5.Громадське управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.

Конституція України і нормативні акти екологічного законодавства (хоч і з різним ступенем конкретизації) визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Він ґрунтується на декількох конституційних нормах. По-перше, природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст. 13). По-друге, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). По-третє, громадяни зобов'язані, у свою чергу, не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). По-четверте, громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), в тому числі і екологічних. Отже, наведені норми свідчать, що кожний громадянин як вправі, так і зобов'язаний робити свій особистий внесок в раціональне природокористування і охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.

Екологічна ситуація та зростання свідомості і активності населення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних організацій, асоціацій та груп національного рівня та понад 300 — місцевого. Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація «Зелений світ», республіканські ботанічні, орнітологічні, географічні, гідро-екологічні товариства, Українська молодіжна екологічна ліга, Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга та ін. Для взаємодії з ними при Мінприроди створено Громадську екологічну раду.

Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:

— вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50 Конституції);

— розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

— брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого самоврядування питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних об'єктів і забезпечення екологічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань на місцеві і республіканські референдуми;

— проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об'єктів експертизи;

— виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні і відтворенню природних ресурсів, збереженню і покращенню стану навколишнього природного середовища;

— брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства та попередження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного Положення, затвердженого Мінекології 30 січня 2002 року, яким інспектори наділені певними контрольними повноваженнями;

— пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, в тому числі здоров'ю громадян та майну громадських об'єднань;

— здійснювати співробітництво з міжнародними та іноземними неурядовими екологічними організаціями, які, до речі, відіграють значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розвинутих країнах.

Громадськість є одним із найважливіших національних ресурсів для розвитку і впровадження екологічного законодавства. Кожна людина особисто зацікавлена, щоб оточуюче її середовище було чистим, здоровим і неушкодженим, а тому залучення громадськості до формування екологічної політики держави є вирішальним чинником у створенні ефективного режиму охорони навколишнього природного

середовища1.

Особливе значення в Україні відіграє діяльність Українського товариства охорони природи, яке було створене за ініціативою відомих вчених та громадських діячів ще в 1946 році. Воно є добровільною, незалежною, неприбутковою масовою організацією. У 1992 році Українське товариство охорони природи офіційно зареєструвалося у Міністерстві юстиції за номером реєстраційного свідоцтва № 335, що розкрило нові можливості для цієї організації.

Українське товариство охорони природи вміщує у собі громадські галузеві секції: охорона надр, земельних ресурсів, водних ресурсів, атмосферного повітря, тваринного світу, рослинного світу, лісів, заповідної справи, правових засад природокористування, юнацька, психоекологічна.

Воно наділене певними повноваженнями, серед яких: розробка, пропагування й забезпечення виконання своєї природоохоронної програми, участь у розробці й виконанні державних екологічних програм; здійснення громадського

контролю за дотриманням природоохоронного законо- давства; внесення до визначених органів пропозицій про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду; для проведення просвітницької діяльності, виховання і освіти може створювати екологічні культурно-просвітницькі заклади, народні університети, учбові комбінати, організовувати лекції, виставки, конкурси, благодійні акції; здійснення видавничої роботи, оскільки має власні друковані органи; вступ у міжнародні зв’язки з питань, що відносяться до його статутної діяльності2.

Не менш важливою неурядовою громадською організацією у галузі екології є Всеукраїнська екологічна ліга. Вона об’єднала у своїх лавах видатних учених, громадських діячів, депутатів Верховної Ради України, вчителів, підприємців, державних службовців, громадян з активною життєвою позицією. Об’єднання зусиль громадськості, науковців і представників органів влади дає змогу комплексно підхо-

дити до розв’язання екологічних проблем. Всеукраїнська екологічна ліга має свій дорадчий орган – Наукову Раду, до якої увійшли провідні вчені-екологи1.