2. Фізична культура та атлетика стародавнього Єгипту

Із запізненням приблизно на півтисячі років у долині Нила розгорнувся такий же процес розвитку, як у Месопотамії. Наприкінці IV тис. до н.е. у місцях перебування великих племен Північного й Південного Єгипту утворилися декілька невеликих центрів політичної влади. По переказам ‑ приблизно в 3000 р. до н.е. ‑ міфічний цар Менс заснував першу єдину імперію. Найдавніший з відомих рельєфів на спортивну тематику зображує перемогу Джосера (2778–2723 рр. до н.е.) у культовому змаганні з бігу. Біг давньоєгипетського царя-бога з усією очевидністю пояснюється тими ж мотивами, що й випробування героїв грецької міфології й сучасних вождів окремих африканських племен, у ході яких кандидати фізичними досягненнями підтверджують, що вони гідні бути обраними.

Пізніше випробування в бігу при обранні царя-бога були витиснуті боротьбою, що краще відображала перевагу в силі й спритності, прийоми якої нагадують сучасну вільну боротьбу. Найбільш рання пам'ятка, пов'язана із цією боротьбою, ‑ зображення серії рухів, що витягнуте із гробниці Фіоххотена (середина III тис. до н.е.) у Саккарі. Воно свідчить про володіння фараоном технікою боротьби і його бойовий настрій. Вимога, щоб володарі мали всебічну фізичну підготовку, відповідала сутності примітивної класової держави Стародавнього Єгипту, у якій фараони, будучи царями-богами, мали майже безмежну централізовану владу. У той же час на інших зображеннях помітні риси, характерні для фізичної культури Месопотамії. А саме ознаки процесу, у результаті якого в період правління V-VI династій панівні класи вже привласнили собі військову підготовку, що сприяло культу влади до полювання, боротьби, фехтування на палицях і ритуальних танців.

Заслуговує на увагу та обставина, що в зображеннях танцюючих фігур було б дарма шукати мотиви ніжності й чуттєвості. Фігури жінок настільки ж плоскі й сухі, як і чоловічі. Рухи рук, схожі на ті, що робляться при веслуванні, «мости», вправи з переворотами на руках за нинішніми поняттями ближче до гімнастики, ніж до танцю. Все це свідчить про те, що розмежування статі в період Стародавнього царства було ще не настільки різким, яким воно стало пізніше.

У міру загального поширення рабовласництва в області соціальної ролі й структури фізичної культури також відбувався важливий процес перебудови. Магічний обряд відтискувався на задній план, все більшого значення набував естетичний аспект публічного видовища. Фараони Середнього царства (2040-1730 рр. до н.е.) прагнули створити соціальний прошарок і одночасно нову базу влади з торговців, ремісників, дрібних чиновників і військових. Ця політика викликала значні зміни в способі життя, світосприйманні, що в остаточному підсумку привело до розширення бази фізичної культури. У результаті різних реформ в якості освіти фізичне виховання, що було спочатку розповсюджене тільки у родинах родової знаті, стало практикуватися й серед чиновників і жерців. Утворилися також училища для підготовки й відбору храмових танцівниць. Про велику популярність фізичних вправ свідчить та обставина, що в книгах правил прийому гостей, писаних для привілейованих кіл, спеціальні глави присвячувалися вказівкам про розвагу гостей акробатичними й танцювальними вправами.

До періоду Середнього царства відносяться й самі давні написи, що містять детальний опис парних ігор з м'ячем. Заслуговує на увагу, що різні рельєфи, малюнки й скульптурні фігури зображують гравців, які тільки кидають м'яч або б'ють по ньому, в основному в жіночому одязі, та ніколи не борються за м'яч. На цій підставі можна зробити висновок, що фізичній культурі Стародавнього Єгипту були не відомі командні ігри, з іншого боку, це свідчить про те, що в іграх з м'ячем, що культивувалися для естетичного виховання й веселого проводження часу жінок з пануючих шарів суспільства, ціль дії не була пов'язана з якісними критеріями результату (у широкому змісті цього слова). Аналогічна ситуація була характерна й для танців. Як супутнє явище цього процесу з'явилися й раби, що професійно розважають глядачів ефектною спритністю своїх рухів. Аргумент дуже авторитетного фахівця з єгипетських ігор А. Відемакна, відповідно до якого «гравцями в м'яч і гімнастами могли бути тільки раби, оскільки східна людина ніколи не любила рухатися, воліючи цьому споглядання руху», робить малоймовірним зображення одягів гравців і танцюристів, а також ту широку суспільну активність, з якої ставилися до фізичної культури східні народи стародавнього світу.

Фізична культура періоду Нового й Пізнього царства (1562-332 рр. до н.е.) із самого початку стала збагачуватися новими рисами. На створених при правлінні Аменхотепа II (1447-1420 р. до н.е.) знаних зображеннях сфінксів відображені вже змагання веслярів і воїни, що біжать за колісницями. Про змагальний характер цих дій можна судити по тому, що скульптор показав фігури бігунів у вигляді безладної юрби, а не фронтально, як ми спостерігаємо на барельєфах, що зображують лад воїнів. У період правління спадкоємців цього фараона з'явилися перші документи, що свідчать про поширення змагань лучників і кулачних бійців. На храмових святах Рамзеса ІІ (1290-1223 рр. до н.е.) стали вже проводитися змагання з боротьби й фехтування на палицях із представниками Нубії, Лівії й інших народів, якими, відповідно до встановлених правил, управляли судді. Все частіше ввічнювалися бої на човнах, що відображали боротьбу за воду, що дає життя, але потім перетворилися в традиційні видовищні змагання. У ході таких баталій – на відміну від пізніших човнових турнірів у Західній Європі – атлети, що були озброєні довгими жердинами, прагнули не тільки зіштовхнути один одного у воду, але також потопити судно супротивника. Після завоювання Єгипту перським царем Камбюзесом II (529-522 рр. до н.е.) тут також стало поширюватися кінне поло. Однак і перське панування не внесло кардинальних змін у сам лад, театралізовані канони фізичної культури єгиптян.

Варто зазначити, що хвалебні рядки зі спогадів Платона про відвідування Єгипту щодо мистецтва боротьби та фізичного виховання в школах є прямим свідченням того, що навіть в IV столітті до н.е. не відбулося того перелому, про який з особливою пристрастю згадують пізніші хроніки.

Про своєрідний процес розвитку фізичної культури свідчать характерні рельєфи різних епох, надгробні камені, настінні зображення в гробницях фараонів і предмети, поміщені поруч із муміями. Зображені на надгробних пам'ятниках у Саккарі й Бені-Гассані люди, які грають у м'яч, виконують групові вправи, роблять «місток»; танцюючі дівчата, фігури борців, мисливців, плавців й фехтувальників у різних фазах виконання прийомів з погляду сучасної людини виглядають як справжні наочні приладдя. На їхній підставі, зрозуміло, ще не можна зробити висновки про те, що давні єгиптяни досягли рівня гармонійного духовного й фізичного виховання в класичному грецькому змісті, хоча серед держав Стародавнього Сходу саме тут звертали найбільшу увагу на фізичне виховання жінок з панівних класів.

У той же час тверда соціальна ієрархія й жерці, що строго зберігали традицію, унеможливлювали створення стадіонів, розташованих окремо від місць здійснення релігійних обрядів, а також системи періодично проводжуваних змагань, що випадають із релігійного ритуалу. Під час двобоїв, які можна назвати ранніми предтечами міжнародних змагань, визначальне значення мало не зіставлення ступеня володіння спортивною технікою. Подібні зустрічі організовували насамперед для того, щоб продемонструвати посланцям навколишніх народів владу фараона, втілену в перемозі єгиптянина, що була заздалегідь вирішена, показати застрашливу перевагу воїнів фараона. На відміну від інших областей життя змагання на палицях, боротьба й човнові бої не носили кастового характеру, але в той же час представники привілейованих прошарків одержували перевагу у відповідності зі своїм соціальним статусом. Так, при фехтуванні на палицях вони одержували більш довгий ціпок, у човнових баталіях - більш гострі жердини; а при боротьбі мали право застосовувати більше прийомів і, мабуть, мали можливість освоїти більше прийомів, ніж їх менш знатні партнери. Єгиптяни жорстко обмежували себе від звичаїв інших народів. Цим можна пояснити той факт, що серед пам'яток фізичної культури Стародавнього Єгипту майже не зустрічається слідів змагань на бойових колісницях, гри в піше й кінне поло, що одержали поширення майже у всіх народів стародавнього світу. Їхнє негативне відношення до цих змагань, і одночасно специфічний для Стародавнього Сходу підхід до оцінки результатів відображені в записах, пов'язаних із прийомом олімпійських послів із Греції.

Перебудова своєрідної системи канонів давньоєгипетської фізичної культури відбулася під впливом еллінізму, що поширився тут після завоювання країни Олександром Македонським (332 р. до н.е.). Тимчасовий розквіт елліністичної культури був зведений нанівець християнською церквою, а потім (з 641 р. н.е.) арабським пануванням