БЖД

Під час постійного вживання наркотиків виникає хронічне наркотичне отруєння, яке спричиняє розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо ЦНС. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням.

Статистика свідчить про катастрофічне зростання в Україні кількості осіб, які зареєстровані МВС України як споживачі наркотиків (331 тис. у 1991 р. до 152418 осіб у 2005 р.). І це зважаючи на те, що офіційно зареєстровані наркомани у нас складають лише п’яту-восьму частину від тих, хто ще не звертався до медичних закладів. Отже, щоб уявити реальну картину, наведені цифри треба збільшити відповідно у 5–8 разів.

Діагноз “наркоманія” ставлять лише тоді, коли захворювання виникло від вживання засобів, офіційно зарахованих до наркотичних. Коли захворювання викликане вживанням засобів, що належать до переліку наркотичних речовин, ставлять діагноз “токсикоманія”.

Нікотиноманія. Нікотин, який міститься у тютюнових листках, на відміну від інших алкалоїдів, не має жодних лікувальних властивостей, проте, як і інші алкалоїди, породжує пристрасний потяг до повторного вживання.

У малих дозах нікотин діє збудливо на центральну нервову систему, посилює секреторну функцію слинних залоз, прискорює дихання і підвищує кров’яний тиск. Великі дози нікотину призводять до пригнічення діяльності нервової системи, навіть до її паралічу та зупинки дихання і серця.

Під впливом нікотину виникають зміни в кровоносних судинах головного мозку. Втрачається їхня еластичність, стінки насичуються холестерином і різними солями (вапнування), внаслідок чого погіршується кровопостачання головного мозку, що також негативно впливає на розумову діяльність. Руйнується під дією тютюнової отрути вітамін С, а його дефіцит призводить до погіршення пам’яті і підвищення втоми. Куріння в юному віці позначається вкрай несприятливо на загальному стані організму, який розвивається.

Насамперед куріння ушкоджує легені: це одна з головних причин емфіземи і раку легень (85 % випадків). Курці часто хворіють і на рак гортані, стравоходу, ротової порожнини, сечового міхура, нирок, підшлункової залози. В останні роки жінки частіше гинуть від раку легень, ніж від раку молочної залози. У разі “пасивного куріння” (перебування в дуже задимленому приміщенні) люди, що не курять, за 1 годину вдихають стільки нікотину й оксиду вуглецю, скільки вони могли б одержати, якби самі викурили одну цигарку. Виявилося також, що дружини чоловіків, що курять, частіше хворіють на рак легень, ніж дружини тих, що не курять. У такій самій небезпеці діти.

Фізична та психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але, на відміну від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості. Якраз це робить паління цигарок заразною хворобою, яка руйнує здоров’я людини.

Профілактика нікотиноманії, алкоголізму та наркоманії в межах превентивної освіти передбачає широку освітню роботу серед різних верств населення і передусім серед студентської молоді. Мета такої освіти – формування у молодого покоління орієнтації на здоровий спосіб життя.

121

3. Психологічна надійність людини та її роль у дотриманні заходів безпеки

У будь-якій діяльності людини виділяють два компоненти – фізіологічний і психологічний.

Людський організм – це сукупність тілесних і фізіологічних систем – нервової, серцево-судинної, травлення, кровообігу, дихання та ін. Визначальну роль у функціонуванні організму людини як складної біоенергетичної системи відіграє нервова система, яка пов’язує всі системи і частини тіла в єдине ціле, бере участь у сприйманні, аналізі та опрацюванні всієї інформації, що надходить з внутрішнього та зовнішнього середовищ. У разі перевантажень організму саме нервова система формує його захисно-адаптаційні реакції.

Людина сприймає навколишній світ з допомогою органів чуття, саме вони інформують нас про різні види та рівні небезпек.

Аналізатори – це сукупність взаємодійних утворень центральної і периферійної нервової системи, які сприймають і аналізують інформацію із зовнішнього середовища і з самого організму людини. Сучасна фізіологія розрізняє вісім видів аналізаторів: зоровий, слуховий, шкірний, вісцеральний, руховий, смаковий,

нюховий, вестибулярний, перші чотири з яких найважливіші для БЖД.

Психологічні особливості людини

Нервова система людини забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії з зовнішнім середовищем. Центральна нервова система (головний і спинний мозок) керує стосунками з зовнішнім світом, а вегетативна – діяльністю внутрішніх органів.

Психіка є властивістю нервової системи людини, а психічні процеси невід’ємні від структури головного мозку: кожна ділянка головного мозку відповідальна за життєдіяльність певного органу або системи. Функція лівої півкулі – оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок (логічний тип мислення), правої – оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів (художній, емоційний тип). У разі уражень (травм) певних ділянок мозку порушується відповідний вид функціональної діяльності людини.

Функції нервової системи здійснюються за допомогою урівноваження збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супроводжується гальмуванням в інших.

Мала рухливість під час розумової роботи і одноманітність під час фізичної викликає втомлюваність нервової системи і може спровокувати виникнення ряду захворювань: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних тощо.

122

Найсприятливіші умови для нормальної діяльності нервової системи створюються в разі правильного чергування праці, активного відпочинку і сну. Профілактика втоми і перевтоми досягається чергуванням різних видів діяльності, творчою зацікавленістю працівника, його особистою активністю.

Психіка людини проявляється в таких психічних явищах:

Психічні процеси – короткочасні процеси отримання, перероблення та обміну інформацією (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, воля).

Психічні стани – тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, характер, досвід, інтелект).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків на виробництві винуватцями є самі люди (людський чинник). Причинами цього можуть бути внутрішні і зовнішні чинники.

Внутрішні психологічні чинники – це індивідуальні психологічні властивості людини, порушення емоційного стану, брак знань і досвіду.

Зовнішні психологічні чинники – це реакція людини на слова, явища,

процеси, вчинки інших людей.

Основні психологічні особливості людини з погляду БЖД: пам’ять,

увага, мислення, ризик і обережність, сенсомоторні реакції, воля.

В останні роки все більше зростає вплив людського чинника на травматизм і аварійність у виробничій і побутовій сферах життєдіяльності. Часто психофункціональний стан людини не відповідає складності і інтенсивності її матеріальнопрактичної діяльності, виникає нервово-емоційне напруження і, як наслідок, втома, перевтома, стрес. В такій ситуації виникає загроза реалізації небезпеки не тільки безпосередньо для виконавця, але і для інших людей. Більшість нещасних випадків пов’язана саме з психофізіологічними чинниками.

Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки постійної дії:

–недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху);

–порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами головного мозку (неадекватна реакція на дію органів відчуття);

–дефекти координації рухів (для особливо складних рухів та операцій);

–підвищена емоційність;

–відсутність мотивації до трудової діяльності.

Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки тимчасової дії:

–недостатність досвіду (неправильні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання ймовірної помилки);

–необережність;

–втома (фізіологічна і психологічна);

–емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси).

123

Будь-який вид діяльності людини викликає втому – зниження продуктивності праці через витрату енергетичних ресурсів організму. Об’єктивним показником втоми є уповільнення темпів роботи, зниження її якості. Найчастіше фізіологічна втома настає під час статичної фізичної діяльності людини меншою мірою – під час динамічного. Психологічна втома частіше виникає під час напруженої розумової діяльності. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють працездатність.

У разі перевтоми період оптимальної працездатності скорочується, порушуються відновні процеси в організмі. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними, і, як наслідок, збільшується кількість помилок у роботі. Люди з хронічною перевтомою характеризуються порушенням сну, не відновлюють своєї працездатності до наступного робочого дня, стають чутливими до несприятливих чинників довкілля. Такий стан може викликати, з одного боку, серйозні захворювання організму, з іншого – створити небезпечні ситуації для інших людей.

Активний відпочинок – це заняття спортом, туристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні, відпочинок на лоні природи. Він поліпшує психічний стан особистості, підвищує працездатність, настрій.

Велике значення для діяльності людини мають типи нервової системи,

яких за І.П. Павловим чотири: сильний неврівноважений – холерик, сильний врівноважений рухливий – сангвінік, сильний врівноважений інертний –

флегматик та слабкий – меланхолік.

Тип нервової системи є природженим і незмінним упродовж життя, але на нього впливає середовище, яке формує характер, що важливо для професійної діяльності, для повсякденної безпеки. Всі індивідуальні риси людини проявляються сукупно в її темпераменті, характері.

Характер – сукупність найстійкіших психічних рис особистості людини, які виявляються в її вчинках та діях. Це результат природжених і набутих форм поведінки і в цьому, за І.М. Сєченовим, вирішальну роль мають виховання і навчання. Характер в першу чергу залежить від виховання, але основою його є темперамент, як постійна сукупність генетично зумовлених нейрохімічних процесів в корі головного мозку. Важливими у формуванні характеру є мотиви, тобто прагнення досягти поставленої мети.

Темперамент (лат. – співрозмірність, співвідношення) – індивідуальна особливість психіки людини, сукупність її психічних властивостей, основу яких складає відповідний тип нервової системи. Перший опис та класифікацію видів темпераменту зробив давньогрецький учений, батько медицини Гіппократ. Він пов’язував прояви темпераменту з рухами чотирьох видів рідин в організмі. Холерик – рух світлої жовчі (гр. холе), у меланхоліка переважає рух темної (гр. мелан) жовчі (холе), риси сангвініка залежать від руху крові (гр. сангис) і нарешті флегматик – його поведінка залежить від рухів слизу (гр. флегма). Це були перші наївні уявлення про типи характеру, а отже нервову діяльність людини. Тодішня наука ще нічого не знала про нервові процеси, їхню фізіологію.

Видатний психолог К. Юнг поділив всіх людей на дві основні групи – екстраверти – (відкриті люди), інтроверти (людина в собі – скритна). Отже, трудно знайти людину, щоб її характер на 100 % збігався з типом темпераменту. Кожна людина – це сукупність всіх чотирьох типів нервової системи, але обов’язково переважає один з них. Існують спеціальні методи (тести), за допомогою яких можна обчислити процент вкладу кожного виду темпераменту в

124

характер людини. З типом темпераменту, характером пов’язані такі психічні властивості людини як показник уваги, швидкість та точність реакції, можливість обробити певну кількість інформації, швидкість її сприйняття, працездатність, емоції, воля, мораль.

Важливою особливістю людини є потреба в спілкуванні, контактуванні, налагодженні інформаційно-речовинних зв’язків з іншими. Найважливіші ознаки людської діяльності – праця, пізнання, спілкування. Спілкування – здатність отримувати задоволення від процесу спілкування – комунікабельності. Основою цього процесу є соціальна спорідненість – бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей. Комунікабельна людина дуже спокійна і її супутні риси – відкритість, легкість переключення уваги, невимушеність у поведінці. Важливими є прагнення безкорисливо робити добро людям – альтруїстські тенденції. Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.

Психологічна реакція людей на небезпеку

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності. На нервово-психічні порушення, що можливі в разі надзвичайних ситуацій, а також на травматичні тілесні пошкодження особливо треба зважати під час надання медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.

Руйнівну дію стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф порівнюють із такими самими катастрофами на території воєнних дій. Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється, тому часто потрібна допомога медичних працівників. Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.

Розрізняють декілька форм психічної напруги: інтелектуальна; емоцій-

на; вольова; мотиваційна та ін. Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Частіше спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить у паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоційних та рухових реакцій. На вираження таких відхилень впливають такі фактори: конституційний нахил; загальний рівень розвитку; інтелект людини; інформування про ситуацію, яка виникла; звичний тип реагування на стрес. Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу у разі виникнення НС: фізичні перевантаження; психоемоційні перевантаження; тривала монотонна діяльність або чекання; вимушена бездіяльність; недостатність, (або надлишок) інформації; якість харчування; ступінь узгодженої праці в колективі.

125

Дуже часто в умовах надзвичайної ситуації виникає стрес (від англ. напруження) – реакція організму на певні подразнення, які діють тривалий час і тому стають неприємними і небажаними, тобто спосіб досягнення стійкості організму до дії негативних чинників будь-якого походження.

Психологічний стрес є відображенням людиною складної, екстремальної ситуації, в якій вона перебуває. Оцінення такої ситуації, сприйняття її як загрози залежить від індивідуальних психологічних особливостей і життєвого досвіду людини. Події, що викликають стрес-реакцію, називаються стресори.

Ознаки стресового напруження – неможливість зосередитися, часті помилки в роботі, постійне відчуття втоми, дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку. В стресовому стані підвищена збудливість, поганий апетит із постійним відчуттям недоїдання, втрата почуття гумору. Стреси, конфлікти, зумовлені ними депресивні стани, психологічні кризи істотно знижують психофізіологічну безпеку людини.

Увсіх учасників екстремальної ситуації спрацьовують механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування. В перші години і добу після катастрофи у людей, зокрема і тих, які не потерпіли, виникають такі стани:

Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, в окремих людей – ступором.

Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

Участини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних.

Утакому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими. Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.

Паніка як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. Тоді розум поступається перед інстинктами.

Удеяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне

зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо зауважити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає за недостатньої інформації про ситуацію. У такому разі з’являються чутки і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути зараховані

неадекватна ейфорія, примітивні дії то невпорядкована діяльність.

126

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі тощо. Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються протягом кількох діб. Масовішими симптомами в зоні катастрофи можуть бути легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Людей в екстремальних станах поділяють на три групи:

∙особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких спостерігається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація упродовж

2–24 годин;

∙особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.

∙особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

Список літератури

1.Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2009. – 264 с.

2.Методичні вказівки до виконання розділу “Техногенно-природна безпека та цивільний захист” в дипломних проектах і магістерських роботах студентів соціально-гуманітарного напряму навчання / Укл.: О.С. Дацько, А.С. Романів, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2008. – 35 с.

3.Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.

4.Безпека життєдіяльності / Є.П. Желібо, А.І. Чмир, В.С. Троян, Є.О. Савінов. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 268 с.

127

Гіщак Х.Я., Васійчук В.О.

Тема 5

Застосування ризик-орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку НС

1.Загальний аналіз ризику в життєдіяльності людини.

2.Окремі види ризиків та їхня характеристика. Концепція прийнятного

ризику.

3.Розподіл об’єктів господарювання за ступенем ризику їхньої господарської діяльності.

4.Методологічні підходи до визначення ризику.

ВУкраїні щорічно виникає понад тисяча надзвичайних ситуацій природного

ітехногенного характеру, в яких гинуть і страждають люди, а матеріальні збитки становлять мільярди гривень. Дотримання безпеки в природному і техногенному середовищі потребує значних матеріальних витрат, тому для країни з перехідною економікою важливого значення набуває питання їх оптимізації. Гостро постає питання про те, який рівень безпеки є достатнім, тобто забезпечує досягнення безпеки з мінімальними витратами. Відповідь на це питання значною мірою обумовлює темпи та масштаби економічних і соціальних перетворень в Україні, національну безпеку.

Науково обґрунтовану відповідь можна дати тільки тоді, коли є відповідна методологія дослідження безпеки. Тому необхідно встановити “міру” або шкалу, за допомогою якої можна було б кількісно виміряти різні види небезпеки: від загроз аварій на підприємствах до природних катастроф або результатів повсякденної діяльності людей. Така шкала повинна давати можливість порівнювати ці види загроз між собою і відповідно визначати рівень безпеки – міру захищеності людини та навколишнього середовища.

ВУкраїні загальноприйнятою є шкала вимірювання небезпеки, що ґрунтується на розрахунку ризику від тієї чи іншої діяльності. Під терміном “ризик” загалом розуміють два таких кількісних показники, як величину збитку від тих чи інших подій, явищ або дій (наприклад, економічні збитки, кількість захворювань, травм, смертей тощо) та ймовірність виникнення цих подій, явищ або дій.

128

1. Загальний аналіз ризику в життєдіяльності людини

Україна належить до країн з високим рівнем ризику техногенних аварій і катастроф. Найбільша кількість потенційно небезпечних об’єктів експлуатується в таких галузях як хімічна та оборонна промисловість, енергетика, транспорт, будівництво. В сучасних умовах існування промисловості у більшості технологічного устаткування термін експлуатації давно закінчився. До того ж під впливом умов експлуатації виникли значні зміни вихідних технічних параметрів матеріалу конструкцій, які старіють, піддаються корозії тощо. Крім того, внаслідок вимушеного простою, устаткування не має систематичного контролю, огляду і ремонту. У зв’язку з цим подальша експлуатація таких об’єктів викликає підвищену небезпеку і потребує їх ідентифікації і декларування, а в разі зарахування об’єктів до підвищено небезпечних об’єктів (ПНО) їх приєднують до Державного реєстру потенційно-небезпечного об’єкта (ПНО) за рішенням Держнаглядохоронпраці.

З поняттям ризику часто пов’язують уявлення про можливі події чи події, що загрожують. Тому існує думка, що такої події треба уникнути за будь-яку ціну. Проте, з будь-якою господарською діяльністю пов’язаний певний шкідливий вплив, результатом якого можуть бути зміни адаптаційно-компенса- торних можливостей організму чи загибель для людини, виникнення несприятливих наслідків для навколишнього середовища та виробничо-побутової сфери.

“Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів...” має основи щодо декларування безпеки та експлуатації ПНО, розроблення заходів запобігання аварій, локалізації їхнього розвитку та оцінювання масштабів наслідків.

Ризик – це міра: очікуваної невдачі, неуспіху в діяльності й існуванні; небезпеки, пов’язаної з погіршенням здоров’я людини, змінами в довкіллі, матеріальними витратами.

Ризик – це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої їхньої кількості за конкретний період часу.

У сучасних умовах основною державною і суспільною проблемою є безпека життєдіяльності населення, збереження головної цінності держави – їхнього здоров’я і життя громадян суспільства. Ідентифікація ризику, загроз і шкоди залежить від ситуації, рівня інформованості та культурних передумов.

За джерелом небезпеки ризики можуть бути техногенні або природні. Техногенний ризик виникає у зв’язку з аваріями на АЕС, танкерах,

небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель водосховищ та іншого. Отже, причинами аварій є інтенсивність технологічних процесів, висока концентрація виробництва, ресурсоємність і багатовідходність технологій, слабке обладнання очисними утилізаційними пристроями.

129

Природний ризик пов’язаний з імовірністю проявлення багатьох несприятливих природних явищ.

В обох випадках необхідно урахувати особливості геологічного устрою (властивості надр, наявність чи відсутність порушень та інше), рельєфу (наприклад, посилення ризику забруднення в низовинах), ландшафтів (ступінь їх стійкості до техногенних навантажень). Необхідно також ураховувати сусідство цінних і унікальних природних об’єктів.

Залежно від виду техногенного/природного джерела ризики класифікуються:

–внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

–зовнішній ризик (не пов’язаний з функціонуванням підприємства);

–зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежить від функціонування підприємства);

–людський чинник (ризик, пов’язаний із помилками людини).

2. Окремі види ризиків та їхня характеристика. Концепція прийнятного ризику

У виробничих умовах розрізняють індивідуальний і колективний (груповий) ризик.

Ризику може піддаватися одна людина, такий ризик називається індивідуальний, або група людей – тоді ризик визначається як колективний (груповий) ризик. Ризик для суспільства кількісно визначається кількістю людей, які загинули під час конкретного інциденту за одиницю часу (наприклад, протягом року). Індивідуальний ризик характеризується відношенням кількості загиблих на рік з певної причини до чисельності всього населення чи чисельності тієї групи осіб, які піддаються певному чиннику ризику. Ризик для життєдіяльності, очевидно, повинен бути інтегральним (зведеним) показником, що враховує вагомість кожного окремого чинника ризику і його кількісне значення.

Характерним прикладом визначення загального ризику може слугувати розрахунок числового значення загального ризику травматизму зі смертельними наслідками під час пожеж. Відповідно до статистичних даних за 2010 р. в Україні загинули 2819 чоловік. Наразитись на смертельну небезпеку під час пожежі практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 46 000 000 осіб. Відтак, числове значення загального ризику смертельних випадків в пожежах 2010 р. становило:

R = 2819 /46 000 000 = 0,000061 = 0,061× 10-3= 61× 10-6

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули в 2007 р. 61 особи.

Прикладом індивідуального ризику може буде розрахунок кількості людей, що загинули за певний період часу під час гірських обвал. Цю кількість необхідно порівняти з кількістю людей,

130