Тема 3.

ІІ рівень

1.Книгоробні майстерні в Київській Русі називалися скрип торії 2 Які твори посібникового характеру, перекладені з грецької мови, користувалися популярністю на Русі? Фізіолог», «Шестиднев», «Християнська топографія» (не знаю чи з грецької, але використовували як підручники)

3.Назвіть найцінніші архітектурні пам’ятки княжого Львова. високий, низький замки, храм Іоанна Хрестителя, церква св.Миколая, костел Марії Сніжної

4.Після запровадження у………988….році християнства в Київській Русі державною мовою стає…………кирилиця…………………….., в основу якої був покладений алфавіт грецький

5.Собор св. Софії в Києві був закладений у..1037 ......... році за взірцем собору ........ Софії Царгородської у Візантії

6.У чому полягає раціоналізм думок Володимира Мономаха у творі «Повчання дітям»?

Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим.

7.Що таке мозаїка? Який матеріал використовували в Київській Русі для створення мозаїчних композицій?

зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. Використовували смальту

8.Який собор вважається прототипом СофіЇ Київської?

Софії Царгородської у Візантії

)Назвіть відомі Вам споруди княжого Львова (не менше 2-х) високий, низький замки, храм Іоанна Хрестителя, церква св.Миколая, костел Марії Сніжної

9.Собор св. Софії Київської побудований князем ярославом мудрим…………. у 1037 році на честь перемоги над печенігами…………… (заповнити пробіл)

10.До визначних пам’яток лицарського епосу княжої доби належить твір Слово о полку Ігоревім»,…,написаний у 1185…………… році, що докладно описує похід князя Ігоря проти половців

11.) Внесіть у текст пропущені імена :

1.        Просвітителі ІХ с. брати …… Кирило та Мифодій … , які приблизно у 848 р. здійснили так звану “руську місію” в Крим, де знайшли “руські письмена”. На їх основі кирило уклав слов’янське письмо і переклав Євангеліє слов’янською мовою”

2.        ) Назвіть визначні культурні центри часів Галицько-Волинського князівства (не менше трьох) Володимир, галич, Луцьк, Пересопниця, Холм

16. Кому із названих авторів належать твори (вказати стрілками) :

а) “Слово про закон і благодать”Іларіон 1. Нестор

б) “Повчання дітям” володимир монома 2. Невідомий автор

в) “Слово о полку Ігоревім”невідомий автор 3. Володимир Мономах

г) “Житіє Бориса і Гліба” нестор

18. У першій половині ХІ ст.. було засновано найдавнішу бібліотеку Київської Русі, яка нараховувала понад 500 томів і була на той час найбільшою у світі. За якого князя вона була створена і де вона знаходилася? Ярослава Мудрого, Софія Київська

19. Допишіть речення, використавши наведені у дужках терміни (1 ‑ мозаїка, 2 ‑ ікона, 3 ‑ фреска):

а) живописний твір, виконаний водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці, — це фреска ;

б) мистецький твір із різнокольорового скла-смальти — це мозаїка;

в)живописний твір на релігійну тематику, виконаний темперними фарбами на заґрунтованій дошці, — це ікона

20. Ярослав Мудрий започаткував складання першого загальноруського кодексу юридичних норм, який називався. «Руська правда».. . В чому полягає гуманізм та демократизм окремих статей кодексу? ська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків,

21. Вкажіть автора «Повісті минулих літ» . Коли вона була написана? Нестор Літописець 1113р.

ІІІ рівень

1.        Назвіть відомих давньоруських письменників та охарактеризуйте їх твори.

“Повчання дітям” Володимира Мономаха. Основна його ідея – тривога за долю Русі, яку роздирали міжкнязівські чвари, заклик піклуватись про свою землю та її підданих. Князь не повинен покладатись на своїх безпосередніх помічників, він мусить сам стежити за всім, у поході перевіряти сторожу, не дозволяти дружиннникам розоряти села і житниці. Князь має знати іноземні мови, як знав їх батько Володимира Всеволод, котрий “дома седя, знал пять языков, в том ведь честь от людей из иных земель”. “Повчання” закінчується спогадами Мономаха, які, по суті, є першим зразком давньоруської мемуарної літератури. Лука Жидята, автор “Повчання братії”. Головне місце у цьому творі посідають не релігійні, а етико-соціальні проблеми. У ньому міститься заклик бути правдивим, піклуватися про злиденних і слуг, уникати сварок, жадібності та лихослів’я. “Повість минулих літ”, яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 р. За змістом – це складний твір. До нього ввійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками й редакторами. Головна мета, яку поставив собі Нестор, – з’ясувати походження Русі. Досліджуючи це питання, він першим серед істориків створює “норманську” теорію, виводячи князівську династію від варягів. Це потрібно було йому, щоб довести незалежність Русі від Візантії, яка на ті часи становила реальну небезпеку для молодої князівської держави.

2.        Назвіть причини швидкого розвитку культури після запровадження християнства в Київській Русі.

Реформа щодо запровадження християнства як державної релігії була проведена Володимиром Великим (літописна дата – 988 р.). Незважаючи на те, що “Повість минулих літ” акт охрещення висвітлює в рожевих тонах, опір християнству був великий. Сумнівно, щоб в один день можна було розв’язати питання, пов’язане зі зміною світогляду цілого народу, який формувався впродовж століть.

Утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, обґрунтувало право князя-імператора на владу.

Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до співдружності європейських країн, прилучається через зв’язки з Візантією до античної культурної спадщини. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам’яну архітектуру, живопис, книгописання, писемну літературу, шкільництво. Створюються монастирські осередки як своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.

Але не слід забувати й того, що християнська релігія прийшла на Русь у “готовому” вигляді з Візантії. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи тривалий опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов’янські традиції. Звідси активна взаємодія християнства і язичництва, характерна для давньоруської традиції майже протягом усього її існування. Поступово складався світоглядний синкретизм (поєднання), відбулося злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої

3.        Розвиток монументального живопису в Київській Русі.

Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва.

Живопис на стінах храмів розміщувався за так званими іконографічними схемами, розробленими середньовічними теологами. Однією з вимог було розташування живопису відповідно до значення та вагомості композицій або того чи іншого персонажа в церковній ієрархії. Для творчої фантазії художника, особливо у X—XI ст., не залишалося місця, все підпорядковувалося заздалегідь визначеним зразкам та схемам, яких він повинен був обов'язково додержуватись. Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Важливою особливістю тематики розписів церкви є поява нового іконографічного сюжету «Страшний суд», що було тісно пов'язано з загостренням соціальних суперечностей на Русі у XII ст.

4.        Мозаїки та фрески давньоруських храмів.

Мозаїка – вид монументального образотворчого мистецтва, що являє собою зображення, викладене на стіні чи підлозі з різнокольорових шматочків смальти (непрозорого скла).

Грандіозні мозаїчні зображення були виконані у Софії Київській. Вони прикрашали головний вівтар і купол собору. Вгорі , в круглому медальйоні діаметром 4,1 м, – поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею. Прекрасне опорядження мав храм Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Його мозаїки нагадували за схемою композиції софіївські: Богоматір, “Євхаристія”, “Святительський чин”. Собор зруйновано в 30-ті роки ХХ ст., але дещо з нього вдалося врятувати. Це – композицію “Євхаристія”, зображення Дмитра Солунського, Стефана, Фадея. Фрески (від італ. “свіжий”, “вологий”) – вид монументального живопису, що являє собою малюнок на вогкій, щойно потинькованій стіні водяними фарбами. Зразки фресок тієї доби знову ж таки знаходимо у Софії Київській. Особливою майстерністю відзначаються фрески Кирилівської церкви у Києві, серед яких слід виділити зображення на тему “Страшний суд”. Цікавою є композиція “Ангел звиває небо”. Грізний ангел переданий у русі. В руках у нього величезний згорток, що символізує небо. Драматизм події добре підкреслено кольоровим рішенням – рожева постать ангела виділяється на темно-синьому фоні.

На відміну від мозаїки, яка пережила короткотривалий розквіт у Київській Русі (останньою пам’яткою мозаїчного мистецтва стали зображення Михайлівського Золотоверхого собору), фресці у давньоруському мистецтві був накреслений тривалий шлях розвитку

5.        Охарактеризуйте культурні здобутки Галицько-Волинського князівства.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Упродовж багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літописах та історичних творах. У XIII ст. особливого значення набуло заснування нових міст. До найвідоміших, заснованих Д. Галицьким, міст зараховують Холм та Львів. У силу різних культурно-історичних обставин саме збережені пам’ятки Львова є найкращим відображенням містобудування та архітектури Галицько-Волинського князівства. Окрім безслідно втраченого княжого замку, визначальними пам’ятками є найдавніші храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква, яку можна визнати фундацією Д. Галицького. у Холмі біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Миколая – це, ймовірно, найстарша церква у Львові. До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста. На Волині культурним осередком ще до створення Галицько-Волинського князівства виступало місто Володимир. У середині ХІІ ст. князь Мстислав Ізяславович заклав перший цегляний храм Волині –Успенський собор.  Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському князівстві розвивалось будівництво замків та фортець.Одна з найдавніших – Кременецька фортеця, зведена з вапняка на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря . В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінантну перевагу візантійського напряму. Малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. До літописних повідомлень належать найперше фрески церкви св. Дмитрія Солунського у Володимирі. Станкове малярство XIII–XІV ст. репрезентоване лише іконописом. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській основі система декорації храму. Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона «Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської церкви в с. Дорогобужі. Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-Покрови.  Однією з тематичних ліній в іконописанні Галицько-Волинського князівства став образ святих мучеників – Дмитрія, Фрола,Лавра, Бориса та Гліба. Найпопулярнішим образом цієї трагічної й героїчної доби був образ воїна-захисника св. Юрія Змієборця.

Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського євангелія та служебника Варлаама Хотинського які доносять високий рівень художньої культури Волині.

Скромне місце в культурі цього періоду посідає скульптура. Хоча традиція скульптурної декорації храмів отримала продовження і дальший розвиток. Про це свідчить опис спорудженої за короля Данила церкви св. Іоанна Златоуста в Холмі. Поряд із скульптурою, призначеною переважно для декорації мурованих храмів, розвивалося мистецтво дрібної пластики.

6.        Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства

В архітектурі за функціональним призначенням переважає культова (церковна та монастирська) та фортифікаційна (оборонна). Стилістично архітектура цього часу поєднує елементи вітчизняного зодчества із романськими впливами. Протягом ХІІ –ХІІІ cт. велике кам’яне церковне будівництво здійснювалося в Галичі. Зокрема, було зведено кам’яний князівський палац, Успенський собор (1157 р.), церкву Пантелеймона (1200 р.). А в Холмі князь Данило Галицький збудував церкву Іоаннна Златоустого. У цей час на кам’яне зодчество сильно впливали традиції народної дерев’яної архітектури. Спорудженням таких будівель керували досвідчені будівничі. Літопис, наприклад, повідомляє, що міські укріплення на Волині зводив «мужъ хитрый» Олекса.

У післямонгольський період у Південно-Західній Русі, зокрема у Галицько Волинській землі, під орудою князя Данила та його наступників відроджуєттся містобудівництво. Це було пов’язано з розвитком торгівлі із Заходом. У ХІІІ ст. в Галичині й на Волині спостерігається зростання міст. Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

У цей час зводиться низка нових фортець і відбудовуються старі, зруйновані ординцями. Тобто зростає роль фортифікаційної архітектури, що було пов’язано з необхідністю захисту власних територій від чужоземних нападників. У цей час виникає новий тип оборонних споруд – з великою кількістю башт і центральною вежею-донжоном. У другій половині ХІІІ cт. розпочинається будівництво кам’яних замків: у Луцьку, Кременці, Невицькому, Олеськові, Хотині.

Нові тенденції з’являються і в культовому будівництві. Вони відбилися у спорудженні підкреслено урочистих храмів: церков Успіння та Івана Предтечі у Холмі, Івана Богослова та Дмитра в Луцьку (кінець ХІІІ ст.), церкви Миколая у Львові, церкви Василія у Володимирі-Волинському та ін. У цих спорудах візантійський стиль переходить у нові форми – перероблені на місцевому ґрунті західно- та південноєвропейські, своєрідно переплітаються візантійсько-руський та готичний стилі.

7.        Освіта та літописання часів Київської Русі.

Князь Володимир Святославович після хрещення створив у Києві школу для дітей бояр і дружинників. Молодь мала не просто освоїти грамоту й підготуватися до церковного служіння, а здобути освіту, гідну громадян великої держави. Поширеним було й індивідуальне домашнє навчання.

Вільний доступ до освіти мали жінки. Представниці князівської верхівки своєю освіченістю не поступалися чоловікам і, через шлюб потрапляючи до іноземних королівських дворів, вражали своїм розумом, світоглядом, аргументованими висловленнями.

Оскільки освіту населення вважали надзвичайно важливою справою, князі доручили її священикам. Це були найосвіченіші представники тогочасного суспільства, серед них було чимало видатних мислителів, письменників і проповідників.

Вивчали арифметику, початки географічних і природничих наук. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, риторики, історії. Засвоєння знань поєднувалося з вивченням морально-етичних настанов, які вимагали бути корисними своєму суспільству.

Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки. Вчені стверджують, що загальний книжковий фонд Київської Русі становив близько ста сорока тисяч томів. Найбільш відомими і багатими бібліотечними центрами були церква Святої Софії і Києво-Печерський монастир.

Розвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства

ТЕМА 4

ІІІ рівень

1.        Роль церковних братств на Україні ХУІ-ХУІІ століть.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики релігійних і національних утисків, яку проводили шляхетськаПольща та католицька церква на теренах сучасної України і Білорусі. У 1580-х роках широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило Львівську братську школу. Наприкінці 16 — на початку 17 ст. братства виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Так, 1589 року організаційно оформилися братства в Рогатині, Могильові та Красноставі, 1591 року — у Бересті та Городку, 1592 року — у Комарні та Мінську. 1594 року братства засновані у Більську й у Любліні, де була невелика громада українців. Близько 1615 року було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також, у 1620 році,запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.^[1] У 1617 році було створено Луцьке братство. В другій половині 17 — 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Братства створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві середньовічним цехам, гільдіям та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Вони мали свої статути, щорічні вибори службовців, обов'язкові щомісячні збори, общинні суди.^[2] Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі. Братства також захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти дискримінації та утисків русинів.

2.        Що вам відомо про розвиток української культури в межах Великого князівства Литовського?

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні — українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури. У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-"уставники", яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спіяв. Підручниками служили «Часослов» і «Псалтир».

У кінці XV століття в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гусата інших діячів Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонниімена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини XIV століття.

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди. Математичні знання в XIII — XV століття не набули особливого поширення

З поступовим розвитком в XIV — XV століть торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництвавідбувалося розширення географічного кругозору людей. До того часу належить складання безлічі рукописних збірок, що містили справжні і докладні описи Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого роду, що отримав популярність, є «Хождєніє за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив в1466—1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.

Суспільні ідеї, пов'язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердженняхристиянства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У XIV — початку XV століть Русь, сприйнявши в основному філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу. На Русі XIV — XV століть було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Черезсоціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування «другого пришестя» Христа.

3.        Охарактеризуйте Львів як центр ренесансної культури в Україні.

Центром ренесансної культури на Україні був Львів. Саме тут склались

унікальні умови, що сприяли як збагаченню української культури надбаннями

гуманістичної культури Ренесансу, так і її відродженню. В філософській думці,

поезії, полемічній, історичній літературі цього періоду сформувались

державотворчі ідеї. Вони стали ідейним стимулом розгортання національно-

визвольного руху, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і

створення незалежної козацької держави.

Львів був місцем зустрічі культур – української, польської (що належала

до кола Північного Ренесансу), єврейської, вірменської. Контакт культур

сприяв їх взаємному збагаченню засобами філософського, літературного,

мистецького виразів, що відповідали їх базовим архетипам.

Демократичні свободи, впливове коло освічених людей, розмаїття видів

діяльності, економічне зростання, відкритість світу створили у Львові

сприятливі умови не лише для сприйняття надбань культури Ренесансу, а й для

її розвитку.

4.        Розвиток книгодрукування в Україні.

Початок книгодрукування на Україні. Іван Федоров (близько 1525— 16.ХІІ 1583). Як відомо, книгодрукування народилося в Німеччині у 1440-х pp. Його батьком вважають І. Гутгенберга. Перша ж книжка українського автора «Передбачальне судження» вийшла у Римі латинською мовою 1483 р. її написав Юрій Котермак із Дрогобича, що якийсь час був ректором Болонського університету. Але на східнослов'янських землях книгодрукування розпочалося щойно в 2-й пол. XVI ст. Першою точно датованою російською книжкою є «Апостол», видрукуваний у московській друкарні за велінням царя Івана IV Грозного Іваном Федоровим та його помічником Петром Мстиславцем 1 березня 1564 р. Безпідставно переслідувані світськими й духовними властями як єретики, Федоров з Мстиславцем утекли з Москви до Литви. 1572 р. Федоров перебрався до Львова, де заснував друкарню на Краківській вул. 1574 р. він здійснив тут друге видання «Апостола», а також опублікував свій знаменитий «Буквар». Ці книжки дали початок книгодрукуванню в Україні.  20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обхо­дила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та вір­шовані твори („Служебник», „Псалтир», „Акафіст», „Триодь», „Євангеліє вчительне», „Часослов», „Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися висо­кою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравю­рами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орна­ментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягну­тих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орна­ментом, а в центрі вміщувався «медальйон із зображенням сцен із ре­лігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чор­ними фарбами, використовувалися різні шрифти.

5.        Охарактеризуйте значення Берестейської церковної унії для розвитку культурного життя в Україні.

Унія обіцяла захист щодо соціально-побутових прав українців-русинів. До прийняття унії православних у Речі Посполитій вважали іновірцями, прирівнюючи їх до євреїв. Православним не дозволяли обіймати високих постів, чинили всілякі утиски соціального плану, спонукаючи прийняти римський обряд. Після підписання унії перехід православних у католицизм заборонявся: “...якщо на майбутнє люди нашого обряду, погордивши своїм обрядом і церемоніями, забажали б прийняти римські обряди й церемонії, то нехай їх не приймають, бо всі ми вже будемо перебувати в одній Церкві і під проводом одного Пастиря” [2, с. 57]. Тому будь-яка дискримінація майбутніх уніатів при обійманні посад і одержанні привілеїв, виключалася. У створенні сім’ї дозволялися змішані шлюби, “нехай будуть дозволені подружжя між людьми грецького і римського обрядів, але подруги хай не примушують одне одного приймати обряд другої сторони...” [2, с. 57] – на відміну від доунійського періоду, коли члени новостворюваної сім’ї були різних віросповідань, сім’я зазвичай ставала католицькою, починала вести польський спосіб домового життя, користуватися польською мовою, дотримуватися польських традицій.

Згідно з артикулами Берестейської унії, захищалось право руського народу на розвиток культури й освіти: “...нехай нам буде дозволено засновувати семінарії і школи грецької і слов’янської мови, де це буде видаватися найвигідніше, а також друкарні для друкування книг...” [2, с. 59].

Заснування шкіл і друкарень було надзвичайно важливою справою, адже через недостатню освіту занепадали й культуру народу, і його національне життя. Нові школи могли б стати альтернативою єзуїтським – цим кузням національної безхарактерності для русинів, які з метою освіти віддавали туди дітей. Заснування шкіл і друкарень давало б змогу виховувати покоління, котре б не цуралося своєї мови, звичаїв, обрядів і було б гідним представником свого народу.

Усі ці умови робили унію принадною і для пригніченого населення і для вищих класів, які хотіли дійти компромісу з Річчю Посполитою. Виконання всіх умов унії папа Римський обіцяв домогтися в короля Речі Посполитої – Зигмунда ІІІ. Таким чином, Святійший Отець став гарантом та захисником української пастви. Він повідомив український єпископат, що “на віки схвалює східний обряд та всі прохання єпископів і звертається до польського короля щодо підтримки з’єднання і наділення потрібних привілеїв” [4, с. 37]. Занепад Православної Церкви.

Вона постала як вихід із кризи, у якій перебували Українська Православна Церква й українська суспільність. Зблизившись із Вселенською Церквою, православні ієрархи зберегли певну самостійність і самобутність своєї церкви, що стало на заваді польської експансії. Хоча ставлення до українського народу в Речі Посполитій залишалося дещо зверхнім, проте польський уряд не міг дозволити собі тих переслідувань і утисків, які чинилися до унії. Берестейська унія спричинила інтелектуальний рух, який активізував процес пробудження самосвідомості українського народу, тобто усвідомлення ним своїх національних інтересів та національної ідентичності, унія концентрувала громадську думку навколо цих питань.

Сила Берестейської унії в тому, що вона виникла не з вузько-релігійних інтересів, а з необхідності національного захисту.

6.        Українське малярство періоду Ренесансу.

Так що побіч нового ренесансового малярства жило в Україні й старе готицьке, аж поки його не змело в XVII ст. нове, революційне в нас барокко. Та й тоді старі традиції, хоч, може, й відірвалися від мистецького процесу, але, замкнувшись в іконографічному майстерстві, дожили майже до наших часів. Але, очевидно, історичну роль у малярстві другої половини XVI ст. грають ті свідомі майстри ренесансу, що своїм глибоким напруженням творчих сил привтілили українському малярству елементи малярства західного, не перейнявши їх просто механічно, не перекопіювавши їх, але запозичивши з них те, що там було найкращого й пов’язавши в одну цілість із кращими власними традиціями, в першій лінії з традицією декораційності.

Позичали українські майстри з малярства італійського, нідерландського й німецького, а найбільше з малярства, що перед тим святкувало у Флоренції в XV ст. справжні перемоги в малярстві геніальних досягнень. Від життєрадісного малярства флорентійського кватроченто [* Кватроченто — це 1400 (чотирьохсоті) роки, себто XV століття.], зрозуміло, було чого повчитися, й що ця наука таки дійшла до України, було справді благодійним для українського малярства. Яскравим представником цього напряму — засвоєння деяких рис із флорентійського малярства до українського вжитку — був майстер Федуско із Самбора. На жаль, про цього майстра ми нічого більше не знаємо, як тільки одну його працю — образ Благовіщення, що до світової війни переховувався в Житомирському церковно-історичному музеї. На щастя, на образі зберігся напис, з якого ми знаємо, що виконував цей образ майстер Федуско із Самбора на замовлення шляхетної Мотрони Іваницької. На образі зображено дві постаті: Богородиці й архангела Гавриїла, обидві з дещо диспропорційно великими головами й здрібнілішими нижніми частинами тіла; обидві завинуті в одіяння з м’якого шмаття, що на Богородиці м’якими, ніби втомленими складками спокійно падає додолу, а в архангела звивається від пориву швидкого руху, з яким архангел злетів до Діви Марії помахом дужих барвистих крил.

7.        Охарактеризуйте Острог як центр ренесансної культури в Україні.

Наприкінці XVII ст. у розвитку української духовної культури і філософської думки зокрема починається новий, ранньомодерний етап, характерною особливістю якого була відкритість переважної частини тогочасної вітчизняної інтелектуальної еліти для впливів західного Ренесансу, Реформації і контрреформації.

Духовне відродження в Україні започаткували два громадські середовища — гурток учених-книжників в Острозі, який організував і підтримував український магнат і київський воєвода, князь Костянтин-Василь Острозький (1526—1608), і братства. З Острога бере початок формування ренесансної культури. Становлення Острога як одного з центрів української культури можна датувати 1574 р., коли князь Василь-Констянтин Острозький (1526-1608) переніс сюди з Дубна головну адміністрацію своїх володінь. Це стало поштовхом до зосередження в Острозі освічених управлінців та радників з оточення князя.

Крім того, Остріг був другим титулярним центром єпархії Східної Волині, владика якої титулувався «луцьким і острозьким», відтак Богоявленський замковий храм - одна з наймонументальніших православних споруд того часу - мав статус кафедрального собору. Кілька богородичних образів, написаних у тодішньому Острозі, фахівці зараховують до шедеврів православного іконопису. Замилування князя Василя-Костянтина в церковному стилі і штат музики, якими він себе оточував, спричинилися до появи особливого «острозького наспіву», чому передувало довготривале плекання традиції хорового мистецтва. У княжому замку була чимала книгозбірня, що містила як православні богословські тексти, так і європейські видання світського та релігійного змісту.

Піднесенню міста як інтелектуального осередку сприяло й те, що між Острогом - офіційним центром маєтків князя - і його приватною резиденцією (Дубенським замком) лежав Дерманський монастир, одна з найбагатших православних пристаней Русі під патронатом Острозьких.

8.        Охарактеризуйте реформаторську діяльність Петра Могили

Могила Петро Симеонович (1596-1647, рум. Petru Movil?) - святий; політичний, церковний і освітній діяч України, з 1633 р. митрополитКиївський і Галицький. Фундаментальні праці П.Могили разом із працями київських учених, які продовжували його напрям, – І.Гізеля, Д.Туптала, С.Яворського, Ф.Прокоповича, становили підґрунтя богословської освіти в Україні й Російській імперії аж до середини ХІХ ст. П.Могила задумав іще дві грандіозні праці: “Житія святих” (написав їх уже Д.Туптало) й загальне виправлення слов’янського тексту Острозької Біблії (над чим богословии працювали до кінця XVІІІ ст.). Завдяки невтомній діяльності П.Могили та його однодумців Київ у другій чверті ХVІІ ст. перетворився на центр православної європейської освіченості й богословської культури. Місце конфесійної нетерпимості попередніх десятиліть заступили ідейна толерантність і прагнення до культурно-духовного синтезу. Митрополитові була близькою ідея зближення східної і західної церков, навіть їхнє об’єднання на конфедеративних засадах (із визнанням Києва церковним центром, рівним Риму й Константинополю, як свого часу пропонував М.Смотрицький, і закріпленням за його духовним главою звання патріарха). Але досягати примирення він аж ніяк не хотів ціною поступок у принципових організаційних,догматичних і обрядових питаннях.

9.Що таке полемічна література? Назвіть відомі Вам твори українських письменників-полемістів.

У другій половині ХVІ ст. з’являється абсолютно новий жанр українського письменства - полемічна література. Причини виникнення полемічної літератури слід шукати у запеклій боротьбі нашого народу проти наступу Польщі на Україну, що призвела до такої ж боротьби між католиками й уніатами, з одного боку, та православними – з другого. Полемічна література не може кваліфікуватися виключно як художня література, бо її завданням було не стільки мистецьке, скільки релігійно-догматичне спрямування. Однак у ній були закладені і мистецькі вартості: письменники-полемісти вдавалися у своїх творах до прийомів ораторського мистецтва, наводили легенди, байки, перекази, зверталися до народної поезії. Всього було створено близько 140 великих полемічних творів, з яких близько 80 написано католиками та уніатами, близько 60 – православними. Серед найвизначніших письменників-полемістів – Петро Скарга (єзуїт, визначний оратор, що розпочав полеміку), Христофор Філалет, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Іван Вишенський.

9.        Роль Острозької академії у розвитку вищої освіти в Україні.

Важливу роль у піднесенні освітнього рівня й духовної культури наприкінці XVI — на початку XVII ст. відіграла заснована князем Острозьким академія. За характером і змістом навчання її можна вважати першою спробою створення в Україні школи вищого типу. Гурток учених-книжників, які працювали в Острозькому культурно-освітньому осередку, не був однорідним. Тут зібралися не лише представники традиційної для України східнопатристичної традиції з більшою або меншою акцентуацією містичного компонента у світогляді тієї чи іншої персоналії, а Й католики, антитринітарії (прихильники течії, сект у християнстві, які не приймали один із основних його догматів — Святу Трійцю, тобто заперечували триєдність Бога), греки візантійського і римського походження, кілька московських утікачів, серед яких був друкар Іван Федоров. Осередок складався з колегіуму, або академії (під такими назвами цей навчальний заклад згадується у різних тогочасних джерелах), друкарні та науково-літературного гуртка.

В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук, які поділяли на trivium (граматика, риторика, діалектика) і quadrivium (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Найбільшу увагу приділяли trivium, насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов´янську, грецьку й латинську мови.

Серед учителів Острозької школи були також греки. До Острозького науково-літературного гуртка належав полеміст Клірик Острозький (кінець XVI — початок XVII ст.), який виступив під цим псевдонімом у творі «Отписъ на листъ въ Бозі велебного отца Ипатіа, Володимерского и Берестейского єпископа, до ясне освецоного княжати Костентина Острозского, воеводы Киевского — о залецанью и прехвалянью восточной церкви, з заходнымъ котеломъ уніи або згоды, въ року 1598 писаный».

10.     Охарактеризуйте дільність церковних братств як центрів духовного та культурного життя українців доби Відродження.

Велику роль в організації культурно-освітніх установ відіграли братства – національно-релігійні громадські організації православного міщанства, що виступили у кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. на захист православної віри та української культури. Церковні братства існували в Україні з глибокої давнини, але активізували свою діяльність із другої половини ХVІ століття і особливо після Берестейської церковної унії 1596 р., адже тоді православні опинилися фактично поза законом, оскільки у них було відібрано й передано уніатській церкві всі юридичні права. Першим відзначилося своїми заходами Львівське Успенське братство, яке у 1585 р. отримало від константинопольської патріархії ставропігію (незалежність). Надання ставропігії було першим визнанням подвижницької діяльності братчиків. Згодом братства виникли в Рогатині, Городку, Дрогобичі, Галичі, Луцьку, Немирові, Кременці, Києві та інших містах.

Братства дуже підтримували українські козаки. Так, у 1617 р. гетьман Петро Конашевич Сагайдачний вступив разом зі своїм військом (20 тис. козаків) до складу Київського Богоявленського братства. А після смерті славнозвісного гетьмана все його майно перейшло у спадок згаданому братству.

12.Українська культура в умовах Великого князівства Литовського.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні — українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури. У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-"уставники", яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спіяв. Підручниками служили «Часослов» і «Псалтир».

У кінці XV століття в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гусата інших діячів Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонниімена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини XIV століття.

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди. Математичні знання в XIII — XV століття не набули особливого поширення

З поступовим розвитком в XIV — XV століть торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництвавідбувалося розширення географічного кругозору людей. До того часу належить складання безлічі рукописних збірок, що містили справжні і докладні описи Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого роду, що отримав популярність, є «Хождєніє за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив в1466—1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.

Суспільні ідеї, пов'язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердженняхристиянства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У XIV — початку XV століть Русь, сприйнявши в основному філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу. На Русі XIV — XV століть було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Черезсоціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування «другого пришестя» Христа.

Видатні діячі українського Передвідродження.

В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі.

Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) (бл.1450— 1494 pp.) народився у Дрогобичі, навчався у Болонському та Краківському університетах — найбільших на той час гуманістичних центрах Європи. Дістав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті, впродовж 1478—1482 pp. викладав тут математику й астрономію. У 1481 — 1482 p.p. був обраний ректором медичного факультету та вільних мистецтв

Павло Русин із Кросна (бл. 1474 — 1517 pp.) народився на Лем-ківщині, навчався у Краківському (від 1491 р.) та Грейфсвальдському університетах (Німеччина), тут дістав 1499 р. ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається основоположником польської ренесансної поезії.  Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566 pp.) — оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. Народився в с.Оріхівка Перемишльського повіту Руського воєводства. Навчався у Краківському (1526 p.), Віденському (1527 p.), Віттенберзькому (1529 p.), Падуанському (1532 p.), Болонському (1540 p.), а також вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцігу — всього у різних університетах навчався 17 років. У 1543 р. повернувся в рідні місця, зайнявся суспільно-політичною діяльністю. Писав латинською та польською мовами, мати була українкою, тому Станіслав гордо писав про себе, що він Роксолан. Найвизначніші праці: 1. "Дві промови "Про турецьку загрозу" (Краків. 1543—1544 pp.).

11.     Охарактеризуйте роль Києво-Могилянської колегії у розвитку вищої освіти в Україні.

З цієї академії вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина тієї свідомої інтелігенції, серед яких були письменники, вчені, дипломатичні діячі, а головне – українські патріоти-автономісти.  Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави. Виникненню Києво-Могилянської Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей.Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України.Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни.Поступово центром духовного життя стає Київ.

14. Охарактеризуйте друкарську діяльність Івана Федорова.

Але справжнє поширення книгодрукування в Україні розпочинається лише з другої половини ХVІ ст. І пов’язане воно з ім’ям Івана Федорова, який змушений був покинути Московію через переслідування духівництвом і боярами і шукати собі притулок на білоруських та українських землях. У 1572 р. він прибув до Львова, де за гроші українських меценатів заснував друкарню. У 1574 р. тут побачив світ “Апостол” – перша друкована книга в Україні, що мала церковний характер. У 1578 р. Федоров видає “Буквар” і “Азбуку”, призначені для мережі тогочасних шкіл. Із 1580 року Федоров працює в Острозі, у друкарні знаменитого Острозького культурно-освітнього осередку, де за рік виходить повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою. Біографія і творчість Федорова мало відомі науці, вчені й досі сперечаються щодо походження, місця народження та головних етапів життя східнослов'янського першодрукаря. Він народився близько 1525 р. Поширені версії, начебто Федоров походив з Калуги чи Новгорода або з білоруського містечка Петкевич. Однак останнім часом дослідники (Я. Ісаєвич) схиляються до думки, що він народився у Москві чи на її околицях. Зазнаючи фінансових труднощів, Федоров на поч. 1575 р. перебрався зі Львова до Острога, цих так званих «українських Афін», де діяла школа вищого типу — Острозька академія. Там 1581 р. й надрукував Острозьку біблію, шедевр церковної вченості й тогочасної видавничої справи, а також буквар, Новий завіт тощо. 1582 р. він повернувся до Львова, сподіваючись відновити книгодрукування у цьому місті. Однак його плани не збулися. У грудні 1583 р. після тяжкої хвороби Іван Федоров помер. Збереглася його могила біля церкви Онуфріївського монастиря у Львові.