54. Діяльність української парламентської громади у і та II Державних думах Росії

В ході першої російської революції 1905-1907 pp. під тиском мас цар Микола II був змушений видати Маніфест, де проголошувалися демократичні свободи та вибори до законодавчого органу при царі – Державної думи.  У 1-й Державній Думі, що розпочала свою діяльність навесні 1906 року, працював 101 депутат з України, частина яких об'єдналася в Українську парламентарну громаду на чолі з адвокатом з Чернігова І. Шрагом. Серед депутатів переважали селяни – 42 чоловіки, інтелігенція, поміщики. Друкованим органом Громади був «Український вісник». Селянські депутати входили до групи трудовиків – вони неодноразово піднімали питання про конфіскацію поміщицької  землі і розподілу їх між селянами за певною трудовою нормою. Оскільки Дума була, з точки зору царя занадто «лівою», то її невдовзі розпустили.  В П-й Державній Думі, що почала працювати у 1907 році з України працювало 102 депутати, з яких теж переважали селяни – 59 чоловік. 47 депутатів було об'єднано в Українську громаду, що видавала часопис «Рідна справа – Вісті з думи». На засіданнях Громади постійно проводилися дискусії на різні суспільно-політичні теми. У Думі депутати піднімали і аграрні і загальнонаціональні питання – поділу поміщицької землі серед селян, запровадження української мови в освіті. II Дума, де «лівих» депутатів було навіть більше, ніж у першій, у цьому ж році була розпущена царем. Росія знову вернулася на шлях самодержавної монархії, що призвів до революції 1917 року.

56. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького. Значення Галицько-Волинського князівства в історії України (11)

Після смерті Данила Галицького держава розпадається. Брат Данила правив на Волині, а в Галичині і Холмщині – три його сини Лев, Мстислав і Шварно.  Син Лев правив Галичиною 40 років (1264-1301 pp.), він жив з татарами у злагоді, ходив разом, з ними проти Польщі, Литви, Угорщини. За його князювання було приєднано Закарпаття.  На Волині правили Василько Романович та його син-філософ Володимир.  Знову об'єднав князівство син Лева Юрій І. Столицею став Володимир-Волинський. Галицько-Волинська держава пережила короткочасне піднесення. 1303 р. було утворено Галицьку митрополію, що сприяло зміцненню незалежності князівства. Його сини Андрій та Лев, які правили разом у 1308-1323 pp., були останніми представниками роду Романовичів. Після їх загибелі у бою з татарами спадкоємця по чоловічій лінії не залишилося.  Останній король Болеслав-Юрій II, син мазовецького князя, – егоїстичний і короткозорий політик, підписав угоду, за якою князівство після його смерті мало перейти до польського короля. Не бажаючи цього, бояри отруїли князя, але його загибель не змінила подій, і протягом 1340-1347 pp. Галичина та Холмщина переходять до Польщі та Угорщини, а Волинь – до Литви. Бояри на чолі з Дмитром Дядьком протягом 9 років намагалися відстояти незалежність Галицько-Волинської держави, однак їх боротьба закінчилася поразкою. Галицько-Волинська держава перестала існувати, а українські землі підпали під владу іноземних держав.  Значення Галицько-Волинської держави полягає у тому, що вона продовжила державотворчі традиції Київської Русі, була наступним етапом розвитку української державності. Протягом ста років вона зберігала культурну і національну самобутність Русі. Саме Галицько-Волинська держава може вважатися першою повноцінною державою українського народу.