Етапи публічного виступу

Докомунікативний	Комунікативний	Посткомунікативний
1. Визначення теми й мети виступу. 2. Оцінка аудиторії й обстановки. 3. Визначення стратегії й тактики виступу 4. Добір матеріалу. 5. Створення тексту. 6. Репетиція.	1. Виголошення промови. 2. Відповіді на запитання, ведення полеміки.	1. Аналіз промови (це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей).

Вправа 12. Спробуйте розкрити тему «Риторика – мистецтво чи наука?», використавши запропоновані нижче прислів’я та приказки. Поміркуйте, у якому порядку варто розташувати ці вислови.

1. Плете, що слина до губи принесе. 2. Наговорив чотири міхи чорної вовни та всі неповні. 3. Умій сказати, умій і замовчати. 4. Слово старше, ніж гроші. 5. Не кажи – не вмію, а кажи – навчусь. 6. Добре слово варте завдатку. 7. Умієш говорити – умій слухати. 8. Що скаже – наче зав’яже.

Вправа13.Складіть висловлення на тему «Роль риторики в житті та професійній діяльності», «Український молодіжний сленг», «Національна ідея, яка б змогла об’єднати Україну та сприяти її подальшому розвитку».

Вправа 14. Перекладіть текст російською мовою.

ЦИЦЕРОН ПРО ОРАТОРА [Уривок] Промова повинна розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний і пізнаний оратором, то словесне її вираження виявляється пустою й навіть дитячою балаканиною. Істинний оратор своїм впливом і мудрістю не лише собі пошукує пошану, а й багатьом громадянам, та й усій державі загалом приносить щастя й добробут. Досягти цього красномовством може тільки той, хто глибоко зрозумів людську природу, людську душу й причини, які примушують її спалахувати й заспокоюватися. Саме промова солідна, пишна, яка відповідає і почуттям, і думкам слухачів, становить невід’ємне надбання оратора. Оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам’яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв.

Вправа 15. Прочитайте текст, дотримуючись правил інтонаційного передавання змістового навантаження й авторського бачення. Визначте, які способи аргументації застосували співрозмовники, хто з них, на вашу думку, більш переконливий. Напишіть оповідання (нарис, есе, замальовку, вірш), у якому б усі слова починалися з однієї літери.

Було це давно, ще за часів старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого потяга «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща й котрій належить світова слава.

Першим заговорив англієць:

– Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

– Ні в якому разі, – гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся й тихо промовив:

– Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

– Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Українською мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, у якому б усі слова починалися з однакової літери?

– Ні, ні, ні! Це неможливо, – відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

– Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся він до німця.

– Хай буде буква «п», – сказав той.

– Добре. Оповідання називається «Перший поцілунок». Популярному Перемишльському поетові Павлові Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, – погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Усі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв:

– А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «с».

– Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

– Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби… (із підручника).