obobwmju

Комірка

полістиролового

планшета

Субстрат

Фермент перетворює субстрат у забарвлений продукт

Рис. 9.7. Непрямий імуносорбційний метод ІФА

Тут ілюструється визначення антитіл проти вірусу СНІДу (НIV) у сироватці людини (необхідні етапи промивання після кожного кро- ку не зображено).

189

герпесу типу 2 (який може спричиняти серйозні природжені вади розвитку нервової системи і як результат мікроцефалію).

Інші типи реакцій антиген–антитіло

Імуноблотинг (вестерн-блот). Антигенний матеріал розділяють на індивідуальні компоненти методом електрофорезу у поліак- риламідному гелі. Потім розділені компоненти переносять елек- трофоретично на нітроцелюлозну мембрану. Її розрізають на стрічки (стрипи) і окремі стрічки інкубують з досліджуваною си- роваткою. Потім стрічку обробляють антиглобуліновою сиро- ваткою, міченою ферментом, і, нарешті, субстратом (хромоге- ном). Якщо у досліджуваній сироватці наявні антитіла до анти- генів, фіксованих на стрипі, з’являються забарвлені плями. Іму- ноблотинг є високоспецифічним і високочутливим методом ви- значення антигенів і антитіл, наприклад, застосовується для ве- рифікації діагнозу СНІДу.

Чутливість виявлення антигену найвища при використанні радіоактивних мічених реагентів. Імунологічні проби, при яких застосовують радіоактивні компоненти, називають радіоімуно-

аналізом (РІА).

Це високочутлива реакція, яку можна використати для вимі- рювання білкових гормонів, ферментів, компонентів комплемен- ту, вірусних антигенів, а при використанні антисироваток проти гаптенів — для низькомолекулярних речовин типу антибіотиків, стероїдів, тироксину і морфію. Обмеження — вартість і потенційна небезпека (наявність радіоактивності).

Реакція імунного лізису — розчинення (лізис) клітин під дією антитіл і комплементу. Коли антитіло з’єднується з антигеном, який входить до поверхневих структур клітин (наприклад, у дея- ких видів грамнегативних паличок і еритроцитів), і відбувається участь комплементу, клітини лізуються (розчиняються). Іноді бактерії гинуть без лізису (імуноцидна реакція).

Реакція опсонізації. Коли антитіло з’єднується з антигеном на поверхні бактеріальних клітин і наявні фагоцити, бактерії опсо- нізуються, тобто стають сприйнятливішими до фагоцита. Сут- тєву роль відіграє активація комплементу, особливо якщо анти- тіла присутні у невеликій концентрації.

Існує багато інших варіантів серологічних реакцій, які рідше використовують у лабораторній практиці, деякі з яких вивчати- муться у курсі спеціальної медичної мікробіології.

190

9. ЗАСТОСУВАННЯ СЕРОЛОГІЧНИХ РЕАКЦІЙ У ДІАГНОСТИЦІ

Серологічні реакції застосовують для діагностики інфекцій- них та неінфекційних захворювань: серологічна ідентифікація, серологічна діагностика, експрес-індикація збудника в організмі або у зовнішньому середовищі.

Серологічнаідентифікація — визначеннявидутасероварумікро- організму за його реакціями з діагностичними сироватками.

Для серологічної ідентифікації застосовують різні серологічні реакції. Найчастіше це такі реакції: аглютинації (РА), зв’язуван- ня комплементу (РЗК), нейтралізації (РН), імунофлюоресценції (РІФ), зворотної непрямої гемаглютинації (РЗНГА). Точність серологічної ідентифікації значною мірою залежить від специ- фічності діагностичних сироваток.

Серологічна ідентифікація найчастіше потребує попередньо- го виділення і накопичення мікроорганізму в чистій культурі, оскільки для серологічних реакцій звичайно необхідна велика кількість мікробних клітин.

Серологічна діагностика — діагностика захворювання шляхом виявлення в сироватці хворого антитіл до збудника.

Визначення серологічного діагнозу грунтується на тому, що під час захворювання в організмі накопичуються антитіла про- ти антигенів збудника. Антитіла свiдчать про захворювання, наявне нині або раніше. Серологічний діагноз визначають так: у пацієнта беруть кров з пальця або вени, одержують сироватку і визначають у ній вміст антитіл до певного антигену.

Антигеном для серологічних реакцій може служити діагнос- тикум — препарат із мікроорганізмів для серологічної діагнос- тики. Це може бути суспензія вбитих мікроорганізмів, продукти їхнього розпаду, речовини, які секретуються мікробом, а також навіть синтетичні аналоги мікробних антигенів. Для серологіч- ної діагностики застосовують нині переважно реакцію аглюти- нації, реакцію непрямої гемаглютинації (РНГА), реакцію зв’язу- вання комплементу (РЗК), реакцію нейтралізації (РН), реакцію імунофлюоресценції (РІФ). Особливо чутливими є серологічні реакції ІФА (імуноферментного аналізу) і РІА (радіоімунного аналізу, застосовується не так часто, як ІФА).

Найпоширенiшими реакціями для серодіагностики сьогодні є РНГА і ІФА.

191

Налагоджено виробництво відповідних еритроцитарних діаг- ностикумів і тест-систем для ІФА-діагностики, що дозволяє про- водити масову постановку реакцій у стандартних умовах.

Сучасна апаратура для ІФА автоматизує багато операцій і дозволяє проводити точну діагностику, тому сьогодні застосу- вання ІФА в лабораторнiй практиці неухильно поширюється.

Результат визначення титру антитіл у сироватці, що дослі- джується, необхідно правильно інтерпретувати, оцінити його діагностичну значущість. При цьому слід брати до уваги такі основні критерії.

Критерії серологічного діагнозу:

1)виявлення антитіл до збудника в діагностичному титрі;

2)виявлення діагностичного зростання титру антитіл;

3)виявлення антитіл до збудника, що належать до класу ІgМ. Діагностичний титр— це титр антитіл до збудника, що зустрі-

чається лише у хворих.

У здорових осіб завжди виявляються антитіла до багатьох мікроорганізмів, у тому числі й до патогенних. Ці антитіла мо- жуть бути анамнестичними (залишилися після перенесеного за- хворювання), а також поствакцинальними (залишилися після вак- цинації). Вони можуть бути антитілами до перехресно реагуючих антигенів інших мікроорганізмів. Частина з них є природними антитілами. Діагностикуми не завжди є достатньо специфічни- ми і можуть містити перехресно реагуючі антигени, що може імітувати наявність антитіл до мікроорганізмів, з якими людина навіть ніколи не зустрічалася.

Тому в результаті обстеження великої кiлькостi здорових та хворих осіб експериментально встановлено діагностичні титри для кожного захворювання під час використання певної сероло- гічної реакції. Наприклад, при черевному тифі діагностичний титр антитіл у реакції аглютинації становить 1:200.

Однак не завжди можна орієнтуватися тільки на титр антитіл, бо на початку захворювання антитіл може бути ще мало, у де- яких осіб взагалі відбувається слабке вироблення антитіл, раннє використання антибіотиків знижує імунну відповідь організму на антигени збудника. У перехворілих і прищеплених можуть довго зберігатися достатньо високі титри антитіл.

Тому проводять дослідження титрів антитіл у парних сиро- ватках. Парними є сироватки, отримані у пацієнта з інтервалом у 1–3 тиж. Їх досліджують одночасно і, якщо виявлено зростан- ня титрів антитіл, це вказує на захворювання, яке перебігає нині.

192

Діагностичним вважається зростання титрів антитіл учетверо й більше разів.

Можна і в одній пробі сироватки диференціювати підвищен- ня титрів антитіл, спричинене захворюванням, від анамнестич- ної і поствакцинальної реакції. Для цього визначають вміст ан- титіл до збудника, які є IgM-антитілами. Найвірогідніше це до- сягається під час застосування ІФА-діагностики. Також дифе- ренціюють IgM від IgG за чутливістю IgM-антитіл до 2-меркап- тоетанолу.

Серологічна діагностика є дуже важливим компонентом діаг- ностики не лише інфекційних, але й неінфекційних захворювань.

Серологічні реакції широко використовуються сьогодні та- кож для експрес-діагностики інфекційних захворювань шляхом виявлення в організмі антигенів збудника. Найчастіше з цією метою застосовують РIФ, ІФА, РЗНГА. Експрес-індикацію мікро- організмів можна використовувати також у санітарній мікробіо- логії.

193

ЛЕКЦІЯ X

АЛЕРГІЯ

1. Загальна характеристика алергії та її значення

впатології людини

2.Визначення понять. Короткий історичний нарис про алергію

3.Класифікація алергічних реакцій за Кумбсом

іДжелом

4.Класифікація алергічних реакцій негайного й уповільненого типів

5.Характеристика алергічних реакцій І–ІІІ типів

6.Алергічні реакції ІV типу

7.Інфекційна алергія

8.Роль алергії в імунітеті

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АЛЕРГІЇ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

ВПАТОЛОГІЇ ЛЮДИНИ

Імунна система організму виконує переважно захисну функ- цію, здійснюючи генетичний гомеостаз, включаючи й захист від інфекційних агентів. Однак не завжди робота імунної системи є лише корисною для організму. Імунні реакції на чужорідні для організму інфекційні і неінфекційні антигени можуть супрово- джуватись ушкодженням тканин, а іноді імунна система розви- ває автоагресію проти власних тканин. Такі реакції належать до імунопатологічних. Серед них виділяють реакції, обумовлені по- вторним контактом організму з чужорідним антигеном — алергічні реакції. Якщо вони відіграють помітну роль у патоге- незі захворювання, йдеться про алергічні хвороби.

Алергічні хвороби сьогодні широко розповсюджені. За дани- ми літератури, їхня частота коливається в різних країнах від 3 до 50 %: у США страждає на алергічні хвороби близько 17 %

194

населення, в Росії — від 1,5 до 23,4 %, в Україні — понад 6 %. Важливість проблеми алергічних захворювань обумовила не- обхідність виділення самостійної науки — алергології, створення лікарської спеціальності алерголог, алергологічних кабінетів у системіпрактичноїохорониздоров’я. Втійчиіншійформіалергічні процеси помітні під час багатьох захворювань. Застосування де- яких лікарських і профілактичних засобів може супроводжуватись небажаними алергічними ускладненнями, томулікарповинен мати достатньо повне уявлення про механізми алергії, способи запобі- гання й боротьби з алергічними процесами.

2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ПРО АЛЕРГІЮ

Алергія — підвищена чутливість організму до повторного кон- такту з антигеном.

Термін було запропоновано віденським педіатром К. Пірке (1906), в перекладі означає «змінена реактивність» — (лат. allos

— інший, ergo — реагую). Пірке вважав, що змінена чутливість може бути як підвищеною, так і зниженою (стан несприйнятли- вості організму, тобто імунітет). Нині під алергією розуміють тільки підвищену чутливість, тому інколи як синонім терміну алергія вживають терміни «гіперчутливість», «гіперсенсибіліза- ція», «гіперсенситивність».

Алерген— це антиген, який спричинює розвиток підвищеної чут- ливості й призводить до алергічних реакцій при контакті з сенсибілі- зованим (підвищено чутливим) організмом. Тому алерген — це варі- ант антигену, який виявляє свої властивості у алергічних реакціях.

Алергічні властивості — здатність антигену спричинювати і виявляти стан гіперчутливості.

Перші вiдомостi про алергічні реакції типу анафілаксії мож- на знайти у звіті паризького суду: в 1667 р. французький хірург Р. Дені зробив повторне переливання крові ягняти пацієнту, що призвело до смерті.

В 1839 р. Мажанді виявив, що кролі гинуть від повторного парентерального введення яєчного білка, нешкідливого при од- норазовому введенні. Аналогічне явище спостерігалось Флекс- нером при введенні кінської сироватки (1894). Однак увагу до

195

незвичайного феномена підвищеної чутливості було привернуто лише після робіт французьких вчених С. Рише і Г. Портьє (1902), які намагались створити несприйнятливість у собак при багато- разовому введенні їм малих доз токсичного екстракту з морсь- кої зірки. Рише запропонував термін «анафілаксія» — захист навпаки (протизахист).

Сьогодні вчення про алергію — розвинута галузь медицини й імунології, яка вивчається на різних кафедрах. Механізми алер- гічних реакцій докладно вивчатимуться на кафедрі патологічної фізіології. В курсі імунології на кафедрі мікробіології, імунології та вірусології буде розглянуто лише деякi, в основному імуно- логічнi аспекти вчення про алергію, необхіднi для подальшого вивчення цього предмета і суміжних дисциплін. У першу чергу буде приділено увагу алергічним реакціям при інфекційних про- цесах, при введенні вакцинних і сироваткових препаратів, а та- кож буде розглянуто алергічні методи діагностики.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ ЗА КУМБСОМ І ДЖЕЛОМ

Існує багато різних класифікацій алергії. Найбільше відпові- дає вимогам клініки класифікація Кумбса і Джела (Coombs і Gell) (табл. 10.1).

У таблиці подано чотири типи алергічних реакцій. Пропону- ють доповнити цю таблицю п’ятим типом реакцій — автосенси- білізацією, яка обумовлена дією автоантитіл. Однак нам здаєть- ся, що в цьому немає необхідності, оскільки механізм ав- тоалергічних реакцій все одно зводиться до одного з чотирьох типів або (частіше) до спільної участі кількох типів реакцій.

4. КЛАСИФІКАЦІЯ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ НЕГАЙНОГО Й УПОВІЛЬНЕНОГО ТИПІВ

Наведена класифікація алергічних реакцій використовується клініцистами й патологами, однак зберігається також розподіл алергічних реакцій на реакції гіперчутливості негайного типу

196

(ГНТ) і гіперчутливості уповільненого типу (ГУТ), який раніше широко застосовувався (табл. 10.2). Такий розподіл грунтував- ся на терміні прояву алергічних реакцій після контакту антигену

— алергену з сенсибілізованим організмом.

197

Таблиця 10.2. Порівняльна характеристика гіперчутливості

негайного та уповільненого типів

Основна відмінність ГНТ від ГУТ — механізм реакції. Реакції негайної гіперчутливості розвиваються в результаті взаємодії антигену — алергену з антитілами, а реакції уповільненого типу

— клітинні, розвиваються внаслідок специфічної взаємодії алер- гену з рецепторами сенсибілізованих лімфоцитів, які призводять до виділення лімфокінів й формування гіперергічного запален- ня.

198