61. Народницький рух в Україні. «Чигиринська змова»

В Україні у другій половині XIX ст. поряд з національним розгорталися суспільно-політичні рухи, що сформувалися на загальноросійському ґрунті. Так, у 60-ті pp. формується революційний рух, в якому переважно брали участь радикально настроєна молодь, представники різночинної інтелігенції – народники. Народники вірили в самобутній розвиток Росії – в те, що вона може уникнути капіталістичного шляху розвитку. На їх думку, Росія була ближче усіх інших держав до соціалізму, оскільки основою російського суспільства залишалася община, яку народники вважали зародком соціалістичних відносин. їх мета – селянська революція.

У діяльності народників можна виокремити три етапи:  – початковий (1859-1875 pp.), що проходив під гаслом «ходіння в народ», коли близько 3 тис. народників влаштувалися на різні роботи в селах, агітували селян, підбурювали їх до повстання. «Ходіння в народ» охопило майже всю Україну;  – на другому етапі, у другій половині 70-х pp., народники розгорнули масштабну пропагандистську роботу серед селянства та в містах. У цей час виникають народницькі гуртки в Києві, Одесі, Чернігові. В Києві створюється «Київська громада», до якої входили Віра Засулич, В. Дебогорій-Мокрієвич, Я. Стефанович. В Одесі діяв видатний народник Андрій Желябов. Народники, перебуваючи в Україні, намагалися організувати повстання. Чигиринські селяни (Київська губернія) – бідняки і середняки – відмовилися платити податки, самочинно переділяли землі, послали ходоків до царя. Народники вирішили використати цю ситуацію – вони сфабрикували «царську грамоту», у якій закликали селян організовувати озброєні таємні дружини. Ці дружини повинні були у певний час піднятися на повстання. їх учасники збиралися на сходки, де обговорювали плани повстання. Однак 1877 р. змовники були викриті і заарештовані. До слідства притягнули понад тисячу селян, яких засудили до каторги і заслання. Народникам організаторам загрожувала смертна кара, однак їм вдалося втекти з тюрми. «Чигиринська змова» засвідчила неспроможність народників організувати селянський рух;  – на третьому, останньому, етапі (80-ті pp. XIX ст.) народники після невдалих спроб організації селянства поширили свою агітацію і на робітників. Так, у Києві в 1880 р. вони заснували «Південно-російський робітничий союз». На цьому етапі народники переходять до активної боротьби з самодержавством методом терору. Першою його жертвою став генерал-губернатор Трепов, в якого стріляла Засулич (1878 p.). 1879 p. народники розколюються на дві організації – «Народна воля», що намагалася запровадити політичну свободу в Росії шляхом терору, та «Чорний переділ». Після кількох спроб вбити царя Олександра II 1 березня 1881 р. в Петербурзі вони нарешті досягай своєї мети. Однак це тільки змінило ситуацію в країні на гірше, змовники були викриті й відправлені на шибеницю. Серед страчених був і уродженець України – геніальний винахідник, автор проекту реактивного космічного корабля М. Кибальчич. У 1885 р. народники з метою оживити свій рух зібрали в Катеринославі з'їзд, але невдовзі їх керівники були заарештовані, і народницький рух припинив свою діяльність.