БЖД

2. Характеристика класів небезпеки згідно із ступенем їхньої дії на людину

Для адміністративно-територіальних одиниць ступінь небезпеки від хімічно-небезпечного об’єкта оцінюється частиною території, що потрапляє у зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) під час аварій на хімічнонебезпечному об’єкті.

Перший ступінь хімічної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць фіксується тоді, коли до зони можливого хімічного забруднення належить більше 50 % території, другий – від 30 до 50 %, третій – від 10 до 30 % і четвертий – менше 10 %.

Залежно від виду НХР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

1.Осередок ураження нестійкими швидкодійними НХР (кислота синильна, аміак, бензол, дихлоретан тощо).

2.Осередок ураження нестійкими повільнодійними НХР (оросген, метилбромід, гранозан тощо).

3.Осередок ураження стійкими швидкодійними НХР (анілін, фурфурол

тощо).

4.Осередок ураження стійкими повільнодійними НХР (кислота сульфатна тощо).

3.Особливості забруднення місцевості, води, продуктів харчування

у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин

До особливостей хімічного забруднення, яке впливає на життєзабезпечення населення, можна зарахувати таке:

−небезпечні концентрації НХР можуть існувати від кількох годин до кількох діб;

−незначна імовірність ураження населення НХР через шкіряні покрови не вимагає залучення засобів захисту шкіри під час евакуації;

−низька здатність до забруднення предметів одягу, меблів, предметів побуту дає змогу використовувати їх після провітрювання без спеціального оброблення;

−надзвичайна оперативність у проведенні заходів захисту, оскільки перебування людей протягом кількох хвилин у хмарі НХР може призвести до масового ураження;

−труднощі виявлення НХР через відсутність надійних технічних засобів специфічної індикації;

101

−дальність евакуації залежить від масштабів аварій, але, як правило, складає не більше ніж 15 км від зони забруднення;

−забруднення джерел водопостачання, продовольства та харчової сировини можливе тоді, коли отруйна речовина буде в рідкій фазі і, в окремих випадках, у твердому стані;

−більшість видів продовольчої сировини та продуктів харчування, які зберігаються відкрито, після впливу на них газоподібних НХР досить провітрити або піддати кулінарному обробленню, щоб надалі використати за призначенням.

4. Класифікація суб’єктів господарювання та адміністративно-територіальних одиниць за хімічною небезпекою

Безпека функціонування хімічно-небезпечних об’єктів залежить від багатьох чинників: фізико-хімічних властивостей сировини, характеру технологічного процесу, конструкції та надійності обладнання, умов зберігання хімічних речовин, ефективності засобів протиаварійного захисту тощо.

Усього в Україні функціонує понад 1,7 тис. об’єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 300 тис. тонн хімічно небезпечних речовин.

Ці об’єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

I ступінь – 69 об’єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 3,0 тис. осіб);

II ступінь – 42 об’єкти (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 0,1 до 0,3 тис. осіб);

III ступінь – 1134 об’єкти (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 0,3 до 3,0 тис. осіб);

IV ступінь – 526 об’єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 0,1 тис. осіб).

5. Заходи захисту від небезпечних хімічних речовин

Висока швидкість формування та дії уражальних факторів викликають потребу прийняття оперативних заходів щодо захисту працівників хімічно небезпечного об’єкта та населення, яке знаходиться поблизу.

Комплекс заходів щодо захисту від НХР охоплює:

1. Інженерно-технічні заходи щодо правильного зберігання, транспортування та використання НХР.

102

2.Підготовка сил та засобів для ліквідації можливих хімічно-небезпечних

аварій.

3.Навчання порядку та правилам поведінки в умовах виникнення аварій працівників об’єкта та населення.

4.Забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту.

5.Щоденний хімічний контроль.

6.Прогнозування зон можливого хімічного забруднення.

7.Попередження (оповіщення) про безпосередню загрозу ураження НХР.

8.Хімічна розвідка району аварії.

9.Тимчасова евакуація працівників на об’єкті та населення із небезпечного району.

10.Пошук постраждалих та надання їм допомоги.

11.Локалізація та ліквідація наслідків аварії.

План захисту працівників від НХР повинен містити два розділи: організаційні заходи та інженерно-технічні заходи.

Урозділі організаційні заходи передбачені:

–характеристика об’єкта, його підрозділів, наявні на об’єкті НХР;

–оцінювання можливого становища на об’єкті у разі виникнення можливої аварії;

–організація контролю за хімічним станом на об’єкті у буденних умовах та під час можливої аварії, порядок підтримання сил та заходів хімічної розвідки та хімічного контролю у стані постійної готовності;

–організація оповіщення працівників об’єкта та населення, яке проживає навколо об’єкта;

–організація укриття працівників на об’єкті в захисних спорудах цивільної оборони, порядок підтримання їх у постійній готовності для укриття людей;

–організація евакуації працівників на об’єкті;

–порядок оснащення та залучення аварійних бригад та формувань на об’єкті для ліквідації аварій;

–організація забезпечення працівників на об’єкті та формувань засобами індивідуального захисту, порядок їх накопичення, зберігання та видачі;

–організація транспортного та матеріально-технічного забезпечення робіт щодо ліквідації наслідків аварії.

Урозділі інженерно-технічні засоби заходи відображаються:

–розміщення (обладнання) устаткувань, які запобігають витоку НХР у разі виникнення аварії (клапани надлишкового тиску, терморегулятори, перепускні або скидні облаштування);

103

–планування підсилення конструкцій ємностей та комунікацій з НХР, огороджень для захисту від ушкоджень уламками будівельних конструкцій під час аварії;

–розміщення (будівництво) під сховищами з НХР аварійних резервуарів, пасток та напрямлених стоків;

–розосередження запасів НХР, будівництво для них заглиблених сховищ;

–обладнання приміщень та промислових майданчиків стаціонарними системами виявлення аварій, засобами метеоспостережень та аварійної сигналізації.

Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів

Рекомендації щодо поведінки населення після отримання сигналу про аварію на хімічно небезпечному об’єкті.

Під час перебування в приміщенні слід загерметизувати приміщення, щільно закрити вікна та двері, димоходи, вентиляційні люки.

Вхідні двері “зашторити”, використовуючи ковдру або щільну тканину. Заклеїти щілини у вікнах, стики рам плівкою, лейкопластирем або звичайним папером. За можливості потрібно використати індивідуальні засоби захисту органів дихання. Виходячи з приміщення, вимкнути електроенергію та газ, одягнути засоби індивідуального захисту.

Під час перебування поза приміщенням не можна знаходитися у низьких місцях, не переховуватися на перших поверхах багатоповерхових будинків та у напівпідвальних приміщеннях.

Під час забруднення середовища хлором треба піднятися вище п’ятого поверху будинку. Виходити із зони забруднення необхідно у напрямку, перпендикулярному до напрямку вітру.

Під час евакуації транспортом необхідно знати час і місце посадки. Після виходу із зони забруднення перед входом до приміщення зняти верхній одяг для дегазації, прийняти душ, вмитися з милом, питии чай та молоко. Необхідно уникати будь-яких фізичних навантажень.

Санітарно-гігієнічні та медико-профілактичні заходи:

1. Створення санітарно-захисних зон (СЗЗ). Для хімічно небезпечних об’єктів передбачається створення санітарно-захисних зон, у яких забороняється розміщення житлових будинків, дитячих та лікувально-оздоровчих установ та інших об’єктів, які не належать до хімічно небезпечних.

Відповідно до “Санитирных норм проэктирования промышленных предприятий” (СН 245-71) радіус СЗЗ для хімічно небезпечного об’єкта повинен

104

бути не меншим ніж 300 м, а для хімічно небезпечного об’єкта який має об’єм хімічно небезпечної речовини більше 8000 м3, – не менше 1000 м. За наявності у населених пунктах поруч з хімічно небезпечним об’єктом місць масового скупчення людей (стадіони, базари тощо) – ця відстань подвоюється.

2. Дотримання населенням гігієни харчування, контроль за чистотою продуктів та питної води.

Заходи щодо захисту населення та територій

уразі виникнення аварії на ХНО

1.Оцінка фактичного хімічного стану в районі аварії за допомогою приладів та систем контролю хімічного стану, прогнозування його розвитку.

2.Прийняття рішення щодо заходів захисту населення під час аварії. Основним способом захисту населення під час аварій на ХНО є його укриття в захисних спорудах цивільної оборони та в герметизованих приміщеннях, з одночасним використанням засобів індивідуального захисту. Найефективнішою може бути термінова евакуація населення, проведена до наближення первинної хмари хімічно небезпечної речовини.

3.Оповіщення персоналу хімічно небезпечного об’єкта та населення про

аварію.

4.Ліквідація аварії. Під час ліквідації аварії проводяться аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, які враховують специфіку надзвичайної ситуації та локалізацію аварії.

Аварійно-рятувальні роботи передбачають: контроль за виконанням населенням необхідних заходів захисту; виявлення потерпілих, вивезення їх із забруднених територій, надання першої медичної допомоги, санітарне оброблення людей, очищення продовольства та води, дегазація транспорту, споруд та місцевості.

6.Організація дозиметричного й хімічного контролю

Згідно з наказом Міністра НС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію “Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки”.

Методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційного та хімічного становища у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У межах цієї Методики введені такі терміни:

−зона відповідальності – це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;

105

−пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) – позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;

−диспетчерська служба – передбачені штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами одній або декількох осіб (далі – черговий об’єкта);

−радіаційне та хімічне спостереження – комплекс заходів щодо збирання,

обробляння, передавання, збереження та аналізу інформації про радіаційне та хімічне становище для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними та хімічними речовинами;

−розрахунково-аналітична група (РАГ) – позаштатне спеціалізоване

формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.

Для роботи у закладі РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК, зв’язківці тощо).

РАГ забезпечується за рахунок місцевих органів виконавчої влади, за рішенням яких вони створені, відповідними методиками оцінювання можливого становища, засобами зв’язку, обчислювальною технікою, картами, формами звітних документів, канцелярським приладдям тощо.

Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:

−прилади радіаційної розвідки – для спостереження за радіаційним становищем (стаціонарні), з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менше 100 Р/год (1 Зв/год) (переносні);

−спеціальні прилади хімічної розвідки – для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини (переносні автоматичні або ручні);

Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.

Дозиметричний та хімічний контроль є частиною радіаційного та хімічного захисту населення.

106

Контроль передбачає комплекс організаційних та технічних заходів, які проводяться з метою:

а) одержання даних про дози радіоактивного опромінення особового складу формувань ЦО, робітників та службовців ОГ, інших категорій населення;

б) визначення ступеня забруднення (зараження) радіоактивними, отруйними та іншими шкідливими речовинами людей, техніки, обладнання, ЗІЗ, продуктів харчування та інших матеріальних засобів.

За даними контролю визначається:

–працездатність особового складу формувань ЦО, робітників та службовців ОНД;

–первинна діагностика важкості гострих променевих та хімічних уражень;

–режими радіаційного захисту людей;

–необхідність та обсяг санітарного оброблення людей, дезактивації (дегазації) техніки, транспорту, обладнання, ЗІЗ, одягу та ін. засобів;

–можливість використання продуктів харчування та води в зонах радіоактивного та хімічного зараження та ін.

Дозиметричний контроль. Контроль передбачає контроль опромінення та контроль радіоактивного забруднення.

Хімічний контроль. Проводиться для визначення ступеня зараження небезпечними хімічними речовинами /НХР/ засобів індивідуального захисту, техніки, продуктів, води, а також місцевості та повітря.

За результатами даних хімічного контролю визначаються можливість дій без застосування ЗІЗ, повнота дегазації техніки та споруд, ступінь зараження продуктів, води та інших засобів. Крім цього, визначаються способи захисту людей в осередку хімічного ураження.

Хімічний контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки відразу після виходу особового складу формувань ЦО та техніки з осередків хімічного ураження та зон хімічного зараження. Кількісне визначення (НХР) в продуктах харчування та воді здійснюється через відбір зразків та лабораторний аналіз.

Організація забезпечення засобами індивідуального захисту працівників та інших категорій населення

Порядок накопичення, збереження та видачі засобів індивідуального захисту визначається наказами та директивами начальника цивільного захисту України.

Забезпечення населення, робітників та службовців ОГ здійснюється централізовано через Управління цивільного захисту та штаби цивільної оборони. Засоби індивідуального захисту надходять на обласні склади

107

спецмайиа, де розподіляються між районними та обласними службами ЦО. Об’єкти господарської діяльності накопичують ЗІЗ за нормами постачання, встановленими МНС країни із безготівкового розрахунку. Витрати на потреби ЦО передбачають в загальному фінансовому плані об’єкта.

Видача ЗІЗ населенню проводиться під час виробничих аварій та катастроф, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами відповідно до планів видачі ЗІЗ на ОГ, а також у воєнний час.

Впланах видачі визначають:

–пункти видачі ЗІЗ;

–терміни та черговість видачі;

–порядок забезпечення транспортними засобами для доставки ЗІЗ;

–група видачі.

Робітникам і службовцям ОГ видають:

–протигаз ГП-5 (ГП-7);

–аптечка індивідуальна АІ-2 ;

–індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 ;

–пакет перев’язковий індивідуальний ППІ;

–ватно-марлева пов’язка ВМП (додатково).

Особовому складу формувань ЦО видаються:

–протигаз ГП-5 (ГП-5М), ГІІ-7 (ГІІ-7В), ІД-4 ;

–респіратор Р-2, РПГ-67РУ-60, “Пелюсток” та ін.;

–аптечка індивідуальна АІ-2;

–індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8;

–пакет перев’язочний індивідуальний ППІ;

–засоби захисту шкіри: костюм Л-І, ЗФО.

Населенню видаються:

–протигаз ГД-5 /ГП-7/, ПДФ-2Д, ПДФ-2Ш ;

–камера захисна дитяча КЗД-4/6/ ;

–-ватно-марлева пов’язка ВИД /протипилова тканинна маска ПТМ-І/.

Черговість видачі ЗІЗ на ОГ

–особовий склад формувань ЦО підвищеної готовності (спеціалізованих формувань);

–робітники і службовці ОГ;

–члени сімей робітників та службовців, інші категорії населення. Особовий склад формувань ЦО, робітники та службовці ОГ забезпечуються

ЗІЗ через пункти видачі, які розгортаються на об’єктах, виходячи з розрахунку – один пункт видачі ЗІЗ на 180–200 осіб.

Всі інші категорії населення забезпечуються засобами індивідуального захисту через ЖКГ за місцем мешкання.

108

НС, пов’язаних із викидами небезпечних хімічних речовин, у 2010 році в Україні не зафіксовано.

Відповідно до комплексу заходів щодо хімічної та екологічної безпеки в Україні у 2011 році має:

–здійснюватися наглядова діяльність за промисловою безпекою хлор-, аміаковикористовувальних, а також інших виробництв, де застосовуються небезпечні хімічні речовини та обладнання з вичерпаним ресурсом експлуатації;

–забезпечувалися комплексне перероблення, утилізація, вивезення та захоронення відходів за умови потужного фінансування з держбюджету.

Список літератури

1.Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник / В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Орел, В.І. Пуцило. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2004. – 184 с.

2.Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2010. – 412 с.

3.Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т. 1: Техногенна та природна безпека / За заг. ред. В.В. Могильниченка. – К.: КІМ, 2007.

109

Карп’як Н.М., Дацько О.С.

Тема 4

Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики. Соціальні та психологічні чинники ризику.

Поведінкові реакції населення у надзвичайних ситуаціях

1. Глобальні проблеми людства: характеристика, причини виникнення і можливі способи їхнього вирішення.

1.1. Політичні проблеми та їхній негативний вияв. 1.2. Природно-екологічні проблеми.

1.3. Соціально-економічні проблеми. 1.4. Наукові проблеми.

2. Соціальні чинники, що впливають на життя та здоров’я людини.

3. Психологічна надійність людини та її роль у дотриманні заходів безпеки.

1. Глобальні проблеми людства: характеристика, причини виникнення і можливі способи їхнього вирішення

Світові процеси і проблеми визначають напрями розвитку сучасної міжнародної політики, економіки і науки. В них відображається зростання взаємозалежності, взаємопов’язаності світу, що змінює контекст виникнення та розвитку глобальних проблем, впливаючи також на можливі способи їхнього вирішення.

Поняття “глобальні проблеми” походить від латинського globus (terrae) – куля земна. Отже, це проблеми, що охоплюють всю планету. За визначенням в сучасній літературі глобальні проблеми – це сукупність динамічних проблем і ситуацій, які виникають як об’єктивний фактор розвитку суспільства, мають загальнопланетарний масштаб і значення, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

За походженням і характером глобальні проблеми класифікуються на:

1.Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2.Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична).

110