Школа вожатого - 2012 - студенту
.pdfІ вмить його з'їла. До цієї казки Три кінці писались. Один перед вами,
А ще два — зостались.
Хочете дізнатись Про ті два кінці? То читайте далі В книжечці оцій.
ДРУГИЙ КІНЕЦЬ
Та враз похопився: «Хитрюща Лисиця! Певно, вона хоче Мною поживиться?!»
І чкурнув мудрець наш — Курява знялася.
Витівка Лисичці В цей раз не вдалася. Колобок котився Все далі і далі.
Та так утомився, Що вже не співає. Спинивсь відпочити І поміркувати,
Бо вирішив справжнім Мандрівником стати. Закортіло всюди Йому побувати. Взяв він карту світу,
Став маршрут складати. Дума: «Скористаюсь Чудовим моментом І скрізь побуваю, На всіх континентах». Заснув Колобочок, Бо зморила втома. Скрізь було цікаво,
Та найкраще — вдома.
ТРЕТЯ КІНЦІВКА
151
Автор. Спершу Колобочок Повірив Лисиці, А потім подумав:
Колобок. Хоче поживиться! Співа дифирамби, Слюні розпустила...
Хоче похвалитись — Колобочка з'їла! Але ж я — професорі Розуму палата!
Я себе зумію Скривдити не дати. 1 знайду я вихід, Як живим зостаться. Ну, не поминайте Мене лихом, братці.
Автор. Колобок розгін взяв І чкурнув щодуху.
Видно, й на лисицю Буває проруха.
А Колобок — скік-скок — Більш не хоче у лісок. Хоче він пригод незвичних. Здогадалися? Космічних! Почав щодня тренуватись, Зібрався летіти, Мріє в космічнім безмежжі Друзів він зустріти.
Колобок скафандр замовив, Складає маршрута, Мріє він завзятим
Космонавтом бути! Колобок. Обійшов же я Лисицю І прийшов до тями!
Не страшні мені тепер вже Інопланетяни! Автор. Кличе Колобочка Місяць, Манить і чарує...
«Ну що ж, — каже Колобочок, — Туди й помандрую!» У великому секреті
152
Спорудив ракету. Купив роботів новеньких, Комп'ютер, дискету. Приготувавсь до польоту І завтра рушає.
А про це нехай розкаже Той, хто більше знає.
КІНЕЦЬ
Казка про Солом’яного Бичка (рольова казка)
Дійові особи:
Автор, Дід, Баба, Солом’яний Бичок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка, Дітки, що зібрались послухати казку
Приказка
Дуже люблять наші дітки Казочки.
Їх самі вони читають Залюбки.
Ось тому я пропоную Зараз вам Оцю казку прочитати По ролям.
Автор.
Жили собі дід і баба, Убогі та бідні. Часто були без вечері, А то й без обіду.
Як окраєць хліба мали, Щоб поснідать вранці, То могли і відпочити В хаті, на лежанці.
Що зароблять, те й проїдять, — Знов нема нічого.
І з молитвою звертались До Господа Бога.
Щоб послав їм ситу старість, Щоб злидні минули, Щоб фортуна до їх хати
153
Лице повернула. Якось каже баба діду:
Бабо.
Годі тобі спати!
Бери в руки інструменти — Іди майструвати.
Зроби мені із соломи Бичка, як картинку.
Та щоб був він гарнесенький, Як мала дитинка.
Осмоли його смолою,
Івистругай ніжки,
Іприроби на голівку Симпатичні ріжки.
Автор.
Дід отетерів, знітився, Дід перелякався.
Дід.
Нащо тобі, — каже, — бабо, Отой Бичок здався?
Автор.
Ну а баба знов своєї Пісеньки заводить. Пробував одговорити — Ніяк не виходить. Бачить — нічого не вдієш. Змайстрував скотину, Осмолив Бичка смолою. Прив'язав до тину.
Вранці баба діду каже:
Бабо.
Вже набридло прясти! Краще поведу до лісу
Бичка свого пасти!
Автор.
Як сказала — так зробила. Жене Бичка пасти І бере з собою мичку, Дума перепрясти.
От пряде кужіль бабуся, Мичку вибирає.
І до Бичка, до третячка, Тихо промовляє:
154
Баба.
Пасись, пасись, Бичочку, Солом'яний Бочочку! Травичка соковита — Пасись, і будеш ситий!
Автор.
Коли з великого бору, Із темного лісу
Принесли чорти Ведмедя — Задиру й гульвісу. Чіпляється до Бичка він (Більш нема до кого), Та у відповідь Бичок наш Слова не промовив.
Ведмідь.
Скажи мені, хто ти такий? — Він Бичка питає, — І віддай мені солому, Я бік залатаю.
Бичок.
Я цього робить не буду!— Каже Бичок сміло. — Іди звідсіля, Ведмедю! Іди, поки цілий!
Ведмідь.
Як ти смів мене повчати, Солом'яне Вухо!
Я, відколи народився, Нікого не слухав!
Ти, зухвалий сніп соломи! — Ведмідь розлютився, Ухватив Бичка за спину, Зубами вчепився.
Як зав'язли його зуби У смолі — до носа! Сіпає Бичка щосили, По узліссі носить.
Озирається бабуся:
Баба.
Де ж Бичок подівся? Може, пішов води попить І в річці втопився?
Автор.
155
Як побачила Ведмедя, Що Бичка тягає, — Зрозуміла, в чому справа, І діда гукає.
Кричить діду: «Прокидайся! Біжи у комору!
Ведмідь нашу худобину Потягнув до бору! Діставай мерщій сокиру, Покарай злодія, А зі шкури ведмежої Кожуха пошиєм!»
Автор.
Прибіг дід, віддер Ведмедя, У погріб закинув, А Бичкові підрихтував Пошкоджену спину.
На другий день баба знову Веде Бичка пасти, А сама сіда під явір Свою кужіль прясти.
І наказує Бичкові:
Баба.
Пасись, пасись, синку! Повертай до сонечка Просмолену спинку.
Пасись, пасись, Бичочку, Солом'яний Бочочку! Травичка соковита — Пасись, і будеш ситий!
Автор.
Коли з великого бору,
Злісу ненароком Вибігає Сірий Вовчик
Зобідраним боком. Здивувався, як побачив
Бичка край дороги. Подививсь йому на спину, Поглянув на роги.
Вовк.
Ти хто такий? І звідкіля? Дай мені соломи! Загнали мене собаки,
156
Падаю від втоми! Обідрали кляті псяки
Мені бока зліва!
Автор.
І підходить до Бичка Зухвало й сміливо.
Бичок. Та бери вже! — Бичок каже. — Що поробиш з вами...
Автор.
Іза бік Бичка Вовчисько Ухватив зубами.
Іцей таки не послухав
Ізав'яз по самі вуха!
Аж тут баба угледіла, Що Бичка немає.
Баба.
Думаю, мабуть, додому Мій звір чеберяє.
Автор.
Коли дивиться — Вовчисько З обідраним боком Приклеївся до Бичочка І має мороку.
Швидко діда покликала, Сірого віддерли, Притягнули на подвір'я І в погріб заперли.
Бичку спинку підсмолили, Підправили личко — І на третій день зустрів він Під лісом Лисичку.
Лисичка.
Хто ж ти такий? — запитала У Бичка хитрунка. — Гнались капосні хортяки! Нема порятунку!
Автор.
Відповів Бичок Лисиці:
Бичок.
Звір я, із соломи.
Цілий день пасусь під лісом, А живу удома.
157
Я — просмолений смолою, Я користь приношу! Тільки ти мене не сіпай, Дуже тебе прошу!
Автор.
Тут Лисичка вирішила Смолою розжиться:
Лисичка.
Дай смолиці, голубчику, — Благає Лисиця.
Я зроблю собі припарку, Прикладу до боку, А про твоє добре серце Розкажу сорокам!
Хай сороки всім роздзвонять Про твою сердечність!
Хай всі з тебе беруть приклад, Це буде доречним!
Автор.
Підійшла набрать смолиці Підступна Лисиця, — І зав'язли її зуби В розталій смолиці.
І Лисицю упіймали, Посадили в погріб, А Бичок собі пасеться Обабіч дороги.
Скоро й Заєць упіймався...
Щось треба робити!
Сів на призьбу дід, під льохом, — Ніж почав точити.
Ведмідь почув, та й злякався, Нашорошив вуха.
Ведмідь.
Діду! Нащо ножа гостриш?
Дід.
Пошию кожуха! Ведмідь.
Ой, не ріж мене, дідусю! Відпусти на волю!
Що надибав твого Бичка — Кляну свою долю! Відпусти, дідусю, чуєш? В боржниках не буду!
158
Вулик липового меду Тобі роздобуду!
Дід.
Ну, гляди, бо як обманеш, Скараю без жалю.
Іди, хутчіш ладнай діло. Іди! Відпускаю.
Автор.
Відпустив наш дід Ведмедя, І знову— за справу.
Хоче з вовчої шкурини Пару шапок справить. Розмірковує і знову Свого ножа гострить. Вовк у шпарку усе бачить, Жалісливо просить:
Вовк.
Ой, не ріж мене, дідусю! На тих шапок пару Краще прижену тобі я Овечок отару.
Дід.
Тобі вірю я на слово, Та не тягни лямку!
Даю тобі на це діло Часу лиш до ранку.
Автор.
Відпустив дід сіромаху, Точить ніж, зітхає, Виткнула Лисичка морду І в нього питає:
Лисичка.
Скажи мені, любий діду, Нащо ножа гостриш?
Як відпустиш, зроблю тобі Усе, що попросиш.
Ой, дідусю, любесенький! Не ріж мене, прошу!
Ти — розумний чоловічок, Добрий і хороший! Шкірка в мене хоч і гарна, Проте — невеличка, Вистачить хіба на комір, — Влещує Лисичка. —
159
А коли мене відпустиш І життя врятуєш,
Повний двір гусей і квочок Тобі прижену я!
Автор.
Дід Лисичку відпускає — Заєць залишився.
Як заплаче, заголосить, І давай проситься!
Заєць.
Всіх ти пожалів, дідусю, Звільнив усіх чисто, А якщо мене відпустиш — Принесу намисто! Подаруєш його бабі — Лаятись не буде!
А я золоті сережки Іще роздобуду. Буде твоя баба рада, Припиняться чвари!
Вік доживете спокійно, В злагоді, у парі!
Автор.
Відпустив дідок і Зайця — Нічого втрачати!
Всі позходились уранці Під дідову хату. Поназносили і меду, І всякої птиці...
В старих — очі розбіглися На все це дивиться!
Баба одягла намисто, Приміря сережки, А щасливий дід пасе вже Овець коло стежки.
Баба рада! І дід радий! Обоє раденькі! Випасли овець отару, Продали швиденько. Почали чумакувати, І волів купили,
А Бичок — розтав на сонці, Бо стояв без діла!
160