12

слушно наголошує В.Г. Кремень, — стають наука, як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний розвиток людини" ¹.

У міжнародному змаганні успішно просуватися вперед змо­же лише та країна, яка забезпечить розвиток визначальних сфер діяльності — передусім інтелектуальної. При цьому не варто забувати, що найбільшою цінністю є Людина. І не лише її інте­лектуальне багатство, а й високий рівень вихованості, мораль­но-духовне багатство.

Кожен громадянин повинен володіти відповідними знання­ми в царині виховання як обов'язковим освітнім мінімумом.

Держава створює соціальні інститути, які мають професійно займатися питаннями виховання підростаючого покоління: дошкільні виховні заклади, загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади. Системою соціальних інститутів за­безпечується підготовка фахівців у галузі освіти і виховання — педагогів. Головна роль у виконанні цього завдання відводиться педагогічним навчальним закладам.

Пропонований підручник передбачає надати допомогу сту­дентам педагогічних навчальних закладів в оволодінні науко­вими основами навчання і виховання.

Професійні педагоги мають бути уповноваженими суспіль­ства, держави, які не лише здійснюють свої основні функції, а й є організаторами та ініціаторами педагогічної просвіти усіх, кому належить так чи інакше займатися вихованням і освітою в різних сферах життєдіяльності людей.

У підручнику розглядаються такі основні теми, як загальні основи педагогіки, теорія освіти, навчання і виховання, наво­дяться завдання для самостійної роботи студентів, самоконтро­лю за рівнем засвоєння навчального матеріалу. Поряд з цим автори приділяють певну увагу опорним схемам та опорним сигналам, які допоможуть більш ґрунтовно засвоїти навчаль­ний матеріал. З метою зручності засвоєння студентами сутності основних педагогічних понять у кінці книги подано педагогічний словник, структурований за тематичним принципом.

Підручник буде корисним викладачам і студентам педаго­гічних навчальних закладів, усім, хто цікавиться загальними проблемами виховання.

¹ Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. — 2002. — 28 грудня.

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

1.1. Учитель і суспільство

Людина і суспільство. Роль учителя у суспільному розвитку. Функції учителя. Якості учителя-вихова-теля. Педагогічні вміння учителя-вихователя. Педа­гогічна майстерність. Література. Завдання для са­мостійної роботи. Завдання для самоконтролю.

1.1.1. Людина і суспільство

Людина — вінець розвитку матерії, процесів органічної ево­люції на планеті Земля. Ми захоплюємося фізичною доскона­лістю людини, невичерпними потенціальними можливостями її фізичного, психічного і соціального розвитку. Лише людина володіє унікальними здібностями самопізнання і глибокого пізнання оточуючого світу, здатна кардинально впливати на ньо­го. Генетична програма людини забезпечує народження індиві­дів з величезним потенціалом. Генофонд людини є важливою біологічною передумовою соціального розвитку і прогресу су­спільства.

Кожна людина, людство в цілому — це багатий досвід мину­лого, нинішнього і майбутнього. Вона збагачується соціально-духовними цінностями попередніх поколінь, примножує їх своєю діяльністю і передає ці багатства наступним поколінням.

Людина, в кінцевому підсумку, — це суб'єкт суспільно-істо­ричного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури на Землі. Вона є біосоціальною істотою, тісно пов'язаною з іншими біологічними формами життя, але такою, яка зуміла виділитися з них завдяки здатності займатися продуктивною працею, ство­ренню знарядь праці, володінню мовою і свідомістю.

14

15

Поняття "людина" розширюється до поняття "особистість". Під особистістю слід розуміти людину як суб'єкт суспільних відносин, який є носієм свідомості та системи суспільно значимих якостей, зумовлених історичними умовами життя су­спільства.

Отже, становлення особистості з її багатим генофондом мож­ливе лише за наявності соціального середовища цілеспрямова­ного виховного впливу, позитивного і багатого фонду для со­ціального успадкування, активної діяльності самої людини.

Завдання суспільства на новому рівні свого розвитку і поля­гає в тому, щоб створити оптимальні умови й ефективні програ­ми для фізичного, психічного і соціального розвитку особи­стості, пам'ятаючи, що це — "важливий майданчик" для схо­дження, злету суспільства на більш високий рівень соціально-економічного розвитку.

Формування особистості не проходить стихійно за якимись внутрішніми законами саморозвитку. Помітну роль у цьому процесі відіграють конкретні люди, які займаються вихован­ням професійно. Процес виховання є діалектичним: обставини, члени суспільства впливають на формування конкретної люди­ни, вона своєю діяльністю змінює навколишнє середовище, впли­ває певним чином на його суб'єкти, а ті, в свою чергу, уже на

1.1.2. Роль учителя у суспільному розвитку

Виховання — найдавніше поняття суспільного розвитку. Лю­дина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки. Але пізніше ок­ремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспіль­ства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим лю­дям — педагогам. Уже в етимології цього слова закладений глибокий соціальний зміст. Слово педагог походить від грець­кого paidahos (pais — дитина; aho — веду, виховую). Педагога­ми називали людей, які займалися дітоведенням, вихованням дітей. Тому не випадково, що професія педагога (учителя, вихователя) є найдавнішою на Землі.

У стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассірії учителями найча­стіше були жерці, а в Греції ця почесна справа доручалась вільно­найманим, найбільш розумним громадянам, серед яких були філософи, поети. Ще Арістотель говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише жит­тя, а перші — достойне життя".

У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслю­ючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена на­шої спільноти тісно пов'язана з батьками та вчителями, їх пра­цею створювалась і створюється найбільша цінність на землі — Людина.

В умовах становлення української державності, відроджен­ня національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як упов­новажений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Від учителя-вихователя у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення най­більшого багатства суспільства — інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі.

Таким чином, учитель-вихователь — творець духовної сут­ності людини.