6.Український національно-визвольний рух в умовах політичної реакції середини 1960-х – першої половини 1980-х рр.

(ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960—1980-х РОКІВ В УКРАЇНІ. Провідне місце серед опозиційних сил в УРСР 1960—80-х рр. мали: укр. нац.-визвол. рух (національно орієнтоване дисидентство), рухи нац. меншин (кримськотатар. та єврейс. нац. рухи за повернення на істор. Батьківщину), рух за свободу совісті (реліг. дисидентство), рух за соціально-екон. права.Поширення дисидентства в 1960—80-х рр. в СРСР, у т. ч. і в Україні, стало реакцією на згортання процесу десталінізації рад. сусп-ва, утиски нац. культ.-духовного життя, серйозні порушення конституційних норм щодо свободи совісті та віросповідань, істотні прорахунки в галузі соціально-екон. політики. Помітний вплив на формування укр. дисидентства справила поразка нац.-визвол. боротьби 1940—50-х рр. у Зх. Україні, яка проілюструвала безперспективність збройних методів опору.

Характерною рисою укр. дисидентського руху була боротьба за нац. інтереси укр. народу, яка поєднувала найрізноманітніші форми громадян. протесту: інтелектуального опору, що виражався як у написанні й поширенні через «самвидав» публіцистичних, прозових, поетичних тв., в яких викривалися вади рад. сусп-.У 2-й пол. 1950-х — на поч. 1960-х рр. в Україні виникає мережа таємних орг-цій і осередків антирад. спрямування. Деякі з них діяли на засадах інтегрального націоналізму: «Союз борців за звільнення України» , Український національний комітет ,Український національний фронт ; деякі спиралися на ідеї націонал-комунізму: Українська робітничо-селянська спілка , «Українська національна комуністична партія», «Партія національного прогресу» . Якщо націонал-комуніст. та націоналістичні угруповання робили осн. акцент на розв’язання нац. проблем і домагалися побудови незалежної Укр. д-ви, то чимало ін. орг-цій і груп виводили на перший план завдання реалізації демократ. прав і свобод громадян незалежно від їх нац. приналежності як неодмінну запоруку подальшого розвитку рад. сусп-ва.

В історії укр. дисидентського руху вирізняють два етапи. На першому етапі протести здебільшого мали анонімний характер, здійснювались у вигляді розповсюдження листівок, нац. символіки, на другому — надзвичайно важливим стало поширення легальних форм боротьби. У літописі опозиційного руху 2-ї пол. 1950—1980-х рр. в Україні значне місце посідає боротьба кримських татар за повернення на свою істор. Батьківщину, реалізацію прав і свобод, гарантованих міжнар. актами, конституціями СРСР та УРСР. Перші кроки в становленні кримськотатар. нац. руху спостерігалися вже наприкінці 1940-х рр. Вони виявились у нестримному прагненні крим. татар зберегти власну самобутність, мову, к-ру; в масових утечах з місць «спецпоселення», порушенні встановленого режиму їх функціонування, в масовій перманентній петиційній кампанії, .

Значний прошарок опозиції в Україні становив єврейс. нац. рух, представлений двома осн. течіями — «еміграційників» (домагання реалізації права на еміграцію) і «культурників» (відродження істор.-культ. традицій укр. єврейства).

Відповіддю на активізацію дисидентського руху стали політ. репресії, які проводилися за допомогою розгалуженого карального апарату та спиралися на відповідну законодавчу та нормативну базу рад. комуніст. режиму.