Поняття "ментальність" і "менталітет" відрізняються між собою.

Ментальність - це система образів, які містяться в основі уявлень індивіда про світ і власне місце у ньому, що визначають вчинки і поведінку людей (за Ж. Дюбі).

Менталітет (синонім до світорозуміння) - це деяка інтегративна характеристика спільноти людей з певною культурою, що дає змогу описати своєрідність бачення цими людьми оточуючого світу і пояснити специфіку їх реагування на нього.

У процесі онтогенезу ментальність і менталітет розвиваються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників та умов.

До таких внутрішніх чинників і умов належать:

- філогенетична спадковість, що виявляється у формі вродженої інтроверсії вищих психічних функцій, у сприйнятті навколишньої дійсності, за умови домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом;

- обсяг і глибина життєвого досвіду, що з'являються у результаті процесу навчання, впливаючи на рівень самоактуалізації особистості;

- індивідуальні особливості психічних процесів (пам'ять, емоції, почуття, мислення, емпатія, воля), що інтегрують фізичний, інтелектуальний і духовний потенціали особистості;

- вчинкова активність індивіда: якщо індивід сам не включається у життєдіяльність групи, то процес розвитку його ментальності слабшає.

Зовнішніми чинниками та умовами розвитку ментальності та менталітету виступають:

- традиції родини. Як відомо, особисте несвідоме, що впливає на свідому життєдіяльність дорослої людини, інколи навіть усупереч її волі та розуму, значною мірою формується під впливом переживань у ранньому дитинстві. Родинне середовище, типи стосунків дитини з батьками, сестрами і братами зумовлюють напрямок становлення ментальних настанов, що обов'язково виявлятимуться у специфіці її поведінки, в оптимістичному чи песимістичному світосприйнятті, в егоїзмі або альтруїзмі, у ставленні до керівників та підлеглих, до авторитетів і влади, до приятелів та жінок, дружин, чоловіків і дітей. Важливою умовою привласнення духовних цінностей є характер взаємодії у сім'ї, особливо, специфіка спілкування дітей з батьком та матір'ю (довіра, чуйність, увага до дитини, педагогічний такт) і динамічність стимулювання-гальмування активності дитини;

- форми та зміст взаємодії з референтною групою (найбільш значущою у порівнянні з іншими). Важливою умовою привласнення національної культури є можливість реалізувати у референтній групі свої прагнення, розкрити власну індивідуальність, отримати підтримку, уявлення про реальне життя та своє місце в ньому;

- форми та зміст взаємодії індивіда з первинним контактним колективом. Умовою привласнення національно-культурних цінностей контактного колективу є позитивний неофіційний статус індивіда у системі неформальних стосунків;

- зміст і форми взаємодії з педагогічним колективом навчаль-но-виховного закладу в особі вчителя, вихователя, психолога, соціального працівника. У присвоєнні цінностей навчального закладу важливу роль відіграє форма і стиль керівництва навчально-виховним процесом;

- форми та зміст взаємодії індивіда із засобами масової комунікації. Ефективність взаємодії засобів масової інформації і загальнолюдських цінностей забезпечується за тієї умови, якщо засоби масової комунікації відкривають можливість для сприймання чогось нового (A.C. Баронін).

Значущими для українців є такі цінності: ставлення до землі як до Батьківщини-матері, до своїх культурно-історичних цінностей; толерантність щодо інших культур, релігій; волелюбність; перевага чуттєвого над раціональним (ї. Мірчук, М. Шлемкевич, Д. Чижевський).

Є суттєві відмінності між ментальністю та архетипністю. Передусім, ці поняття відрізняються за походженням: ментальність розвивається під впливом зовнішніх чинників; тоді як архетипність є результатом інтеріоризації, оскільки архетип входить в глибини пам'яті, а процес його засвоєння відбувається в ході етнізації. Іншою ознакою відмінності ментальності від архетипності виступає міра відкритості іншим етносам. Архетип - це прихована, непомітна для інших сторона етносу, тоді як ментальність дозволяє етносу розкриватися перед іншими групами. Також слід відзначити, що архетип і ментальність відіграють різні ролі у житті етносів та етнофорів.

Український менталітет вирізняється домінуванням емоцій і почуттів над волею та інтелектом, індивідуалістичним кодом цінностей, який стимулює мотивацію досягнень, особисту незалежність, автономність, прагнення спиратися лише на власні сили, впевненість у собі.

Виокремлюють чотири системотворчі ознаки менталітету українського народу:

1) інтровертованість вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, що виявляється у зосередженості на фактах, проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу;

2) корд о центричність - сентименталізм, чутливість, емпатія, любов до природи, яскрава обрядовість, естетичність народного побуту;

3) анархічний індивідуалізм, проявами якого виступають різноманітні форми опосередкованого прагнення до особистої свободи за умови відсутності організації, стійкості та дисципліни;

4) перевага емоційного, почуттєвого над волею та інтелектом. У порівнянні з українським менталітетом ознаками російського менталітету виступають:

- розрив між теперішнім і майбутнім;

- зануреність у майбутнє;

- відсутність особистої свободи, а отже й відповідальності за прийняті рішення у ситуаціях ризику і невизначеності;

- відкритість.

У менталітеті сучасної української молоді виділяють такі три складові:

1. Зміна акселогічних параметрів в оцінюванні суспільного та індивідуального життя. Щастя не в постійних перемогах над собі подібними, а у приборканні тваринних інстинктів та соціальних схильностей, які розмивають межі між біологічним і соціальним.

2. Відмова від психології жертвування, оскільки готовність жертвувати собою зумовлює появу спокуси принести в жертву інших.

3. Реабілітація цінностей повсякденного життя, які утворюють дійсну основу менталітету високоморальної особистості (за М.І. Пірен).

Отже, менталітет є складною ієрархічною системою, що визначає спрямованість людини, окремих соціальних груп, націй у соціумі, їх цілі та мотиви життєдіяльності.