
- •ПЕРЕДМОВА
- •Тема 1. Предмет та структура міжнародної економіки
- •1.1. Попит і пропозиція в міжнародній економіці
- •1.2. Міжнародний розподіл факторів виробництва
- •1.3. Світовий ринок та міжнародний рух товарів
- •1.4. Світове господарство та структура міжнародної економіки
- •Тема 2. Функціональні зв’язки у міжнародній економіці
- •2.1. Структура економіки
- •2.2. Міжнародні економічні операції
- •Товарів
- •Тема 3. Теорії міжнародної торгівлі товарами та послугами
- •3.1. Меркантилістська теорія
- •3.2. Модель “ціни-золото-потоки” Д.Х’юма
- •3.3. Теорія неомеркантилізму
- •3.4.Теорія абсолютних переваг
- •3.5. Теорія порівняльних переваг
- •3.6. Теорія розміру країни
- •Тема 4. Міжнародна торгова політика та її інструменти
- •4.1. Свобода торгівлі і протекціонізм
- •4.2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
- •Тема 6. Економічна роль нетарифних обмежень
- •6.1. Вимірювання нетарифних методів
- •Тема 7. Міжнародна торгівля послугами
- •7.1. Міжнародні послуги та їх види
- •Тема 8. Міжнародний рух капіталу
- •8.1. Міжнародні інвестиції
- •8.2. Прямі закордонні інвестиції
- •Тема 9. Міжнародна міграція робочої сили
- •9.1. Теорія міжнародної трудової міграції
- •Тема 10. Міжнародна передача технології
- •1.1. Теорія впливу технічного прогресу на міжнародну торгівлю
- •Тема 11. Міжнародна економічна інтеграція
- •11.1. Становлення інтеграційних процесів
- •Тема 12. Міжнародна валютно-фінансова система
- •12.1. Валютні і фінансові елементи системи
- •12.2. Валюта та її види
- •Тема 13. Вартість валюти і валютний курс
- •13.1. Валютний курс та його різновиди
- •Тема 14. Теорії валютного курсу
- •14.1. Теорія загальної рівноваги
- •Тема 15. Платіжний баланс
- •15.1. Теорія платіжного балансу
- •ТЕМА 16. Міжнародні фінансові ринки
- •Ключові поняття
- •ТЕМА 17. МОНІТОРИНГ ТА РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
- •Ключові поняття
- •Література до теоретичного курсу
Торгове сальдо (trade balance) - різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Торговий оборот (trade turnover) - сума вартісних обсягів експорту та імпорту.
1.4.Світове господарство та структура міжнародної економіки
Єрух товарів, послуг, є рух факторів виробництва, які як виявилося можуть бути мобільними. Таким чином категорія світового господарства торкається вже не тільки сфери обігу, а й а сфери виробництва.
Світове господарство (СГ, world economy) – це сукупність національних економік країн світу, поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.
Характерними рисами сучасного світового господарства є:
∙розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва;
∙ріст на цій основі міжнародних форм виробництва у рамках ТНК;
∙економічна політика держав на двосторонній і багатосторонній
основі;
∙виникнення економіки відкритого типу.
Міжнародна (світова) економіка (ME, international economy) має трактування у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні МЕ - це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Більш вузьке її трактування: МЕ - це частина теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії господарських суб’єктів різної державної належності у сфері міжнародного обміну товарами та послугами, руху факторів виробництва та фінансування і формування міжнародної економічної політики.
Міжнародна макроекономіка (international macroeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.
Міжнародна мікроекономіка (international microeconomics) - частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності міжкраїнного руху конкретних товарів і факторів їх виробництва, а також їх ринкові характеристики (попит, пропозицію, ціну тощо).
ТЕМА 2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ У МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1. Структура економіки
Національна, а також міжнародна економіка має чотири сектори:
9
1.Реальний сектор (real sector) – називається також приватним нефінансовим сектором і включає домашні господарства і недержавні нефінансові підприємства. Цей сектор забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній і світовий ринок. Він же висуває попит на товари з метою як особистого, так і виробничого споживання.
2.Бюджетний сектор (fiscal sector) – називається також урядовим державним, або фіскальним, сектором, звужено представлений державним бюджетом, служить, перед усім, для перерозподілу доходів. Витрати державного бюджету є складовою частиною агрегованого попиту.
3.Грошовий сектор (monetary sector) – називається також фінансовим, або банківським, сектором, представлений грошовими потоками, які проходять через центральний і комерційні банки.
4.Зовнішній сектор (external sector) – включає операції з зарубіжними країнами кожного з секторів і відображається в платіжному балансі.
В ідеалі баланс між угодами з передачі власності на матеріальні активи і фінансовими угодами по оплаті цих активів мав би дорівнювати нулю.
Якщо доходи одного з секторів перевищують його витрати, то маємо позитивний баланс і як наслідок заощадження. Якщо, навпаки, - то баланс негативний, який приводить до втрати заощаджень. У такому випадку автоматично включаються інші сектори національної економіки. Якщо сумарні доходи всіх секторів менші від сумарних затрат, країна змушена вдаватися до зовнішніх запозичень або іноземного інвестування. Зовнішній сектор економіки є дзеркалом внутрішньоекономічних тенденцій у країні.
Система національних рахунків (СНР, system of national accounts – SNA)– це сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, які відображають усі основні макроекономічні зв’язки, включаючи взаємодію національної і міжнародної економіки. СНР придатна для будь-якої країни, дає можливість відслідкувати динаміку показників, використовується на різних рівнях агрегування (підприємство, галузь, держава), забезпечує міжнародну порівнюваність інформації, придатна для поточного економічного аналізу та прийняття стратегічних рішень.
Інституційна одиниця (ІО, institutional unit) – це економічний агент, котрий може володіти товарами і активами, мати економічні зобов’язання і від свого імені здійснювати угоди з іншими агентами.
Існує 5 груп інституційних одиниць:
∙нефінансові корпорації (nonfinancial corporations) – інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів для ринку і та наданням нефінансових послуг (підприємства); це основа реального сектора.
10