
Розділ 3. Аналізування неторгових міжнародних відносин
Разом з іншими американськими країнами (напр.СШАта Еквадор) Бразилія входить до складу таких міжнародних організацій: Меркосур, ОАД, Союзу південноамериканських націй, СОТ, ООН, МАГАТЕ, МВФ, Велика двадцятка, Група 77, Група Ріо, Асоціація латиноамериканської інтеграції, Латинський союз, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНІДО, Інтерпол, ВООЗ, ЮНЕСКО, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Всесвітня туристична організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація, Міжнародний телекомунікаційний союз, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня метеорологічна організація, Асоціація ібероамериканських держав для розвитку національних бібліотек, Організація ібероамериканських держав для освіти, науки і культури, Латиноамериканська енергетична організація, Андійська корпорація розвитку, Андійська спільнота, Кернська група.
Еквадор - член ООН і ряду його дочірніх організацій, а також Організації американських держав (ОАГ), Міжамериканського банку розвитку і Латиноамериканської асоціації інтеграції (ГАВКІТ). Традиційно здійснюється тісна співпраця з сусідніми латиноамериканськими країнами, перш за все з Бразилією - партнеромпо південноамериканському ринку (МЕРКОСУР). Уругвай є також членом Групи РІО-ДЕ-ЖАНЕЙРО, гравця великої ролі в розвитку політичної і економічної співпраці в регіоні. Вона характеризується як аграрна, натомість є відносно незалежною від іноземного впливу і проводить політику вільної торгівлі. Останні чотири роки інтенсивно розвивається переробна промисловість.
Традиційно Бразилія була лідером в латиноамериканському суспільстві і грала важливу роль в системі колективної безпеки та економічній кооперації Західної півкулі. Зараз вона є членом Міжамериканського договору взаємної допомогиі членОрганізації американських держав. Недавно Бразилія почала надавати високий пріоритет відносинам із своїми південноамериканськими сусідами і входить до складуАмазонського пакту,Асоціації латиноамериканської інтеграціїіМеркосур. Разом зАргентиною,ЧилііСША, Бразилія — один з гарантів перуансько-еквадорського мирного процесу. Вона посилала солдат у складі військ ООН для збереження миру уБельгійське Конго,Кіпр,Мозамбік,Анголу,Східний ТимортаГаїті. У 2004—2005 роках Бразилія входила до складуРади БезпекиООНв дев'ятий раз.
Відкриті питання бразильської зовнішньої політики включають кілька неврегульованих ділянок кордону з Уругваєм, невизнані бразильськізони інтересіввАнтарктиці, що перекриваю-ться збританськоюта аргентинською зонами, спроби розширити морську економічну зону уздовж бразильських берегів, разом зНімеччиною,ЯпонієютаІндієюстати постійними членами Ради Безпеки ООН.
Висновок
Відносно США, то це високорозвинена постіндустріальна країна; держава-гігант, провідна економічна і військова держава світу; займає 3-є місце в світі за площею і чисельністю населення. США мають високорозвинену і диверсифіковану пром-сть, основними галузями якої є загальне, транспортне і електротехн. машинобудування, видобуток корисних копалин, хім. та харчова пром-сть, виробн. металовиробів тощо.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП (1999) – $ 8500 млрд. Темп зростання ВВП (1999) – 4%. ВВП на душу населення (1999) – $ 31201. Прямі закордонні інвестиції (1999) – $ 119 млрд. Імпорт (1999) – г.ч. електронні компоненти, побутова електроніка і комп'ютери – $ 1100 млрд. (г.ч. Канада – 19,2%; Японія – 12,0%; Мексика – 10,0%; Китай – 8,0%; Німеччина – 5,4%). Експорт (1999) – г.ч. машини, обладнання і продукція сільського господарства (промислове і електронне обладнання, літаки, автомобілі, військова техніка, хімікати, кам'яне вугілля, кукурудза, соєві боби) – $ 905 млрд. (г.ч. Канада – 23,0%; Мексика – 12,0%; Японія – 8,3%; Великобританія – 5,5%; Німеччина – 5,4%).
Економіка США базується на приватній власності і прагненні до отримання прибутку. Промислові і страхові компанії, магазини, ферми, банки і багато які підприємства сфери послуг належать приватним інвесторам. У 1995 в США нараховувалося 16,4 млн. некорпоративних приватних підприємств несільськогосподарського профілю, 1,58 млн. партнерських компаній і 4,4 млн. корпорацій. Саме корпорації відіграють найбільшу роль в економіці США. У 1995 прибутки некорпоративних приватних підприємств становили 807 млрд. дол., прибутки партнерських компаній - 853 млрд. дол., прибутки ж корпорацій перевищили 14,5 трлн. дол. Велика частина продукції корпорацій продукується невеликим числом найбільших фірм. Хоч в 1995 корпорації з капіталом понад 250 млн. дол. становили лише 1,6% всіх корпорацій країни, на їх частку припадало майже 85% сумарного прибутку. Як правило, це ТНК – транснаціональні корпорації, які є продуктом сучасного процесу глобалізму (і самі є глобалізаторами). На тер. США нараховується бл. 500 центрів ТНК.
Енергетичний сектор. США споживають 25% всієї світової енергії (в перерахунку на вугільний еквівалент), значно більше, ніж будь-яка інша країна світу. Через високий рівень споживання енергії на частку США припадає бл. 20% глобальних викидів «парникових» газів (вуглекислий газ, метан і оксиди азоту) в атмосферу. Основні джерела енергії для економіки США - нафта, природний газ і вугілля. Залежність економіки США від імпорту нафти різко зросла в період між початком 1980-х і початком 1990-х років. Сира нафта становила 1921 тис. барелів в 1980, а у 1997 - 2918 тис. барелів.
Виробництво електроенергії – 2823 млрд кВт·год (1991). У 1996 нафта забезпечувала 35% виробленої в країні енергії, природний газ - 22,5%, вугілля - 21%. Джерелом електроенергії служило, головним чином, вугілля (57%), природний газ і нафтопродукти складали відповідно 9% і 2%. ГЕС давали 11% енергії. Роль атомної енергетики у виробництві електроенергії до 1970-х років залишалася незначною, у 1982 вона зросла до 12,5%, а в 1996 - до 22%. Структура споживання енергії в 2000 р.: нафта і нафтопродукти - 39%, природний газ - 23%, вугілля 23%, інші первинні енергоносії - 15%.
Найбільші компанії США: корпорація "Дженерал Електрик" ("General Electric"), "Сітігруп" ("Citigroup"), "Ексон Мобіл" ("Exxon Mobil"), "Бенк оф Америка" ("Bank of America"), "АйБіеМ" ("IBM"), "Американ Телеграф енд Телефон Груп" ("American Telegraph and Telephone Group"), "Вол-Март" ("Wall-Mart"), "еСБіСі комм'юнікейшнс" ("SBC communications").
Фінанси. Південноатлантичний регіон виробляє хімічні продукти, текстиль, одяг і тютюнові вироби. Тихоокеанський регіон на чолі з Каліфорнією спеціалізується на виробництві транспортного обладнання, продуктів споживання, електротехнічного і електронного обладнання. У банківсько-фінансовій справі посилюється концентрація капіталу. У 1997 на території США діяли 9143 банки із загальним капіталом 5 трлн дол. (в середньому по 548 млн. дол. в кожному). У 1985 в країні було 14 417 банків із загальним капіталом (в доларах 1997) 3,7 трлн дол. (в середньому по 254 млн. дол. в кожному). Банки відіграють величезну роль в економіці країни. У 1996 частка банків, страхових товариств, компаній по операціях з нерухомістю і кредитних організацій в ВВП становила 19%. Операції з нерухомістю дали 886 млрд дол., депозитні інститути, включаючи комерційні банки, - 247 млрд., страхування - 136 млрд. Федеральна резервна система (ФРС) США контролює обсяг грошової маси в країні і вирішальним чином впливає на фінансові ринки. ФРС ухвалює рішення незалежно від федерального уряду, президент США призначає членів ради керівників на 14-літній термін. Змінюючи обсяг грошової маси, ФРС впливає на розмір процентних ставок. Зменшуючи грошову масу, ФРС підвищує процентні ставки, тим самим знижуючи темпи економічного зростання. Аналогічно, збільшення грошової маси приводить до зниження процентних ставок і стимулює економічне зростання. У 1980-х - на початку 1990-х років ФРС проводила антиінфляційну політику, втримуючи процентні ставки на високому рівні, а темпи економічного зростання - на порівняно низькому рівні.
Бразилія - держава Південної Америки, розташовано в її центральній, східній частині. Довжина сухопутних меж - близько 76 тис. км., на сході = 7,4 тис. км країна омивається Атланти-кою. Площа - 8,5 млн. км.2 Заданими Бюро Перепису США чисельність населення склала в 1999 році 171 853 тис. людина. Зараз Бразилія - федеральна республіка, в адміністративному відношенні ділиться на 23 штати, 3 території і федеральний округ. Столиця - Бразіліа. Грошова одиниця - реал. Державна мова - португальська.
Бразилія - федеративна республіка, шо складається з 26 штатів, Глава держави, уряду і верховний головнокомандуючий - президент. Вищий законодавчий орган - Національний конгрес. Виконавча влада здійснюється президентом і сформованим їм урядом; Судова влада представлена Верховним Федеральним Трибуналом, Верховним судом правосуддя, рёгййальнимн судами, судами по виборчим, військовим та ін.. питаннях. Основні галузі бразильської економіки: машинобудування, суднобудування, літакобудування, видобувна промисловість, виробництво озброєнь, туризм, легка промисловість, сільське господарство, Заохочується розвиток галузей мікроеяектроніки і виробництво персональних комп'ютерів.
Відповідно до класифікації ООН Бразилія відноситься до групи "нових Індустріальних держав" ї входить по обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) у "десятку" провідних країв світу. Бразилія країна з досить стабільною економікою, темпи росту якої в середньому досягають 3-4% у рік (виключення: 1998 -1999 р. - внаслідок Азіатської кризи, 2001 р, - вилив аргентинської кризи, спаду економічної активності в Японії і США, енергетична криза в країні). У 2004 р. обсяг ВВП -466 млрд. дол. Темп приросту- ВВП - 1,4%.
У Бразилії' проживає близько 175 мли. чоловік: ва кожні 100 жінок приходиться 97.3 чоловіка. Частка міського населення - 81,2% . Коефіцієнт дитячої смертності - 38 дітей на 1000 чіл. Середня тривалість -життя 64 - 72 р. Етнічний склад населення Бразилії: білі -5-5%, метиси і мулати 38%, чорношкірі 6%, інші 1%. Від 80% до 90% населення Бразилії - католики.
Республіка Еквадор, країна в Південній Америці, що межує на півночі з Колумбією, сході і півдні з Перу, на заході омивається Тихим океаном; площа 270670 кв. км.Порівняно найслабше економічно розвинута країна, орієнтована на експорт сировини.
Важливим сектором економіки є сільське господарство, в якому зайнято 30% працездатного населення країни. Переважає натуральне господарство. 1% великих землевласників належить 40% усіх оброблюваних земель, але обробляється менше 10% території країни і ще 10% використовується під пасовища. Поширені експортні культури – банани, кава, какао, які культивуються на Сході у прибережній зоні (Кості). Банани й какао вирощують у низинах з теплим і вологим кліматом, каву — на нижніх схилах Анд, де клімат прохолодніший і сухіший. У долинах також вирощують цукровий очерет, цитрусові. В Андах вирощують ячмінь, пшеницю, кукурудзу, картоплю й городину, а також розводять велику рогату худобу та овець.
Еквадор має у своєму розпорядженні незначні родовища золота, срібла, цинку й міді. В 1972 році були розвідані величезні запаси нафти, щорічний видобуток Кокуенка Еквадорторой тепер становить біля 16 мільйонів тон. На нафту припадає понад половину всього експорту країни.
Видобуток нафти сприяв розвитку сталеливарної, нафтохімічної й цементної промисловості. Інші галузі пов’язані з виробництвом продуктів харчування, тканин, рибальствомі лісозаготівлею та лісоперобкою. Основні промислові центри —Кіто,КуенкайГуаякіль. 45% електроенергії виробляється ТЕС, інша – ГЕС. Більша частина водних ресурсів (в Андах) не використовується. Постійно росте роль туризму.
В цілому економіка Еквадору є експортноорієнтованою, головними товарами вивозу є: банани,какао,кава,рис,цукор,фрукти, бальсове дерево,риба,нафта. Промисловість, навпаки, орієнтована в основному на внутрішній ринок.
Відносно Еквадору, наведемо можливі напрямки удосконалення експортно-імпортного потенціалу Еквадору. В комплексі економічних заходів щодо стимулювання зовнішньої торгівлі Еквадору найбільш ефективним засобом є фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам, в тому числі із залученням коштів державного бюджету, яке передбачає використання механізмів кредитування експорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій. При цьому заходи щодо стимулювання експорту за рахунок коштів держбюджету повинні відповідати нормам і вимогам СОТ, що визначають прийнятий в світовій практиці порядок надання державної підтримки експорту. Враховуючи сучасний стан економіки і актуальність проблем розвитку зовнішньоторговельного потенціалу країни, домінантними завданнями в галузі фінансового сприяння експорту є:
надання державою гарантійних зобов’язань щодо кредитних ресурсів, які залучаються уповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;
надання державних гарантійних зобов’язань і страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпечення захисту експортерів.
В рамках подальшого розвитку і удосконалення механізму фінансової підтримки вітчизняних експортерів доцільно вивчити питання щодо можливості кредитування за участю держави орієнтованих на експорт науково-дослідних та експериментальних робіт, освоєння наукоємної і високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити та тривалий період в залежності від терміну окупності проектів), а також кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Еквадорі.
Серед інших напрямків фінансового сприяння, що можуть спричинити значний стимулюючий вплив на вітчизняний експорт, доцільно розглянути можливість застосування на практиці наступних заходів:
надання державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки на основі комерційного кредиту;
забезпечення гарантій щодо кредитів для участі в міжнародних тендерах та торгах;
страхування операцій з освоєння зовнішніх ринків;
надання зв’язаних кредитів країнам-імпортерам продукції (як це практикують Ексімбанки Німеччини, Японії та інших країн).
Враховуючи хронічний дефіцит держбюджету, найбільш доцільним на сучасному етапі, на нашу думку, є здійснення, насамперед, заходів із стимулювання вітчизняного машинотехнічного експорту.
З метою організації системи страхування експортних кредитів і надання державних гарантій назріла потреба створення в країні спеціального експортно-імпортного товариства. Такі товариства з допомогою механізму перерозподілу ризиків серед страхових компаній (в т.ч. і закордонних) змогли б підвищити вірогідність повернення державних експортних кредитів, а також забезпечити поповнення власних коштів, які в майбутньому можна було б використати для експортного страхування в умовах обмеженої державної підтримки, а потім і взагалі без неї.
Одним із найважливіших напрямків підтримки експорту, особливо товарів з високим ступенем обробки, є використання важелів податкового регулювання. В зв’язку з цим в процесі удосконалення діючої податкової системи Еквадору в напрямку підсилення її стимулюючого впливу на вітчизняних продуцентів доцільно вивчити та апробувати можливі форми податкового заохочення експортерів для внесення відповідних коректив у існуючі законодавчі акти, в тому числі:
відміна ПДВ на вироби, що виготовляються з ліцензіями як для зовнішнього, так і внутрішнього ринку. Без цього, як правило, ліцензійна продукція машинобудування не стане конкурентоспроможною (в порівнянні з витратами виробництва у ліцензіара вітчизняне підприємство - ліцензіат несе додаткові витрати по сплаті ПДВ та мита на імпортні комплектуючі);
розробка комплексу заходів щодо зниження непрямого оподаткування експорту послуг і приведення механізму регулювання його у відповідність з вимогами СОТ;
звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів;
зниження розмірів державного мита при розгляданні в арбітражних судах позовів, пов’язаних з виробництвом та наступним експортом товарів і послуг.
В подальшому в міру покращання економічної ситуації в країні, з’явиться можливість вжиття ряд заходів, спрямованих на укріплення закордонної інфраструктури по збуту та обслуговуванню експортного устаткування (створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів тощо).
Крім того, доцільно дослідити можливості стимулювання використання промислового устаткування для виробництва експортної продукції шляхом зниження ставки податку на майно чи за допомогою його часткової компенсації через зменшення інших обов’язкових платежів.
Враховуючи, що до вартості закордонних поставок обладнання та матеріалів входять значні транспортні витрати, які істотно перевищують міжнародні показники і призводять до зниження конкурентоспроможності української експортної продукції, необхідно продовжувати роботу щодо удосконалення існуючої системи транспортних тарифів.
На сучасному етапі економічних перетворень важливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави щодо удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності українських продуцентів.
З послабленням втручання держави у підприємницьку діяльність, в тому числі в сферу зовнішньої торгівлі, істотно збільшується роль посередницьких (неадміністративних) форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і задач в цій галузі.
Проблема розвитку та реалізації зовнішньоторговельного потенціалу Еквадору вимагає також докорінного поліпшення інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності. Першочерговим завданням в цьому напрямку є створення системи зовнішньоторговельної інформації. Для ефективного функціонування даної системи буде потрібно сформувати розгалужену мережу інформаційно-консультативних служб, які змогли б забезпечити оперативне надання зовнішньоторговельної інформації у зручній для клієнта формі.
Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках великого значення набуває організація в країні ефективної системи сертифікації експортної продукції. Наприклад, як варіант, можна рекомендувати створення в країні державної інспекції з якості експортних товарів. Ця установа змогла б не тільки служити бар’єром на шляху проникнення недоброякісної продукції на зовнішні ринки, але і сприяла б випуску конкурентноспроможної продукції з урахуванням сучасних вимог іноземних споживачів до її якості. Важливим аспектом цієї діяльності є участь Еквадору в роботі міжнародних та регіональних організацій із сертифікації з метою взаємного визнання результатів іспитів експортованої продукції.
При значній кількості антидемпінгових розслідувань відносно українських експортерів (як це сьогодні має місце з хімічною та металургійною продукцією) доцільно встановлювати тісні робочі контакти уповноважених державних структур конфліктуючих сторін, які дозволять запобігти ескалації конфлікту і введенню компенсаційних мит. При цьому в сучасних умовах потрібно активізувати діяльність щодо роз’яснення, переконання, а за необхідності і примушення вітчизняних експортерів додержуватися загальноприйнятих правил поведінки на світовому ринку і тим самим уникати багатьох торговельних суперечок та протидій українському експорту [9].
Крім того, назріла потреба створення в країні Центру сприяння доступу національних експортерів на зовнішні ринки, який виконував би юридично-консультативні функції і тим самим сприяв би національним експортерам в вирішенні проблем, з якими вони стикаються в роботі на зовнішніх ринках (антидемпінгові процедури, захисні та інші заходи), аналізував би умови угод та контрактів економічних операторів, що мають намір отримати доступ до національної системи кредитування і страхування експорту.
Ефективний захист національних виробників повинен ґрунтуватися на підтримці, у першу чергу, конкурентоспроможних вітчизняних підприємств обробної промисловості для накопичення ними фінансових ресурсів, навиків маркетингу й інших матеріальних і нематеріальних активів, важливих для виходу на зовнішні ринки. При такому підході захист внутрішнього ринку Еквадору виступає як важливий елемент національної експортної стратегії. У свою чергу, розвиток експортного потенціалу створює довгострокові стимули до модернізації і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, що закономірно стає менш сприйнятливим до тиску імпорту.
Для реалізації запропонованого комплексу заходів щодо розвитку і реалізації зовнішньоторговельного потенціалу Еквадору будуть потрібні щорічні бюджетні асигнування, об’єми котрих доцільно визначати виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану економіки і сформованої структури національного експорту
Література
1.Александров О. „Северное измерение” : новая форма или новое содержание? / О. Александров // Економіст. – 2005. – № 9. – С. 28–30.
2.Амоша О. Особливості розвитку прикордонного співробітництва промислового регіонуПівнічної та Латинської америки/ О. Амоша // Економіст. – 2003. – № 9. – С. 28–30.
4. Вендина О. И. Партнерство в обход барьеров / О. И. Вендина, В. А. Колосов //Еквадорв глобальной политике. – 2007. – № 1. – Январь–февраль [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.
5. Воробьева Л. В. Межрегиональное сотрудничество субъектовЕквадорус зарубежнымистранами как одна из важнейщих составляющих внешнеэкономической деятельности регионов /Л. В. Воробьева. – М. : Науч. кн., 2006. – 128 с.
6. П. В. Дружинин // Приграничный регион в условиях интеграционных процессов и реформированияместной власти. Четвертые Арсеньевские чтения : материалы междунар. науч.-практ. конф. –Петрозаводск : КарНЦ РАН, 2005. – С. 135–142.
7. Косов Ю. В. Россия и трансграничные связи наАмерике/ Ю. В. Косов // Космополис : журн. Мировой политики. – 2008. – Лето. – № 2 (21). – С. 130–134.
8. Косов Ю. В. Трансграничное региональное сотрудничество / Ю. В. Косов // Политические исследования (Полис). – 2003. – № 5. – С. 145–152.
10.Макогон Ю. В. Формы и направления межрегионального трансграничного экономического сотрудничества / Ю. В. Макогон, В. И. Ляшенко. – Донецк : ООО „Юго-Восток, Лтд”, 2003. – 512 с.
11. Мікула Н. А. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво : монографія / Н. А. Мікула. – Л. : ІРД НАН України, 2004. – 395 с.
13. Пирожков С. І. Актуальні питання міжрегіонального і прикордонного спіробітництваСША і Бразилії/ С. І. Пирожков // Стратегічна панорама. – 2001. – № 3–4. – С. 55–65.
14.Приграничное сотрудничество – важный фактор интеграции [Электронный ресурс].Режим доступа : http://www.council.gov.ru/files/journalsf/item/20090119122804.pdf.
15. Рябінін Є. Перспективи транскордонного співробітництва регіонівСША і Бразилії/ Є. Рябінін // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3 (12). – C. 159–164 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=40&c=793.
17. Яровой Г. О. Регионализм и трансграничное сотрудничество вАмерике/ Г. О. Яровой. – СПб. : Норма, 2007. – 280 с.