
- •1. Службове призначення і класифікація корпусних деталей.
- •6. Розмітка заготовок.
- •4. Вибір технологічних баз при обробленні станин.
- •7. Чистове оброблення заготовок станин.
- •8. Викінчувальне оброблення напрямних.
- •2. Матеріали і способи отримання заготовок.
- •3. Вибір технологічних баз.
- •10. Методи нарізання різі на валах.
- •7. Контроль циліндричних зк.
6. Розмітка заготовок.
Розмітка проводиться при виготовленні КП в одиничному та дрібносерійному виробництві, а також при обробленні великогабаритних і важких заготовок. Операція розмітки виконує такі технологічні задачі.
Правильне розташування контуру готової деталі в геометричному об’ємі фактичної заготовки. При цьому необхідно забезпечити необхідну точність оброблюваних відносно необроблюваних і забезпечити рівномірне розподілення припуску, у першу чергу на найбільш відповідальних поверхнях деталі.
Забезпечення необхідної точності встановлення заготовки на верстаті на перших операціях )підготовка баз), коли базування виконується по рисках розмітки.
Перевірка геометричної точності заготовок і оцінка їх придатності до початку оброблення.
Досягнення необхідної точності статичного настроювання системи ВПІД при розмірному настроюванні інструменту на перших операціях по рисках розмітки.
Розмітка виконується на спеціальній розміточній плиті з використанням регульованих гвинтових опор, на які встановлюється заготовка. Вивірку заготовки на плиті проводять за допомогою рейсмусів, кутників лінійок.
Базами при розмітці вибирають:
необроблювані поверхні заготовки, відносно яких поверхні, які підлягають обробленню, повинні зайняти необхідне положення;
площини симетрії головних отворів чи оброблювані найбільш відповідальні поверхні (наприклад, напрямні).
При повторній розмітці, яку проводять в окремих випадках після виконання перших операцій, базами є оброблені поверхні.
7. Методи оброблення зовнішніх плоских поверхонь - це фрезерування, стругання, точіння, шліфування, протягування (табл. 1.1).
//Для кожного методу продемонструвати різні структури операцій, привести економічно досяжні параметри точності: квалітети, шорсткості//
10. Контроль корпусних деталей проводять при виконанні найбільш відповідальних операцій ТП і після оброблення. Контролюють точність розмірів, відносного положення пласких поверхонь і головних отворів, точність геометричної форми, шорсткість базових поверхонь, правильність відносного положення різцевих та інших дрібних отворів.
В одиничному і дрібносерійному виробництвах контроль виконується універсальними інструментами: точність розмірів, відносних поворотів і геометричної форми пласких поверхонь – лінійки, кутники, рівні, кінцеві міри, індикатори та шаблони; точність розмірів, відносних поворотів і геометричної форми отворів – додатково: мікрометричні й індикаторні приладами (штихмаси (нутроміри), пасиметри, мікрометри, штангенінструменти (штангенциркулі, штангенрейсмуси, штангенглибиноміри)), контрольні оправки, граничні калібри-пробки.
У масовому і великосерійному виробництві контроль виконують на спеціальних приладах, які забезпечують автоматичне вимірювання одночасно декількох параметрів точності деталі. Вимірна система таких приладів побудована на застосуванні пневматичних, індуктивних і електроконтактних давачів.
Гранична похибка вимірного пристрою не повинна бути більшою 10 ... 20 % допуску на контрольований параметр. Точність:
мікрометричні нутроміри – 0,01 мм (вимірювання отворів діаметром 50 ... 600 мм);
індикаторні нутроміри підвищеної точності – до 0,001 мм (5 ... 300 мм);
пневматичні вимірювальні головки – до 0,001 мм (можливість контролю отворів у декількох радіальних напрямах і важкодоступних місцях) (від 5 мм і більше).
Рис. 1.10. Схема контролю співвісності.
Рис. 1.11. Схема контролю точності повороту осі отвору відносно бази і точності віддалі від осі отвору до площини.
Рис. 1.12. Контроль положення осі отвору в заданій площині: а) – у горизонтальній; б) – у вертикальній; в) – в площині, розташованій під кутом.
Рис. 1.13. Контроль перпендикулярності торцевої площини до осі отвору.