6. Проблеми кадрів в соціальній політиці

Значною проблемою формування соціальної політики є непідготовленість державних працівників, які займаються реалізацією соціальної політики. Поглиблення економічної кризи протягом останнього десятиліття сформувало стійкі стереотипи мислення і поведінки державних службовців. Аналіз опитування депутатів районних і міської рад міста Києва, проведення фокус-груп з управлінцями дозволяють дійти висновку, що середньоукраїнському державному службовцю притаманні такі якості:

1. Переконаність у безперспективності середньо– і довгострокового соціального планування.

2. Песимізм щодо реальності виконання затверджених на різних рівнях соціальних програм.

3. Абсолютизація проблем бюджетного дефіциту.

4. Абсолютизація ролі «перших» осіб у вирішенні практично всіх соціальних проблем.

В останнє десятиліття в Україні залишається значним вплив недемократичних прийомів на формування соціальної політики:

– деякі державні службовці, відповідаючи на питання анкети про шляхи вирішення соціальних проблем, пропонують законодавчо «заборонити наркотики», «прибрати безпритульних із вулиць міста». Тобто, як і раніше, у свідомості багатьох чиновників домінують стереотипи тоталітарного мислення;

– у вирішенні соціальних проблем ті, хто приймають рішення, не бачать «ролі індивіда». Спосіб життя громадян для багатьох державних службовців детермінований без винятку кризовими макроекономічними процесами. І, як наслідок, такі чиновники бачать тільки «макрошляхи». Окремі і місцеві громадські ресурси не беруться до уваги, як малозначимі.

7. Модель соціальної політики

Наша країна відійшла від централізованої схеми формування соціальної політики, що діяла за радянські часи, отже, за логікою, ми повинні дійти до децентралізованої схеми.

Інтеграція в європейське співтовариство примушує враховувати наявний досвід розробки соціальної політики, особливо в західноєвропейському регіоні. У країнах Європейського Союзу організація соціального захисту досить різноманітна. Проте є принципи, спільні для всіх країн, тим більше, якщо межують одна з одною. Вважається, що в Європі існує 4 моделі соціальної політики:

– континентальна модель, яка грунтується на схемах страхування, що співвідносятся із зайнятістю; – південноєвропейська модель, заснована на пріоритетній ролі сім’ї;

– система британського ринкового типу;

– скандинавська, що грунтується на принципі загального охоплення.

Розпізнавальним чинником між цими моделями є визначення того, хто несе остаточну відповідальність за соціальний захист особистості – сім’я, держава або ринок (див. рис. 1)

Рисунок 1

Наукою перспективи розвитку соціальної політики в Україні поки що вивчаються недостатньо. Підтвердженням цьому є те, що дотепер не визначена навіть модель, до якої у своєму розвитку повинна прийти країна.

Виходячи з цих цілей, в Україні формується значною мірою південноєвропейська модель з центром тяжіння на сім’ю, хоча одночасно, як і раніше, основне навантаження щодо реалізації соціальної політики бере на себе держава, тобто утворюється скандинавська модель.

Складність визначення в Україні доцільної моделі соціальної політики полягає, крім з інших чинників, ще й в тому, що прийнятна для вітчизни модель потребує вироблення суспільного консенсусу по деяким складовим соціальної політики. Цей консенсус повинен усунути або хоча б пом’якшити ті розбіжності складових соціальної політики, що виникли в процесі трансформації від радянської соціально-політичної моделі до сьогоденної. Деякі з цих розбіжностей (складові соціальної політики) наведено у табл. 1.

Таблиця 1 – Складові соціальної політики

Отже, у першу чергу, важливі саме місцеві заходи, локалізовані у територіальних громадах.