БЖД
.pdf
Ознаками правильно накладеного джгута є припинення кровотечі й пульсу в місцях прощупування артерій нижче від накладеного джгута, воскувата блідість шкіри кінцівки.
Рис. 8.5. Накладання джгута:
1 – на гомілку; 2 – на стегно; 3 – на передпліччя; 4 – на плече; 5 – на плече (високо) з прикріпленням до тулуба; 6 – на стегно (високо) з прикріпленням до тулуба
Рис. 8.6. Тимчасове зупинення кровотечі |
Рис. 8.7. Тимчасове зупинення |
гумовим джгутом |
кровотечі джгутом-закруткою |
Джгут, накладений слабо, не стискує артерій, а тільки перешкоджає відпливу венозної крові. При цьому кровотеча не припиняється, іноді навіть посилюється, кінцівка стає синюшною. В такому разі джгут замінюють іншим або накладають той самий знову, але трохи вище або нижче від попереднього місця. Надмірне стягування кінцівки джгутом може ушкодити м’які тканини, у тому числі й нервові стовбури.
Стискувати кінцівку джгутом можна не довше як 1,5–2 год, а у дітей не довше 40 хв (взимку час вдвічі менший), оскільки тривале знекровлення
201
призводить до стійкого порушення функції і навіть до змертвіння тканин кінцівки. Транспортуючи потерпілого із джгутом у лікувальну установу, до одежі або до бинта прикріплюють записку, в якій зазначають час накладання джгута.
Тривале стискування кінцівки джгутом нерідко викликає значні больові відчуття. Тому бажано через кожні 30-40 хвилин послаблювати джгути на 2–3 хвилини, попередньо притиснувши артерію пальцями до кістки. Потім джгут знову затягують або перекладають його, трохи відступивши від попереднього місця.
Якщо немає в автомобільній аптечці стандартного джгута, то застосовують джгут – закрутку (рис. 8.7). Для цього використовують гумовий шланг, косинку, рушник, шарф тощо. Кінці саморобного джгута міцно зав’язують, вставляють під нього дерев’яну чи іншу паличку і закручують петлю до повного зупинення кровотечі. Щоб джгут не розкрутився, паличку прив’язують до кінцівки.
Під час поранення шийних вен, зокрема підключних, може виникнути повітряна емболія – важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.
Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кладуть намочену в холодній воді хустинку (рушник), а крила носа притиснути великим і вказівним пальцями до носової перегородки. Можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений 3 %-м розчином перекису водню,
Кровотеча з рота (вух). Потерпілого кладуть горизонтально і швидко викликають лікаря, бо це є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску у разі травми черепа.
У потерпілих внаслідок ушкодження внутрішніх органів (наприклад, легень, печінки, селезінки) виникає внутрішня кровотеча: кров збирається у порожнинах тіла, просякає тканини. Внутрішню кровотечу виявити нелегко. Як під час зовнішньої, так і під час внутрішньої кровотечі спостерігаються певні ознаки великої крововтрати: блідість обличчя і слизових оболонок губ; швидке, прискорене дихання; пульс 100 ударів на хвилину та більше; утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки; похолодіння кінцівок, запаморочення, позіхання, слабкість, короткочасна непритомність. Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами (холодні компреси). Потерпілому сурово заборонено давати пити.
Перша допомога у разі пошкодження м’яких тканин (за умови відсутності в цьому місці перелому чи вивиху) – холод на місце удару (рушник, змочений холодною водою, ємність з льодом чи снігом) та туга пов’язка на місце крововиливу і спокій ушкодженій частині тіла.
Удари легенів супроводжуються відхаркуванням яскраво-червоної спіненої крові. У такому разі дихання утруднене.
202
Допомога. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація.
Удар живота з пошкодженням органів черевної порожнини супроводжується значними болями, блюванням. У разі пошкодження печінки чи нирок з’являється внутрішня кровотеча. Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров’ю, що зсілася.
Допомога. Виявивши у потерпілого травму органів черевної порожнини, треба покласти його на спину, голову і верхню частину тулуба трохи підняти, ноги зігнути в колінних суглобах. Таким хворим не можна дозволяти пити, їсти, приймати ліки. Якщо є ознаки внутрішньої кровотечі, голову піднімати не потрібно. На живіт бажано покласти холодний компрес.
Удар голови. В разі пошкодження м’яких тканин голови, спостерігається припухлість, крововиливи (гематома) та болі в місці удару. Слід пам’ятати, що сильні удари здатні викликати і закриті пошкодження головного мозку.
Струси мозку супроводжуються непритомністю, запамороченням, нудотою, блюванням. Якщо травма легка, стан непритомності триває кілька секунд, якщо важка, – кілька годин і навіть днів.
Допомога. Потерпілому, в якого стався струс мозку, потрібно забезпечити максимальний спокій, зручно покласти його на спину. Якщо потерпілий блює, то його голову повертають набік, а якщо непритомний, видаляють блювотні маси з рота і глотки. Під час кровотечі необхідно накласти стерильну тісну пов’язку “чепець”. До голови прикладають холодний компрес (змочену в холодній воді хустку, рушник, сніг, лід тощо). Перевозять такого хворого в медичну установу в горизонтальному положенні.
Коли потерпілий довго не приходить до пам’яті, то можна припустити, що в нього перелом кісток черепа, стиснення мозку, крововилив під оболонки або в речовину мозку. Стан потерпілого в такому разі тяжкий. Дихання утруднене, хрипке, клекочуче; спочатку пульс уповільнений, а пізніше – швидкий; хворий блює, з рота і носа в нього іноді йде кров або піниста рідина. При переломах основи черепа з вух може виділятися кров’яниста або світла мозкова рідина. Треба стежити, щоб не було западання язика й закупорення верхніх дихальних шляхів блювотними масами. Для цього голову повертають набік, підтримують щелепу й періодично звільняють порожнину рота від блювотних мас.
Після того як удалося зупинити кровотечу, слід ужити відповідних заходів, щоб запобігти додатковому забрудненню рани мікробами та її травмуванню під час транспортування потерпілого. Шкіру навколо рани протирають антисептиком (спиртовим розчином йоду, розчином діамантової зелені, спиртом, одеколоном). Поверхню рани очищають. Будь-яку рану перев’язують.
203
Для цього найкраще використовувати спеціальні пакети, що складаються із стерильних ватно-марлевих подушечок і бинта, а також стерильні бинти і марлеві серветки.
Під час накладання пов’язки треба дотримуватись певних правил. Насамперед потерпілого кладуть або садовлять у зручній позі та слідкують за його станом (стоять перед лицем потерпілого). Накладаючи пов’язку на ділянку суглобів, нозі чи руці надають такого положення, у якому вона буде під час транспортування. Наприклад, бинтуючи ділянку ліктьового суглоба, руку хворого згинають у цьому суглобі під кутом, близьким до прямого.
Накладаючи пов’язку на кінцівку, пальці звичайно лишають відкритими, що дає змогу контролювати стан кровообігу в перев’язаній кінцівці за забарвленням нігтів. Якщо пов’язка накладена правильно, вони рожевого кольору; коли нога чи рука перев’язана дуже тісно, нігті стають синюшними.
Індивідуальний пакет розкривають безпосередньо перед накладанням пов’язки. Стерильний бинт виймають так, щоб руками не торкатися тих його місць, які потім вкриватимуть рану.
Перев’язуючи рану, бинт ведуть зліва направо, спіральними ходами в напрямі від пальців до тулуба, тобто знизу догори. Кожен виток має щільно прилягати до тіла, вкриваючи попередній виток бинта на 1/2 або 2/3 його ширини
4. Перша допомога в разі переломів та вивихів
Вивих – це стійке зміщення кісток у ділянці суглобів, що супроводжується розривом зв’язок або навколосуглобних сумок.
Ознаки: біль в ділянці ушкодженого суглоба, втрата звичайної рухливості в суглобі, вимушене положення кінцівки, зміна форми кінцівки в ділянці суглоба.
Допомога. Потерпілого необхідно якнайшвидше доставити до медичного закладу, де йому вправлять суглоб. На час транспортування потерпілого до медичного закладу на ушкоджений суглоб потрібно накласти транспортну шину чи пов’язку, що надійно фіксує кінцівку. Для зменшення кровотечі, набряку накладають холодний компрес. Для зменшення болю можна дати потерпілому таблетку анальгіну чи іншого знеболювального засобу. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно.
Розтягування та розривання зв’язок найчастіше буває в ділянці гомілкостопного суглоба.
204
Ознаки. Різкий, гострий біль у суглобі в місці закріплення ушкодженої зв’язки, рухливість у цьому місці обмежена і супроводжується значними болями, припухлість в ділянці суглоба (крововилив в порожнину суглоба).
Допомога. Холод на місце ушкодження і припухлості, стискувальна пов’язка, повний спокій суглобу (в разі необхідності – накладання транспортної шини на кінцівку).
Перелом – це порушення цілісності кістки. Переломи кісток бувають закриті й відкриті. Якщо в ділянці перелому утворюється рана, то такий перелом називають відкритим.
Ознаки перелому: біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушкоджену кінцівку або під час прощупування місця перелому, неможливість рухів в ушкодженій ділянці, зміна форми частини тіла (кінцівки) в ділянці перелому, крововиливи, припухлість, ненормальна рухомість кістки в місці перелому. Під час руху іноді чути хруст кісток.
Допомога – з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль – одяг і взуття розрізають). У разі відкритого перелому місце навколо рани промивають розчином антисептиків (йод, перекис водню, фурацилін), на рану накладають стерильну пов’язку. Знеболюють з допомогою анальгетиків. Після цього необхідно іммобілізувати пошкоджену частину тіла (кінцівки), тобто забезпечити повну нерухомість. Це досягається накладанням утримувальної пов’язки або краще – транспортної шини. Матеріалом для шини може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гілки). Шину накладають з таким розрахунком, щоб її центр розмістився у місці перелому, а кінці захоплювали два сусідні суглоби – вище і нижче місця перелому. Щоб запобігти тиску на м’які тканини, на шину з боку, прилеглого до пошкодженої кінцівки, підкладають вату, м’які тканини або мох, траву та інші підручні матеріали.
5. Основні способи іммобілізації та евакуації потерпілого за різних видів ушкоджень
Надання допомоги в разі переломів різних кісток має багато особливостей. У разі перелому ключиці: ключиця стає мовби коротшою, біль у місці
перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені. Допомога. В пахвову ямку кладуть невеликий м’який валик (щільно
скрученої вати або бинта), руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, передпліччя підвішують на косинці до шиї.
205
У разі перелому плечової кістки накладають транспортну дротяну шину (рис. 8.8), захоплюючи надпліччя, плече й передпліччя, зігнуте в ліктьовому суглобі та закріплюють її на плечі й передпліччі бинтом або косинкою, прибинтовують до грудної клітки в ділянці надпліччя. І після того руку підвішують на шиї. Коли транспортної шини на місці пригоди немає, то руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулуба. Потерпілого можна транспортувати в положенні сидячи.
Рис. 8.8. Накладання шини на плече
Кістки передпліччя в разі переломів у верхній і середній третині знеру-
хомлюють шиною, яку накладають на зовнішню поверхню руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, захоплюючи плече, передпліччя й кисть. Або накладають дві шини з підручних матеріалів: одну з внутрішнього боку руки так, щоб її верхній кінець доходив до підпахової впадини, а другу шину накладають з зовнішнього боку руки (верхній кінець повинен виступати над плечовим суглобом). Шини прив’я- зують, руку підвішують до шиї (рис. 8.9). У разі переломів кісток передпліччя в нижній третині одну шину накладають на внутрішній бік (долонну поверхню), іншу – на зовнішню. Обидві шини мають виступати за лікоть і доходити до пальців. Руку згинають у ліктьовому суглобі та підвішують на шиї (рис. 8.9).
Для знерухомлення кісток кисті й пальців використовують пневматичну, фанерну або картонну шину, яку накладають на долонну поверхню передпліччя, кисті і пальців, надаючи їм напівзігнутого положення (підкладають рулон вати, бинту) (рис. 8.10).
Характерними ознаками перелому стегнової кістки є різкий біль, неможливість підняти ногу, викривлення її, вивернення стопи назовні. Потерпілим накладають спеціальні транспортні шини або дротяні чи дерев’яні: одну – на внутрішню поверхню ноги від паху до стопи, а другу – на зовнішню поверхню ноги й тулуба від пахвової ямки до стопи. Обидві шини
206
вистилають ватою і прибинтовують круговими турами на гомілці, стегні, животі, грудній клітці. Якщо шини короткі, то з двох роблять одну потрібного розміру. Перевозять потерпілих у положенні лежачи на спині.
Рис. 8.9. Накладання шини в разі переломів плеча та передпліччя
Уразі переломів кісток гомілки накладають стандартну транспортну шину на задню поверхню кінцівки, захоплюючи колінний і гомілковостопний суглоби, а також стопу. За потреби використовують дві фанерні чи дерев’яні шини (накладають їх на внутрішню і зовнішню поверхню ноги від стопи до середини стегна), ушкоджену ногу прибинтовують до здорової. Потерпілого перевозять до лікарні на ношах (рис. 8.11).
Уразі перелому кісток стопи
шина має бути трішки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину, якщо стопа щодо гомілки під прямим кутом. Якщо стопа звисає, її положення не можна міняти.
Під час переломів ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Коли
одночасно пошкоджена плевра та легені, під шкірою скупчується повітря (підшкірна емфізема). Тоді під час прощупування під шкірою відчувається потріскування бульбашок повітря. Інколи спостерігається відхаркування крові. Потрібно накласти тугу пов’язку навколо нижньої частини грудної клітки з метою обмеження її рухливості під час дихання. Для зменшення болю можна дати потерпілому знеболювальну таблетку. Допомога в разі пошкодження внутрішніх органів описана вище. Перевозити потерпілого необхідно сидячи.
207
Рис. 8.11. Іммобілізація в разі переломів гомілки та стегнової кістки
Переломи хребта надзвичайно небезпечні, особливо в тих випадках, коли пошкоджується спинний мозок. Характерні ознаки: різкий біль у ділянці виступаючих позаду відростків, неможливість рухів у ділянці хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то спостерігається параліч кінцівок, втрата чутливості тіла нижче місця перелому, розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу).
Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому разі можна пошкодити спинний мозок. Заборонено піднімати за руки і ноги, щоб кістки не уразили спинного мозку, нервів, м’які тканини. Піднімати й перекладати такого хворого мають не менш як троє людей. Найважливіше – забезпечити нерухомість хребта. Для попередження травматичного шоку дають знеболювальне (анальгін, настоянка валеріани, корвалол, валокордин, гарячий чай, кава). Потерпілого кладуть на ноші з жорсткою поверхнею в положенні на животі, під плечі та голову підкладають валик (рис. 8.12). Для того щоб покласти потерпілого на ноші, спочатку потрібно обережно повернути його на бік, покласти поряд ноші і перекатуляти хворого на них, не допускаючи згинання хребта. Можна перед тим, як піднімати потерпілого, підкласти під нього дошку.
За перелому шийної частини хребта голову в потерпілого, який лежить, знерухомлюють ватною пов’язкою у вигляді нашийника або великої підкови довкола голови. Товстим шаром вати обгортають шию, підборіддя, потилицю, а потім накладають картонний комір і фіксують бинтом. Транспортують на твердих ношах.
208
Рис. 8.12. Транспортування потерпілого в разі перелому хребта
Уразі перелому кісток тазу потерпілий не може стояти, ходити, а лежачи – не може підняти витягнуту ногу, в місці перелому з’являється припухлість, сильні болі, крововиливи в пахову ділянку та порожнину.
Допомога – покласти потерпілого на жорсткі ноші обличчям догори, його ногам надати положення “жабки”, для чого під коліна підкласти товсті валики. Широким рушником чи простирадлом стягнути таз та верхні частини стегон і терміново доставити потерпілого в медичний заклад.
Уразі перелому кісток черепа потерпілого вкладають на спину, голову фіксують так само, як допомагати у разі ушкодження шийного відділу хребта. Непритомність потерпілого не є перешкодою для транспортування.
Якщо переломані кістки носа, починається кровотеча. Потерпілого транспортують у напівсидячому стані, на перенісся накладають лід.
Уразі пошкодження щелепи на підборіддя накладають марлеву пов’язку, контури якої йдуть навколо голови і під підборіддям. У разі перелому верхньої щелепи між верхніми і нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов’язкою через підборіддя фіксують щелепи. Транспортують до лікарні потерпілого в сидячому стані з легким нахилом голови вперед, запобігають асфіксії кров’ю, слиною чи запалим язиком.
6.Перша допомога під час опіків, електротравм та обморожень
Опік – це ушкодження тканин, викликане дією на тіло полум’я, пари, киплячих рідин, розжарених або розтоплених металів, концентрованих кислот, лугів, радіоактивного опромінення та ін. Опіки поділяють на термічні, хімічні, променеві.
Перегрівання трапляється внаслідок тривалого перебування в умовах високої температури та вологості, на сонці без захисного одягу, під час фізичного навантаження у нерухомому вологому повітрі.
209
Ознаки перегрівання: легка ступінь – загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червоніє, вкривається потом, пульс і дихання прискорюються, температура тіла підвищується до 37,5–38,9 оС.
Середній ступінь – температура тіла – 39–40 оС, сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120–130 уд./хв, часте і поверхневе дихання. Спостерігаються також блювання, понос.
Тяжчі ступені перегрівання тіла класифікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені – про сонячний. Якщо температура тіла піднімається вище 40 оС, настає непритомність, шкіра потерпілого стає сухою, у нього починаються судоми, порушується серцева діяльність, зупиняється дихання.
Допомога. У легких випадках потерпілого покласти в затіненому місці, давати багато пити. В тяжких випадках перенести його в затемнене прохолодне місце, роздягнути, обмити тіло прохолодною водою, прикладати холодні компреси на голову, шию, ділянку серця. Дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, почати робити штучне дихання. Після надання першої допомоги, доставити потерпілого в медичний заклад.
Термічні опіки розрізняють чотирьох ступенів. Опік І ступеня супроводжується почервонінням і набряклістю шкіри, пекучим болем у ділянці ушкодження. Опік ІІ ступеня характеризується появою на почервонілій шкірі пухирів різної величини, наповнених прозорою або трохи каламутною рідиною, інтенсивним болем. У разі опіків ІІІ ступеня настає глибоке ушкодження шкіри. На шкірі утворюється твердий струп, що покриває ділянки змертвілої тканини. Найтяжчими є опіки IV ступеня, під час яких ушкоджується шкіра, м’язи, сухожилля, обвуглюється шкіра.
Ознаки. Опіки, що займають понад 10 % поверхні тіла, звичайно супроводжуються значним порушенням загального стану потерпілого – шоком. Потерпілий неспокійний, скаржиться на сильний біль, просить пити. Пульс прискорений (до 100–120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Внаслідок всмоктування продуктів розпаду ушкоджених тканин невдовзі настає отруєння організму, що виявляється апатією, нудотою, блюванням.
Допомога. Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, в разі займання одягу вогнем треба негайно його загасити і зняти тліючі залишки. Залишки одягу, що прилипли до тіла ні в якому разі не можна здирати, а обережно зрізати ножицями. Потрібно якнайшвидше охолодити
210