ДФК_ Конспект лекцій

розділи щодо:

загальної характеристики, оцінки стану виконання досліджуваного бюджету та визначення проблеми аудиту;

наявності причин існування проблем у виконанні бюджету внаслідок неякісного наповнення його дохідної частини з наведенням резервів (джерел та обсягу) її збільшення та неефективне використання бюджетних коштів і майна з наведенням обсягу резервів;

пропозицій для вдосконалення процесу формування та використання ресурсів місцевого бюджету.

Проект аудиторського звіту передають для обговорення керівнику місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а також керівнику фінансового органу відповідного органу влади.

Аудит державногоікомунальногомайна.

Державне майно – це майно, яке перебуває в державній власності. Ним володіє держава в особі державних унітарних підприємств. Відповідно до чинного законодавства

загальнодержавною власністю є:

земля;

майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів;

майно Збройних Сил України, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

оборонні обʼєкти;

єдина енергетична система;

системи транспорту загального користування, звʼязку та інформації, що мають загальнодержавне значення;

кошти державного бюджету;

Національний банк, інші державні банки та їхні установи і створювані ними кредитні ресурси;

державні резервні, страхові та інші фонди;

майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;

майно державних підприємств;

обʼєкти, соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Крім того, у загальнодержавній власності може перебувати інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Комунальне майно – це майно, яке перебуває в комунальній власності. Ним володіють органи місцевого самоврядування в особі комунальних унітарних підприємств. Комунальну власність становить:

майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, обʼєкти житлово-комунального господарства;

майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування;

майно підприємств;

місцеві енергетичні системи, транспорт, системи звʼязку та інформації, в тому числі націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям;

інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими субʼєктами права власності.

Аудит державного і комунального майна як система контролю за наявністю і рухом бюджетних коштів виконує управлінську, контрольну та інформаційну функції, має своїм предметом конкретні обʼєкти у вигляді господарських засобів установ і підприємств та джерел їхнього формування.

Метою аудиту, державного та комунального майна є забезпечення законності, ефективності та економічності використання державного чи комунального майна, достовірності звітності, а також обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання і повноти збереження майна.

Завдання аудиту державного і комунального майна:

аналіз адміністративних рішень, прийнятих у ході використання державного і комунального майна;

перевірка достовірності фінансової звітності підприємств, які використовують державне майно, та правильності ведення ними бухгалтерського обліку;

перевірка законності здійснених фінансових операцій;

оцінювання надійності та якості внутрішнього фінансового контролю;

запобігання правопорушенням щодо ефективного використання та повноти збереження майна;

обґрунтування пропозицій стосовно, підвищення ефективності використання і повноти збереження майна.

Об’єктами аудиту державного і комунального майна є: необоротні активи, оборотні активи,

витрати, власний капітал, доходи, зобов’язання.

Джерела інформації аудиту державного і комунального майна:

нормативно-правові акти та методичні документи, які регламентують порядок використання і збереження державного і комунального майна;

установчі документи (статут, установчий договір та ін.);

наказ про облікову політику;

Журнал-головна, реєстри бухгалтерського обліку та первинні документи;

фінансова звітність установ, підприємств та організацій.

Аудит державного і комунального майна передбачає:

аналіз фінансової та економічної діяльності шляхом дослідження прибутковості, продуктивності та ефективності через порівняння, тенденції, пропорції всередині та між підприємствами (як державними, так і приватними), а також через оцінювання витрат і вигід;

аудит приватизаційних процесів. У процесі приватизації державного та комунального майна проведення аудиту є обов’язковим.

Основні завдання аудиту приватизації державного майна:

виявлення порушень чинного законодавства з питань правомірності зарахування підприємств до об’єктів приватизації;

аналіз дотримання порядку і способу приватизації;

перевірка правильності визначення вартості обʼєктів приватизації, у тому числі виявлення фактів заниження вартості приватизованого майна;

виявлення порушень у порядку надання пільг під час приватизації державного майна;

виявлення фактів невключення окремих основних фондів до акта оцінки;

виявлення порушень у процесі оформлення угод приватизації;

виявлення порушень під час продажу акцій та часток (паїв), що належать державі в майні господарських товариств;

перевірка використання коштів, одержаних від приватизації, у тому числі коштів, які спрямовуються на утримання органів приватизації;

перевірка своєчасності перерахування коштів до державного бюджету України.

Перевірка дотримання порядку приватизації охоплює такі питання:

включення об’єкта, що перевіряється, до опублікованого у виданнях державних органів приватизації, місцевій періодиці списку обʼєктів, які підлягають приватизації;

наявність схваленого рішення щодо приватизації обʼєкта на підставі поданої заяви та відповідно до завдань Державної програми приватизації;

правильність формування комісії з приватизації;

дотримання термінів затвердження її складу державним органом приватизації;

проведення аудиторської перевірки фінансової звітності (крім обʼєктів малої приватизації);

правильність складання і дотримання термінів затвердження плану приватизації чи плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації і корпоратизації, та майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, а також у подальшому його реалізацію;

стан обліку цілісних майнових комплексів підприємств, структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, а також майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації.

В процесі аудиту державного та комунального майна, яке приватизують, здійснюють перевірку дотримання вимог чинного законодавства щодо виконання плану приватизації підприємства за такими етапами:

інвентаризація об’єктів соціально-культурної та побутової сфери, які перебувають на балансі підприємства на момент приватизації і які передають місцевим органам влади чи новому власнику (у разі неможливості утримання цих об’єктів коштом місцевого бюджету);

виявлення державного майна, яке перебуває на балансі підприємства, що його приватизують, і не підлягає приватизації (об’єкти цивільної оборони, соціальної та інженерної інфраструктури);

виявлення високоліквідного майна, не використаного в технологічному процесі підприємства для його подальшого продажу з метою поповнення обігових коштів або для погашення заборгованості та перевірка достовірності оцінки його вартості;

виявлення майна та коштів, переданих приватизованим підприємством до статутних фондів субʼєктів підприємницької діяльності;

перевірка достовірності оформлення розподільчого балансу (у разі приватизації частини майна державного підприємства);

виявлення законсервованих основних засобів та визначення їх істинної вартості;

виявлення державного майна, яке знаходиться на відповідальному зберігання на підприємстві (матеріальні цінності державного і мобілізаційного резервів);

перевірка фактичної наявності працівників підприємства – акціонерів та розподілу акцій між ними;

перевірка результатів інвентаризації (інвентаризаційних актів), проведеної інвентаризаційної комісії;

перевірка правильності формування і величини статутного фонду підприємства;

перевірка правомірності нарахування дивідендів чи процентів на частку (акції, паї) державного майна та правомірності перерахування їх до бюджету.

Тема 7. ПОДАТКОВИЙ КОНТРОЛЬ

7.1. Поняття та елементи податкового контролю.

Згідно Податкового кодексу України «податковий контроль – система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

Податковий контроль – контроль, здійснюваний посадовими особами податкових органів через облік платників податків та об’єктів оподаткування, податкові перевірки, опитування платників та інших осіб, перевірки даних обліку й звітності, огляд приміщень і територій, на яких можуть розташовуватися об’єкти, що підлягають оподаткуванню чи можуть бути використані з метою отримання прибутку (доходу).

Метою податкового контролю є забезпечення дотримання податкового законодавства для сприяння реалізації податкової політики держави у процесі формування бюджетів різних рівнів і

цільових державних фондів. Податковий контроль одночасно має забезпечувальний та попереджувальний характер. Забезпечувальний характер проявляється в тому, що внаслідок його застосування забезпечується своєчасність та повнота податкових надходжень, тобто ефективна реалізація фіскальної функції оподаткування. Попереджувальний характер полягає в тому, що наявність системи контролю стимулює платників до правильного виконання свого податкового обов’язку.

Органами податкового контролю є: митні органи – контролюють податки і збори, що їх стягують під час ввезення (вивезення) товарів і предметів через митний кордон України; органи Пенсійного фонду України – контролюють збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; податкові органи – контролюють решту податків і зборів, за винятком тих, що віднесені до сфери повноважень інших органів контролю (митних та органів Пенсійного фонду України).

Податковий контроль, з одного боку, є складовою загальнодержавного фінансового контролю, а,

з іншого, – підсистемою податкової системи. Системність податкового контролю передбачає наявність певних елементів, основними з яких є: суб’єкти, об’єкт, предмет, форми і методи податкового контролю.

Суб’єктами податкового контролю є:

контролюючі суб’єкти – державні органи податкової служби і митні органи;

контрольовані суб’єкти – платники податків та податкові агенти.

Платник податку – суб’єкт податкових правовідносин, на якого покладено обов’язок сплачувати податок, збір чи інший платіж податкового характеру. Платники податку можуть бути: фізичні особи; юридичні особи, їхні філії та інші відокремлені підрозділи, що мають окремий баланс і окремий рахунок у банківській установі; консолідовані групи платників податку; інші особи, які відповідають положенням податкового законодавства. Кожен з платників податку може бути платником за одним або кількома податками. Платник податку повинен виконувати комплекс податкових обов’язків, а саме: вести бухгалтерський і податковий облік, складати фінансову та податкову звітність і забезпечувати її зберігання у визначені законом терміни; подавати до державних податкових та інших державних органів декларації, форми фінансової звітності, інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, зборів та обов’язкових платежів; сплачувати належні суми податків, зборів та обов’язкових платежів у визначені законом терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до перевірок із питань обчислення і сплати податків, зборів та обов’язкових платежів.

Податковий (або фіскальний) агент – особа, на яку законодавчо покладено обов’язки обчислювати, стягувати податки і перераховувати їх до бюджету. Чинне податкове законодавство України передбачає можливість сплати податку не тільки безпосередньо платником податку, а й через утримання податку в джерела виплати, яким є особа, що виплачує (або передає) платникові дохід чи кошти. Найчастіше податковими агентами є національні підприємства, що перебувають у договірних відносинах з чужоземними суб’єктами господарювання, котрі мають доходи чи інші об’єкти оподаткування у країні податкового агента. Таких агентів за їхніми правами прирівнюють до платників податку. Податковий агент зобов’язаний нараховувати, утримувати і сплачувати податки до бюджету від імені та коштом платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність до податкових органів, а також нести відповідальність за порушення податкового законодавства. Крім того, податковий агент зобов’язаний надавати платникові податку на його вимогу відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму податкових пільг і суму утриманого податку.

Податковий контроль – це певні правовідносини між його суб’єктами. Тому об’єктом податкового контролю є податкові правовідносини суб’єктів податкового контролю з приводу виконання ними обов’язків, передбачених чинним податковим законодавством, які оцінюються з точки зору їх законності, повноти, достовірності і своєчасності виконання, тобто дії платників податків, пов’язані з веденням податкового обліку, обчисленням податкового зобов’язання, сплатою податків і зборів у бюджети й державні цільові фонди, а також наданням податкової звітності.

Предметом податкового контролю є достовірність та правильність ведення платниками податків податкового обліку, повнота й своєчасність сплати ними податків і зборів у бюджети й державні цільові фонди.

Метод податкового контролю – сукупність прийомів і способів, які використовуються спеціально уповноваженими державними контролюючими органами в межах їх компетенції і спрямовані на комплексне дослідження облікового, фактичного і можливого стану об’єктів і предметів податкового контролю з метою відображення, аналізу і корекції податкових зобов’язань, а також припинення і запобігання податкових правопорушень. Основні методи податкового контролю наведено на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Методи податкового контролю

Форма податкового контролю – це відповідним чином оформлені контрольні та інші дії, які здійснюються на підставі норм податкового права, згідно з встановленими цілями податкового контролю. Формами податкового контролю є передбачені законодавством способи здійснення органами податкового контролю контрольних заходів щодо оцінки правильності ведення податкового обліку та сплати податків до бюджетів і державних цільових фондів. До форм податкового контролю відносять: податкову перевірку (податковий аудит) –

процесуальні дії органів податкового контролю щодо контролю за правильністю ведення податкового обліку, своєчасністю та повнотою сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів на підставі зафіксованих у документальній формі даних; огляд – процесуальні дії органів податкового контролю, які полягають у фактичному обстеженні об’єктів податкового обліку з метою подальшого порівняння результатів обстеження з показниками, відбитими в податковому облікові; спостереження (моніторинг) – процесуальні дії органів податкового контролю, що полягають у зборі, опрацюванні, зберіганні й аналізі інформації про фінансовогосподарську діяльність платника податків з метою подальшого зіставлення фактичних результатів з показниками, відбитими в податкову облікові; опитування – процесуальні дії органів податкового контролю, що полягають у встановленій законодавчо процедурі збору свідчень посадових осіб та свідків щодо нарахування і сплати податків.

Податковий контроль є неперервним процесом, що складається з ряду етапів (див. рис. 7.2.), кожен з яких має циклічний характер.

Рис. 7.2. Етапи податкового контролю Кожному етапу податкового контролю притаманні певні його форми, які подано в табл. 7.1.

7.2. Види податкового контролю.

Види податкового контролю класифікують за такими ознаками:

суб’єкт, який здійснює контроль:

контроль податкових органів;

контроль митних органів;

статус підконтрольного об’єкту:

контроль юридичних осіб;

контроль фізичних осіб-підприємців;

контроль фізичних осіб;

час проведення:

попередній податковий контроль, з метою профілактики та попередження порушень податкового законодавства (взяття на податковий облік, роз’яснення податкового законодавства);

поточний (оперативний) податковий контроль – носить оперативний характер і передбачає прийом податкової звітності, вимогу пояснень щодо поданої звітності, облік сплачених податків і зборів, звірення особистих рахунків з платниками податків, проведення фактичних перевірок тощо;

подальший податковий контроль – контроль, який проводять по закінченню податкового періоду шляхом поглибленої перевірки платника податків з метою виявлення недоліків попереднього і поточного контролю;

плановість:

плановий контроль;

позаплановий контроль;

місце проведення:

невиїзний контроль;

виїзний контроль;

форма проведення:

податкове консультування – основа превентивного податкового контролю від форм і методів якого безпосередньо залежить рівень правильності і добровільності сплати податкових платежів, а також розвиток податкової культури;

облік платників податків – обліково-контрольна діяльність, яка охоплює прийом та звірку реєстраційних даних платників податків, внесення інформації про платників податків до інформаційних баз даних, оновлення облікових даних платників та зняття їх з обліку;

інформаційно-аналітичне забезпечення податкової діяльності – комплекс заходів зі збору, опрацювання та використання інформації про види діяльності, дозвільні документи, об’єкти оподаткування платників податків та податкових агентів з метою здійснення ефективного податкового контролю;

проведення перевірок – основна форма податкового контролю;

охоплення предметів контролю:

суцільний контроль – передбачає вивчення усіх первинних документів і записів у формах аналітичного й синтетичного обліку;

вибірковий контроль – передбачає перевірку або всіх документів певного періоду звітного року, або частини документів за весь звітний період;

обсяг підконтрольної діяльності:

комплексний контроль – охоплює всю діяльність суб’єкта господарювання;

тематичний контроль – охоплює окремі сторони діяльності суб’єкта господарювання;

джерело інформації:

документальний контроль – контроль, який полягає у вивчення, систематизації та аналізі відповідної документації, на підставі якої досліджують сутність і достовірність діяльності платника податків;

фактичний контроль – контроль, суть якого полягає у встановленні реального (дійсного) стану об’єкта контролю за допомогою вимірювання, зважування, підрахунків, лабораторних аналізів тощо;

формальний контроль – приймання податкової звітності;

предмет контролю:

контроль нарахування і сплати податкових зобов’язань щодо різних податків і зборів;

контроль використання систем оподаткування та податкових пільг;

контроль постановки на облік та відомостей щодо платників податків;

контроль дозвільних документів;

контроль готівкових і безготівкових розрахунків та касової дисципліни;

контроль за зовнішньоекономічною діяльністю.

7.3. Податкові перевірки.

Основною формою податкового контролю є податкові перевірки. Такі перевірки планують органи державної податкової служби на підставі зібраної податкової інформації, а відбір платників податків для перевірок здійснюють з урахуванням податкових ризиків – ймовірнісної можливості порушень платником податків податкового законодавства, які полягають у недекларуванні чи неповному декларуванні податкових зобов’язань.

Податковий кодекс України передбачає такі види перевірок:

камеральна;

документальна (планова, позапланова, виїзна, невиїзна);

фактична.

Камеральна (або попередня) перевірка – перевірка правильності розрахунків платників податків з бюджетом, дотримання ними податкового і валютного законодавства, яку здійснюють у податковій адміністрації на підставі поданих декларацій, звітів і розрахунків. Таку перевірку проводять посадові особи державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника цього органу або скерування на її проведення. Перевірці підлягають такі питання: повнота і своєчасність подання звіту, податкових декларацій та розрахунків; дотримання вимог щодо порядку заповнення поданих документів; узгодженість звітних даних; послідовність даних у формах звітності; відповідність даних використовуваних для складання розрахунків, даним, відображеним у звітності; правильності заповнення всіх пунктів декларацій і розрахунків; правильності обчислення сум та визначення термінів сплати або повернення з бюджету коштів, належних платникам податків. Матеріали камеральної перевірки підрозділи зі справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) державної податкової служби використовують для підготовки, планування та організації всіх подальших перевірок платників податків.

Документальна перевірка:

вподаткових органах – перевірка правильності розрахунків платників податків із бюджетом. Її здійснюють безпосередньо на підприємстві, в установі чи організації платника за даними бухгалтерського обліку, звітності й первинних документів;

вмитних органах – сукупність заходів, які дають митним органам змогу переконатися у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та пересвідчитися в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію держави або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території держави або за межі вільної митної зони, а також пересвідчитися у своєчасності, достовірності, повноті нарахування та сплати митних платежів.

Документальні перевірки бувають планові та позапланові, а також виїзні та невиїзні.

Планова документальна перевірка – перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), яку проводять відповідно до плану-графіка перевірок за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого здійснюють таку перевірку. Предметом планової перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати всіх податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, дотримання працедавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Планові перевірки проводять на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, реєстрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог інших законодавчих актів, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби, а також на підставі отриманих органом державної податкової служби документів та податкової інформації, зокрема й за результатами перевірок інших платників податків. Періодичність проведення планової перевірки платників податків визначають залежно від рівня ризику в діяльності таких платників, який поділяється на високий, середній та незначний. Платників податків з незначним рівнем ризику перевіряють згідно з планом-графіком не частіше ніж раз на три календарні роки, із середнім рівнем – не частіше ніж раз на два календарні роки, з високим рівнем – не частіше ніж один раз на календарний рік.

Позапланова документальна перевірка – перевірка, не передбачена в планах роботи органу контролю і яку проводять за місцезнаходженням платника податків у разі наявності конкретних підстав, зокрема коли: є факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного чи іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; платник податків не подав у належний термін податкової декларації або розрахунків; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; платник податків подав у належному порядку до органу державної податкової служби заперечення щодо акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення; розпочато процедуру реорганізації юридичної особи, припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особипідприємця; порушено провадження у справі про визнання платника податків банкрутом або подано заяву про зняття його з обліку; в інших законодавчо визначених випадках.

Невиїзна документальна перевірка – податкова перевірка юридичних осіб, яку проводять в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків (зборів, обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі. За наслідками перевірки складають акт з переліком порушень або видають довідку, що підтверджує факт її проведення. На відміну від невиїзної перевірки, виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємництва проводять безпосередньо у місці його розташування чи об’єкта власності, що його перевіряють.

Результати документальних перевірок оформлюють у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень – довідка.

Акт – службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Довідка – службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на державну податкову службу.

Акг (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили

перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Зміст акту (довідки) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта додаються інформативні додатки.

Фактична перевірка – податкова перевірка, що її проводять за місцем фактичної діяльності платника податків чи розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Є різновидом позапланової документальної виїзної перевірки. Специфікою фактичної перевірки є те, що вона не пов’язана з контролем повноти і своєчасності виконання платником податкового обов’язку, а її здійснює орган державної податкової служби стосовно: дотримання платниками податків порядку розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв (у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію); виробництва та обігу підакцизних товарів; дотримання працедавцем законодавства щодо укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами). Фактичну перевірку здійснюють без попередження платника податків (особи). Її можуть проводити на підставі оформленого наказом рішення керівника органу податкової служби у разі наявності підстав для такої перевірки, а саме наявності хоча б однієї з таких обставин:

у разі коли за результатами перевірок інших платників або у разі отримання інформації від державних органів, органів місцевого самоврядування, інших джерел, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію, оформлення трудових відносин з найманими працівниками та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби;

письмового звернення покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

у разі виявлення за результатами попередньої фактичної перевірки порушення законодавства (проводиться одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки).

Остання зміна: вівторок 22 вересень 2015 12:35

Ви зайшли під ім'ям Буняк Вікторія (Вихід)

ДФК