4.6. Протипожежний захист

Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання дії на людей небезпечних факторів пожежі й обмеження збитку від неї.

Основними напрямками протипожежного захисту об’єкта є:

1) обмеження розмірів та поширення пожежі, що досягається плануванням будівель і споруд з урахуванням вимог “Правил пожежної безпеки”, правильним розміщенням виробничих цехів, приміщень, дільниць у межах будівлі, вибором будівельних конструкцій, встановленням протипожежних перешкод, влаштуванням систем пожежогасіння та ін.;

2) обмеження розвитку пожежі. Це, перш за все, обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні, аварійне стравлювання горючих рідин та газів, своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів, а також застосування для пожежовибухонебезпечних речовин (матеріалів) спеціального устаткування;

3) створення умов для успішного гасіння пожежі.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорій А, Б, В встановлюють стаціонарні установки пожежогасіння, які можуть бути аерозольні (галогеновуглеводні), рідинні, водяні, парові, порошкоподібні. Найкраще зарекомендували себе спринклерні системи, що являють собою розгалужену мережу труб, прокладених по стелі, на яких закріплені спринклерні головки. Спринклерні системи можуть бути водяні, повітряні (газові) і змішані. Вода або газ до труб потрапляє під тиском. Отвір у спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном, що розрахований на спрацювання при температурах 72, 93, 141 та 182 °С. Площа змочування одним спринклером становить 9 – 12 м², а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м².

У приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою, в яких при пожежі можливе швидке розповсюдження вогню, застосовують дренчерні системи. Ці системи мають збуджувальний клапан групової дії, який контролює справність установки і ввімкнення її в дію.

Дренчерні установки подають воду на всю площу приміщення. В них замість спринклерних головок з легкоплавкими клапанами встановлені дренчери – відкриті зрошувальні головки без замків. Подача води регулюється клапаном групової дії, який відкривається автоматично або вручну. Ці установки призначені як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції вогню і запобігання його поширенню.

Відповідно до HАПБ Б 01.004-2000 “Правил технічного устаткування установок пожежної автоматики” керівники підприємств та уповноважені ними особи зобов’язані утримувати установки пожежної автоматики у справному стані.

4.6.1. Способи припинення горіння

В комплексі заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що використовуються в системі протипожежного захисту, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів припинення горіння згідно зі ДБН В.2.5-13-98 “Пожежна автоматика будинків і споруд”.

Серед основних способів припинення горіння слід вказати наступні:

‒ охолодження зони горіння або речовин, що горять, нижче певних температур;

‒ ізоляція вогнища горіння від повітря;

‒ зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення негорючими газами;

‒ хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення (горіння) у полум’ї;

‒ механічний зрив полум’я сильним струменем води, порошку чи газу;

‒ створення умов вогнеперешкоди, за яких полум’я поширюється через вузькі канали, переріз яких менше діаметра, що гаситься.

Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних речовин, які можна поділити на такі, що застосовуються для:

‒ охолодження горючих речовин або зони горіння (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та інші);

‒ розбавлення повітря чи горючих речовин (Карбон (IV) оксид, водяна пара, інертні гази та інші);

‒ ізоляції горючих речовин або окисника від зони горіння (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та інші);

‒ хімічного гальмування реакції горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та інші).

Вибір вогнегасної речовини та способу її подавання визначається умовами виникнення та розвитку пожежі.

Для гасіння легкозаймистих рідин досить часто застосовують піну  хімічну або повітряно-механічну.

Хімічна піна утворюється при взаємодії лужного та кислотного розчинів у присутності піноутворювача. Така піна утворюється в піногенераторах (ГПС) з пінопорошка та води. Її кратність (відношення об’єму піни V_П до об’єму продуктів, з яких вона утворена) дорівнює 5, а стійкість (час, за який 50% об’єму піни вернеться в рідку фазу) ‒ до 40 хвилин.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря (90%), води (9,4  9,8%) та поверхнево-активної речовини, що зменшує поверхневий натяг води ‒ піноутворювача ( ПУ-1, ПУ-6 та інші, 0,2  0,6%). Повітряно-механічна піна буває низької кратності (до 10), середньої (10  100) та високої (більше 100). Стійкість повітряно-механічної піни є меншою ніж хімічної, вона залежить від типу піноутворювача та становить до 20 хвилин, причому із збільшенням кратності вона зменшується.

Всі технічні засоби та установки, що застосовуються для гасіння пожеж, поділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.