18.Утворення оун, її програмні цілі, форми і методи діяльності наприкінці 20-х - 30-ті рр. ХХст.

3 лютого 1929р. у Відні на конгресі представників націоналістичних організацій було проголошено про створення Організації Українських Націоналістів (ОУН). ОУН виникла внаслідок об’єднання Української військової організації та Союзу української національної молоді, Легії українських націоналістів та Групи української національної молоді. Концепція ОУН базувалася на пріоритеті інтересів української нації, яка проголошувалася найвищою цінністю. Метою організації стало створення української незалежної, самостійної соборної держави.

ОУН була підпільною організацією. Достовірних даних про чисель¬ність ОУН не існує. За найвищими оцінками, вона до-рів¬нювала у 1939 р. 20 тисячам.

Членами організації були здебільшого молоді люди, які проходили ідеологічний та військовий вишкіл. Основний напрямок своєї діяльності ОУН спрямовувала на підготовку революційного повстання, яке вона здійснювала завдяки політичній просвіті населення, розгортанню бойових дій проти окупантів на етнічних українських землях, постійному розгалуженню та зміцненню структурної мережі Організації. У воєнно-політичній діяльності ОУН орієнтувалася виключно на власні сили та прагнула стати незалежним суб’єктом міжнародної політики.

Яскравим прикладом державотворчої функції ОУН став Акт відновлення Української держави, проголошений у Львові 30 червня 1941 р.

Восени 1942 р. з ініціативи ОУН було створено Українську Повстанську Армію (УПА).

Провідними діячами ОУН були: Є. Коновалець, С. Бандера, А. Мельник, М. Лебедь, Р. Шухевич, Я. Стецько, О. Гасин, С. Ленкавський.

19.Причини краху тоталітарного режиму срср та характер українського національно-визвольного руху на зламі 1980-90 – х років.

Причини:

а) економіка: вичерпання можливостей екстенсивного розвитку; різке падіння темпів економічного росту; безроздільне панування командно-адміністративної системи керування економікою; криза системи позаекономічного примусу; відсутність реальних економічних стимулів для трудящих; величезні витрати на ВПК; економіка СРСР уже більше не витримувала суперництва і конкуренції з Заходом;

б) політична система: повне домінування в суспільно-політичному житті КПРС і марксистсько-ленінської ідеології; визначальна роль партійного керівництва в прийнятті практично всіх рішень; посилення репресій проти дисидентів і всіх «інакомислячих»; посилення бюрократизації в державному керуванні; поглиблення кризи в міжнаціональних відносинах;

в) духовна сфера: затвердження всебічного ідеологічного контролю над культурою й освітою; широке поширення подвійної моралі й подвійних стандартів поведінки; посилення розриву між словом і справою; відхід від об'єктивного аналізу стану справ усуспільстві; черговий виток реабілітації сталінізму; наростання масового скептицизму, політичної апатії, цинізму; катастрофічне падіння авторитету керівництва на всіх рівнях.

Поступово зростала активність на¬ціональної провідної верстви: української інтелігенції та т. зв. дисидентів, які в другій половині 80-х років масово звільняються з ув'язнення. . У 1987 році група літераторів (О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч, С. Плачинда та ін.) у своєму зверненні до уряду республіки гостро ставлять проблему захисту та вживання україн¬ської мови. В цьому ж році в Києві засновується Український культурологічний клуб, а у Львові товариство Лева. По всій кра¬їні починають виникати осередки громадсько-політичних клубів, в яких дискутуються наболілі політичні проблеми. Українськаінтелігенція створює низку об'єднань. Поступово в Україні легалізують УГКЦ та УАПЦ. З часом культурологічні, правозахисні та релігійні рухи перетво¬рюються у політичні. Цьому особливо сприяла діяльність Україн-ської Гельсінської Спілки, створеної на базі колишньої УГТ у 1988 році, її діячі (Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, М. та Б. Горині, С. Хмара, О. Шевченко, М. Горбаль, В. Барладяну та ін.) запро¬понували альтернативну до партійної перебудову українського суспільства.Своє незадоволення все частіше люди почали від¬крито проявляти на вулицях, майданах, скверах. Перші несанкці¬оновані мітинги відбулися у Львові вже влітку 1988 року. 26 березня 1989 року у Львові вперше замайорів національ¬ний синьо-жовтий стяг. На рубежі 1989—1990 років починають виникати перші політичні партії в Україні. На базі УГС виникла Українська Республіканська Партія (УРП).А також менш чисельні: Українська Національна Партія (УНП), Українська Християнсько-Демократична Партія (УХДП), Україн¬ська Народно-Демократична Партія (УНДП), Державна Самос¬тійність України (ДСУ), Українська Міжпартійна Асамблея (УМА), Українська Селянсько-Демократична Партія (УСДП), та інші. Демократичний рух остаточно переріс у національно-визвольний. Відзначаючи свято Злуки всіх українсь¬ких земель (22 січня 1990 року) НРУ організував живий людсь¬кий ланцюг від Львова до Києва, що стало символом єдності всіх українців в боротьбі за суверенітет республіки.Для збереження єдиної держави 17 березня 1991 року проводиться всесоюзний ре¬ферендум, який на думку його організаторів мав показати справ¬жні прагнення народу. Але це опитування нічого не дало24 серпня 1991 року Надзвичайна сесія Верховної Ради прого¬лосила повну незалежність України. Була заборонена Компартія .України, її майно передано на баланс Рад усіх рівнів. Над будин¬ком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. Війська ко¬лишнього СРСР дислоковані на території України підпорядкову¬валися її Верховній Раді.