4. Завдання соціальної політики

У зв’язку з вищевикладеним доцільно виокремити три завдання соціально-управлінської діяльності.

Перше – перетворення соціальних стосунків у сфері праці і зайнятості, найбільш важливих для базового прошарку суспільства. Йдеться про активну боротьбу з безробіттям, про розширення і реальне забезпечення соціально-економічних прав трудящих як у державному, так і в приватному секторах господарства, про створення необхідних умов для поступового формування соціально-партнерських відносин між працею і капіталом.

Друге завдання полягає у створенні сприятливих інституціональних умов для розвитку конструктивної і легітимної підприємницької діяльності у реальній і соціальній сферах економіки, так само як у структурах громадянського суспільства. Причому особливо важливо сприяти залученню до цієї діяльності представників базового прошарку з метою надання їй масового характеру.

Третє і найбільш складне завдання пов’язане з необхідністю зміни характеру реформаторської й управлінської діяльності правлячого прошарку у бік її легітимизації і демократизації. Необхідно відновити колективну і персональну відповідальність представників влади за зміст та ефективність прийнятих рішень, за їх прямі і непрямі наслідки, поступово знищувати корумпованість державного апарату, домагатися реального розподілу влади і бізнесу, створювати систему незалежного правосуддя, особливо вести боротьбу з економічною злочинністю.

Без розв’язання цих завдань відновити довіру населення до влади неможливо. Але одних таких заходів недостатньо. Щоб повернути довіру громадян, влада повинна якісно змінити свої відносини із суспільством, зокрема, виступити з відвертим аналізом і оцінкою помилок і злочинів, яких вона припустилася. Чи є в сучасному політичному прошарку сили, спроможні на розв’язання цих задач, виявить час.

5. Місцеві ініціативи в соціальній політиці

Виокремлюють чотири типи місцевих ініціатив, що відрізняються за ступенем спонтанності і формалізованості.

1. "Місцеве життя» – повсякденна активність людей в її спонтанних (некерованих, випадкових, незапланованих) формах. Доцільні будь-які місцеві ініціативи, зорієнтовані на підтримку і стимулювання звичайних, побутових, ділових, культурних, дозвіллєвих контактів між людьми, оскільки такі контакти є запорукою підтримки здорового мікросоціального клімату всередині тієї спільноти (громади), де вони здійснюються. Загальний принцип побудови сприятливої атмосфери місцевого життя – будь-яке стимулювання контактів конструктивного, позитивного змісту одночасно з попередженням і обмеженням умов і обставин, що сприятимуть негативним, руйнівним контактам.

2. «Дії у середині спільноти» – тип ініціатив, які теж зароджуються спонтанно, але мають більш організований характер. Вони можуть плануватися заздалегідь, обмірковуватися членами громади, координуватися і керуватися громадськими ініціаторами. Це може бути, наприклад, обладнання дитячого майданчика або створення ради мікрорайону. Соціальна політика заохочує такі місцеві ініціативи, тому що вони сприяють згуртованості і вирішенню нагальних проблем життя спільноти. Внутрішня активність співтовариства вигідна для держави, тому що зменшує поле для її втручання.

3. «Розвиток громади» вже припускає залучення професійних організаторів соціальних ініціатив, співробітництво ентузіастів із громади і професіоналів у справі активізації різноманих аспектів місцевого соціального життя. Як правило, програми такого типу припускають наявність зовнішньої підтримки – організаційної, дослідницької, ресурсної.

4. «Місцева політика»– більш високий щабель ініціативи, реалізація вже на місцях вихідних ззовні, політичних ініціатив. Вона складається з комплексу програм, спрямованих на досягнення за допомогою залучення місцевого населення визначених ззовні цілей. Прикладом може бути створення груп людей, що мешкають по сусідству, з метою охорони власності один одного і профілактики правопорушень як допомога правоохоронним органам у виконанні їх функцій. Або надання допомоги і підтримки з боку громади інвалідам і самотнім людям похилого віку як сприяння соціальним службам у здійсненні їх функцій.

Зрозуміло, що всі типи місцевих ініціатив ефективні тоді, коли спираються на переважну більшість членів громади, краще на все населення. Але завжди у громаді існують більш активні і менш активні члени, які різною мірою готові брати участь у спільній діяльності. І значною мірою ефективність місцевих соціальних ініціатив залежить від активістів громади, тих, хто готовий працювати без винагороди – добровольців, волонтерів. Соціальна політика, зорієнтована на громади, відводить діяльності добровольців (волонтерів) виключно важливу роль.