
- •Місце України в міжнародних відносинах Європи часів Богдана Хмельницького
- •Виникнення громад та їхня культурно-освітня діяльність в другій половині XIX століття. Володимир Антонович
- •Відновлення могутності Київської держави та князівської влади за Володимира Мономаха
- •Українсько-московський договір 1654 p.: причини та наслідки
- •Причини та початок трудової еміграції українців в другій половині XIX століття
- •Причини політичної роздрібненості Київської держави та її наслідки
- •Основні напрямки державної політики гетьмана Івана Виговського
- •Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX століття
- •Освіта й література Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
- •Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII століття. Зміни в соціально-економічних відносинах
- •Вплив ідей Михайла Драгоманова на розвиток українського руху
- •Архітектура і образотворче мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
- •Виникнення українських політичних партій наприкінці XIX – на початку XX століття
- •Галицьке та Волинське князівства та їх об'єднання за князювання Романа Мстиславича
- •Гетьман Петро Дорошенко в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Української держави
- •Роль Данила Галицького у зміцненні української держави. Коронація Данила
- •Запорізька Січ у складі Гетьманщини у другій половині XVII століття. Кошовий отаман Іван Сірко
- •Діяльність української парламентської громади у і та II Державних думах Росії
- •Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького. Значення Галицько-Волинського князівства в історії України (11)
- •Роль Києво-Могилянської академії в культурно-освітньому розвиткові українського народу
- •Роль Михайла Грушевського в громадсько-політичному житті України (кінець XIX – початок XX століття)
- •Монгольська навала на українські землі, її наслідки
- •Місце і роль гетьмана Івана Мазепи в українському національно-визвольному русі. Іван Мазепа – будівничий української культури
- •Народницький рух в Україні. «Чигиринська змова»
- •Особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського
- •Конституція Пилипа Орлика – перша Конституція України, її значення
- •Внесок Наукового товариства ім. Т. Шевченка в становлення національної науки
- •Спроби збереження української державності у складі Великого князівства Литовського у XV столітті. Князь Свидригайло
- •Особливості розвитку української культури в другій половині XVII-XVIII століттях
- •«Братство тарасівців», його роль у розвитку українського національно-визвольного руху
- •Виникнення Кримського ханства. Турецько-татарські наскоки в другій половині XV-XVI ст., та їх наслідки
- •Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XVII-XVIII століть
- •Місце Івана Франка у розвиткові української суспільно-політичної думки
- •Українська шляхта у XIV-XVI століттях. Костянтин (Василь) Острозький
- •Запорізька Січ в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки московським урядом в останній чверті XVIII століття
- •Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XIX – початку XX століття
- •Остаточна ліквідація гетьманства та залишків автономного устрою Гетьманщини в другій половині XVIII століття. Кирило Розумовський
- •Освіта й література другої половини XIX – початку XX століття
Особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського
Протягом XIV– XVII ст. українські землі перебували в складі іноземних держав, над українським народом нависла загроза асиміляції сусідніми народами. Закарпаття ще з XIII ст. було захоплене Угорщиною, Північна Буковина і Придунав'я – Молдавським князівством, яке з 30-х pp. XVI ст. потрапило під владу Туреччини. Землі Північного Причорномор'я та Приазов'я потрапили під владу Кримського ханства, яке, як і Молдова, в XV ст. стало залежним від Туреччини. Чернігово-Сіверщина була приєднана до Московського царства. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля) протягом XIV – XVI ст. були загарбані Польщею. Більша частина території України (Правобережна й Лівобережна Україна) з середини XIII ст. знаходилася під владою монгольської держави Золота Орда. Але в XIV ст., за литовських князів Гедиміна й Ольгерда, ці території перейшли під владу Великого князівства Литовського. 1362 р. у битві при Синіх Водах литовці разом з українцями розбили монголів і захопили Київ, а 1399 р. після битви на р. Ворсклі Литва розширила свої володіння до Чорного моря. Українські князівства у першій половині XV ст. були ліквідовані, а на їх місці створені литовські воєводства. Об’єднавшись з Білорусією, захопивши Україну, Литва перетворилася на багатоетнічну державу, в якій більшість становили слов'яни. Тому руська (українсько-білоруська) мова стала державною, закони – Литовські статути – грунтувалися на «Руській правді». Державною релігією стало християнство. Тому Литву цього періоду історики часто називають Литовсько-Руською державою. Взагалі, влада литовських князів для місцевого населення була більш прийнятною, ніж панування монголів. Соціальна структура населення України за часів перебування у складі Литви схожа з структурою населення інших європейських країн часів пізнього Середньовіччя. Литовські статути знали дві нерівноправні групи: феодалів (магнатів – великих землевласників та шляхту – дрібних і середніх власників, духовенство) і залежне населення – селян-кріпаків і міщан. Владу мали феодали, від них залежали навіть Великі князі. Вони не платили податків, на відміну від селян і міщан. Православна церква України, що втратила свого голову – Київського митрополита у часи татаро-монгольського нашестя, переживала скрутні часи, хоча більшість українців належали саме до неї. Київський митрополит був змушений виїхати до Москви. На Україні діяла велика кількість православних церков, монастирів, населення платила обов'язкову десятину (десяту частину доходів на церкву). Ситуація ускладнилася у 1453 p., коли Візантійська імперія – центр православ'я була підкорена Османською імперією.
Конституція Пилипа Орлика – перша Конституція України, її значення
У квітні 1710 р. в Бендерах (Молдова) гетьманом на еміграції було обрано Пилипа Орлика, вихованця Києво-Могилянської академії, який був при Мазепі генеральним писарем. На козацькій раді прийнято документ «Пакти і Конституція прав і вільностей війська Запорізького», що став першою писаною конституцією у світі. В документі, що складався з 16 статей, проголошувалася незалежність України в межах Зборівського договору 1649 року. За ним Україна перетворювалася на аристократичну республіку – законодавчою владою ставала Генеральна рада, що обиралася зі старшини та представників від полків і збиралася тричі на рік (на Різдво, Великдень, Покрову), гетьман зосереджував у своїх руках виконавчу владу. Листи інших держав гетьман мав зачитувати старшині, так само, як і відповіді на них, за необхідності міг зберігати ці відомості в таємниці. Скарбницею Війська Запорізького розпоряджався генеральний підскарбій. Конституція вперше в Європі започатковувала поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Та оскільки гетьман перебував за кордоном, ця конституція діяла на контрольованій території лише до 1714 року. Уклавши договір з Туреччиною, війська Орлика розпочали наступ на Україну, дійшли до Білої Церкви, однак через зраду татар змушені були повернутися. Натомість до Молдови дійшли війська Петра І, де в липні 1711 р. вони були розбиті. Однак Орлику не вдалося скористатися поразкою російських військ, і в 1714 р. він виїхав до Західної Європи. Жив у Швеції, Німеччині, Франції, а останні 20 років свого життя – в Туреччині. Протягом всього свого свідомого життя він намагався створити антимосковську коаліцію держав для звільнення України. Однак Росія Петра І була могутньою імперією, проти якої ніхто не бажав виступати. Діло Орлика продовжив його син Григір.