4 Розділ і. Малий бізнес в Україні

1.1. Сутність малого бізнесу.

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільненням виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можу і вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продаж; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т. д.

5

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює 100 працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у країні, слабкого промислового розвитку. Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

• визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і територіями;

• будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

• більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж в іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни. В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірськорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю - чисельність працюючих не повинна перевищувати 300 чоловік, в оптовій торгівлі - менше 100 чоловік, в роздрібній - до 50 чоловік, виробництво - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства з зайнятістю до 500 чоловік. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 50 чоловік, до середніх - фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік. У Великобританії в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200 працівників; у будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості - не більше 25 працівників. В Італії підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 19 зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

6

Інший показник - обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річних продаж використовується в США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів - в Японії. В Японії показник обсяг капіталу коливається від 100 млн. ієн в обробній промисловості до 50 млн. ієн в роздрібній торгівлі. У Німеччині цей показник коливається від 1 млн. до 250 млн. марок. Фірми з оборотом до 1 млн. марок відносяться до найдрібніших.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

7

1.2. Господарські товариства – суб'єкти малого бізнесу.

Господарські товариства є найбільш поширеною і універсальною організаційно-правовою формою юридичної особи і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств. В основі інституту господарського товариства лежить відомий ще римському приватному праву договір товариства (societas). Господарське товариство є засобом концентрації коштів з метою отримання прибутку. Інтереси контрагентів, на відміну від інших договорів, не протилежні, а спільні.

Господарське товариство — це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками.

Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю та в акціонерному товаристві, а складений — у повному товаристві та в командитному товаристві. Найменування господарського товариства повинно містити найменування товариства, а також назву виду товариства ("акціонерне товариство", "повне товариство" та ін.).

Установчими документами повного і командитного товариства є засновницький договір, а інших видів господарських товариств — статут. В установчих документах повинно бути зазначено:

1) найменування юридичної особи;

2) її місцезнаходження;

3) адреса;

4) органи управління товариством;

5) компетенція і порядок прийняття рішень органами управління товариства;

6) порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК або іншим законом.

Учасники господарського товариства мають право:

- брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

8

- брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

- вийти у встановленому порядку з товариства;

- здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому законом;

- одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

З усіх відомих господарській практиці видів господарських товариств виокремлено п'ять видів: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю та акціонерне товариство.

Отже, повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів. Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Учасник повного товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства (тобто є повними учасниками) є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

9

Тобто командитне товариство немовби включає дві самостійні структури: повне товариство і товариство вкладників, які у веденні справ участі не беруть. Єдиним установчим документом командитного товариства є засновницький договір, який підписують всі повні учасники.

Засновницький договір командитного товариства повинен містити крім загальних відомостей, також відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. Вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, лише в межах своїх внесків. Оскільки учасники товариства не відповідають своїм майном за боргами товариства, то істотного значення набуває статутний капітал, який складається з вартості вкладів його учасників. До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів.

Єдиним установчим документом, який визначає предмет, мету і порядок діяльності товариства, є його статут. Вищим органом управління товариства є загальні збори учасників. Поточне керівництво здійснює виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який звітує про свою роботу загальним зборам. Кожен член товариства з обмеженою відповідальністю має право отримувати дохід відповідно до розміру свого вкладу в статутний капітал.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом і учасники якого несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, однаково кратному вартості внесеного кожним учасником вкладу.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, майнова відповідальність учасників якого обмежується вартістю їх вкладів до

10

статутного фонду товариства, учасники товариства з додатковою відповідальністю в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів відповідають додатково (субсидіарно) в солідарному порядку. Розмір такої відповідальності визначається лише тією частиною майна, яка кратна внесеному ними вкладу.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, в межах вартості набутих ними акцій.

Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери — акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам.

Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. При голосуванні на загальних зборах кожний акціонер має таку кількість голосів, якою кількістю акцій він володіє.

11