Зв'язок етнопсихології з іншими науками

Етнопсихологія пов'язана з багатьма науками, які певною мірою вивчають національні особливості психіки людини та їх спільностей:

- філософією, яка методологічно і теоретично осмислює соціальні й частково психологічні особливості етнічних груп та їх представників, передусім націй, і з'ясовує специфіку їх впливу на внутрішньо- та міжнаціональну взаємодію й спілкування між людьми. Представники різноманітних теорій націй визнають наявність специфічних рис національного характеру та їх особливого поєднання в представників тієї чи іншої етнічної спільності, що виявляються в поведінці та діяльності людини;

- соціологією та культурологією, які вивчають якісні характеристики національних груп як соціальних і культурних спільностей, розробляють соціологічні та культурологічні концепції їхнього розвитку, з'ясовують психологічний зміст і надають пояснення цих феноменів. Соціологія та культурологія досліджують найбільш загальні тенденції й закономірності взаємодії та культурних відносин між різними етносами;

- етнологією, що є галуззю наукових знань, яка спрямована на вивчення матеріальної культури, систем споріднення, життєзабезпечення, виховання, соціальної та політичної систем у різних народів; проблем їх етногенезу, етнічності й міжкультурних контактів; розселення етносів, демографічних процесів у етносів; порівняння культурних рис того чи іншого народу. Етнологія досліджує національні традиції, звички і смаки, специфічні особливості поведінки та дій представників різних етносів, їх психологічні особливості. Зв'язок між етнопсихологією та етнологією настільки тісний, що деякі дослідники вважають етнопсихологію одним з розділів етнології;

- етнографією, яка досліджує географічний рівень організації національного буття. Здійснюється геокультурний аналіз - дослідження кола питань, що стосуються зв'язку між національною культурою і простором, у межах якого вона з'являється та розвивається;

- соціальною психологією, яка вивчає національні особливості психіки людей як представників конкретних соціальних груп, з'ясовує закономірності їх прояву та функціонування;

- культурною антропологією, яка досліджує людину як представника різних культур, національних спільностей. Культурна антропологія вивчає індивіда як члена певної етнічної групи, вважаючи його частиною цілого - конкретної культури як способу життя, що притаманний якому-небудь народу, суспільству;

- етнопсихолінгвістикою - галуззю психолінгвістики, що розглядає вплив мови і мислення, що сприяє накопиченню і відображенню історичного досвіду етносу, як провідного чинника розвитку психіки етносу. Етнопсихолінгвістика вивчає національно-культурну варіативність у мовленнєвих діях, операціях, цілісних актах; мовній свідомості; організації процесів мовленнєвого спілкування. Будь-яка мова тісно пов'язана з етнічними, правовими, релігійними формами суспільної свідомості, що мають велике етнічне значення;

- етнопедагогікою, яка досліджує своєрідність завдань, методів й прийомів виховання і навчання, що є традиційними для певних народів; порівнює специфіку виховання та навчання в різних народів; вивчає вплив національної психології на виховання і навчання представників яких-небудь етнічних спільностей та закономірності такого впливу.

Існує тісний зв'язок етнопсихології з українознавством, народознавством, фольклористикою та ін.

Етнопсихологія розвивається у тісному взаємозв'язку з іншими науками, що зумовлено потребою в об'єднанні зусиль багатьох дослідників з метою вивчення явищ, які є результатом взаємодії, спілкування, взаємин і поведінки людей у складі етнічних спільнот.

Історія розвитку наукових етнопсихологічних ідей в Європі та Америці

1. Зародження етнопсихології в історії та філософії.

2. Етнопсихологічний аспект у філософських дослідженнях епохи Просвітництва.

3. Етнопсихологічні ідеї в німецькій філософії.

4. Психологія народів та історична психологія. Дослідження закономірностей соціальних явищ.

Зародження етнопсихології в історії та філософії

Витоки етнопсихології розпочинаються з праць античних філософів та істориків: Геродота, Гіппократа, Таціта, Плінія, Страбона.

Геродот, якого вважають засновником історії, етнографії та етнопсихології, багато подорожував і розповідав про дивовижні особливості народів, з якими зустрічався, їх вірування, релігію, мистецтво, побут. У своїй роботі "Історія" Геродот вперше здійснив порівняльний аналіз особливостей життя і характерів різних народів за допомогою навколишнього середовища. За результатами власних спостережень він подав етнографічний опис Скіфії, до якого ввійшли розповіді про богів, звичаї скіфів, міфи про їх походження. Геродот звернув увагу на такі характерні якості скіфів: жорстокість, неприступність, суворість. Наявність цих якостей, на його думку, зумовлюється особливостями навколишнього середовища (рівнина з багатьма ріками та травами) і способом життя скіфів (кочовий).

Іншими дослідниками Древньої Греції також було помічено вплив навколишнього середовища на формування психічних особливостей різних народів. Так, Гіппократ вважав, що провідними об'єктивними чинниками всіх відмінностей між народами, їх поведінки, звичаїв, виступають природа та клімат території проживання народу. Констатуючи відмінності в культурі, традиціях, зовнішньому вигляді народів і племен, давні мислителі прагнули виділити чинники цих відмінностей.

Основоположником етнопсихології є Дж. Б. Віко. У своєму трактаті "Про загальну природу речей" він розглянув проблеми розвитку народу, зумовленість його психологічних особливостей. Дж. Б. Віко встановив, що кожне суспільство в історії свого розвитку проходить три епохи: 1) епоху богів; 2) епоху героїв; 3) епоху людей, а психічні особливості людини як представника певного народу з'являються в ході історії цього народу. Водночас діяльність кожної окремої людини визначає народний дух.

У другій половині XIX ст. в європейській соціології з'явилися різноманітні наукові течії, що розглядають людське суспільство як таке, що тотожне тваринному світові. До цих течій належать: антропологічна школа в соціології, органічна школа, соціальний дарвінізм. Провідне положення, яке об'єднує ці течії, полягає в тому, що їхні представники недооцінювали особливості об'єктивних тенденцій, а на суспільні явища механічно переносили відкриті Ч. Дарвіном біологічні закони.

Прихильники цих течій намагалися довести, що існує прямий вплив біологічних законів на соціальне, економічне та духовне життя народу. Вони намагалися обґрунтувати "теорію" про безпосередній вплив анатомо-фізіологічних задатків на психіку і на цій основі пояснити риси їх внутрішнього, морально-духовного складу за допомогою біологічних ознак.