3.2. Типи, жанри і структура уроків

У дидактиці існують різноманітні класифікації уроків (Ю. Бабанський, Г. Кирилова, І. Лернер, М. Махмутов, В. Онищук, О. Сав­ченко та ін.), проте єдиної та універсальної класифікаційної схеми створити неможливо з огляду на багатоманітність цілей, завдань, ме­тодів тощо. Утвердилися такі основні типи уроків, які належать і до уроків мистецтва: урок уведення в тему, урок розширення і поглиб­лення теми, урок узагальнення теми. Більш деталізований варіант типології передбачає урок вивчення нового матеріалу, урок повторен­ня і закріплення матеріалу, урок комплексного застосування отрима­них знань і вмінь учнів, урок систематизації та узагальнення знань і вмінь учнів, урок перевірки і контролю освітніх результатів, а та­кож комбінований урок, який одночасно вирішує декілька переліче­них вище завдань.

Радимо в процесі викладання мистецтва застосовувати поширені в останні роки жанри уроків: урок-гра, урок-екскурсія, урок-подорож, урок-казка, урок-дослід, урок-турнір, урок-вистава, урок-естафета, урок-панорама, урок-діалог, урок-концерт, урок-вернісаж тощо. Вар­то також синтезувати елементи різних жанрів на одному уроці, коли це дидактично доцільно.

Як і всі інші шкільні предмети, уроки мистецтва плануються з до­триманням дидактичних закономірностей, їх структура (послідов­ність і взаємодія основних елементів) умовно поділяється на такі ета­пи, що забезпечують цілісність уроку:

• підготовчий, що включає організаційний момент, актуалізацію знань і способів діяльності учнів, лаконічне повторення попе­редньо вивченого матеріалу (пригадати проаналізовані на попе­редніх уроках художні образи, зміст елементарних термінів або відомості про митців, творчість яких уже вивчалася, заспівати вивчену пісню тощо);

• основна частина, що передбачає виклад і організацію засвоєння нового матеріалу (бесіда, організація сприйняття творів мистец­тва та художньо-практичної діяльності учнів);

• підсумок — лаконічне оцінювання, зокрема «акордна» форма оцінки за різні види діяльності, за загальний унесок у спільну роботу.

Зрозуміло, що наведені класифікації і регламентації досить умов­ні, їх не можна стандартизувати. Варіювання, змінювання, комбіну­вання, синтезування різних елементів залежать від змісту навчаль­ного предмета, теми уроку, конкретної педагогічної ситуації, навіть від настрою педагога та учнів. Дотримуючись загального алгорит­му структури уроку, бажано заздалегідь орієнтовно розподілити на­вчальний час на окремі етапи, ураховуючи при цьому, що організація різної діяльності учнів вимагає не однакового обсягу часу. Вона що­найперше залежить від форм і методів навчання: фронтальна робота економніша в цьому плані, ніж робота в парах і групах; деякі методи взагалі потребують значних витрат часу (проведення дискусії, гри), інколи виходу за межі одного уроку (організація проектної діяльності, театралізація).

3.3. Художньо-педагогічна драматургія

Як конкретно інтегрувати змістовні компоненти курсу «Мистец­тво» , планувати етапи навчально-виховного процесу, поєднувати різ­ні види художньої діяльності учнів, вибудовувати загальну логіку уроків у межах тематичного циклу? Перелічені питання належать до сфери художньо-педагогічної драматургії, яка враховує як за­гальні закономірності навчання, так і специфіку педагогіки мистец­тва (або художньої дидактики), що культивує високий рівень емоцій­ності, яскравість і піднесеність почуттів, циклічність і комплексність уроків, що розкривають певну тему, діалогічність пізнання смисло-образів мистецтва.

Давно помічено, що педагогіка споріднена мистецтву, адже вона поєднує талант і майстерність. Чи не найбільше схожих моментів ви­явлено між педагогічною й акторською діяльністю, адже в обох випад­ках дії людини виступають своєрідним інструментом публічного впли­ву, спрямованого на аудиторію. Урок — театр одного актора, звісно, якщо учні виступають тільки як глядачі, а не його учасники. Спіль­ність проглядається у взаємодії компонентів педагогічного «дійства» (наскрізний розвиток), для досягнення цілі уроку (надзадачі), у ха­рактеристиці почуттів учасників (без фальші, кокетства, снобізму), у поєднанні акторської та режисерської майстерності, в управлінні емоційними станами (психічна регуляція і саморегуляція), у володін­ні професійною технікою (мова, міміка, поведінка тощо), у мистецтві перевтілення. Проте пам'ятаймо, що така паралель досить умовна, тому що цілі й завдання впливу педагогів і акторів різні. На театраль­но-педагогічних ідеях побудовані розробки вітчизняних учених з ос­нов педагогічної майстерності (І. Зязюн, Н. Тарасевич та ін.), які сто­суються всіх без винятку методик навчання.

Утілення положень театральної педагогіки, зокрема принципів художньо-педагогічної драматургії, сприятиме перетворенню звичай­ного уроку на справжній урок мистецтва, коли він народжуватиметь­ся у творчій діяльності співучасників — учителів та учнів, подібно, до театральної вистави на професійній сцені. Це передбачає створен­ня проблемно-пошукових та евристичних ситуацій, які підвищують емоційний і розвиваючий (креативний) потенціал уроку, а також ор­ганізацію художньо-пізнавальної діяльності за такими умовно визна­ченими «драматургічними кроками»: вступ або інтродукція (повідомлення теми) — зав'язка (постановка проблеми) — розвиток (виклад теми) — кульмінація (вирішення проблеми) — завершення (висновок). Безперечно, ці кроки загалом збігаються з наведеною дидактично»? структурою уроку, але під Час викладання мистецтва звичайна ло­гіка не формалізується, а навпаки — насичується емоційно-естетич­ним ставленням до традиційних фрагментів уроку, наповнюється особистісними смислами, що енергетично передаються від мистецьких шедеврів. Так, кульмінація (у перекладі з латини — це вершина!) – момент напруження в розвитку уроку вимагає відповідного піднесен­ня емоційного фону навіть на тлі загальної насиченої духовно-творчої атмосфери.

Нами розроблено варіанти художньо-педагогічної драматургії ін­тегрованих уроків мистецтва, побудовані за логікою драматургії му­зичних форм (ідея Н. Гродзенської стосовно уроків музики):

• у формі варіацій, коли одна й та сама тема поступово висвітлюєть­ся в образах різних видів мистецтва — музичного, образотворчо­го, театрального, екранного;

• у поліфонічній формі (тема уроку розробляється на матеріалі двох або більше видів мистецтва, які відносно самостійні, але між ними встановлюються певні зв'язки — «діалог»);

• у сонатній формі, коли навчальний матеріал спочатку «експо­нується» (основні теми — головна і побічна, демонструються ав­тономно в домінантних видах мистецтва — музичному та образо­творчому, можна додати ще зв'язуючу та заключну на матеріалі театру і кіно), потім цей матеріал «розробляється» (міжвидові порівняння, зіставлення, протиставлення, аналогії, взаємопро­никнення тощо), нарешті, в кінці уроку, коли весь матеріал по­вторюється та узагальнюється (інтегрується), настає реприза і кода (висновок).

Як бачимо, головна ідея такої музично-педагогічної драматургії — утворення системних інтеграційних зв'язків між етапами і компонен­тами уроку, що забезпечують його цілісність, зрозуміло, з умовним, об­разно-символічним дотриманням композиційних особливостей обраних музичних форм. Вони можуть бути графічно відображені у згаданих вище проектно-технологічних моделях (відповідно до складності ком­позиції уроку) — графічний план-ланцюжок, схема-конспект, карта.

Багатий, але нереалізований потенціал нових форм художньо-пе­дагогічної драматургії «схований » у композиційних закономірностях пластичного образотворення, які відображають загальні закони мислен­ня (ритм, взаємодію динаміки й статики, «точку золотого перетину», взаємозалежність «фігура—тло», передній і задній плани та ін.).

Заздалегідь змодельована художньо-педагогічна драматургія стане надійним компасом учителя під час організації емоційно-інте­лектуальної діяльності учнів на уроках, якщо вона діалектично й де­тально продумана. Треба завжди пам'ятати, що найкраща імпровіза­ція — це імпровізація добре підготовлена.