

опіку органічними сполуками алюмінію уражену ділянку шкіри протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що під час промивання водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна застосовують не воду, а олію або тваринне масло. У разі опіків фосфором з ураженої ділянки тіла видаляють шматочки фосфору, для цього уражену ділянку необхідно занурити у воду, щоб не допустити самозаймання, краще це робити в темному приміщенні, потім змочують слабким 3–5 %-м розчином мідного купоросу або марганцевокислого калію. Після цього на обпечену поверхню потрібно накласти суху стерильну пов’язку.

Під час потрапляння хімічної речовини на слизову оболонку очей необхідно промити їх великою кількістю води або 2 %-м розчином питної соди (водним 3 %-м розчином борної кислоти у разі дії аміаку). У разі хімічного опіку стравоходу та шлунка потрібно пити обволікальні засоби (сирі яйця, соняшникову олію тощо).

Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають, контактуючи з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік, і немає нейтралізувального засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов’язку. Для пов’язок використовують стерильний бинт, індивідуальний пакет. Обпечену поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, пропрасованою гарячою праскою або змоченою етиловим спиртом, горілкою, перманганатом калію, які зменшують біль. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно скерувати в медичний заклад.

Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою. Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного розладу організму, який виявляється одразу ж після удару або через декілька годин, днів і навіть місяців.

Ознаки. Суб’єктивні відчуття потерпілого під час проходження крізь нього електричного струму різноманітні: легкий поштовх, пекучий біль, судомні скорочення м’язів тощо. Внаслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз), ендокринні порушення тощо. Можливі послаблення пам’яті та уваги. Вважається, що електричні удари послаблюють стійкість організму до захворювань. Шкірні покриви бліді та синюшні.

Допомога. Передусім слід негайно припинити дію струму. Для того щоб звільнити потерпілого від дії електричного струму, необхідно швидко вимкнути ділянку електричної мережі або електрообладнання, до якого дотикається людина. Якщо вимкнення здійснити неможливо, звільнити

212

людину від дії електричного струму можна, відтягнувши її від джерела струму або ж відкинувши дріт від людини (якщо людина торкається дроту). До того ж людині, яка надає допомогу, необхідно дотримуватись правил безпеки, щоб самій не потрапити під дію електричного струму, звертаючи особливу увагу на напругу, під яку потрапив потерпілий.

Уразі напруги до 1000 В дріт від людини можна відкинути сухою палкою або дошкою. Можна також перерубати його сокирою. Відтягти потерпілого від джерела струму можна руками, одягнувши діелектричні рукавиці або ж накинувши на них сухий одяг. Краще при цьому стати на дошку, одяг або будь-яку іншу неструмопровідну підстилку.

Уразі напруги понад 1000 В для звільнення потерпілого можна використовувати лише ізолювальну штангу або ізолювальні кліщі, одягнувши діелектричні рукавиці і взувши діелектричні боти.

Звільнивши потерпілого від дії електричного струму, необхідно якнайшвидше визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього надавати першу долікарську допомогу. Потерпілому, навіть у разі легких уражень, потрібний спокій. У разі потреби роблять штучне дихання способом “із рота в рот” і непрямий масаж серця до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності, принаймні до прибуття на місце пригоди медичних працівників. Ділянки ураження електрострумом закривають сухою стерильною пов’язкою.

Уразі ураження блискавкою, якщо потерпілий не втратив свідомість, його потрібно перенести в приміщення, покласти в ліжко та зігріти, розтерти шкіру рук, ніг, тіла, дати випити гарячий чай чи каву. Після цього необхідно відправити у медичний заклад.

Якщо потерпілий втратив свідомість, його кладуть на спину, підстеляють одяг і розстібають комір, послаблюють пояс. Розтирають горілкою щоки, груди – мокрим рушником, а лице обприскують холодною водою. Якщо є нашатирний спирт, то ним змочують вату і час від часу дають нюхати. Після того, як потерпілий приходить до тями, йому дають випити міцний чай, 15–20 крапель валер’яни, розведених водою і відправляють до лікарні.

Якщо потерпілий не дихає або дихання поверхневе, необхідно робити штучне дихання способом “із рота в рот”, а якщо пульс не прослуховується – закритий масаж серця.

Переохолодження розвивається внаслідок порушення процесів терморегуляції в разі дії на організм низьких температур.

Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюється дихання

іпульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає

пульс та дихання, знижується температура тіла. За зниження температури тіла від 34 до 32 оС затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає

213

неусвідомленою. Після припинення дихання серце може ще деякий час (від 5 до 45 хв) скорочуватися, а потім зупиняється, і настає смерть.

Допомога. За загального охолодження треба терміново доставити потерпілого до теплого приміщення. Зігрівають потерпілого у ванній з температурою води 34–35 оС, поступово збільшуючи температуру до 38–40 оС протягом 5–10 хв. Якщо такої можливості немає, то тіло потерпілого інтенсивно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром, від 100 до 150 г 40 %-ї горілки. Якщо у потерпілого відсутнє дихання або він слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після зігрівання і відновлення життєвих функцій потерпілого закутують у теплий одяг і створюють йому спокій.

Відмороження. Виникає за тривалої дії холоду, під час контакту тіла з холодним металом на морозі, із скрапленими повітрям та газами або сухою вуглекислотою. За підвищеної вологості і сильного вітру відмороження може спостерігатись і за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0 оС). Найчастіше відморожують пальці ніг і рук, а також обличчя, ніс, вуха, щоки.

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені відмороження тканин: І – почервоніння і набряк, ІІ – утворення пухирів; ІІІ – омертвіння шкіри та утворення струпа; ІV – омертвіння частини тіла.

Допомога. Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої частини тіла, так і всього організму. Потерпілого треба перевести в тепле приміщення, дати теплого чаю, кави, вина або горілки. Розтирати відморожену частину краще спиртом, горілкою, одеколоном, а якщо їх немає, то м’якою рукавицею, хутровим коміром. Не можна розтирати снігом. Коли відновиться кровообіг, з’являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку витирають насухо, змочують спиртом, горілкою і одеколоном і утеплюють ватою або тканиною. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов’язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується.

7. Перша допомога в разі отруєнь

Отруєння – це група захворювань, викликаних впливом на організм отрути різного походження. У разі отруєння до прибуття лікаря необхідно негайно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрапляти в організм трьома способами – через шлунково-кишковий тракт, органи дихання та шкіру або слизові оболонки, то цим визначається характер першої допомоги.

214

Симптоми отруєння різними речовинами (харчовими продуктами, грибами, ліками, алкогольними та наркотичними речовинами) є типовими: загальне нездужання, нудота, неодноразове блювання, біль у животі, головний біль, часта діарея, блідість, спрага, підвищення температури до 38…40 оС, частий слабкий пульс, зниження артеріального тиску, судоми. Блювання і понос зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

Уразі потрапляння отрути (за винятком кислот чи лугів) у шлунковокишковий тракт, потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок до появи чистих промивних вод. Для цього його примушують випити 1,5–2,0 л води ледь підфарбованої марганцевокислим калієм або води з питною содою (1 чайна ложка на 1 склянку води), а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Для виведення отрути з кишківника використовують адсорбенти, обволікальні речовини. Адсорбентом є активоване вугілля, що зв’язує велику кількість різних отруйних речовин (кашку зі столової ложки активованого вугілля заливають водою). Після вживання адсорбувальних речовин дають сольове послаблювальне або роблять повторне промивання, щоб вивести адсорбент разом із зв’язаною отрутою (1 ст. л. гіркої солі (сульфат магнію) на 1/2 склянки води).

Як обволікальний засіб дають яєчний білок (білки осаджують тяжкі метали), білкову воду (2–3 яєчні білки на 0,5 л води); слизові відвари, відвар льонового насіння, молоко, кисіль, рідкий крохмальний клейстер, рослинне масло тощо. Потім потерпілого зігрівають та дають багато чаю, кави, але не їжу.

Уразі потрапляння отруйних газів (оксиду вуглецю) або випарів у дихальні шляхи, потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря, вивільнити його від одягу, що утруднює дихання. У разі запаморочення чи непритомності дати понюхати нашатирний спирт, в разі зупинки дихання – проводити штучне дихання. На голову і груди кладуть холодний компрес: змочений холодною водою шматок тканини, рушника. Найкращий засіб під час такого отруєння – довготривале вдихання кисню.

Особливість першої допомоги в разі отруєння ліками, алкогольними та наркотичними речовинами полягає в тому, що потерпілого ні в якому разі не можна залишати самого, оскільки в нього можуть спостерігатися порушення роботи центральної нервової системи – гальмування або збудження її, параліч дихання, непритомність, клінічна смерть.

Отруєння кислотами та лугами. Ознаки: різкі болі в ротовій порожнині, стравоході та в шлунку, опік (набряк) слизових, блювання з домішкою крові, труднощі під час ковтання. Потерпілі часто збуджені, можливий набряк гортані з розвитком асфіксії, непритомність.

Допомога. Негайно видалити слину та слиз з рота потерпілого,

загорнувши чайну ложку в марлю, серветку чи хустинку, протерти ротову порожнину. Промивати шлунок не можна, оскільки це може викликати

215

блювання і призвести до потрапляння отрути у дихальні шляхи. Можна лише дати потерпілому 2–3 склянки води, щоб розбавити кислоту чи луг і зменшити цим їхню агресивну дію. Не можна також нейтралізувати кислоту, що потрапила у шлунок, лугом і навпаки, оскільки тоді утворюється велика кількість вуглекислого газу, що призводить до розтягування шлунка, посилення болю та кровотечі. Якщо потерпілий у разі отруєння кислотою не втратив свідомості, рекомендується дати йому випити склянку молока, обволікальні засоби – вівсяний або льоновий відвар, кисіль, білок яєць. Якщо виникли ознаки задухи, проводять штучне дихання – краще способом “з рота в ніс”, оскільки слизова оболонка рота потерпілого обпечена.

8. Укуси скажених тварин, отруйних змій і комах

Укуси скажених тварин. Сказ – це небезпечне вірусне захворювання, яке веде до ураження клітин головного і спинного мозку. Вірус передається від скажених тварин із слиною під час укусів собак, котів тощо. Вірус потрапляє в мозок через рану на шкірі, рану слизової оболонки. Інкубаційний період триває 12–60 днів і призводить до смерті.

Допомога. Негайно зупинити кровотечу, обробити рану і шкіру біля неї йодом, марганцевокислим калієм, винним спиртом, накласти марлеву асептичну пов’язку і відправити в медичний заклад.

Укуси отруйних змій – дуже небезпечні для життя. Ознаки: виникає різкий біль, червоніє рана і шкіра, швидко росте припухлість по ходу лімфатичних вузлів, з’являються червоні смуги, сухість у роті, спрага, сонливість, блювання, понос, судоми, зупинка дихання. На місці укусу – дві чорні крапки.

Допомога: передусім покласти потерпілого так, щоб голова була опущена нижче рівня тулуба, негайно відсмоктати отруту, випльовуючи її (в перші 5 хв. можна видалити 40 % отрути) можна поставити на рану банку для відсмоктування крові (кусок вати, змоченої в спирті, запалюють у середині банки на 1–2 секунди, витягують і швидко прикладають банку до місця укусу). Після відсмоктування рану обробити розчином марганцевокислого калію, перекисом водню, накласти асептичну пов’язку. На уражену кінцівку накласти транспортну шину. Забезпечити потерпілому спокій і дати велику кількість теплого пиття (молоко, чай). Використовують знеболювальні препарати, лід. Потрібно якомога швидше відвезти потерпілого в лікарню.

Укуси отруйних комах (членистоногих). Ознаки. В разі укусів бджіл і ос – різкий біль, припухлість, алергічні явища, слабкість (можлива втрата свідомості). В разі укусів членистоногих у місці укусу потерпілий відчуває сильний біль,

216

виникає набряк тканини, прискорюється серцебиття, температура тіла підвищується. Виникають головний біль, блювота, сонливість, слабкість. Потім з’являються судоми, виступає холодний піт, порушується ритм серця.

Допомога. В разі укусів бджіл вийняти жало зі шкіри і обробити уражене місце антисептиком, гідрокортизоновою маззю. Місця укусу комарів, мух протирають нашатирним або етиловим спиртом, милом. Місце укусу членистоногих необхідно припекти розпеченим предметом (ножем), щоб зруйнувати отруту (не пізніше ніж через дві хвилини). Обробляють рану розчином марганцевокислого калію. Прикласти холод до місця укусу. Знеболювальні препарати покращують загальний стан потерпілого. Рекомендується якомога більше пити (вода, чай, молоко). З метою ліквідації алергічної реакції (анафілактичного шоку) застосувати антигістамінний препарат (супрастин, димедрол, тавегіл).

9. Надання першої допомоги в разі утоплення

Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, необхідно бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його. Рекомендується підпливати до потопельника ззаду, захопити його за голову або за плечі чи під руки і буксирувати до берега. Головне – не дати потопельнику схопити рятівника та паралізувати його дії. Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою, чи ні, розрізняють два види утоплення – мокре і сухе. В разі справжнього (мокрому) утопленні рідина обов’язково потрапляє у легені. За рефлекторного звуження голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії. Трапляються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати також під час тривалого пірнання, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Ознаки. У разі мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота та носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабко реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний.

217

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2–3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

За сухого утоплення посиніння шкіри виражене менше, ніж в разі мокрого. Клінічна смерть триває 4–6 хвилин.

Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких випадках клінічна смерть може тривати 10–12 хвилин.

Рис. 8.13. Видалення води з дихальних шляхів та шлунка потерпілого

Допомога. Під час рятування потопельника його беруть за волосся, перевертають лицем догори і пливуть, не даючи зачепити себе. Потім якнайшвидше необхідно очистити порожнину рота і глотки потопельника від слизу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого його перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис. 8.13). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення. Коли потопельника врятовано у початковому періоді утоплення, треба насамперед вжити заходів для усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний за доволі спонтанного дихання, його кладуть горизонтально, піднімають на 40–50о ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять штучне дихання, масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

218

Список літератури

1.Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2009. – 264 с.

2.Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желібо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2006. – 288 с.

3.Жидецький В.Ц. Засоби індивідуального захисту та електрозахисні засоби. Запитання і відповіді, тести: Навч. посібник. – К.: Основа, 2003. – 136 с.

4.Коротков Б.П. Безопасность жизнедеятельности и медицина катастроф: Учеб. пособие/ Б.П. Коротков, И.Г. Черепанов. – М.: ИТК “Дашков и Ко”, Ростов н/Д.: Наука-Пресс, 2007. – 480 с.

5.Халмурадов Б.Д. Безпека життєдіяльності. Перша допомога в надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ., 2006. – 138 с.

219

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………… 3

Тема 1. Категорії та поняття в безпеці життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек.… 4

1.Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. ……………………..….. 4

1.1.Поняття і визначення, що використовують у БЖД. ………………….. 4

1.2.Поняття небезпеки та ризику.…………………………..……………… 7

2.Аксіоми безпеки життєдіяльності. Системний підхід у БЖД. ……..... 9

3.Таксономія, ідентифікація і квантифікація небезпек. …………..……. 11

4.Класифікація надзвичайних ситуацій. ……………………..…………. 14

5.Категорії об’єктів господарювання за рівнем загрози. .…………….… 17

6.Сучасні проблеми життєдіяльності …………………………………… 18

Список літератури………………………………………………….…… 20

1.Класифікація небезпечних природних процесів і явищ …………..…. 22

2.3.Гідрологічні небезпечні явища………………………………................. 33

2.4.Природні пожежі......................…………………………….……............ 35

2.5.Біологічні небезпеки..……………………………………….….............. 36

3.Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля……………….. 43

Список літератури……………………….…............................................ 46

1.Класифікація та характеристика негативних чинників техногенного середовища………............................................................. 47

2.Особливості надзвичайних ситуацій техногенного характеру………. 49

1.Загальні поняття про основи теорії горіння. ……………………..…… 54

4.Показники пожежота вибухонебезпеки речовин та матеріалів…….. 59

6.Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств,

220